Зранку 24 лютого я прокинулась від звуків вибухів, подивилась у вікно, побачила заграву, подзвонила колегам і вирушила на роботу. Але для мене це не було несподіванкою. Ми добре розуміли, що щось буде, і готувалися до цього заздалегідь. До речі, у своїх прогнозах щодо початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну я помилилась лише на один день: за моїми підрахунками, це мало статися 23 лютого. І тому напередодні я відмовляла шефредактора новин СТБ Володимира Павлюка, який мешкає в Гостомелі, їхати додому; казала знімальній групі, що зараз не потрібно їхати у відрядження в Маріуполь; просила координаторку Тетяну Суховецьку не їхати додому, залишитися ночувати у мене. Але, коли 23 нічого не сталося, подумала що мабуть в своїх прогнозах десь помилилася…

Як керівниця виробничої служби я відповідаю за те, щоб виробничий процес був сталим та безперебійним. І впродовж кількох місяців, що передували великій війні, ми системно готувалися за всіма напрямками. Головне – безпека команди та її роботи: фізична, цифрова, харчова, медична. Ми детально опрацьовували всі складові: варіанти сповіщення у разі, якщо буде вимкнено мобільний зв’язок, логістику переміщення Києвом, якщо підірвуть мости через Дніпро, зробили запас води. Це була складна марудна робота, але знали б ви, наскільки потрібною вона виявилась! 

З 24 лютого ми значно розширили випуски новин, фактично, почали мовити у режимі телемарафону, тому щойно було ухвалено рішення про єднання провідних медіагруп, то миттєво скоординували свої дії всередині редакцій та продовжили працювати.

Бо знали, що всі наші захисники, насамперед армія, б’ються за нас. І як українські громадяни ми не мали права їх зрадити своєю розгубленістю. А як медійники ми могли допомогти  тільки одним ‒ робити свою справу. Інформувати українців про те, що відбувається насправді. Тож колективи «Фактів», «Вікон», «Фактів тижня», «Антизомбі», «Гражданской обороны» стали до бою.

І тут неможливо переоцінити таке явище, як самоорганізація. Віктор Сорока, заступник головного редактора «Фактів», узяв на себе керування спільним ньюзрумом. Ведучий «Свободи слова» Вадим Карп’як, який зранку 24 лютого виїхав на роботу зі свого будинку у Бучі, взявся вести гостьові студії марафону. Зараз на деяких ефірах йому допомагає Яна Брензей, ведуча програми «Вікна-новини», яка, до речі, свій день народження зустріла у прямому ефірі, і в перерві між включеннями ми всі разом приходили до неї в АСБ і вітали її. Випусковий режисер «Фактів Тижня» та «Свободи слова» Роман Ніколаєнко, який теж того ранку вирушив на канал зі свого помешкання у Бучі, добровільно став беззмінним режисером цих студій. А редакторка «Вікна-новини» Анна Суряднова за власним бажанням є випусковим редактором цього підрозділу нашої команди. Ми жодного разу не ділили роботу на свою чи ні. Коли деякий час не було прибиральниць, ми самі прибирали помешкання, головний оператор Сергій Соловйов готував смачний суп для колег. Складно переоцінити допомогу директора Департаменту безпеки Starlight Media Присяжнюка Валерія Павловича та начальника відділу охорони праці Теплова Сергія, які в режимі 24/7 робили все і навіть більше, щоб забезпечити нам безпеку та комфортні умови.

Професійність, Конституція України, усвідомлення масштабу загрози, яка прийшла, стали рушійною силою нашої роботи. Ще з 2014 року стало очевидним: є три лінії оборони України – військовий, дипломатичний, інформаційний. І компанія є не просто повноцінним учасником битви на інформаційній лінії зіткнення. Не буде перебільшенням сказати, що наші кореспонденти є співавторами школи воєнної журналістики в Україні. Завдяки їхній відвазі та фаховості люди знають про героїзм тих, хто її захищає, а світ знає правду про злочини Росії.