Анамнез

От як висвітлювали цю подію випуски новин. «Новини», Перший національний, 21:00. У студії - Світлана Леонтьєва, кореспондент - Ірина Маркіна. Репортаж із викладенням позиції Луценка: «..За відомим принципом "кращий захист - це напад" (узагалі-то, мало б бути: найкращий захист. - Б.Б.) доповідає про порушення виборчого законодавства під час першого туру голосування і про спробу фальсифікацій з боку регіоналів, які вдалося зупинити. Знайдено півмільйона "мертвих душ" у військових містечках, - звітує Луценко. Міліціонери завадили купувати голоси, а також перевірили тих виборців, які захотіли голосувати вдома...». За ним - синхрон Луценка, у якому він порівняв нинішню ситуацію з сюжетом фільму «Холодне літо 53-го». Далі - знову репортаж: «Регіонали атакують рішенням судів. У них - заборона МВС перевіряти виборців вдома», розповідь про перебіг голосування та про фракції, які дали 231 голос за звільнення міністра, нарешті, про призначення Луценка виконувачем обов'язків міністра та про аргументацію Юлії Тимошенко. За репортажем - синхрон самої Тимошенко.

Знову репортаж - тепер про призначення Луценка виконувачем обов'язків та про заперечення Партії регіонів. Синхрон Віктора Януковича. Короткий репортаж - підводка до синхрону Юрія Луценка, власне синхрон. Репортаж: «На минулих президентських виборах Юрій Луценко був активним борцем проти правління Леоніда Кучми». Розповідь ведучої у студії про етапи кар'єри звільненого міністра.

Далі - сюжет про те, що «політичні наслідки відставки Юрія Луценка вже обговорюють політологи»: підводка ведучої, репортаж Юлії Банкової - стисле викладення «середньостатистичних» думок політологів, потім синхрони Віталія Кулика, Олексія Гараня, Андрія Єрмолаєва про безпосередні мотиви голосування - або «спроби тиску на уряд» (Гарань), або про те, що «з іншого боку, це може призвести й до негативних явищ, зокрема, зростання злочинності в цей період» (Кулик). Розмова плавно перетекла до проблеми наявності чи відсутності нової парламентської коаліції, але довго зупинятися на цьому не стали: відповіддю на синхрон Єрмолаєва було стисле викладення кореспонденткою думки Кулика, ото й усе. Бездоганна збалансованість вкотре поклала на лопатки змістовність; «екшн» про зняття Луценка блискуче виграв у перспектив коаліції, а відтак, і політичного ландшафту держави напередодні виборів.

ТСН, «1+1», 19:30. У студії - Наталія Мосейчук, автор репортажу - Ірина Павленок. У притаманній каналові образно-іронічній манері ведуча змалювала перипетії голосування щодо Луценка: «Залишившись без голови, міністерство натомість отримало шию в особі того ж таки Луценка». Підтримала стилістику й кореспондентка: «Інтенсивна атака - тяжка артилерія на захист». Такий грайливий стиль тривав і надалі. Наступні фрагменти репортажу були лише підводками до синхронів. Синхронували цього разу Юрій Луценко, Ганна Герман, знову Луценко (він розповів про неподобства на виборах у такому собі місті Бердичівську), Вадим Колесніченко (народний депутат, ПР), Сергій Міщенко (народний депутат, БЮТ), Борис Колесников (народний депутат, ПР), Олександр Турчинов, знову Луценко, ще раз Луценко, Віктор Янукович. Отже, хто що сказав, а ще - скільки отримуватиме Луценко в ранзі виконувача обов'язків. Більше нічого.

