2 лютого на chat.telekritika.ua відбулися дві чат-конференції з представниками кандидатів у Президенти України, що змагатимуться за голоси українців  у другому турі - Віктора Януковича та Юлії Тимошенко. Тема для розмови з представникам обох виборчих штабів пропонувалася однакова: «Майбутнє України за нового президента».

На запитання читачів ТК відповідали народні депутати від Партії регіонів Олена Бондаренко та Ірина Горіна, як представники кандидата Віктора Януковича (повна версія -«Если мы потеряем украинскую науку и культуру, то вымрем как майя») ; та народні депутати від БЮТ Андрій Шевченко та Сергій Соболєв, як представники кандидата Юлії Тимошенко («Цінності нашої команди - медіа без цензури і джинси»).

До обговорення пропонувалися питання: економічна політика майбутнього президента; перші укази, програми; боротьба із корупцією, незалежність суддівської влади, перспективи політичної реформи; медіаландшафт після виборів, захист прав журналістів, створення економічних умов для сталого розвитку ЗМІ тощо.

У спілкуванні взяли участь відомі громадські діячі, учасники проекту та читачі сайту, політологи, економісти, журналісти, студенти. Зокрема свої запитання мали змогу поставити політологи Володимир Золоторьов, Дмитро Видрін, Віктор Небоженко, соціолог Ірина Бекешкіна, журналісти Валентин Щербачов, Тетяна  Чорновіл, Юрій Луканов, Борис Бахтєєв та ін.

Чат-конференції та їх аналіз відбулися в рамках проекту «Моніторинг ролі ЗМІ та політичної реклами у виборах-2010», який реалізується громадською організацією «Детектор медіа» за підтримки Internews Network.

Нині пропонуємо вашій увазі відгуки експертів щодо висловлювань політиків під час чату.

Іскандер  Хісамов, голова Експертної ради штабу Сергія Тігіпка: 

В сущности, по содержанию ответы представителей Партии регионов и БЮТ очень похожи, и в программах (если говорить, что есть какие-то программы) фигурирует один и тот же набор тезисов. Как журналист и читатель могу сказать, что девушки из Партии регионов выглядели более аккуратными, более тщательно отвечали, меньше «съезжали» или впадали в демагогию, что было свойственно ребятам из БЮТ. Соболев и Шевченко, по моему мнению, иногда намеренно не отвечали на вопросы. 

Но это все  форма, а что касается содержания, то дело даже не в том, говорят они правильные или неправильные слова. Сейчас приблизительно все говорят более или менее правильные слова, потому что у нас происходит еще одно явление в украинской политической элите: все воруют друг у друга идеи. И в итоге у каждого получается конгломерат тезисов, которые часто друг другу противоречат.  

И обвиняют друг друга в одном и том же. Например, Партия регионов все время достаточно справедливо «долбала» Тимошенко за популизм, к примеру, за выплату вкладов Сбербанка. Теперь бютовцы «мочат» Партию регионов за тот же популизм, социальные стандарты и т.д. Все говорят о необходимости разных модернизаций, борьбы с коррупцией (правда, во время чата о коррупции очень смутно было сказано). Но тем не менее, все все знают, но никто ничего не делает. Теперь вот проблема в том, чтобы понимать, кто мог бы не просто сказать красивые и правильные слова, но провести правильные реформы в стране. На этот вопрос не отвечают ни сами кандидаты, ни их специалисты.

Сергій Грабовський, публіцист, журналіст:

Дві чи не найбільш інтелектуальні представниці молодшого покоління Партії регіонів у чаті на ТК наочно продемонстрували наші перспективи. Їм би вчитися, а вони закони пишуть. І не тільки пишуть - учать інших. Одне слово, «образованщина». Це винайдене Олександром Солженіциним надзвичайно влучне слово дві «регіональні» панянки приписали Ларисі Скорик. На цьому можна було б поставити крапку, але доводиться побабратися й у цих вимірах, бо ж Україна - це держава, де традиційно реалізують не казку, а Кафку...

«В Верховной Раде были продемонстрированы аудиозаписи телефонных разговоров между премьером Тимошенко и президентом Саакашвили. Сейчас по этому факту Генеральной прокуратурой возбуждено уголовное дело» (Горіна). Взагалі-то, слід порушувати кримінальну справу проти тих, хто записував чинного прем'єра і грузинського президента. І проти тих депутатів, хто демонстрував ці записи. Бо ж нинішня ситуація докорінним чином відрізняється від «записів Мельниченка». Виходить, що державні інтереси в чиїхось приватних руках. Або в руках закордонної спецслужби...

