Медіаменеджер Олексій Мустафін запустив авторський проєкт інтерв’ю Must Know на ютуб-каналі Obozrevatel TV. Вийшло вже кільканадцять інтерв’ю. Серед героїв — політичні та воєнні експерти, військові речники, політики.

Олексій Мустафін працює в медіа з початку дев’яностих. Він був у команді «Післямови», очолював міжнародний відділ у «ТСН» на «1+1». З 1998 року працював на каналі «Інтер», у 2001–2005 роках керував новинами на цьому каналі, де також вів авторську програму «Післязавтра». У 2006–2011 роках був шефредактором інформаційної служби каналу СТБ. Працював на топменеджерських посадах на каналі «Мега» (медіагрупа «Інтер»), у медіагрупі «Україна», на каналі «Еспресо».

У 2022-му, з початку великої війни, Олексій займався проєктом медіагрупи «Україна» «Воєнний щоденник», який закрився разом з усіма медіапроєктами Ріната Ахметова.

Must Know на Obozrevatel TV — цикл коротких інтерв’ю на теми, які здаються цікавими авторові. Насамперед — зі сфери політики, хоч і не тільки. Назва — це натяк на прізвище Олексія Мустафіна, але і в прямому сенсі «те, що треба знати з конкретної теми, аби мати змогу робити самостійні висновки».

«Детектор медіа» розпитав Олексія про новий проєкт і про його ставлення до подій і тенденцій у медіапросторі в наші дні.

— Олексію, Must Know — це ваша ідея чи «Обозревателя»?

— Спільна. В нас збіглися бажання і пропозиція.

— Ваша співпраця обмежується цією програмою?

— Поки що так. Але якщо я зможу бути ще чимось корисним, то чом би й ні? Must Know — це «контентний» цикл. «Обозреватель» може використовувати його так, як вважає за потрібне: на сайті, в ютубі чи в соцмережах.

— Дотепер ви працювали на великих телеканалах. Не хочете повернутись?

— Ми всі бачимо, що зараз відбувається з телеканалами. Вони працюють у форматі, створеному владою. Я до цього формату ставлюся загалом скептично. В перші місяці великої війни він був корисним, але зараз, як на мене, себе вичерпав. Як би я міг до нього докластися?

Як на мене, все телебачення не може зводитись до одного новинного каналу — український глядач потребує різноманітнішого меню. Наш глядач звик мати вибір, і його звички варто поважати. Марафон безальтернативний, і ті, кому потрібен вибір, починають шукати альтернативу поза українським інформаційним простором. А в умовах війни це недобре.

— Донедавна ви робили ютуб-програму «Воєнний щоденник» для «України 24»…

— Це якраз проєкт для диджитала. Якщо про класичні телевізійні формати, то в серпні — жовтні був пізнавальний проєкт «Чорноморські історії» для телерадіокомпанії «Чорноморська». Якщо є запит і зацікавленість, я завжди готовий долучитись.

— Нещодавно марафон доповнив новий канал «Ми — Україна», кістяк якого становлять колишні працівники «України 24»…

— … У тому числі люди, з якими я працював у медіагрупі «Україна». Канал має великий цілісний колектив, і я бажаю йому успіху. Зрештою, від появи нових проєктів виграють усі — і глядачі, і журналісти з редакторами, які можуть застосувати свої таланти.

 Фото: Павло Шевчук/«Детектор медіа»

— Цей канал неофіційно називають близьким до Андрія Єрмака. Як його поява вплине на український медіапростір?

— Ще раз: я бажаю успіхів каналу «Ми — Україна». І водночас переконаний, що медіапроєкти є ефективнішими, якщо не перебувають під впливом держави або конкретних чиновників. Кажу це з власного досвіду: що більший вплив влади на телеканали, то більші ризики для свободи слова. Хоча зрозуміло, що конкуренція між різними центрами впливу — це краще, ніж централізований контроль. Нехай краще чиновники конкурують між собою за вплив на медіа, ніж будуть зібрані в один кулак. Проте природний плюралізм приватних і громадських медіа більше відповідає інтересам глядача, ніж вплив закритої структури, якою є влада.

— Що може стримати бажання влади розширювати пул своїх медіа?

— Що більше медіа, то важче їх контролювати. Це головний фактор стримування, як на мене. Кожен новий гравець — це головний біль для влади. Але мені важливіші інтереси споживачів медійного продукту, а не людей, які прагнуть контролювати медіа.

— Справді, під час війни виникають нові канали…

— Я переконаний прихильник плюралізму — не лише власників, а й контенту, думок і форм. Тому сподіваюся на збільшення кількості медіа та їх різноманітності. Звісно, війна триває, але люди вимушено пристосовуються до війни й далі живуть. Потреба людей у різноманітності очевидна. Не можна звести всі медіа до новин, а всі новини — лише до політики і війни. Людям треба давати корисну інформацію, їх треба розважати. Не всі вважають, що це «на часі», але, на мою думку, це потрібно. Під час Другої світової війни Голлівуд знімав не лише документальну хроніку. Розважальні, просвітницькі, пізнавальні канали мають розвиватись і зараз. Але ми, на жаль, зосереджені на новинному виробництві. Якщо розважального й пізнавального контенту в Україні не створюватимуть у достатній кількості, люди звертатимуться до іноземного. А ми ж знаємо, як росіяни вміють запускати свої наративи через розважальні й пізнавальні жанри.