Наступний сюжет було присвячено підведенню підсумків діяльності Луценка: «Два пришестя Юрія Луценка на посаду міністра внутрішніх справ і щоразу яскравий шлейф із подій довкола нього та його відомства. Гучні накази, зміна правил роботи, випади в бік ідеологічних опонентів і скандали приватного характеру» (студійна підводка); «Міністр - у фарватері прем'єра. Сильна фігура у постпомаранчевому розбраті. Тимошенко це цінує і щосили намагається зберегти. Але в політиці ніщо не вічне» (завершення репортажу Валентини Доброти). Об'єктивна оцінка, нічого не скажеш. А яка ж «аргументована»! Як грандіозно «досліджує» вона діяльність Луценка, мотиви та результати її: чи звільнений міністр відстоював свої принципи, а чи просто «продавався» тим лідерам, які були сильнішими? Як же «легко» - так само в лапках - глядачам скласти власне враження про героя! Та й - завдяки тій самі грайливій стилістиці - як же майстерно вплетено оцінки у фактаж! У цьому сюжеті довгі репортажі було розбавлено двома короткими, в одне речення кожен, синхронами самого Луценка: «Всі завдання, які ми зараз отримали, будуть виконані» та: «Я просто вважаю його символом тієї політичної сили, яка сповідує протилежні мені принципи». Інформативні синхрони, нема чого казати.

У підсумковому випуску ТСН (23:20) Віталій Гайдукевич розпочав розповідь словами: «Юро, пробач, Юро, бувай, - сказала Рада і відставила Луценка». Міг би, до речі, й проспівати - голоси «Неангелів» не так уже й складно скопіювати. Або хоча б сказати, що першим процитував пісеньку не він, а Нестор Шуфрич, а він вже процитував Шуфрича. Власне, подібний плюсівський «оживляж» дедалі більше нагадує випуски «Вечірнього кварталу» (чи навіть конкурує з ними?), а викладення фактів дедалі більше виглядає як нав'язаний, обов'язковий, але надлишковий додаток, таку собі суто протокольну річ, яка сильно заважає журналістам демонструвати свою дотепність. Що ж до глядачів, то подібна стилістика якнайкраще привчає їх до ролі сторонніх спостерігачів, змушує забути, що від подій, так дотепно змальованих журналістами, безпосередньо залежить їхня власна доля. Ні, це не класичні «новини для барбоса». «Мильні новини» - от як хочеться назвати такий стиль. Хочу, щоб мене правильно зрозуміли: я зовсім не за те, щоб журналісти копіювали Юрія Левітана чи стилістику радянської програми «Время». Має бути й жвавість викладення, й дотепність оцінок та порівнянь. Рівно такою мірою, щоб поліпшити, пожвавити подання матеріалу. Дотепність замість матеріалу, дотепність заради дотепності, та ще й далеко не завжди високого рівня - це вже збочення. Це - «Времечко»; втім, на відміну від останнього, ТСН претендує на солідність...

На відміну від вечірнього випуску ТСН, підсумковий містив ще один сюжет - про те, що Янукович сподівається, що президент не допустить Луценка й надалі керувати МВС - із підводкою Юлії Бориско та синхроном Януковича.

«Подробности», «Інтер», 20:00. У студії - Володимир Андрієвський, кореспондент - Анна Панова. «Больше, чем зам, но меньше, чем министр», - розпочав ведучий матеріал. Отут нарешті вперше пролунало, що стало причиною термінового зняття Луценка аж до скликання позачергового засідання ВР (до речі, про позачерговий, надзвичайний характер того, що сталося, випуски новин чомусь дружно забували повідомити), - події навколо поліграфкомбінату «Україна». Цьому ж було присвячено перший синхрон Вадима Колесніченка. Далі стисло йшлося про розклад голосування, призначення Луценка виконувачем обов'язків та про те, що він втратить право голосу на засіданнях Кабміну, але виграє у зарплатні. Оповідь ілюстрували синхрони самого Луценка (два), Сергія Міщенка, Володимира Литвина, Юлії Тимошенко, Віктора Януковича.

«Вікна-новини», СТБ, 22:00. У студії - Тетяна Висоцька, кореспондент - Ольга Червакова. Ключовою фразою, напевне, була фраза з підводки: «Регіонали сьогодні тріумфують - спровадили у відставку міліцейського міністра». От у такому ключі й було витримано розповідь про подію, починаючи від ранкових кулуарних розмов між депутатами та їхніми групами. Той самий підхід, що й скрізь - чи то трилер, чи то детектив, чи то пікантна історія, що зачіпає глядачів лише як видовище. Короткі пасажі репортерки переривали численні синхрони - Юрія Луценка, Ганни Герман, Нестора Шуфрича, Ольги Боднар, Олександра Турчинова, знову Луценка, Віктора Януковича. Сюжет плавно перетік в оповідь про те, як у Сімферополі прихильниця Януковича покусала організаторів конкурсу сатиричних плакатів про нього.

