Як журналістам працювати у звільнених від окупантів містах

Як журналістам працювати у звільнених від окупантів містах

5 Квітня 2022
1718
5 Квітня 2022
17:05

Як журналістам працювати у звільнених від окупантів містах

1718
«Головне правило роботи на війні — покладатися тільки на самих себе, хоч де ви працюєте та хоч чию акредитацію маєте».
Як журналістам працювати у звільнених від окупантів містах
Як журналістам працювати у звільнених від окупантів містах

5 квітня акредитовані журналісти побачили звільнену Бучу, а згодом побачать інші міста, у яких російський загарбник лишив слід, який українцям не забути ніколи. Якими навичками бажано оволодіти перед тим як їхати в престури, і кому варто відмовитися від поїздки, розповіла тренерка з безпеки журналістів «Інституту масової інформації» Ірина Земляна.

— Журналістам відкривають акредитацію на престури звільненими містами. Кому слід скористатися нагодою, а кому категорично не слід?

— Основна причина, чому журналістам потрібно їхати у звільнені міста — це якщо ви маєте чітке редакційне завдання або замовлення на матеріали, точно знаєте, де ваші матеріали будуть опубліковані. Тобто якщо у вашої редакції чи роботодавця є план на ці матеріали, то, звісно, треба їхати й робити. Так званого «воєнного туризму» слід уникати. Якщо вам чомусь просто здалось, що ви поїдете, познімаєте і з того щось вийде, то краще не треба. 

По-друге, треба розуміти:  все, що ви там побачите, сильно травмує вас. Якщо ви мали схожий досвід і давали цьому раду, якщо знаєте, що з вами буде після цього і ви готові це пережити — можете їхати. Якщо ніколи не мали схожого досвіду, то ви будьте свідомі, що це точно вас змінить і залишиться з вами на роки. Якщо ви мали схожий досвід і були значні проблеми через це — зі сном, психологічні розлади тощо — я не раджу туди їхати. 

По-третє, якщо у вас ніколи не було досвіду роботи на щойно звільнених територіях, досвіду падати при кожному вибуху, якщо ви не знаєте, що таке міни, розтяжки, мінні пастки, як вони виглядають — краще не їхати

Якщо у вас немає захисного обладнання, хоча би бронежилетів і касок належної якості — краще не їхати

Ще не варто їхати людям, які не мають аптечки, не вміють надавати домедичну допомогу чи не знають базових правил її надання. На це треба звертати особливу увагу. 

— Видається, що подібні поїздки — це просто акредитація, а не відбір за названими пунктами. Тобто організатори не перевірятимуть ці навички, і всі наслідки — цілком відповідальність журналіста?

— Абсолютно. Взагалі, головне правило роботи на війні — покладатися тільки на самих себе, де би ви не працювали та чия би акредитація не була. Престур фактично забезпечує вам доступ туди; все інше ви вирішуєте самі. Звичайно, вас водитимуть розмінованими локаціями, говоритимуть куди можна й не можна йти, але не більше й не менше. Вам спробують гарантувати базову безпеку, але все інше залежить тільки від вас.

— Ми почали говорити про ключові небезпеки престуру у щойно звільнені локації — міни, психологічні ризики. Що ще?

— Постійно моніторте ситуацію. Потрібно розуміти, що вона може змінитися за секунди, а ви туди їдете. Тому дуже важливо завчасно пропрацювати кілька планів відступу з цієї території. Звичайно, у разі небезпеки військові вас витягатимуть, але треба розуміти, як вибиратися звідтіля, якщо раптом щось швидко почнеться.

Проте, як на мене, основана небезпека — міни та мінні пастки. На тренінгах Інституту масової інформації з безпеки тренер-сапер умовно «заміновував» усе, що лише можна, чим показав на прикладі, що ти ніколи не можеш розуміти, де стоїть міна, і на ній легко підірватися. Але тренінг відбувався поза зоною бойових дій, тож на розтрощеній території після бомбардувань, де валяється купа всього, набагато важче помітити міни й розтяжки. 

Тому я би радила нікуди не заходити, нічого не піднімати. Інколи медійники можуть щось «поправити для кадру», наприклад — треба нічого не чіпати і ходити тільки там, де дозволили військові, усе в них запитувати. Нікуди не йти самому, повідомляти, куди ти рухаєшся. Я би радила почитати статтю про мінну безпеку на сайті ІМІ.

Як ще можна підготуватися до поїздки? Що порадите журналістам?

— Раджу сконцентруватися на основних завданнях свого матеріалу: щоб ви точно знали, яким він буде і що конкретно вам потрібно для нього. А не робити це хаотично, бо ви туди приїхали. Це будуть шокуючі кадри, і найчастіше люди губляться. Якщо ви завчасно пропишете структуру матеріалу, ви і працюватимете більш структуровано. 

Найближчим часом ми проведемо тренінги з безпеки у Львові і плануватимемо їх далі залежно від викликів. Я би радила прочитати нашу книжку «Журналіст і (не)безпека». Ми її будемо скоро оновлювати, але там усе основне є. 

— Де взяти шоломи та бронежилети для преси?

— Звертайтеся в ІМІ, форма заявки тут. Так само аптечки й інше обладнання, яке може згодитися. Ми вже завезли в Україну понад триста, але ми їх постійно роздаємо, тому якщо не буде, треба трохи почекати наступної поставки. 

— Наскільки журналісти в Україні готові висвітлювати новий етап війни?

— Раніше війна була локалізована в кількох регіонах і не була всеохопною, як зараз. Тоді ми могли формулювати певні правила. Були журналісти, які спеціалізувалися на висвітленні бойових дій і постійно їздили на фронт.

Зараз такими журналістами стали всі. Тому я би не ставила додаткових вимог і не оцінювала, як вони це роблять. Усі журналісти роблять надзвичайно важливу роботу, і ми їм надзвичайно вдячні. Бо журналісти — це наші очі. Ніхто б не знав, що відбувається, якби не вони. 

Єдине, про що би я просила журналістів — завжди думати про себе, розуміти причину, чому ви це робите, і передбачати наслідки. Звичайно, як громадянка я би просила журналістів максимально все висвітлювати і не жаліти себе. Але як тренерка з безпеки я розумію, що перш за все треба вберегти себе, а потім робити журналістський матеріал. Бо якщо з журналістом чи журналісткою щось станеться, подальших матеріалів не буде. Тому спочатку концентруємося на безпеці, а далі — висвітлюємо війну. Жоден кадр і матеріал не вартий вашого життя і здоров'я

Ще раз нагадаю журналістам, що боятися — це нормально. Співчувати — також нормально. Нам зараз дуже важко, бо висвітлювати свою війну найважче. Я би просила журналістів робити паузи і піклуватися про себе. Робити якісь приємні для себе речі. Це не примха, гріх чи свято серед війни: це просто маленькі речі, які ви робите, щоби триматися, бути працездатними і довше могти показувати світові те, що відбувається в Україні.

Ілюстрація — скриншот SkyNews

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1718
Читайте також
08.04.2022 12:30
Ольга Беца-Білоусенко
«Детектор медіа»
1 262
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду