Комісія з журналістської етики (КЖЕ) відреагувала на статтю The New York Times про нібито причетність українських спецслужб до вбивства російської пропагандистки Дар’ї Дугіної, а також на те, як цю інформацію подали українські медіа, у діях яких Комісія вбачає ознаки порушення етичних стандартів.

Відповідна стаття була вийшла у NYT 5 жовтня 2022 року, її поширили деякі українські ЗМІ. 

«Детектор медіа» наводить коментар КЖЕ без купюр.

Щодо статті The New York Times 

Автори статті посилаються на, очевидно, закритий звіт (або брифінг), але не вказують, який саме (which has not been previously reported), де звучали версії від представників американської влади (U.S. government), що за вбивством Дугіної може стояти Україна.

Жодного джерела (людини чи документа), які повідомили про цю версію, автори не називають, як, власне, і не виносять в лід чи заголовок інших версій щодо вбивства, хоча вони у статті є. 

Викладене у цій статті викликає багато сумнівів, потребує додаткових доказів і виглядає як маніпулятивне.

1. У статті з посиланням на неназваних американських офіційних осіб зазначається, що США не знали заздалегідь про план нападу на авто Дугіних, в результаті якого загинула Дар’я Дугіна, і не надавали Україні розвідданих, щоб сприяти цьому. І якби з ними проконсультувалися, то вони застерегли б від убивства (and would have opposed the killing had they been consulted).

З викладеного і статті незрозуміло, чи насправді зверталась українська сторона до американської за порадою щодо замаху на Дугіну, чи наведене твердження – відповідь на припущення журналіста щодо того, чи варто було чинити замах на Дугіну.

2. Автори вказують, що «Росія не помстилася конкретно за це вбивство, але Сполучені Штати стурбовані, що це може спровокувати  Москву завдати ударів по вищих українських посадовцях». 

Це хибна аргументація та перекладання провини з насильника на жертву. РФ методично за допомогою ракет і безпілотників винищує цивільні об’єкти на українських територіях, які не контролює, і чинить воєнні злочини (вбивства, згвалтування, катування, депортації) на територіях, які незаконно окупувала.

Це не є відповіддю на провокації, це війна на чужій території.

3. Автори пишуть, що «з початку війни українські спецслужби продемонстрували здатність проникати вглиб Росії для проведення диверсій»,  і на основі цього роблять висновок, що українські спецслужби могли дістатися і Дугіної.

Однак без доказів, лише на основі можливості, не є етичним звинувачувати когось у вбивстві. 

4. «Пан Дугін, — пишуть ці автори, — один із найвідоміших голосів Росії, які закликають Москву посилити війну проти України, був головним прихильником агресивної імперіалістичної Росії». 

Цією характеристикою автори наділяють Алєксандра Дугіна легітимним правом на свої погляди, тоді як він є одним із ідеологів рашизму (за Тімоті Снайдером), на основі його ідей і сформована вся машина геноциду і винищення українських громадян.

5. У статті також сказано, що  американські офіційні особи «не розголошують, хто міг санкціонувати напад на Дугіну і чи це санкціонував  президент  Зеленський», водночас, співпраця між Україною і США зросла, проте США не вистачає повної картини, як діють «конкуруючі центри влади в українській владі», включно з  військовими, службою безпеки та ОП.

І на основі цього автори пояснюють,  «чому одна частина українського уряду могла не знати про змову» (щодо Дугіної). 

Це так само є припущенням, бо жодних доказів, що хтось з українських посадовців може бути причетний до вбивства Дугіної, у статті не наведено.  Тим паче що в будь-якій адміністрації (в тому числі — і американській) існують «конкуруючі центри», але це не означає, що вони замовляють убивства. 

6. Автори статті звернулися за коментарем про ймовірну причетність України до вбивства Дугіної до радника голови Офісу президента України  Михайла Подоляка. Як пишуть журналісти,  радник «повторив заперечення» (і це формулювання одразу ставить під сумнів віру журналістів у це заперечення), пояснивши, що «будь-яке вбивство під час війни в тій чи іншій країні повинно мати якесь практичне значення, Дугіна, не є тактичною чи стратегічною метою для України».

