Сказати, що у мене істерика, — це нічого не сказати.

Бо сталося небачене та неймовірне: телеканал «Дождь» прозрів!

А разом із ним полуда з очей спала і в російського правозахисника Владіміра Осєчкіна. Шляхом неймовірних зусиль та випадку вони прийшли до сенсаційного висновку: російський військовий, який вдерся до Херсонщини і пробув там два місяці, — брехло і мерзотник.

Йдеться про одного з моїх улюблених персонажів — Павла Філатьєва, десантника, який типу втік з війни і написав книгу ZOV, яка минулого серпня стала справжньою сенсацією у росіян. Адже Павєл зробив такий сміливий вчинок: розповів чесно-чесно усю правдоньку про російську армію і що вона насправді далека від ідеалу. І що він усвідомив непотрібність цієї війни та її злочинність.

Російські опозиціонери та ліберали одразу пришли в восторг! Правозахисник Осєчкін записав із ним кількагодинне інтерв‘ю, яке з якогось дива розмістив ютуб-канал Одеської кіностудії. Осєчкін у захваті, публіка у захваті — у коментарях українці дякують російському десантнику за сміливість і людяність. І переживають за те, що ж тепер із Павлушою зроблять за такий вчинок і що його треба рятувати. Осєчкін обіцяє допомогти з виїздом.

Канал «Дождь» бере у Павла інтерв‘ю. Ведучий Тихон Дзядко обережно, аби не зачепити почуття героя, запитує у нього про його досвід. І постійно цитує фразу з книжки: «Мы не имели морального права нападать на другую страну».

Тихон із співчутливим виразом обличчя розмовляє з Павлом і, здається, абсолютно не усвідомлює, що той відверто бреше. Причому настільки явно і нахабно, що не зрозуміти це просто неможливо. Бо Павєл не лише мразь, а ще і тупа мразь, яка не має клепки навіть скласти хоч трохи реалістичну історію.

Він не заперечує, що воєнні злочини були, а тому видає страшну правду. Про мародерство. І воровство. А ще полоненого українця мусили вдарити прикладом, але цей вчинок негайно засудили і одразу порушили справу. Бо може російська армія і не ідеальна, але такі злочини там не залишаються безкарними.

Також Павєл зізнається, що ненароком, нечаянно, прости Господи, з БМД хтось розстріляв машину з цивільними. Всі загинули, крім хлопчика. Так його забрали в полк, нянчились і усіляко опікувалися. А потім знайшли родичів. І, звісно, винні у цьому злочині понесли покарання! Бо слідчий комітет такого не спускає!

Також Павєл розповідає, що взагалі не зрозумів, як опинився на Херсонщині. Бо були вони на учєніях в Криму і тут 24 числа раааз — і якось опинилися в Україні. Под видом учений. Бо ніхто їм нічого не говорив — в армії взагалі це не заведено. Він думав, що їде брати участь у референдумах «ДНР» і «ЛНР». Перший тиждень вважав, що почалась Третя світова і бойові дії йдуть на території Росії теж. Тому вважав, що защищает свою страну. А потім з‘ясувалася гірка правда, що вони вдерлися на чужу територію.

Здогадатися він про усе це ніяк не міг. Навіть попри кількарічний військовий досвід у Чечні. І тато його був військовим теж, у «гарячих точках». Павєл у дрібницях знає де хто і яку зарплату отримував на службі в Сирії. Але як опинився на Херсонщині – ні, не розумів.

Айяйяй! Але шо ж робить?! Ми не мали морального права нападати на іншу країну. Але він же патріот і тому буде воювати далі. Хоч це і неправильно. Але він любить Росію. Чому херсонці так недобре на нас дивляться? Ми ж не робимо нічого поганого! Пальцем же нікого не чіпаємо. Так, буває мародерство, але слідчий комітет із цим розбереться!

Ведучий вірить усій цій маячні і співчутливо киває. Коментатори в сльозах. 2.3 мільйони переглядів.

Те саме на каналі Юлії Латиніної. Бедный русский мальчик! Раскаявшийся и смелый! Белая кость!

Навіть на етапі прочитання його книжки стає зрозуміло, що мальчик не лише тупе брехло, але і нікчема. З армії він втік, але не тому що був проти війни, а тому, що в лікарні його відмовилися лікувати як він хотів. Він почав жалітися на біль у хребті, а лікарі сказали, що він підбріхує (медики виявилися розумнішими за Осєчкіна, Дзядка і Латиніну). Тоді він образився і вшився.

