15 жовтня сталася подія надзвичайної політичної і суспільної ваги, практично не помічена журналістським загалом. Першим на неї відгукнувся УНІАН, тому дозволю собі повністю навести це повідомлення (втім, коротке):

«Лідер Партії регіонів Віктор Янукович порадив журналісту «Української правди» «не бовтати язиком»«.

Інцидент стався після закінчення брифінгу Януковича в «Зоряному».

Кореспондент «Української правди» запитав, чому слідча комісія Миколи Джиги вилучила у Вишгородській райдержадміністрації всі документи щодо купівлі Януковичем резиденції у Межигір'ї.

«Я як жив там 5 років тому, так і живу. Указом президента Кучми я отримав цей будинок. Ющенко своїм указом продублював виділення будинку. Таких, як я, там величезна кількість, поїдьте подивіться у Конча-Заспу», - порадив Янукович.

На репліку журналіста, що Янукович вивів Межигір'я із державної власності, той заявив: «Послухай, ти ще молодий хлопець. Поживи з моє - життя зрозумієш».

«Потім, коли змінився власник (Межигір'я), у мене не було іншого шляху. Я платив оренду. Але коли платиш оренду, орендодавець може зробити все, що завгодно, - змінити ціну. І коли виникла пропозиція купити будинок, я довго думав, що краще. І купив його на ринку. Зараз плачу за оренду землі. І я спокійно себе почуваю», - додав він.

На запитання журналіста «Української правди», скільки Янукович заплатив грошей за будинок, той розлютився: «Слухай, тобі ще багато жити. Пам'ятай, що Бог усе бачить!».

На репліку, що він має на увазі, Янукович відповів: «Язиком не бовтай». Після цього лідер «регіонів» розвернувся й пішов».

Нагадаю читачам, що «Українська правда» вже півроку намагається змусити Віктора Федоровича Януковича оприлюднити свою декларацію про доходи за 2008 рік, направивши «лідеру, який почує кожного» 20 запитів. Апарат Верховної Ради - на відміну від Януковича - відповів-таки на запит, але назвав інформацію про доходи вождя Партії регіонів «конфіденційною».

Годі й казати, що у Європі такий апарат того ж дня втратив би всіх своїх керівників, а Партія регіонів перетворилася б на маргінальну політичну силу - і це навіть у разі, якби не існувало відповідних законів, які зобов'язують надавати журналістам подібну інформацію. І ось чому.

«Останні два рази запити щодо декларації Януковича ми також адресували Борису Колеснікову, - пише Сергій Лещенко. - Він так любить розповідати про свого кумира Конрада Аденауера і своє бажання побудувати в Україні Німеччину з її дисципліною та порядком. Якщо так - то для початку нехай Колесніков змусить свого лідера поважати закон і звітувати перед громадянами, які утримують Януковича власними податками. Янукович повинен публікувати свою декларацію, оскільки він є народним депутатом, і такий обов'язок на нього покладає закон «Про боротьбу з корупцією». Це не його примха - це вимога до нього. Але Янукович її ігнорує... В особистій розмові Іванеско [керівник прес-служби лідера ПР. - С. Г.] знизує плечима, опускає очі та переводить тему, а Герман каже, що «це не питання її компетенції». (Зате мандрувати телекранами і виступати з приводом і без приводу - це її компетенція?)».

Кандидат у президенти, який демонстративно ігнорує закони, для якого ЗМІ - це ніщо і який відверто погрожує надто настирливому, на його думку, представнику мас-медіа, - як це назвати і схарактеризувати? Найперше, що спадає на думку, - що це стиль спілкування зі ЗМІ не політичного діяча, а керівника якоїсь гангстерської зграї. Друге - що ми це вже десь чули, якщо не такі самі слова, то стилістику мовлення точно. І справді: чи повністю автентичні записи майора Мельниченка, чи частково підрихтовані, але щось дуже схоже звучало, коли відомими всім персонами обговорювалися надто активні журналістські діяння Георгія Ґонґадзе і способи приборкання цього невгамовного засновника «Української правди».

Одне слово, маємо перспективу - в разі приходу Віктора Федоровича Януковича до влади - ледь не повного déjà vu тієї ситуації. З відповідними наслідками як для конкретних журналістів, так і для свободи слова в Україні.

Не даремно-бо Леонід Кучма того ж 15 жовтня заявив, що підтримує на виборах саме Януковича: «У другому турі я обов'язково голосуватиму за Януковича, хоча б тому, що за ним стоїть професійна команда... Янукович себе проявив, будучи прем'єр-міністром, і оточення у нього було - це менеджери... Я вважаю, що на сьогоднішньому етапі іншої гідної кандидатури немає».

А й справді немає для тих, кому кровно вигідно, щоб замовники вбивства Ґонґадзе так і залишилися безіменними, і щоб не з'являлися нові сміливці, готові кинути виклик владній системі й вимагати виконання законів. Якщо не буде непокірливих журналістів, якщо боятимуться стати наступною жертвою - то не потрібні будуть і темники. Все розв'язуватиметься на рівні чіткого розуміння редакторами і власниками ЗМІ «генеральної лінії» - як сьогодні в Росії, де досить «точкових ударів» по тих, хто відхиляється від цієї лінії - чи то чимось важким по голові редактора, чи то великим штрафом по рахунку редакції ,- щоб журналістська маса працювала, як злагоджений механізм, для якого основними проблемами є чергові пригоди Ксюші Собчак та нові підступи ненависних піндосів та ляхів проти народу - рятівника людства.

Чи бажають українські журналісти жити і працювати у подібній системі координат? Переконаний: переважна більшість - ні.

А отже треба діяти вже тепер. Бо ж якщо чільні особи Партії регіонів роблять подібні речі нині, перебуваючи в опозиції (згадайте лишень «культпохід» їхньої четвірки до Савіка Шустера і поведінку під час ефіру), то що вони коїтимуть у разі здобуття повноти влади? Гадаю, ще не всі забули «візитні картки» Донецька-по-регіональному - справу Александрова та спроби згноїти у в'язниці Володимира Бойка? Як на мене, у всіх притомних журналістів України повинен, нарешті, ввімкнутися елементарний інстинкт самозбереження, і навіть якщо ми не бачимо, хто гідний бути президентом і яка політична сила має право керувати державою, то абсолютно чітко видно, хто в жодному разі не повинен одержати владу - навіть її частину.

І тут ідеться не про вузькополітичні інтереси, а про значно серйозніші речі.

Бо ж в іншому разі відповідальність за déjà vu (ймовірно, й не одиничне!) справи Ґонґадзе й долю свободи слова в України важким тягарем ляже на плечі всього журналістського цеху, який зробив вигляд, що не помітив дуже й дуже знакового інциденту після брифінгу Януковича 15 жовтня.

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Фото - tema.in.ua