7. Автори NYT пишуть, що «занепокоєння США агресивними таємними операціями України всередині Росії не спричинило жодних відомих змін у наданні розвідувальної, військової та дипломатичної підтримки уряду пана Зеленського чи службам безпеки України».

Але США офіційно не заявляли про «занепокоєння агресивними таємними операціями України всередині Росії». Тому це або занепокоєння авторів, або припущення, або робота в інтересах невідомих осіб.  

8. Автори публікації стверджують, що вбивство Дугіної сталося «після серії українських ударів у Криму, частині України, яку Росія захопила в 2014 році». І ця аргументація не витримує критики, бо «після» не завжди означає «внаслідок».

9. У публікації викладено інші точки зору, але цей баланс є штучним.

«ФСБ поклала відповідальність за вбивство пані Дугіної на українські спецслужби», — пишуть вони. 

Заява офіційних органів у країні з авторитарним режимом нацистського типу не може вважатися точкою зору в демократичній журналістиці. 

Автори зазначають: мовляв, «дехто вважає, що час покласти край тому, що вони називають небезпечним авантюризмом,  особливо — вбивства за політичними  мотивами». Але не вказує, хто ці «дехто» і чому їхня думка в цьому питанні є важливою.

Таким чином, публікація The New York Times, побудована на анонімних джерелах,  містить недостатньо об’єктивних даних та забагато – особистих припущень авторів. 

Щодо подачі інформації в українських медіа

Українські ЗМІ, які поширили дослівний переклад таких публікацій, не додавши контексту, пояснень, коментарів експертів, фактично взяли на віру матеріал та не провели його аналіз із точки зору доказовості, неупередженості і збалансованості. 

Відповідно до п. 6 Кодексу етики українського журналіста, «повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста. Журналісти і редактори повинні здійснювати кроки для перевірки автентичності усіх повідомлень, відео- та аудіо матеріалів, отриманих від представників загалу, фрілансерів, прес-служб та інших джерел».

Матеріал із NYT потребує від українських журналістів такого ж підходу, як і будь-які інші матеріали, побудовані на використанні анонімних джерел. 

Перш ніж подавати дослівні цитати з публікації, українським ЗМІ варто було належно проаналізувати статтю – зокрема, з’ясувати коректність використання журналістами анонімних джерел. В даному випадку автори з NYT не зазначили, якими були мотиви джерела (або джерел) із числа американських офіційних осіб, про спілкування з яким пише видання. А отже невідомо, чи не стало американське видання інструментом маніпуляції з боку осіб, зацікавлених в оприлюдненні певної версії. І про ці деталі варто було би повідомити українській аудиторії.  

Деякі ЗМІ обмежилися тим, що переповіли зміст публікації в американському виданні і не подали точки зору представників України, порушивши збалансованість подачі інформації:

Американські спецслужби вважають, що за вбивством Дугіної стоїть українська влада, – ЗМІ

NYT: Спецслужби США вважають, що Україна причетна до ліквідації Дугіної

З публікації NYT незрозуміло, яким чином були сформульовані запитання журналіста. Чи були це відкриті запитання? Чи це було висловлення припущень? Анонімні джерела повинні викликати довіру, тому такі деталі важливі для аудиторії. 

Використавши цитати з публікації NYT без аналізу і коментарів, українські ЗМІ стали ретрансляторами непідтвердженої версії про можливу причетність українських спецслужб до вбивства російської пропагандистки. 

«За вбивством Дугіної може стояти українська влада», «У розвідці США вважають, що представник українських органів влади міг дати добро на вбивство Дарії Дугіної» – подібні заголовки, розтиражовані медіа, не підтверджуються фактами, а лише відбивають точку зору авторів публікації NYT.

В деяких випадках заголовки виглядають не як припущення, а як доведений факт: Вбивство дочки Дугіна: американські ЗМІ видали несподівану інформацію про роль України (в цьому випадку використане слово «інформація», а не «версія», «точка зору», «припущення»).