— Ви говорите про запуск нових медіа. Але зараз це не по кишені навіть деяким олігархам. За теперішнього стану рекламного ринку медіа не можуть бути прибутковим бізнесом…

— Під час будь-якої війни можливості, в тому числі рекламні, скорочуються. Але монополізація медіа ще більше звужує ці можливості. Якщо всі канали транслюють одне й те саме, яка з цього користь рекламодавцям? Недолугі дії влади, як на мене, ще дужче добили рекламний ринок, який упав через війну.

Згадаймо, що було до вторгнення. Лінія поведінки влади була така: з олігархами ми боремось, приватний вплив (і приватні інвестиції) ставимо в рамки. Водночас орієнтуємось на Європу, хочемо стати членом Євросоюзу, а Європа вимагає обмеження впливу держави на медіа. Отже, ні від великого бізнесу, ні від держави медіа гроші не отримають. А звідки ж їх тоді брати? Варто бути щонайменше послідовними. Поки що ніхто не запропонував альтернативну модель фінансування, яка б зацікавила інвесторів у медіа. В умовах війни це не надто приваблива сфера. А надто тоді, коли все зводиться до заборон.

Я так і не зрозумів, у чому полягає ідея «інформаційного Рамштайна», але якщо вона зводиться до вибивання у світової спільноти грошей на українські медіа, то я не бачу в цьому перспектив. На відміну від військового й економічного «Рамштайна». Медіа мають розвиватись природно.

— На вашу думку, чи втримаються на ринку великі медіагрупи, які залишились після закриття «України»?

— Аби медіагрупи вижили, треба створити умови. Я не маю на увазі привілеї чи пряме фінансування. Можливо, крок Ахметова був несподіваним для багатьох, зокрема для працівників самої медіагрупи. Але цей крок був логічним. Адже від підприємців вимагають неприродної мотивації. Суть підприємництва — заробляти гроші. А в нас вимагають, аби підприємець вкладав гроші без отримання прибутку, ще й позбавляють права розпоряджатися власним активом. Чому з ринку не йдуть інші медіагрупи? Певно, мають інший розрахунок: сподіваються перечекати, зберегти або конвертувати власність у політичний вплив. Але в цьому парадокс: прагнучи обмежити вплив олігархів, влада ставить медіа в залежність від їхніх сподівань зберегти свій вплив.

— Як за теперішньої ситуації вдається виживати групі «Інтер»?

— Я вже давно не працюю в цій медіагрупі, але як сторонньому спостерігачу мені здається, що там усе працює за інерцією. Певно, це така форма соціальної відповідальності власників перед працівниками, бо іншої логіки я не бачу. З іншого боку, будь-яка зміна вимагає рішучості, зусиль і ресурсів. Маю підозри, що у власників «Інтера» зараз трохи інші пріоритети. Можливо, в них просто руки не доходять до розв’язання проблем медіагрупи.

— Як ви оцінюєте російськомовний канал іномовлення «FreeДом»?

— Я до кінця не розумію ідею цього проєкту. На кого ми хочемо впливати за допомогою цього інструмента? На росіян? На українців, які опинились за кордоном? Не бачу визначеності. (Цільову аудиторію іномовлення описував шефредактор «FreeДома» Олексій Мацука — це росіяни й російськомовні люди в інших країнах. — «ДМ»).

Тому й ефективність важко оцінювати. Судячи з присутності в ефірі «FreeДома» великої кількості «хороших росіян», пріоритетом має бути російська аудиторія. Але в чому тоді унікальність пропозиції? Є власне російський «Дождь», є «Настоящее время», яке робиться із залученням західного ресурсу (це проєкт «Радіо Свобода». — «ДМ»). Як між ними всіма проштовхатися? Якщо йдеться про західну аудиторію, теж не бачу логіки. Я вже не кажу, що це наш єдиний канал іномовлення. А українці, які опинились у Європі, отримують російські наративи російською мовою. Дивний концепт. Треба більше визначеності. Як на мене, є потреба в каналі іномовлення для українців, які виїхали. (Платформа іномовлення має також адресований українцям за кордоном і переселенцям україномовний розважальний канал «Дом». — «ДМ»). Інша потреба — презентація України для західної аудиторії. Третім проєктом теоретично може бути щось на кшталт «Радіо Свобода» для російської аудиторії. Але чи для нас це зараз головний пріоритет? Поки що це все корисне лише для працевлаштування конкретних людей. Теж непогано, але чиїм коштом?

— Чи ефективніше було би посилити англомовне іномовлення?

— Для західної аудиторії потрібна західна мова. Це не обов’язково англійська. Може бути німецька, французька, італійська або іспанська — з огляду на наш обмежений вплив на Латинську Америку. З моєї точки зору головна проблема — це відсутність логіки.

— На вашу думку, іномовлення — функція держави, чи такі проєкти мало б робити Суспільне?

— Якщо йдеться про мовлення на інші країни, напевно, все-таки цим має займатись держава. Суспільне виконує дуже важливу функцію, зокрема, і критики влади. До початку великої війни цю функцію виконували непогано, але зараз критика трохи притлумлена, хоч як це намагаються заперечити на Суспільному. Але чи потрібно критикувати свою владу назовні?

— Яких основних викликів для медіа ви чекаєте 2023 року?

— А ви знаєте, що буде наступного року? Виклики війни і повоєнної відбудови — різні. Але головні з них — захист принципів свободи слова, без яких неможлива європейська перспектива України, й фізичне виживання медіа. З цим буде складно, бо під час війни і під час повоєнної відбудови суспільство матиме багато різних пріоритетів. Є ризик, що розвиток медіа буде не у фокусі громадської думки. Сподіваюсь, так не станеться.

Головне фото: Максим Поліщук/«Детектор медіа»