Костянтин Усов: «СІЗО — це бізнес, де торгують свободою»
Доки прокуратура ще не заявила про результати перевірки, керівництво пенітенціарної служби поспішає із заявами, що нібито 90% наведених у фільмі фактів не підтвердилося і нібито у фільмі використано фотомонтаж.
Фільм каналу ТВі «Лук’янівка. Тюрма №1» про життя Лук’янівського слідчого ізолятора викликав грандіозний скандал в українській владі. Проведено парламентські слухання, президент Янукович дав доручення Генеральній прокуратурі розібратися з ситуацією. На період перевірки відсторонено від виконання обов’язків начальника СІЗО. Доки прокуратура ще не заявила про результати перевірки, керівництво пенітенціарної служби поспішає із заявами, що нібито 90% наведених у фільмі фактів не підтвердилося і нібито у фільмі використано фотомонтаж. Ми попросили дати коментарі самого автора фільму Костянтина Усова.
— Чи зберігся у вас зв’язок із Лук’янівським СІЗО після виходу фільму?
— Зв’язок зберігся. Люди дякують за правду і скаржаться на ситуацію. Зараз мені почали телефонувати ув’язнені з ізоляторів не тільки Лук’янівки, а й інших міст — Одеси, Донецька, Кривого Рогу. Нещодавно зателефонували із СІЗО Єнакієвого — кажуть, телефонуємо вам із батьківщини президента.
— Як у вас виникла ідея провести розслідування в СІЗО?
— Єдина причина, котра примусила нас всерйоз зацікавитися Лук’янівкою, — це те, що скатертини в камерах, продемонстрованих під час візиту європейських спостерігачів до Юлії Тимошенко або Юрія Луценка, були занадто білими, а чайний сервіз був як новенький. На всіх провладних телеканалах демонструвалося одне й те саме відео, яке наштовхувало на думку: непогано вони там сидять, ми тут так навіть не живемо. При цьому всі спроби пробратися всередину, запити, пропозиції, прохання відхилялися. Я вирішив вивчити, які там справи реально.
— Як вам вдалося поговорити з понад двома десятками ув’язнених у СІЗО?
— Немає нічого складного в тому, щоб зателефонувати ув’язненому, відрекомендуватися й сказати, що ти хотів би спілкуватися.
— Коли я спілкувався з людьми, які перебувають у СІЗО, склалося враження, що говорити по телефону там нелегко, регулярно проводяться обшуки, перевірки, адже офіційне використання мобільного зв’язку в СІЗО заборонене.
— Попередньо ув’язненому підслідному гарантований 8-годинний сон. Це означає, що приблизно з 10-ї вечора по 6-ту ранку ймовірність появи наглядача в камері дуже низька. Саме в цей час в’язниця оживає по-справжньому і починає говорити. Саме в цей час усі родичі зв’язувалася з ув’язненими. Саме в цей час ми спілкувалися з ними. Це справді складно: коли камера спілкується, черговий стоїть біля вічка і дивиться, чи немає за дверима представника адміністрації установи. Ув’язнені навчилися миттєво розбирати телефони, від’єднувати батареї, сім-карти й ховати у певні місця, які називаються «нички». Співробітники СІЗО, у свою чергу, полюють на ці «нички», засилаючи в камеру своїх агентів, які доповідають, де ув’язнені ховають телефони.
— З фільму зрозуміло, що є група співробітників, які поставляють туди телефони, група, яка їх вилучає. Це такий бізнес?
— Уявіть собі чотири з половиною тисячі людей, яким украй потрібен зв’язок, і вони готові за це платити. Це великий бізнес. Як нам розповіли ув’язнені, котрі провели там від 30 до 2000 днів, у СІЗО тобі можуть доставити все що завгодно: алкоголь, наркотики, телефони, будь-які забаганки. Хочеш сервіз із богемського скла — ти його отримаєш. Хочеш собаку? Ти отримаєш собаку, і за певну суму тобі дозволять її тримати в камері. Жінки, собаки, сервіз — це, швидше, виняток. Питання тільки в грошах. Такий режим слідчого ізолятора поширюється на більшу його частину. В «єкатерининському» корпусі, де сидить Луценко, діють інші правила. Там немає ні телефонів, ні інших предметів. Більш того, камери цих людей не можуть відчиняти звичайні співробітники. Це робить тільки старший офіцерський склад, і тільки за записом. Кімната, з якої ведеться відеоспостереження за камерою, обмежена для відвідування. Туди може прийти виключно старший уповноважений, черговий, і теж тільки за записом.
— Там теж такі ж моторошні умови, які показано у фільмі?
— Камера, в якій сиділа 456 днів Юлія Тимошенко, дуже схожа на ту невелику, яку ми показували, для чотирьох людей.
— Її не показували Карпачовій, туди не водять журналістів.
— Річ у тому, що екскурсій як таких там не буває. Журналістів туди ніколи не пускають. А ось щодо Карпачової діють інші норми закону. Вона має право безперешкодно відвідувати всі установи пенітенціарної служби будь-якої години дня і ночі. Відтоді, як у Лук’янівку почали садити персон — представників попередньої влади, прокурорів, котрі наглядали за СІЗО, призначали тільки після особистої співбесіди з Пшонкою та Кузьміним. СІЗО — частина великої жорстокої машини із заробляння грошей. Правоохоронні органи трясуть комерсантів. Торгівля свободою — права. Щоб бізнес ішов, СІЗО має бути таким, яким ми його показали. дуже вигідна с
— Якісь негативні наслідки для ваших авторів, для тих, хто знімав, були?