«Репортер», Новий канал, 19:00. Ведуча - Оксана Гутцайт, кореспондент - Ольга Пирожко. «Юрій Луценко - вже не міністр внутрішніх справ. Тепер він виконувач обов'язків. За один день крісло головного міліціянта він втратив і повернув», - такий початок студійної підводки визначив подальше змалювання події у звичному річищі «от як цікаво». За модним нині стандартом, пасажі кореспондентки були здебільшого лише зв'язками між синхронами Луценка (цілих чотири!), Остапа Семерака (БЮТ), Ганни Нерман, Нестора Шуфрича, Сергія Міщенка, Олександра Турчинова. Синхрони були не набагато довшими, між кореспондентські підводки до них. І тут панувала детективна стилістика розгортання оповіді в короткі діалоги. За цим сюжетом ішов інший - про те, що Янукович у Сімферополі звинуватив Тимошенко та Луценка в маніпулюванні суспільством та спробах зірвати президентські вибори - з синхроном самого Януковича. Такий от був доведений факт...

«Факти», ICTV, 18:45. У студії - Олена Фроляк, кореспондент Володимир Горковенко. Тут було те саме. Розповідь про перебіг подій, синхрони Нестора Шуфрича, Сергія Міщенка, Миколи Азарова, Юрія Луценка, Олександра Турчинова, Віктора Януковича (про «мужика, який поважає себе» - мабуть, якби йшлося не про Луценка, а про жінку, замість «мужика» фігурувала б «куховарка»?), Юлії Тимошенко, знову Луценка. Як і в більшості випусків, пасажі кореспондента були коротенькими, такими, що економлять і час, і зусилля.

«Час новин», 5 канал, 21:00. Ведучий - Ігор Татарчук, кореспондент - Ольга Сніцарчук. Тут розповідь було побудовано так, щоб глядачі ніби відчули себе на місці Луценка. Саме його очима дивилися на ситуацію й ведучий, і кореспондентка, змальовуючи, наприклад, як він виходить з будинку ВР. Тут були два синхрони Луценка (ще один - у сюжеті про призначення його виконувачем обов'язків), по одному - Миколи Азарова та Сергія Міщенка. Синхрони Ганни Герман («Якби вам довелося відповідати за все, що ви скоїли за час перебування на посаді, ви були б двадцять разів зек») та Петра Симоненка («Ми проводимо з вами четвертий тур виборів 2004 року»), з одного боку, ілюстрували позицію цих політиків, але... Без належної підводки вони перетворювалися на такий собі доказ необґрунтованості претензій до Луценка - подивіться, мовляв, якого рівня люди є його опонентами. Не було тут і натяку на збалансованість, зняття Луценка мало постати перед глядачами як безсумнівний злочин.

«События», «Україна», 19:00. У студії - Олена Кот, автор репортажу - Едуард Ганішевський. Тут очевидний дисбаланс був на користь регіоналів: «Регионалы оказались непоколебимы. Мол, есть за что увольнять. Вспомнили пьяный дебош в аэропорту Франкфурта, сыпали фактами давления со стороны милиции на простых избирателей во время голосования 17 января, но и про инцидент с полиграфкомбинатом "Украина" не забыли» (з репортажу). Мало того, що казати «сипали фактами», не наводячи самих фактів, - прийом нечесний, але й змоги поглянути на решту звинувачень з іншого боку глядачам не надали. Пролунали прямі звинувачення, а виправдатися було неможливо.

В усьому іншому цей матеріал мов дві краплі води нагадував матеріали решти каналів: недовгі пасажі кореспондента та захмарна кількість синхронів, розповідь лише про перебіг події, але не про наслідки та підґрунтя. Синхрони Юрія Луценка, Нестора Шуфрича, Петра Симоненка, Сергія Міщенка, Юлії Тимошенко, знову Луценка, Віктора Януковича й тут мали в сумі помітно більший хронометраж, ніж власне журналістська розповідь.