«Лжесоциология искажает реальную картину, поэтому необходимо установить показатели всех секторов экономики на момент прихода нового президента - как с помощью нового правительства, так и с привлечением экспертов международного уровня, уважаемых профессиональных людей, чтобы показать всему народу правдивую картину, с которой начинает работать новый президент и новая команда» (Горіна). Взагалі-то, має йтися про статистику... Але думка зрозуміла: показати людям жахіття й одержати індульгенцію на кілька років.

«Мы планируем за короткое время создать реальный рынок рабочей силы в Украине, чтобы существовал запрос на экономистов, юристов, инженеров и др. Чтобы каждый выпускник точно был нужен в том или другом месте. И второе, что мы будем делать, - воссоздавать и развивать профтехобразование в Украине. Мы полностью потеряли рабочие специальности, у нас негде учиться на сварщика, каменщика, слесаря, наладчика. У нас есть специальная программа в этой отрасли образования, и мы реализуем ее очень быстро». Ага. А хто вчити буде? Я не є фахівцем у цій сфері, але добре знаю, що нині у Києві вправні сантехніки та електрики - це люди від 50 до 70 років. А якщо хтось більш молодий набуває гарну кваліфікацію, то знаходить способи виїхати за кордон. Отож, реалізувати швидко ніяку програму (крім програми постачання кваліфікованими робітниками закордону) неможливо. Треба спершу істотно зменшити витрати олігархів на власне споживання...

Ну, а це просто шедевр: «Олександр Томченко, журналіст: Партія регіонів наголошує на збереженні нейтрального статусу України. Менше з тим, неодноразово доводилося бачити організовані ПР акції на кшталт «Натовський чобіт не буде топтати українську землю!». Чи не вважаєте ви, що висловлювання неприхованої ворожості до однієї з міжнародних організацій є несумісним із поняттям нейтралітету?

Олена Бондаренко: Не вважаю, тому що НАТО - це не ЮНЕСКО і не міжнародна спілка садоводів, а справжнісінький військовий альянс з усіма атрибутами: солдатами, танками, ракетами, флотом».

Почнімо з того, що нейтральний статус України зберегти не можна, бо його немає. Я вже не кажу про те, що НАТО - не військовий, а військово-політичний блок. І про те, що нейтралітет - це не синонім ворожості, це справді НЕЙТРАЛЬНЕ ставлення (бо ж інакше з 1941 по 1945 роки Гітлер та Сталін були нейтральними у стосунках один з одним). А головне - Україна й НАТО мають угоду про партнерство. Виявляється, неприхована ворожість до партнера, з яким ви співпрацюєте на основі договірних відносин, - норма з погляду парламентарія.

Ну, а це вже брехня: «Оксана Рибась, студентка: Чи може ваш кандидат гарантувати територіальну і духовну цілісність України?

Олена Бондаренко: Запитання вже видає ваші сумніви. Спробую вас переконати. Лише один спогад. 2004, Київ. Прибічники Ющенко на майдані та шахтарі у центрі міста, помаранчеві під Адміністрацією Президента та міліція напроти, мітингувальники під Вищим судом та внутрішні війська. Заради єдності та спокою Янукович не дав команди «розігнати, роздавити, розстріляти, вішати та саджати». Бо це - не тільки перший крок до диктатури, а й перший крок до втрати України. Янукович зберіг країну».

Не міг дати Янукович таку команду. По-перше, він не був Верховним Головнокомандувачем, по-друге, вищий генералітет її б не виконав (про це немало писалося), по-третє, ветерани спецслужб, чиї діти й онуки були на Майдані, були готові діяти на випередження, і діяти професійно. І про це теж писалося. Не треба компостувати наші мізки, панянки депутатки. Краще замість загальних фраз про виділення 5% ВВП на охорону здоров'я (всі встають) поясніть спершу своєму лідерові, що ніколи українська медицина не буде на висоті, поки він їздитиме за кордон лікувати забите коліно...

Чат із Соболєвим і Шевченком засвідчив: розумним людям, які мають фахові знання і власну позицію, погано ведеться в авторитарній за стилістикою діяльності політичній силі. Людям, які не плутають Бодріяра з Боделаном, а симулякр - із симулянтом...

Приклади? Будь ласка.