— Всі хлопці були готові «їхати» в підвал, «у яму», як називають вони карцер. Ми неодноразово моделювали поведінку адміністрації СІЗО після виходу фільму в ефір. Знали, що буде. Ми ж робили все, аби їх не впізнали. Змінені голоси, закриті обличчя. Все тільки заради одного: ми жертвували наочністю, щоб урятувати здоров’я і, можливо, життя. Але знаю, що кількох людей знайшли. Я дізнався про це через 10 хвилин. Я зателефонував людині з оточення начальника тюремної служби країни й сказав: мені відомо, що ви їх вирахували, — і порекомендував вживати тільки законних заходів. Можу точно сказати, що нікого не били, ні в кого не забирали теплого одягу, нікого не пересадили в камеру до невиліковно хворих. Тобто не зробили нічого того, що вони звикли робити. З однієї простої причини: вперше за 20 років вони змушені хоча б приблизно діяти за законом. Бо їхні темні камери тепер освітлені світлом громадської уваги. Вони скуті по руках і ногах.
— Крім відсторонення в.о. начальника СІЗО, когось ще до службової відповідальності притягнули?
— Я хотів би сказати, що не можна недооцінювати відсторонення виконувача обов’язків начальника СІЗО. На перший погляд, це ніби ритуальні дії, пошук крайнього. Але це неправда. Євген Домбровський — ніби вічний заступник. Він пережив стількох начальників, що знає в рази більше і вплив має величезний.
— Ви уявляли собі масштаби порушень, які відбувалися в СІЗО?
—У фільмі ми показали, що знали. Наприклад, середня температура взимку в пік розслідування в камері становила 4—5 градусів, тому що у вікнах величезні щілини, заборонено калорифери, опалення немає, вода крижана. Ми бачили, як вони розгинали калорифери, кип’ятильники лежали на підлозі, і таким чином вони тримали температуру. При температурі 40 вентиляції немає, її немає як такої. У камері 45—50 осіб, вікно 60х60. Усі ці люди дихають, їдять, ходять у туалет. Оскільки ж вони весь час користуються туалетом, постійно відкрито кран. При цьому 50 людей ходять у лазню раз на тиждень. Вони весь час змушені прати свої речі. Вологість у камері така, що від поту й вологи починає облазити шкіра. По ліжках скачуть блохи. Якщо ви виїхали в суд у день, на коли призначена лазня, ви чекаєте наступного тижня. Якщо суд постійно призначають у певний час дня тижня, то ви не потрапите в лазню взагалі. Причому йдеться про людей, котрих ще не засуджено.
— Розкажіть про своє спілкування з прокурорами.
— Мене двічі опитував слідчий прокуратури Шевченківського району. Також прокуратура опитувала всіх, хто був героєм фільму, хлопців, котрі заявляли про порушення, які з ними відбувалися. Однак усі ці комунікації прокуратури зводилися не до вияснення того, що там відбувається, а до вияснення того, як журналісти отримали інформацію. Мене запитували, через кого, як, яким чином, які телефони, через яких посередників. У хлопців запитували — де ви з ним познайомилися, як він на вас вийшов тощо.
— А співробітників СІЗО хтось відстороняв від займаної посади?
— За повідомленням пенітенціарної служби, вісьмох людей звільнено. Про те, що фільм готується, СІЗО знало за три тижні до ефіру. І тоді дуже високі чини тюремної служби викликали на розмову родичів одного з дуже відомих ув’язнених, із яким я знайомий, і пообіцяли безпрецедентне поліпшення умов за інформацію, хто зі мною на зв’язку, хто мені допомагає і що в мене є. Вони боялися цього фільму, і, очевидно, не дарма.
— Як ви тепер діятимете, у вас є можливість у нинішніх умовах допомогти людям?
— Конкретним людям постараюся допомогти чим зможу. Робити другу або третю серію й перетворювати це на реаліті-шоу сенсу не бачу. Довести ситуацію в Лук’янівці до логічного результату щиро прагну. Бо змінювати систему в цілому може тільки той, хто її очолює. Якщо Лук’янівка зміниться, багато хто може наслідувати її приклад. Можливо, наші колеги підуть нашими слідами, займуться пенітенціарними системами, розміщеними на їхній території.
— Які першочергові заходи зі зміни контролю за СІЗО і за поліпшенням умов утримання мають бути прийняті?
— Перше. Усунути найнебезпечніші прояви, очистити повітря, щоб не калічили людей. Друге. Сповістити суди Києва та Київської області, що СІЗО більше не може утримувати ув’язнених, бо воно перенаселене. Закон дає таке право. Є Житомирське СІЗО. Люди не мусять почуватися тваринами. Третє. Оскільки країна бідна, не брати хабарів за надання можливості робити ремонт у камері. Дозволити робити ремонт усім. Родичі, матері, сестри, брати допоможуть. Четверте. Не переселяти ув’язнених із камер, у яких вони зробили ремонт, і не здавати ці камери за гроші, як це відбувається тепер. П’яте. Змінити підхід до забезпечення постійного безперебійного зв’язку між ув’язненим і адвокатом. У нинішніх реаліях ув’язнений не може викликати адвоката, крім як побачити його в судовому засіданні. Виконаєте ці п’ять пунктів, і вже полегшає. Для таких рішень не потрібно витрачати мільйони з бюджету.
В’ячеслав Шевчук, «Дзеркало тижня. Україна»
Фото з особистого архіву Костянтина Усова
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
В’ячеслав Шевчук, «Дзеркало тижня. Україна»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