Без Влада як без рук

Без Влада як без рук

9 Березня 2023
3114

Без Влада як без рук

3114
13 грудня 2022 року на фронті зник безвісти наш колега Влад Д. З міркувань безпеки ми не пишемо його прізвища та не оприлюднюємо фото. На початку квітня 2023-го стало відомо, що Влад загинув.
Без Влада як без рук
Без Влада як без рук

Оновлення: на початку квітня 2023-го стало відомо, що Влад загинув під час виконання бойового завдання.

  • Влад працював у «Детекторі медіа» системним адміністратором понад десять років. Небагатослівний і відповідальний. Практично безвідмовний, відгукувався на кожне наше прохання, пов’язане з налаштуванням техніки та ґаджетів — така собі швидка допомога. І коли в тебе на моніторі зникало все, і ти кричав: «Пропало все!» — приходив Влад, завжди спокійний, щось шаманив, і все відновлювалося.

24 лютого 2022 року Влад приїхав в офіс «Детектора» та перевіз у безпечне місце сервери та інше обладнання, необхідне для безперебійної роботи нашої громадської організації та сайтів.

Влад ходив до військкомату тричі. І врешті його взяли

Дружина Влада Діана розповіла, що в день початку великої війни вони прокинулися від вибухів.

«Ми очікували війни з дня на день, тому сон був неміцний. Коли почало світати, стало видно дим, який валив зі сторони Василькова. Ми живемо неподалік від аеропорту “Київ” (Жуляни) та військової частини, яка фактично через паркан, тому вирішили йти в метро. Принаймні, допоки ситуація не стане зрозумілішою. Потім ми вже не ходили в бомбосховище, тільки спускалися до підвалу будинку», — згадує вона.

За словами Діани, Влад, на відміну від неї, сподівався, що війна триватиме недовго. Але все одно наполягав, щоб сім’я виїхала з Києва хоча б до родичів за місто. А ще краще — за кордон. Діана кілька днів вагалася, але після влучання в житловий будинок на Лобановського поїхала з сином до родичів у Київську область, а потім до вересня — за кордон.

Влад залишився в Києві, бо в місті залишалася його 78-річна мама, з якою в нього були теплі стосунки й тісний емоційний зв’язок.

23 березня Влад мобілізувався, отримавши звання старший солдат.

«Уже потім, аналізуючи наші розмови, я зрозуміла, що рішення про мобілізацію Влад прийняв іще до війни. І не мама була основною причиною не евакуюватися з Києва. Відправивши мене з дітьми (у Влада два сини, один — від першого шлюбу) в безпечне місце, він одразу ж мобілізувався», — розповідає Діана.

За її словами, Влад ходив до військкомату тричі. Були величезні черги. Його ставили в резерв, і він страшенно злився. Не мав бажання сидіти вдома, хотів бути корисним. Тому пішов до місцевої ТрО. Вони з хлопцями патрулювали квартал. Паралельно він ходив до військкомату. Врешті його взяли.

Влад не мав жодного бойового досвіду, у війську раніше не служив. Виріс у родині військового, до 24 років активно займався легкою атлетикою. Він страшенно не любив пафос, і всі пишномовні розмови сприймав з іронією. І коли дружина його перепитала, чи точно він готовий іти воювати, він відповів, що рішення прийнято.

Влад міг не потрапити на східний фронт, а так і залишитися в Києві. Але, дізнавшись, що в батальйон оперативного призначення імені генерал-майора Сергія Кульчицького набирають людей, він завалив їх рапортами. І його взяли. Після двох тижнів навчання на полігоні його підрозділ на початку червня перекинули на східний фронт.

Він брав участь у звільненні Сіверська. Потім його підрозділ перемістився вище, до Кремінної.

Літня ротація Влада пройшла неподалік від Слов’янська. 22 вересня йому пощастило приїхати додому на два тижні у відпустку.

 

 Першого жовтня Влад і син Федір в одному з парків Києва

Потім кілька місяців Влад служитиме в тилу на бориспільському аеродромі. І весь час знову рватиметься на фронт. Він постійно казав дружині: якщо я військовий, то не маю протирати штани в тилу. Дуже засмучувався, коли отримував повідомлення про загибель побратимів.

Друга його фронтова ротація тривала всього три дні. Він виїхав із Києва у складі нового підрозділу 10 грудня. Збори були дуже швидкі, дружина ледь встигла приготувати йому речі.