У відповідь на цілком логічне запитання Володимира Золоторьова щодо необхідності зміни Конституції для реалізації передвиборних обіцянок Тимошенко Соболєв почав розповідати, які повноваження у президента, які - у прем'єра, які - у парламенту. І це все - замість чіткої відповіді про корекцію Основного закону, з яким нормально жити країна не може хоча б тому, що одна стаття визначає термін повноваження глави держави у 5 років, а інша, майже сусідня, - до передачі повноважень наступному обранцю, яка може настати і через 5,5 і через 6 років - у силу тонкощів українських виборчих законів. Але, схоже, всі «бютівці», крім Юлії Тимошенко, про такі важливі матерії права говорити не мають...

Наступний приклад:. «Борис Бахтєєв, журналіст: Під час першого туру виборів перше, третє та четверте місця посіли кандидати, які пропагували беззастережну орієнтацію України на Росію, друге місце посіла кандидат, яка майже до самого першого туру не акцентувала увагу виборців на проблемі геополітичного вибору України. У чому полягає причина: чи вподобання виборців радикально змінилися, чи ніхто з провідних кандидатів не представляв уподобань дуже значної частини виборців саме в цьому аспекті?...

Сергій Соболєв: Я не згоден, що і Тігіпко, і Яценюк вели проросійську агітацію... На мій погляд, те що об'єднує і Тимошенко, і Тігіпка, і Яценюка, - це поєднання геополітичних та прагматичних перспектив України... Те, що відрізняло кампанії Ющенка та Януковича, - це спроба зробити ставку на одну з супердержав».

На запитання Бахтєєва Соболєв дипломатично не відповів (після другого туру, та ще й у кулуарах, певен, можна буде дізнатися його думку, і вона буде цікавою та аргументованою). А тут ми маємо відверту неправду, метою якої є не порушити якісь баланси та домовленості. Адже Яценюк вів не лише проросійську (згадаймо його «простір від Чопа до Владивостока»), а й просовєтську агітацію (хвала небувалим успіхам медицини, освіти й науки часів Л.І. Брежнєва...).

Ну, а це просто-таки капець: «Олександр Томченко, журналіст: У червні минулого року ми бачили плідне співробітництво ПР та БЮТ. Остаточна угода зірвалася, але співробітництво таки було. Чи буде БЮТ і надалі домовлятися з ПР щодо проведення взаємовигідного конституційного переоблаштування України?

Сергій Соболєв: Єдине, заради чого ми запропонували всім фракціям у парламенті співпрацю, - це об'єднання заради подолання страшної світової фінансової та економічної кризи. На жаль, всі, за винятком частини фракції НУНС та фракції Литвина, обрали для себе шлях спостерігачів за тим, як економіка країни котиться в прірву. Ні законодавчих ініціатив на рівні парламенту, ні підтримки кадрової на рівні уряду уряд Тимошенко так і не дочекався. Тому не дивно, що Віктор Янукович відмовився...».

Вау! А із конфіденційних джерел між тим відомо, що Соболєв зіграв не останню роль у зриві залаштункових домовленостей БЮТ і ПР, виходячи із певних принципових міркувань! І, як на мене, слава Богу! Але що це за політична система в Україні, що принципова людина мусить (і може) бути принциповою тільки непублічно?

Костянтин Матвієнко, політолог:

- В Україні професійні політики - це ті, хто вміє найкраще не дати конкретних відповідей на конкретні питання. Питання ваших читачів були набагато компетентнішими і конкретнішими, ніж відповіді політиків. Вони формально займалися тим, щоб сказати мінімум, особливо - на критичні запитання, тому, як на мене, чат виявився більше цікавим своїми запитаннями, ніж відповідями.

Чи можна надати комусь перевагу? Скажімо так, якби ж то була перевага... Янукович відмовився від дебатів, тому, звичайно, абсолютно правильним було те, що й Андрій Шевченко, й Сергій Соболєв критикували Януковича за те, що він і його штаб побоялися взяти участь у дебатах. І тут позиція представників Партії регіонів була уразливішою, ніж представників Блоку Юлії Тимошенко. Цю перевагу я б відзначив.

Щодо ж відповідей на чаті, то абсолютної переваги я б не віддав ні тим, ні іншим, хоча вони справді здатні говорити, і говорили, скажімо так, досить привабливі речі.