В книзі також він пише, що Україна сама виннна — не треба було русофобствувать.

Осєчкін допомагає йому виїхати в Париж. З умовою що книгу надрукують і половину прибутку він віддасть українцям. Але, як ви здогадується, Філатьєв усіх намахав. Права на книгу продав різним видавництвам і ділитися грошима передумав.

Останні кілька місяців у Фейсбуку він писав ображені простирадла про те, який Осєчкін сволочь, як він його ущемляет і оббріхує. Як він морально страждає він цього тиску, адже має тонку душу. Стає очевидно, що десантник не лише плохой человечек, але і вкрай жалюгідний, інфантильний, істеричний та капризний. Хоча навіть тут це зрозуміло не всім.

Але нарешті і до «Дождя» дійшло. У шведському виданні Dagens Nyheter вийшло інтерв‘ю з Філатьєвим у межах промо книжки (десантник каже, що вже встиг дати кілька сотен інтерв‘ю). Журналіст Ерік де ла Регера теж виявився розумнішим за російських колег і не повірив, що російська армія була такою няшкою і запідозрив автора у брехні. І зрештою, змусив десантника зізнатися, що він до написання книги знав, що полонених росіяни розстрілювали і вішали. І приховав цю інформацію. І це лиш те, що журналіст з нього «вичавив».

Після виходу цього інтерв‘ю журналісти «Дождя» офігіли. Невже? Невже бедный-бедный Павел говорив їм неправду?! В прямому ефірі на ліберальнєйшому і честнейшому телеканалі! Не может этого быть!

Правозахисник Осєчкін теж офігів. Так, він вже давно зрозумів, що його підопічний виявився гімнюком. Але хто ж міг подумати, що він бреше! Що він не розповідає усієї правди про військові злочини російської армії! В ефірі ютуб-каналу! Хто ж міг у серпні 2022 року повірити, що росіяни на окупованих територіях не лише мародерять і б‘ють прикладами полонених. За що потім отримують покарання від слідства.

«Дождь» влаштовує ефір з Філатьєвим і Осєчкіним. Перший постійно капризує то на сторонні звуки у навушниках, то на «провокативні» питання ведучої, то на Осєчкіна, то на шведського журналіста. Який впродовж інтерв‘ю ставив йому неприємні питання, намагався витягнути якусь сенсацію, діставав різними формулюваннями одного і того ж і зрештою перекрутив усе сказане.

Осєчкін же сидів із жалобним виразом обличчя і постійно вибачався, що повірив такому покидькові. Как же так получилось?! Якби ж він знав, що десантник бреше, то ніколи, ніколи б не взявся йому допомагати. Боже, как стыдно! Настільки, що його організація перестає організовувати такі евакуації. І подумає, як саме перевіряти решту військових на брехню. Адже її так важко розпізнати, що хоч детектор проходь.

Філатьєв же увесь час фиркав, усіх звинувачував у всьому і казав, що не збирається співпрацювати з українським слідством. Бо ці звірі його просто хочуть пов‘язати і обміняти в Росію. Тому він буде сидіти в Парижі і їсти багети.

Історія ця достойна екранізації. Але глядачі такого фільму жалітимуться на нереалістичність. Адже не може такого бути, щоб один недоумок з однозначним бекграундом так легко обкрутив навколо пальця розумних, освічених людей.

Та історія ця є черговою ілюстрацію, чому у нас виник термін «хороші русскі» і чому вони неисправимы. Адже для них навіть військові злочинці будуть бедными мальчиками, які потрапили в погану компанію і їх треба пробачити і врятувати. А мальчики будуть цим користуватися і постійно вішати цим ідіотам локшину на вуха.

Прикладів такого — мільйон. Їхнє видання «Важные истории» робило розслідування про військових на Київщині. Місцеві звинувачували їх у вбивствах. Ідентифікувати цих кретинів вдалося, бо вони влізли в чийсь будинок, наробили селфі на чужий фотік і там його забули.

Так ось, один з них цілу програму переконував, що до ніяких вбивств вони не причетні, что вы, что вы. Але в кінці таки зізнався, що вбили цивільних. Проте жодного розкаяння. Ми ж, каже, думали, що ці тварі здають наші позиції. І через них померли наші бідні друзі, такі ще молоді. Тому це була помста. І взагалі, ми виконували наказ – якби не виконали, нас би самих застрелили. Отако.

Ведуча говорить з ним і плаче. Бо як же, що ж з ним буде після таких зізнань! Треба йому негайно адвоката, захист і підтримку.

Фото: скриншот/Odesa Film Studio