Передрук без права попередження
У передостанньому числі журналу «Топ 10», що входить до «Київського медіахолдингу» - неформального об'єднання муніципальних та комерційних ЗМІ, підконтрольних меру Києва Леоніду Черновецькому, - вийшло інтерв'ю Мішеля Ґондрі Максу Еврі - журналістові інтернет-видання ComingSoon.net з припискою «Спеціально для Топ 10». «Оскільки за інтерв'ю із заморськими людьми ми слідкуємо - що де з'явилось і що можна купити, то дуже часто знаходимо в "Топ 10" переклад вже опублікованих в когось на сайті інтерв'ю», - здивувалася старший редактор журналу «Афиша» Марія Хрущак.
ТК поцікавилася в ComingSoon.net, чи питав «Топ 10» у них дозволу на передрук інтерв'ю Мішеля Ґондрі авторства Макса Еврі. Відповідь надійшла від головного редактора Мірко Парлевліта (Mirko Parlevliet): «Ні, ми не давали дозволу. Дякую, що попередили».
На жаль, у Київському медіахолдингу так і не відповіли ТК, яким чином журнал «Топ 10» домовляється з першоджерелами про передрук і скільки йому це коштує. Очевидно, керівництву холдингу сказати нічого. А судячи з відповіді редактора ComingSoon.net, «Топ 10» за інтерв'ю Ґондрі КМХ нічого не заплатив. Можна припустити, що так само таємно від зарубіжних колег вони переставляють і решту «ексклюзивів».
Така практика - прерогатива низьковартісних видань, які мало обходить власна репутація, бо й відомі вони лише вузькому колу своїх читачів. Ваш автор пам'ятає, як з десяток років тому одна знайома видавала дешеву газетку - представницю чисельного загону «порадниць про здоров'я». Штату редакції як такого не було: лише редакторка і верстальник. Усі матеріали, відповідно, готувала сама редакторка, просиджуючи дні зо два в бібліотеці (інтернет тоді ще не був панацеєю плагіаторів), висмикуючи статті з радянських і російських газет-аналогів і компілюючи щось своє. Ту газетку читало тисячі зо дві передплатників, і, напевно, нікому й на думку не спадало шукати оригінальні тексти. Невдовзі «видавничий проект» помер своєю неминучою смертю.
Але одна справа - дешева газета з накладом дві тисячі примірників, і зовсім інша - журнал, що претендує на лідерство в сегменті видань про дозвілля в Києві. Той, хто прагне стати «топом», підтримує ринкові правила гри, запроваджені топами.
Зазвичай ексклюзивні інтерв'ю іноземних знаменитостей українські журнали отримують через різні канали. У найкращому випадку - беруть їх самі, якщо «зірка» прибула до України або ж якщо журналістові пощастило побувати в закордонному відрядженні. окремі видання заради цього розкошують, витрачаючи кошти на утримання власкорів за кордоном. «Ми можемо отримати ексклюзивне інтерв'ю з допомогою наших партнерів в Україні і за кордоном, які мають можливість такі інтерв'ю надати. Так, наприклад, у журналу Joy є свій власкор у Лос-Анджелесі, який має доступ до зірок Голівуду», - розповідає керівник сектору маркетингу і PR видавничого дому «Бурда Україна» Оксана Тукалевська.
Мережевим холдингам узагалі значно простіше працювати, ніж видавцям, не прив'язаним до батьків-партнерів: вони можуть користуватися базою інтерв'ю, котрі публікуються у виданнях як самого холдингу, так і ліцензійних партнерів у різних країнах. «Наприклад, український Playboy може отримувати ексклюзиви зі США, а також з будь-якого іншого Playboy у світі. Так само, як і вони мають можливість користуватися нашими матеріалами», - пояснює пані Тукалевська.
Локальні видання, не споріднені з міжнародними холдингами, такої можливості не мають. «У нас "старших братів" немає. Тому ми купуємо такі інтерв'ю», - зауважує Марія Хрущак. Згідно з усталеною світовою практикою, не можна просто так взяти і переставити чужий матеріал, лишень пославшись на джерело, як цього вимагають більшість українських видань (згадайте позначку «При передруці матеріалів посилання обов'язкове» у вихідних даних більшості локальних газет і журналів нашого ринку). Іноземці не просто не дають оригінал без письмового дозволу - за нього ще й треба платити. У середньому «ексклюзив» із посиланням на першоджерело коштує 250 євро. Частково іноземний досвід переймають уже й в Україні: у деяких холдингах (наприклад, Evolution Media), аби отримати право передруку з їхніх видань, з ними слід укласти відповідну угоду або ж хоча б мати письмовий дозвіл на копіпейст.
Між українськими виданнями вирує конкуренція за іноземні передруки. Поява інтерв'ю зі спікером зазвичай присвячується події - виходу нового фільму, альбому, початку турне. Щойно анонсується або ж відбувається така подія, редактори журналів починають пошук текстів, які можна опублікувати. Хто не встигає першим, залишається з нічим, бо немає сенсу друкувати те, що вже стало знайомим українському читачеві. Переговори про републікацію часом гальмують процес, і в змаганні «хто перший» перемагає той, хто офіційно не домовляється. Проте, попри випадки застарілої практики «тихого» передруку матеріалів, український ринок преси наближається до цивілізованого рівня відносин купівлі-продажу текстів. І чим швидше порушники ринкових правил позбудуться порошинок, тим прозорішими стануть в очах читачів і колег.
P.S.
Після публікації цього тексту ТК отримала коментар першого заступника головного редактора журналу «Топ 10» Романа Костриці:
- Дозвіл на публікацію інтерв'ю був письмово одержаний у автора - журналіста Макса Еврі. Очевидно, що редакція «Топ 10», прагне працювати тільки з першоджерелами. Докази - в кожному номері. Лише за останні два місяці наші журналісти побували на кінофестивалі в Каннах, фестивалі «Каннські леви», Венеційському бієнале. Саме через цю причину ми і не вважали за потрібне відповідати на запитання «Детектор медіа» - зміст запиту цього сайту в редакції «Топ 10» визнали некомпетентним. Хочу зазначити, що в цьому сенсі «Детектор медіа» не обманула сподівань редакції «Топ 10». Стаття містить численні узагальнення і не містить думок експертів (коментарі дівчинки з «Афіші» - журналу, який змінює дизайн після кожного виходу журналу «Топ 10», на таке навіть не претендує).