Попередній діагноз

Отже, стосовно Луценка. Збалансованість у більшості матеріалів нібито була. От тільки дуже специфічна. Це була збалансованість висвітлення перебігу події. А от щодо того, хто ж мав рацію, чи було за що знімати Луценка, чи був то суто політичний хід - тут не було не лише збалансованості, а й спроб розглянути сам предмет. Компенсувати (чи замаскувати) відсутність розмови не на рівні простого переповідання того, що лежало на поверхні, був покликаний надлишок синхронів - складалося враження, що журналісти просто ховалися за спинами політиків. Боялися сказати щось не те?

Не може не тішити залучення до випуску «Новин» Першого національного експертів-політологів. От тільки чому їхні синхрони були такими короткими - помітно коротшими, ніж синхрони політиків? Чому синхрони політологів були такими загальними? Невже не було моментів, які вимагали уточнення політологами? Ну от хоча б згадана заборона МВС перевіряти виборців, які голосуватимуть удома. Яким є сенс цієї заборони, адже перевіряти виборців мусили не під час їхнього голосування, ніхто не збирався й не мав змоги зазирати до їхніх бюлетенів? Та й щодо незаангажованості та об'єктивності деяких показаних у синхронах політологів виникають сумніви - надто вже апологетичну до певних політичних сил позицію висловлюють вони, завжди й без жодних винятків.

Хоч що кажіть, а дуже цікавою є роль політологів, яку їм відводить наше телебачення. Вони постають з екранів як такі собі дипломовані пліткарі, єдиним завданням яких є перемивати кісточки політикам, оцінювати їхні вчинки та складати припущення щодо їхніх намірів. Про те, що політологи, взагалі-то, мусять оцінювати політичну ситуацію як таку, саму по собі, коли конкретні політики та їхні вчинки є лише фактажем, а не метою дослідження, наші телевізійники, схоже, не здогадуються.

Попри позірну незаангажованість та збалансованість, сюжети про відставку Луценка так і не дозволили глядачам оцінити позиції сторін та виробити власне ставлення до події - не емоційне, а раціональне. Їм просто розповіли про те, що відбулося, немов цікаву історію.

А тепер запитання: на яку реакцію глядачів було розраховано переважну більшість матеріалів? Видається, варіантів такої реакції може бути лише два - або: «Ой, бідолашний Луценочко, зняли, нелюди!», або: «От клятий Луценище, так йому й треба!». Ото й усе. Хіба що можливий третій варіант: глядачі просто собі відсторонено спостерігали за цікавим напруженим сюжетом. Трохи більше як п'ять років тому випуски новин на більшості телеканалів неодмінно вказували б глядачам, який із цих варіантів вони мусять обрати. Тепер їм дозволено самим вибирати один із трьох варіантів реагування. Подякуймо хоча б за це і сподіваймося, що, може, коли-небудь ми, глядачі, доростемо до того, щоб телевізійники почали давати нам поживу для роздумів та дозволили нам робити свідомі висновки.

Запитання ж залишилися. Найперше: чому було знято Луценка, за що? Що було офіційним приводом? От просто сиділи собі депутати й надумали: «А чи, бува, не зняти нам Луценка?». Гаразд, хай експерти з їхніми розлогими думками - не надто бажані гості у випусках новин, але чи не можна було прямо поставити це запитання «осинхроненим» політикам? Щоб ті коротко й стисло зібрали докупи причини? Друге запитання: навіщо? Навіщо було знімати міністра от у такий авральний спосіб, не дочекавшись завершення виборів? Якою була мета? От було б цікаво, якби саме на таке питання руба змушені були відповідати ті, хто голосував за, а слідом ті, хто голосував проти! Щоб не розводилися про все на світі, а чітко відповіли: чи не можна було зачекати? І третє запитання: що далі? Зрозуміло ж: призначення нового міністра та входження його до справ - то річ непроста, до другого туру це навряд чи станеться. Але ж і «розгуляй-малини» в МВС, радше за все, не буде. Хтось та керуватиме міністерством - хай навіть не в ранзі міністра або його заступника. То хто ж? Що каже про це мудре українське законодавство? Хто конкретно це може бути? Як узагалі живуть міністерства без міністрів? Про існування цих запитань телевізійники й не здогадувалися, чи не так?