Використовуючи цитати з публікації американського видання з оцінками дій українських спецслужб і посадовців, журналісти не завжди посилалися на те, що викладене є лише оцінкою авторів NYT. Наприклад, цей абзац виглядає як позиція українського журналіста, який готував новину: «Хоча Росія не помстилася конкретно за вбивство, Сполучені Штати стурбовані тим, що такі атаки мають велике символічне значення, хоча й не мають прямого впливу на полі бою. Нібито такі атаки можуть спровокувати Москву завдати ударів у відповідь по українських високопосадовцях».

Таким чином був порушений п.9 Кодексу етики українського журналіста «Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного. Неприпустимим є розповсюдження інформації, що містить упередженість чи необґрунтовані звинувачення». 

Важливо поважати право аудиторії на достовірну та об’єктивну інформацію і під час підготовки перекладів матеріалів, аналізувати їх зміст та додавати коментарі фахівців та пояснення, які дають аудиторії повну і всебічну характеристику описуваного явища.

Комісія з журналістської етики радить українським журналістам і медіа дотримуватися таких правил використання публікацій із іноземних медіа: 

1. Здійснювати власний аналіз фактів, які містяться в публікаціях іноземних ЗМІ. Така перевірка може включати логічний аналіз, порівняння з уже відомою інформацією, вивчення джерел інформації. 
2. Чітко відокремлювати факти від суджень і припущень. Якщо наведені цитати є особистою думкою автора або версією подій, про це необхідно повідомляти аудиторії.
3. Особливо пильними потрібно бути в разі, якщо публікація будується на неназваних джерелах. Журналісти мають право на захист своїх джерел, однак використання інформації від анонімних співрозмовників має бути винятком і виправдане за наявності кількох умов: 1) отриманий матеріал є інформацією, а не думкою чи припущенням;  2) іншим чином отримати таку інформацію було неможливо; 3) джерело є надійним і має безпосередній доступ до такої інформації. Варто з обережністю ставитися до матеріалів, де ці умови не дотримані або дотримані лише частково. 
4. Варто звертати увагу на збалансованість подачі інформації. Часто в публікаціях іноземних ЗМІ відсутні або недостатні коментарі від представників України. Під час поширення українського перекладу такої публікації потрібно додавати контекст, коментарі від місцевих експертів або українських посадовців. 
5. У всіх чутливих випадках керуватися Кодексом етики українського журналіста, а також звертатися до Комісії за роз’ясненням чи порадою.

Коментар «Детектора медіа». 29-річна Дар'я Дугіна була донькою російського пропагандиста, одного з ідеологів «євразійства» Олександра Дугіна.

Автівка Дугіної була підірвана 20 серпня, коли батько з донькою поверталися з пропагандистського фестивалю, який проходив за підтримки влади. В останній момент Дугін сів до іншої машини.

Дугіна підтримувала війну Росії проти України, виступала з популяризацією «євразійства» в соцмережах, проводила лекції, публікувалася у «Федеральном агентстве новостей» (ФАН), що належить засновнику ПВК «Вагнер» Євгенію Пригожину.

Співпрацювала з пропагандистськими телеканалами, зокрема із «Царьград ТВ» та Russia Today. У березні 2022 року Дар'ю Дугіну включили до санкційного списку США, а в червні вона потрапила під санкції Великої Британії.

• Читайте також: Російську пропагандистку Дугіну вбила ФСБ – Данілов

Останнім часом Дугіна виступала з доповідями про «імітацію вбивств у Бучі», вела трансляції з «Азовсталі», під час яких поширювала тези про те, що бійці «Азову» заслуговують на смерть.  

Російська спецслужба ФСБ поширила фейк, що вбивство Дугіної 20 серпня нібито організувала українка з полку «Азов». 

Радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк заявив, що Україна до підриву авто, в якому перебувала Дугіна, не має жодного стосунку, оскільки «ми не кримінальна держава, якою є РФ, а тим паче не терористична держава».