В Росії з'явилися ще два «союзники», ще дві «держави» серед офіційно визнаних нею. Можна привітати Путіна з такими «союзниками», а ще з тим, що лише такі союзники в неї й залишаються. Лукашенківська Білорусь уже практично нічим не відрізняється від тих-таки «ДНР» та «ЛНР», перетворившись на слухняну нахлібницю, де-факто частину Росії. А от міністр закордонних справ Китаю Ї Вань на Мюнхенській конференції підтримав територіальну цілісність України: «Суверенітет, незалежність та територіальна цілісність кожної держави мають бути захищені. Україна – не виняток».

Але після визнання Путіним «незалежності» окупованих ним же територій виникають кілька запитань.

Усі держави, крім офіційних, так званих довгих або розгорнутих, назв, що зазвичай використовуються лише в офіційних документах, мають прості короткі назви, які повсякчас і використовуються значно частіше за офіційні. Ці назви — це назви країн, що утворили цю державу. Російська Федерація — це Росія, Китайська Народна Республіка — це Китай. А «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка» — це які країни, які в них прості назви? Як їх називати просто?

Кожну державу формує якась нація. Найчастіше — етнічна: у Польщі — поляки, у Франції — французи, у Японії — японці. У деяких державах є кілька основних етносів, але існують політичні нації — бельгійці, швейцарці, британці. Те саме й у країнах із англійською, іспанською, арабською тощо мовами: американці та австралійці давно вже не ототожнюють себе з етнічними англійцями, аргентинці та мексиканці — з етнічними іспанцями.
А які титульні нації — хоч етнічні, хоч політичні — є в «ДНР» та «ЛНР»? Як одним словом називати «громадян» кожної з цих мегадержав? Недопрацювала російська пропаганда, ой недопрацювала, просто нахалтурила!

До речі, цей факт робить нинішній крок Росії таким, що не має прецедентів, і з визнанням Абхазії та Південної Осетії його порівнювати не можна: в Абхазії живуть абхазці, у Південній Осетії осетини. Які, відповідно до принципу самовизначення народів і якби ще тридцять років тому не всунула свій ніс Росія, бодай теоретично могли би претендувати на свої держави, тоді як жителі Донбасу не могли б навіть уві сні. 

До речі, про громадянство. Росія масово надавала жителям окупованих частин Донеччини і Луганщини власне громадянство — російське. Планувала надати всім. А тепер визнає незалежними території, на яких живуть її ж власні громадяни?

За день до визнання Путіним «незалежності» «ДНР» у Донецьку масово розвісили державні прапори Росії. Росія вивішувала свої власні прапори, готуючись визнати «ДНР» як незалежну, тобто іншу, ніж Росія, державу? Юридично це виглядає як акт агресії Росії проти ДНР.

Тоді ж у Донецьку масово розвішували білборди «Все на защиту родины!» Білборди! Не лише з самим текстом, а й із зображеннями, багатобарвні, явно не кустарні! А їх же за півгодини не зробиш, і навряд чи за тиждень зробиш у такому виконанні й у такій кількості! А повідомлення про буцімто «напад України» — їм же повних двох днів не було. 

Визнання «незалежності» окупованих територій — нахабний зухвалий блеф, навіть не розрахований на те, щоби в нього хтось повірив. Суто бандитський. Як, власне, й висунуті Путіним ультиматуми.

Але є дуже тривожний момент. Протягом останніх днів не було жодної інформації про те, в яких кордонах визнають себе бутафорські «уряди» «ДНР» та «ЛНР». А от шість-сім років тому вони заявляли, що їм має належати вся територія Донецької та Луганської областей, і заявляли, що «Україна захопила й окупувала» райони цих областей. Погрожували вони й дійти до Києва — мовляв, «усьо буде Донбас». То які кордони зараз малює їхня бурхлива фантазія — точніше, фантазія Путіна?

Сам Путін заявив, що визнає «ДНР» та «ЛНР» «у межах, які зараз фактично встановлені». Що він мав на увазі? Лінія розмежування не збігається з тією, що її було визначено Мінськими угодами, й не збігається на користь окупованих територій. То що з них Путін мав на увазі під словом «фактично»? А чи «фактично встановлені» межі двох областей, на які претендують російські прислужники? Чи повні території Донецької і Луганської областей, які вважаються територіями вигаданих «республік» у їхніх «конституціях»? Від цього залежить, чи задовольниться Путін «перемогою», а чи претендуватиме на більше.

Такі речі визначають винятково точно, Путін зробив це розпливчасто. Тож стежмо за мапами, що з'являтимуться в російських пропагандистських ЗМІ. Уважно стежмо. Це дуже важливо.

І стежмо за іншими, окрім Росії, ЗМІ: які мапи показуватимуть вони. Відсутність Криму впадає в око, тут доведеться вдивлятися.

Під час виступу Путін у своїй хамській манері заявив: «В результаті більшовицької політики і виникла Радянська Україна, яку і в наші дні можна повною мірою назвати Україна імені Володимира Ілліча Леніна», «після Другої світової війни Йосиф Сталін передав Україні низку земель, які раніше належали Польщі, Румунії та Угорщині», а головне: «А тепер вдячні нащадки знесли пам’ятники Леніну. Це у них декомунізація називається. Що ж, нас це цілком влаштовує. Але не треба зупинятися на півдорозі. Ми готові показати вам, що означає для України справжня декомунізація».

Недаремно саме ця теза про «справжню декомунізацію» часто зустрічалася в російській блогосфері ще шість років тому. Тепер можна вважати доведеним, звідки в російської блогосфери (значної її частини) ростуть ноги. Також можна вважати доведеним, що нинішню ситуацію Путін готував уже тоді.

Нашим і ЗМІ, й дипломатам залишається довести до відома західних партнерів зміст мовленого Путіним. Зокрема до керівництва Польщі, Угорщини та Румунії, які Путін змалював мало не співучасниками. А вони, офіційні представники цих держав, тепер мусять офіційно заявити, що не претендують на українські території, хай доведенням очевидного це здалося би для нормальних людей.

Коли цей матеріал уже готувався до публікації, з’явились новини: голова комітету російської Державної Думи заявив, що «республіки» визнають у межах Донецької і Луганської областей. Незабаром перша заступниця голови іншого комітету сказала, що «ніхто не збирається йти далі», й визнають «те, що є тепер».