Анамнез

А порядок денний четвергового засідання мав ще один пункт - внесення змін до закону про вибори президента. Змінення закону між двома турами - то сама по собі дуже неординарна річ. Принаймні, до такої міри, що дуже хотілося б почути: як це виглядає з правового погляду, чи траплялося таке у світовій практиці? Але бажати неможливого - то дуже погано, то й не будемо про це. Як же висвітлили новини саму подію?

«Вікна-новини», «Репортер» та «Факти» - ніяк. Ну от не має жодного значення, як та за якою процедурою буде організовано процес голосування та підрахунку голосів, і все тут, крапка. «Новини» Першого національного дали короткий сюжетик, навіть без репортажу: просто ведучий озвучив текст про те, що бютівський проект не пройшов, а проект Партії регіонів знайшов депутатську підтримку. Зі слів: «Верховна Рада не підтримала бютівські проекти змін до закону...» й розпочав ведучий розповідь. Коротко було казано: бютівці прагнули голосування вдома лише за медичними довідками та заборони вносити зміни до списків виборців у день голосування, а регіонали - можливості для виборчих комісій ухвалювати рішення без кворуму. Навіщо саме цього прагнули сторони, в чому полягали переваги та вади їхніх вимог, як би вони полегшили або ускладнили виборчий процес, додали б вони можливості фальсифікування результатів чи унеможливили б фальсифікації? Та на біса воно нам здалося - вирішили, мабуть, на Першому національному.

Дуже коротенький сюжет підготували і для вечірнього випуску ТСН («1+1»). Тут теж про подію стисло розповів ведучий, репортажу не було. Був натомість синхрон представника президента у ВР Ігоря Попова, який зводився до формули «давайте жити дружно». Ведучий теж акцентував увагу на тому, що голосування з приводу закону є «яскравішою перемогою регіоналів». От що, як виявилося, тільки й може цікавити, коли йдеться про закон, - хто кого. Щоправда, ведучий стисло виклав позицію Тимошенко щодо вимог регіоналів - зокрема про те, що «різні члени однієї й тієї ж комісії зможуть проводити вибори в різних місцях». Пройшла ця фраза неакцентованою поміж інших, ніби йшлося не про засадничі речі виборчого процесу. У нічному випуску ТСН ведуча не пояснила позиції БЮТ, сказавши лише: «У Тимошенко вже прокоментували - ці переінакшення тільки все заплутають» (ну дуже зрозуміло, про що йдеться, чи не правда?), зате детальніше змалювала позицію ПР: «Цю норму (про необов'язковість кворуму - Б.Б.) біло-сині запровадили через недовіру до опонентів, оскільки підзрюють їх у намірах блокувати комісії і таким чином зірвати вибори». Завершував сюжетик той самий синхрон Попова. Вечірній випуск заохочував глядачів більше довіряти БЮТові, нічний - Партії регіонів.

«Подробности» («Інтер») запхали повідомлення про голосування за зміни до закону кудись ближче до кінця випуску. Тут теж було саме лише коротеньке повідомлення ведучого. Підкупила фраза про те, що зміни, запропоновані ПР, «касаются принципов формирования окружных и участковых избирательных комиссий». Інформативно, чи не правда? Іншими словами те саме можна сформулювати так: «Ну, це нецікаво, тож не будемо на тому зупинятися».

У «Часі новин» 5-го каналу повідомлення про голосування за зміни до закону вклалося в один пасаж репортажу разом зі створенням спеціальної комісії з Межигір'я. Просто-таки класичний пункт порядку денного: «Різне». На зміни до виборчого закону разом із Межигір'ям кореспондентці вистачило п'яти речень.