«Востаннє ми говорили з ним опівдні 10 грудня, а 13-го під час бою він зник безвісти»

Влад зник безвісти між Кремінною та Серебрянкою. Дружина, проаналізувавши розповіді очевидців, склала приблизну картину того, що сталося 13 грудня. Був дуже важкий бій. Росіяни інтенсивно обстрілювали наші позиції. Потім пішла важка техніка росіян. Старший кулеметник Влад Д. і його побратими вступили в бій, намагаючись дати можливість іншим хлопцям відійти. Зі спостережного пункту Влада всі загинули, крім нього. Влад намагався відійти, але через перехресний інтенсивний вогонь він не зміг добратися до своїх. Це було неможливо. Зі слів хлопців, він намагався бігти, але потім повернувся і стрибнув в один з окопів, де був бліндаж. І це востаннє, коли його бачили.

За кілька днів у цю «сіру» зону заходила розвідка, щоби пересвідчитися, чи не залишилися поранені. Тіла загиблих не могли відразу вивезти, їх забрали пізніше. Влада там не було, і речей його теж. 

Зважаючи на те, що Влада серед загиблих не знайшли, рідні сподіваються, що він потрапив у полон.

Влад заборонив рідним розповідати мамі, в якої хворе серце, що він на фронті. Для неї він служив у Дніпропетровській області. І для неї стало справжнім потрясінням, коли 15 грудня прийшли офіцери та вручили їй повідомлення про те, що Влад зник безвісти на фронті.

«Я себе тепер постійно картаю, що могла його вмовити не йти вдруге на фронт. Якби він поїхав хоча б на кілька днів пізніше, коли інтенсивність обстрілів на тій ділянці фронту спаде... Фактично вони не встигли приїхати з Києва, як їх відразу кинули в бій», — повторює дружина.

Діана — юристка, мобілізувавши всі свої сили, почала збирати інформацію про той страшний день, і шукати Влада.

Їй потрібно було першочергово відкрити кримінальне провадження. Це стандартна процедура для зниклих безвісти. Хтось із родичів мав здати зразок ДНК. Це зробив молодший син Влада Федір. Усе це робилося терміново і збіглося з масованим обстрілом у Києві, коли лежав зв'язок, інтернет. Кримінальне провадження за статтею зникнення безвісти за особливих обставин відкрили в Голосіївському відділку поліції, зараз його передали в Луганське управління, офіс якого розташований у Дніпрі.

16 грудня мама Влада отримала дзвінок з анонімного номера, який не пробивається. Дзвінок тривав 15 секунд, ніхто не говорив і на питання не відповідав. А на фоні було чутно чоловічі голоси.

«Тобто тіла немає, речей немає, його бачили живим до кінця бою, цей дивний телефонний дзвінок, і, плюс, є певні позитивні зрушення в пошуках, які дають надію і сили рухатися далі», — розповідає Діана.

Вона моніторить усі можливі ресурси, роздивляється зображення, їй дуже хочеться вірити, що на якомусь із них вона побачить чоловіка.

Влад вважається безвісти зниклим, дружина хоче спробувати перевести його в статус полоненого. Це зробити непросто. Мають бути або свідчення осіб, які вийшли з полону, або підтвердження від офіційних органів, які працюють на тому боці. Поки що з офісом Міжнародного комітету Червоного Хреста в Росії немає жодної комунікації. Але Діана не здається і сподівається, що, можливо, слідчий щось з’ясує. Якщо підтвердиться, що Влад у полоні, і вдасться перевести його в статус полоненого, то це значно підвищить шанси на його повернення.

Дружина зверталася по допомогу до уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Олега Котенка, Координаційного центру офісу уповноваженого з питань зниклих безвісти, відправляла листи до двох ООНівських структур. Співпраця з Нацгвардією в неї не одразу склалася. Нещодавно її ознайомили з результатами внутрішнього розслідування, яке завершилося в січні. Вона обурена, що відповідальні особи досі не оформили Владу посвідчення учасника бойових дій.

«Хоча деякі чиновники їдуть на один день на Схід, а на другий уже мають посвідчення УБД в кишені», — каже вона.

Старший син Влада десятикласник Гліб звістку про зникнення батька сприйняв більш емоційно. Молодший 14-річний Федір — більш стійко. За словами матері, він інтроверт, багато читає. Психолог сказала Діані, що сприйняття може бути різним, і це нормально.

«Коли Влад був на фронті, то мало розповідав про війну, і коли був у відпустці — теж», — пригадує дружина.

Діана зараз намагається консультувати інших жінок, які потрапили в таку ж ситуацію. Вона вірить у повернення чоловіка.

Колектив «Детектора медіа» теж вірить, що Влад повернеться живий і здоровий. І зможе виростити своїх синів і втілити всі свої мрії в життя.

Світлана Остапа

Фото з сімейного архіву Влада та Діани

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3114
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду