18 березня група громадських та культурних діячів виступила зі зверненням до київської міської влади стосовно знищення 10 березня скверу імені Василя Стуса у Святошинському районі Києва. У своєму листі вони виступають за скасування рішення про продаж ділянки землі, офіційне найменування її Сквером імені Василя Стуса та початок будівництва Музею Василя Стуса.

Повний текст звернення наводимо нижче.

Київській міській раді

Святошинській районній раді м. Києва

НА ЗАХИСТ СКВЕРУ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТУСА

Злочини здебільшого вчиняються під покровом ночі або коли люди втрачають пильність: українці справляли 195-річчя Тараса Шевченка, а Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ЕТРЕКС» по-злодійському вночі з 9 на 10 березня вирізало 140 дерев у сквері імені Василя Стуса, що в Святошинському районі Києва. Понад столітні дуби та «святошинські високогорлі сосни, що рурами гудуть, вгорнувши в небо крони величаві», - вони вже лежать повержені. Цей сквер становив екологічну та культурну цінність. Знищення його завдало непоправної шкоди місту і його мешканцям.

Назва ця, «Сквер імені Василя Стуса», не встигла стати офіційною.

Два роки тому, 21 квітня 2007 року, в Міжнародний день Землі, громадськість з участю учнів сусідніх шкіл № 140 і № 200 провела тут суботник, прибрала це місце і прикріпила на дубі саморобну табличку, аби застерегти зазіхальників на ласий для них шмат київської землі.

Але, за повідомленням газети «Хрещатик» від 13 липня 2007 р., ця «земельна ділянка площею 1,08 га на проспекті Перемоги, 119 (Святошинський район) продана ТОВ «Компанія Етрекс» для будівництва офісно-торговельно-розважального комплексу». Відповідно до рішення Київської міської ради від 14 червня 2007 року № 811/1472, яка знехтувала думкою киян.

Отже, місце, де жив і творив поет у 1965 - 1972 рр., буде затоптане. Де мав би бути храм - буде дім торгівлі і розпусти...

Передбачаючи цю біду, група колишніх політв`язнів 8 жовтня 2007 року звернулася до Президента з проханням напередодні відзначення 70-річчя від дня народження поета допомогти заснувати сквер його імені в цьому рідному йому і нам кутку святошинської землі.

З цим же проханням до Президента, Прем`єр-міністра і Міністра культури зверталася ціла низка громадських організацій. Президент Віктор Ющенко 30 січня 2008 року підписав Указ № 67/2008 «Про вшанування пам\'яті Василя Стуса», де записано:

«Кабінету Міністрів України, Київській міській державній адміністрації забезпечити створення у місті Києві за участю громадської організації «Музей шістдесятництва» музею Василя Стуса, а також спорудження пам\'ятника цьому активному учасникові визвольного та правозахисного руху, видатному українському поетові».

Але нічого для цього не зроблено.

Хіба що хтось завбачливо набив цвяхів у живі стовбури - кажуть, нічні розбійники потемки зламали дві пилки, тому решту дерев позрізали на рівні 2- 3-х метрів - ті пеньки волають до неба...

Тут до 1979 року стояв двоповерховий будиночок - тоді це була вулиця Львівська, 62. На його місці тепер пролягає гілка Кільцевої дороги з півдня на проспект Перемоги (колись Брест-Литовський проспект). Це тут була Четверта просіка, яку Стус згадує у віршах. В одній із двох квартир Василь Стус мешкав після одруження з Валентиною Попелюх 10 грудня 1965 року. Тут написано найбільшу частину його творчого доробку, тут народився і ходив до 140-ї школи їхній син Дмитро. Тут побувало багато Василевих друзів, ба, в кагебістських анналах записано, що тут після арештів і судів 1965 - 1966 рр. відбулася «нарада у верхах» - зустріч чільних шістдесятників, на якій обговорювалися становище нашого народу:

«Не один із нас розпачливо думав, що саме духовне існування рідного народу сьогодні поставлене під загрозу. І не один відчував: коли якийсь порятунок ще є, то тільки сьогодні. Бо завтра вже буде пізно. І ми, свідки цього потаємного затоплення нашого національного суходолу, змушені були заговорити про явища геноциду». (В.Стус. З таборового зошита).

Попри цю спільну біду, попри виключення з аспірантури, фактичну заборону на публікації й утрату друзів Стус прожив тут, мабуть, найщасливіші свої дні - до арешту 12 січня 1972 року. Творчість поета повна «спогадувань святошинських пречистих»:

...Ось ґанок наш. Ти вже перед дверима.

Натисла на дзвінок і легко так

Важезну прочинила райську браму.

Озвався син наш. Крикнути б. Але

подати голосу не стало сили.

По восьми роках розлуки він у серпні 1979 року повернувся до дружини і сина вже на вулицю Чорнобильську, 13-А, що неподалік, через проспект. Жив там до другого арешту 14 травня 1980 року. Під час перепоховання 19 листопада 1989 року ми привозили його сюди в домовині на останній поклін. Там живе вдова Валентина.

Поруч, на проспекті Вернадського, 61, від 25 травня 1995 року висить меморіальна таблиця роботи Бориса Довганя, що сповіщає: «В цьому будинку у 1963 - 1965 рр. жив поет Василь Стус». Це був гуртожиток аспірантів АН УРСР.

А 21 травня 2003 року на сусідній вулиці Радгоспній відбулися урочистості з нагоди перейменування її на вулицю Стуса.

Де, як не у Святошинському районі, має бути найбільше пошановане ім`я Стуса - видатного поета, правозахисника, Героя України? Це ім`я зробило б честь кожному місту, кожній цивілізованій нації.

Тепер, коли дуби і сосни, що пам`ятали Стуса, уже зрізані і скоро тут може розпочатися будівництво «офісно-торговельно-розважального комплексу», ми, лауреати премії імені Василя Стуса, закликаємо владу міста Києва скасувати як неправильне своє рішення продати цю ділянку землі на проспекті Перемоги, 119, закликаємо офіційно найменувати її Сквером імені Василя Стуса і постановити розпочати тут будівництво Музею Василя Стуса. Ми допоможемо в цій добрій справі.

Влада Києва покликана плекати історичну пам`ять українського народу, примножувати його культурну спадщину, зрештою, оберігати життєве середовище киян. Чинячи навпаки, вона стає, кажучи словами Стуса, учасником потаємного затоплення українського національного суходолу і протиставляє себе культурі українського народу.

18 березня 2009 року.

Лауреати премії імені Василя Стуса:

Василь Овсієнко

Олена Голуб

Микола Горбаль

Михайло Ткачук

Леся Матвійчук

Раїса Лиша

Ігор Жук

Галина Стефанова

Микола Малишко

Анатолій Русначенко

Президент Українського ПЕН-Клубу

Євген Сверстюк