Матеріал «Событий» варто зацитувати повністю, бо схарактеризувати його не виходить: «Верховная Рада рассматривала сегодня и изменения в закон о выборах президента. Предложение Партии регионов исключить норму о кворуме избирательной комиссии депутаты приняли за основу, а вот инициативы БЮТ (які? - Б.Б.) не прошли. Таким образом, в день волеизъявления по-прежнему можно внести своё имя в список. Достаточно написать заявление. Там должны быть указаны фамилия, имя, отчество и номер паспорта человека, который отнесёт бумагу (??? Чому вже тоді не «ксиву»? - Б.Б.) в участковую комиссию. Её представителя также можно вызвать по телефону на дом. Старые заявления недействительны, поскольку после первого тура составы комиссий изменены». Просто тобі інструкція з оперативного застосування тільки-но виявленої турботи про народ.

Діагноз

А тепер стриваймо. Внесення змін до закону про вибори президента має цікаву передісторію. Улітку ПР та БЮТ спільними зусиллями внесли до закону поправки, що викликали зливу критики. Потім вони ж подолали президентське вето. Аж раптом під кінець минулого року Юлія Тимошенко почала закликати внести поправки до поправок, а вже у січні БЮТ вимагав скликати позачергове пленарне засідання. Оцю передісторію не нагадав НІХТО.

А ще була ухвала Конституційного Суду про те, що деякі положення нової (ухваленої влітку) редакції закону не відповідають Конституції. А ще був висновок Венеціанської комісії про те, що низка положень нової редакції не є демократичними й не відповідають критеріям вільних та чесних виборів. Про це теж не нагадав НІХТО. Мабуть, уже й не варто вести мову про те, що можна було б перелічити претензії Конституційного Суду та Венеціанської комісії й порівняти: чи відповідають цим претензіям та вимогам запропоновані до парламентського розгляду законопроекти. Принаймні, стандарти журналістики демократичних країн просто зобов'язували про все це повести мову. Без цього - не новини, а белетристика, поширення пліток. Спитайте будь-яку бабцю, що цілими днями просиджує біля під'їзду, - вона вам не гірше, а то й цікавіше розповість про все: хто, що і як; і про деталі вам розкаже, і про те, хто що сказав - синхрони, одним словом. ЖОДЕН З ВИПУСКІВ НОВИН НА ЖОДНОМУ КАНАЛІ навіть не спробував наблизитися до загальноприйнятих стандартів.

На одній шальці терезів - доля (кар'єра) високого державного чиновника. На іншій - закон, за яким ми обиратимемо президента і який визначатиме долю країни щонайменше на п'ять років (це в тому разі, коли не виявиться, що бодай позірно вільних та чесних виборів найближчими десятиліттями більше не буде, а 7 лютого ми обиратимемо пожиттєвого президента чи, може, пожиттєву президентку). Яка шалька мала б переважити в нормальному суспільстві? Так, зняття Юрія Луценка теж має стосунок до виборів, але ж опосередкований! Хоч би хто був міністром внутрішніх справ, але ж він муситиме діяти в межах саме цього закону! У нас на телебаченні, за всезагальної мовчазної згоди, інформація, яка в усьому світі стала б темою №1, пройшла як відверто другорядна, незначуща, а то й просто сміттєва. Нікому не потрібна.

Випуски новин від 28 січня змусили українців перейматися гіркою долею Юрія Луценка більше, ніж своєю власною. Колись такої честі удостоювалася хіба що Рабиня Ізаура. Зрозуміло: висвітлювати (та ще й збалансовано!) персоналії незрівнянно легше, ніж актуальні проблеми. У першому разі все просто: тут чорне - там біле, тут «за», там «проти», ходи собі з диктофоном і намотуй синхрони; у другому ж разі треба копирсатися в аргументах із їхніми півтонами та зважуванням плюсів і мінусів. От тільки результатом стає враження: за гучними розбірками навколо персоналій від нас ховають справді актуальну інформацію. От просто беруть і ховають.

То за кого ж нас має наше телебачення? За імбецилів? За біомасу? За бовдурів, тільки й здатних, що витріщати очі в замкову щілину? Ні, це не новини для барбосів. Будь-який барбос, витримавши півхвилини, розвернувся б і пішов собі. Ну, може, на прощання підняв би на телевізор задню лапу. А потім ми питаємо: хто винен, що нинішні вибори - фактично без вибору?

Фото - www.ura-inform.com