Люди вибирають все-таки або Януковича, або Тимошенко. І відповіді членів команд, які просто йдуть в розріз з тим, що говорить або робить лідер їх партії, абсолютно бездарні. От Шевченко говорить про суспільне телебачення, це чудово, але ти ж член правлячої коаліції, твій лідер - прем'єр-міністр. Так де ж суспільне телебачення?

Борис Бахтєєв, журналіст:

- Олена Бондаренко та Ірина Горіна часто промовляли гаслами, розгорнутими в поширені, а то й дуже поширені речення. Андрій Шевченко та Сергій Соболєв обрали вдумливішу манеру відповідей. Але відповіді й тих, і тих часто було розраховано на аудиторію рівня, нижчого від середнього. Що теж цілком відповідає загальній тональності агітації. Іноді складалося таке враження, що, ведучи безперервну агітацію протягом тривалого часу, і ті, і ті втратили здатність оцінювати дану конкретну аудиторію кожного разу та підлаштовуватися під її вимоги. Той факт, що читачі «Детектор медіа» й, скажімо, пенсіонери у черзі за цукром вимагають різного рівня спілкування, залишився непоміченим ані тими, ані тими. Так само, такими самими словами й у такій самій стилістиці всі четверо могли б виголошувати промови де-небудь у Шустера або Кисельова.

Вразило менторство Олени Бондаренко: «Уважаемая Рада (авторка запитання - Б.Б.), подобные обобщения не к лицу думающим людям. Всё-таки рекомендовала бы вам читать программы кандидатов внимательно, а самое главное - читать их расширенный вариант, а не тот, который подаётся в ЦИК в объёме 12 тысяч знаков. Удачи!». Головне ж - ані слова по суті.  

Просто-таки підкупила відповідь Бондаренко на запитання, чи не вважають депутатки антинатовські демонстрації Партії регіонів несумісними з проголошуваним нею ж нейтралітетом України: «Не вважаю, тому що НАТО - це не ЮНЕСКО і не міжнародна спілка садоводів, а справжнісінький військовий альянс з усіма атрибутами: солдатами, танками, ракетами, флотом». Відповідь ця була неграмотною з фактологічного погляду: НАТО саме по собі не має ані солдатів, ані танків, ані ракет, їх мають лише армії країн-членів - точнісінько так само, як і армія України. Тож виходить, що до України теж треба ставитися ворожо через наявність у неї солдатів і танків?! Важко припустити, що сама пані Бондаренко не знає, що таке нейтралітет. Є речі, які політики мусять знати. Радше за все, вона розраховує на те, що значення поняття «нейтралітет» не знає її аудиторія. 

З відповіді Горіної на запитання про продаж землі: «...Ряд европейских стран (Нидерланды, Дания и др.) имеют большую часть государственных земель, они не продают свою землю. Италия, Германия, США выкупают назад в государственную собственность землю из частных рук, потому что проблема обеспечения нации продуктами питания становится год от года всё более актуальной...». Бідолашні зморені голодом Італія та Німеччина! Але де ж відповідь по суті? Гаразд, Нідерланди та Данія мають багато землі в державній власності. Але та земля, що є приватною, її можна продавати чи ні? А от про це анічичирк. 

Відповіді Соболєва та Шевченка були змістовнішими, але лише коли це стосувалося або характеристик їхніх політичних опонентів, або загальної ситуації. Тільки-но заходило про політичні кроки БЮТ, як запановувала та сама абстрактність. От відповідь Соболєва на запитання про літні конституційні переговори БЮТ із ПР: «Єдине, заради чого ми запропонували всім фракціям у парламенті співпрацю, - це об'єднання заради подолання страшної світової фінансової кризи. На жаль, всі, за винятком частини фракції НУНС та фракції Литвина, обрали для себе шлях спостерігачів за тим, як економіка країни котиться в прірву...» - ну, й так далі. «А я? А що? Та я нічого!» - от приблизно так. Розрахунок на те, що в аудиторії - тотальний склероз.

Коли йшлося про геополітичні чи загальнополітичні проблеми, у стилістиці відповідей відчувалося помітне пом'якшення, зменшення пафосності. Ніби Соболєв та Шевченко відповідали не від імені БЮТ, а від свого власного й розкривали свої власні думки. Утім, вони так і не довели, що то є позицією їхньої політичної сили.

Загалом було підтверджено враження: численні телевізійні ток-шоу привчили політиків до певної манери спілкування з будь-якою аудиторією та за будь-якої ситуації. От саме на таку телевізійність страждали відповіді й Бондаренко з Горіною, і Шевченка з Соболєвим.