Усе, що відбувається довкола цієї державної нагороди, яка встигла щонайменше 40 разів із 47 «підходів» себе скомпрометувати, донедавна викликало стабільне незадоволення української культурної спільноти. Але нині – і ось це точно вперше за майже півстолітню історію Шевченківки! – результатами премії-2009 не задоволений один із дійсних членів Шевченківського комітету, відомий поет (і теж Шевченківський лауреат) Тарас Федюк.

 

Свою позицію він висловив 11 березня, вже після того, як були оприлюднені результати цьогорічного голосування. Хоча сенсаційна новина: «Проза лишилася без нагороди!» опинилася в інформаційному просторі вже наступного дня після засідання Комітету.

Повернення втраченої Національною премією імені Шевченка позитивної репутації, за стратегічним задумом невідомої мені людини, повинно було початися з оновлення складу Шевченківського Комітету, включно з головою. На цій посаді Романа Лубківського замінив директор Інституту літератури НАН України Микола Жулинський, якого вважають «людиною президента».

 

Саме новому голові Комітету, як він сам признавався, належить ініціатива кардинально змінити склад «суддів», запросивши туди, крім згаданого вже пана Федюка, Андрія Куркова, Марію Матіос, Богдана Ступку, Олега Скрипку, Тараса Петриненка та інших медійних персонажів, які мають і художній смак, і досить великий кредит довіри в культурно-мистецькому середовищі.

 

Тому імпровізовану прес-конференцію, яку дав медіям Тарас Федюк, можна порівняти з тією гласністю, котру в 1985 році породила горбачовська перебудова. Кредит довіри, про якій ішлося вище, нові члени Комітету отримали не в останню чергу завдяки принциповості своїх позицій, коли йшлося про відкриту оцінку речей та процесів, які відбуваються в наших культурі та суспільстві. Зокрема, свого часу Олег Скрипка публічно відмовився від звання Народного артиста України, а Андрій Курков після недавнього скандалу із вилученням з продажу нової книги Олеся Уляненка заявив про свій вихід із складу Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі (НЕК).

 

Отже, запросивши в Шевченківський Комітет людей, у кожного з яких є своя позиція, Микола Жулинський, сам того, очевидно, не до кінця усвідомлюючи, випустив із пляшки «джина прозорості». Якої від діяльності Комітету давно вимагає багато хто, зокрема той-таки Федюк, котрий сам отримав премію не з першого разу. Саме тому з вуст пана Федюка на прес-конференції прозвучала фраза: «Я вважаю деякі результати цьогорічної Шевченківської премії естетичним злочином, скоєний групою осіб за попередньою змовою».

 

Неназвана поіменно «група осіб» - та частина Комітету, котра лишилася від старого складу. Саме завдяки напевне що узгодженим діям подібних груп Шевченківську премію не вдається змінити, навіть запустивши до зали засідань свіжого повітря. Правда, деякі зміни все ж таки відбулися. Якщо раніше можна було протягнути до нагородження всякого, кого захочеться і коли захочеться (кажуть, саме за таким принципом отримала минулого року Шевченківку Любов Голота, дружина нардепа, активіста НЕК і теж шевченківського лауреата Павла Мовчана), і, відповідно, завалити будь-кого з претендентів, то цього року протягти «лівих» не вдалося. Але й достойного кандидата не вдалося відстояти.

 

- В художній прозі явним лідером був Василь Портяк, автор єдиної виданої книжки – збірки новел «У снігах», - коментує ситуацію Тарас Федюк. – І коли дійшло до обговорення його кандидатури, почалося щось дивне. Спочатку представники «старої гвардії» заявили традиційне: мало написав, хай ще попише. Подібний критерій діяв постійно: навіть автори більшої, ніж одна, кількості книжок отримували такі настанови.

 

Потім критик Михайло Слабошпицький обмовився: «Таких новелістів у нас чоловік двадцять». Але коли попросили назвати хоча б десяток – обмежився одним прізвищем. Далі більше: Портяку закинули, що в одній його новелі в автобусі їдуть п’яні лісоруби, що, очевидно, принижує в нашій з вами свідомості образ лісоруба.

 

Нарешті, один критик винуватив Портяка в самозакоханості, процитувавши в якості прикладу… видавничу анотацію до його збірки новел, де зазначено, що їх автор – один із найкращих новелістів. Цікаво, що альтернативи Василю Портяку фактично не було – старі «бійці» просто не мали на противагу достойної кандидатури.

 

Колега Федюка, письменник Андрій Курков, який опинився на прес-конференції випадково, не погодився з бажанням оприлюднювати таку аж надто конфіденційну інформацію. І це не позиція страуса, а нормальна світова практика: члени того ж Нобелівського комітету чи члени журі Берлінського кінофестивалю (одним із яких був свого часу пан Курков) теж зачиняють перед журналістами двері. Громадськість дізнається лише про результат, а не стежить у живому ефірі за висвітлення процесу (подібне було взимку 2004 року під час засідання конституційного суду, який визнавав і таки визнав результат другого туру тодішніх президентських перегонів не дійсним – А.К.).

 

Справедливо – але не менш справедливою була відповідь Федюка: «Нобелівський комітет поки що себе нічим не скомпрометував. Ось коли Шевченківка пройде очищення відкритістю, тоді ми теж візьмемо за основу цивілізовану практику».

 

Виявляється, результат міг би справді бути інакшим, якби голосування відбувалося в кілька турів. Нагадаю: саме завдяки неможливості переголосувати минулого року на виборах мера в Києві переміг Черновецький. З цьогорічною Шевченківкою склася аналогічна ситуація: Микола Жулинський просто обмежився одним туром голосування і взяв його результат за основу, хоча в жодних нормативних документах цього не передбачено. І пояснення: «Зате ми зекономили грошей, давши менше премій!» не надто втішає. Бо гроші зекономили… державі.

 

А отже, вони зникнуть в якійсь темній дірі. Є підозра, що 800 тисяч зекономлених гривень згинуть по дорозі до скарбниці, звідки вони прийшли, в надрах НЕК, яка освоїть їх на потреби боротьби за мораль кожного українця. Чи буде списана ще на якусь хріновину, але точно не буде заощаджена.

 

Таким чином, ситуація, коли Національну премію України імені Тараса Шевченка 2009 року в галузі літератури, мистецтва, публіцистики та журналістики нема кому давати за досягнення в царині кіно і неможливо домовитися за «кращого прозаїка», досить показова. Зміна існуючого положення, як і часткове оновлення членів Комітету, насправді не врятує імідж премії, допоки у самому Шевченківському Комітеті не почнуть присуджувати премії, а не домовлятися за них.