Повторюю: з чистим сумлінням. Тому що не випадає якось уболівати за суперників тих команд, які ще недавно проходили за розрядом українських, а тепер це слово можна поставити у лапки. І зовсім не тому, що у провідних футбольних клубах української держави сьогодні більше бразильців, сербів, камерунців та білорусів, аніж уродженців Броварів, Горлівки чи Хуста. І не тому, що тренують їх здебільшого персонажі з паспортами інших держав. Справа тут в іншому.

Не буду вести мову про вищі державні цінності – з цим у сучасному світі, не лише в Україні, досить складно. Йдеться про рівень особистий. У порядному товаристві дотримуються певних правил пристойності. Навіть у разі, якщо ти вважаєш щось неправильним, існує етикет, недотримання якого засвідчує в абсолютній більшості випадків твоє невігластво або хамство. Крапка.

А тепер факти. Ось замітка в «Україні молодій». Цитую її дослівно.

Бенкет під час чуми

«У день 75–х роковин Голодомору футбольні матчі в Україні не проводили, а от президент ФК «Динамо» (Київ) Ігор Суркіс на збіги в календарі зважати не став і відсвяткував у суботу своє 50–річчя на повну котушку. Привітати ювіляра на базу в Кончу–Заспу прийшли майже 400 гостей, включаючи посла Росії Віктора Черномирдіна, президентів «Шахтаря» Рината Ахметова, «Дніпра» — Коломойського, «Металіста» — Ярославського, «Арсеналу» — Рабиновича. Вечір вели Микола Басков, Таїсія Повалій і гумористи з «95–го кварталу». Як повідомляє «Сегодня», обслуговували гулянку 50 офіціантів у білій динамівській формі та 50 — у синій.

Команда піднесла президентові 51 червону троянду й набір із 11 картин із зображеннями фігур футболістів. Сувенірну бутсу прислав із Мілана навіть власник «Мілана» й прем’єр–міністр Італії Сильвіо Берлусконі. «Гуляли до трьох ночі», — зізнався Суркіс–молодший.

А пам’ять про Голодомор — то таке...».

http://www.umoloda.kiev.ua/number/1296/118/45832/

Чума не чума, але...

Якби то йшлося про день народження якогось підпарканного ханурика, що він із друзяками нездатен утриматись добу від уживання горілки, то і проблем не було б. А так – маємо людей публічних. Серед них – найгрошовитішого громадянина України, депутата Верховної Ради і чи не найбагатшого європейця Ахметова; чи то другого, чи то третього за статками громадянина України (а заодно й Ізраїлю, за його власним визнанням) Коломойського; ну, і Ярославський із Рабиновичем (останній, між іншим, претендує на роль глави всіх євреїв у нашій державі) - не останні бідняки. І не просто люди заможні, а й із претензіями на те, щоб кермувати якщо не вітчизняною політикою, то принаймні економікою. Що добре для Ахметова – те годиться й для України, - чому у наших координатах «Систем Кепітел Менеджмент» не видається подібним на славнозвісну «Дженерал Моторс»?

Отож бо: тільки видається. Так само, як названі мільярдери-нувориші лише схожі на Білла Гейтса. Дві ноги, дві руки, й багато доларів. І повна моральна глухота чи повна зневага (не знаю, що навіть гірше) до своїх співвітчизників – за винятком хіба що отих 500, які гуляли в Ігоря Суркіса.

Ну добре, посол Черномирдін – то не просто клінічний випадок, то позиція представника держави, президент якої офіційно веде мову про «так званий голод», в кращих чекістсько-агітпроповських традиціях, але як Басков, хоч і підданий «тандемократії», але ж співак, людина мистецтва, що мусив би бути чутливим до проблеми добра і зла? Про українську співачку Повалій та «95-й квартал» я взагалі мовчу...

А футболісти? Їм-то чого боятися? Не знаю, чи всі гравці «Динамо» були присутні на гулянці, та, наімовірніше, нікому не спало на думку пропустити з поважної причини урочистість. Так, як робили у разі необхідності засвідчити всенародну підтримку КПСС («кампанії проти Сахарова і Солженіцина») морально притомні люди за доби розвиненого соціалізму. Візьми лікарняний, поїдь у відрядження, зрештою, напиши на цей день заяву за власний рахунок, - але не грайся у брудні ігри! Чи, може, світова криза винна у відсутності моральних правил у теплої компанії, яка уособлює собою футбол України?

З іншого боку, воно, мабуть, якось пов‘язано: відсутність яскравої гри на полі, великі «бабки» за цю начебто-гру від самозакоханих гендлярів, кому наші клуби належать, і дуже сумнівні з огляду на елементарні приписи людської поведінки моральні цінності у футбольних босів і босеняток...

А щодо обслуги... Між іншим, Повалій та Басков – народні артисти України. «95-й квартал» тимчасом відверто претендує на роль чи не живого еталона національного гумору. Чи, може, гроші справді не пахнуть?

Пікантності ситуації додає те, що більшість присутніх на учті футбольних олігархів, включно із іменинником, мають єврейське походження. Не буду цитувати дослівно «Майн Кампф», бо ще звинуватять у пропаганді нацизму, але там сумнозвісний Адольф Алоїзович із разу в раз повторює – мовляв, євреї тим і відрізняються, що демонстративно не шанують історії й культури народів, серед яких живуть, що морально розкладають суспільство країн свого проживання, що гидують святощами цих країн. Отож виходить, що Коломойський, Рабинович, Суркіс і Ко взялися підтвердити правоту слів біснуватого фюрера? Виходить, що власники футболу України – гітлерівці?

...Між іншим, у часи написання «Майн Кампф» справді було кількасот персонажів (із 800-тисячної єврейської громади Німеччини, значна частина якої небезпідставно вважала себе німцями юдейського походження), які коїли дуже схожі за моральними критеріями (точніше, за їхньою відсутністю) речі. Особисто я вважаю цих мерзотників не менш винними у Голокості, ніж Гіммлера з Гейдріхом і всіма разом узятими зондеркомандами – провокатори часом навіть гидкіші, ніж кати та вбивці.

Але провокатори – це одне, а притомні люди, яких вистачає у кожній нації, – це інше. У той час як грошовита публіка гуляла в Ігоря Суркіса, поет Мойсей Фішбейн виступав на міжнародному форумі в Національній опері і говорив про подібних людців: «Нашу пам’ять хочуть убити... Вони хочуть убити український дух, українську мову, українську історію, українську минувшину й українське прийдешнє. Вони хочуть убити самé українство».
http://www.maidanua.org/static/news/2007/1227368611.html

...І ще одна прикметна історична деталь – спеціально для тих, хто вважає Голодомор нищенням винятково етнічних українців (Фішбейн про це не вів мову, про це мають пам‘ятати самі українці): лише на вулицях Києва протягом січня-лютого 1933 року було підібрано 918 померлих із голоду євреїв, за десять діб березня – 249. ОҐПУ зафіксувало прикметну розмову між робітниками-євреями одного з підприємств Бердичева, які із сумом говорили: «На руському цвинтарі лежать понад 100 небіжчиків, померлих від голоду, а на єврейському – 40, також померлих від голоду...».

То ким же треба бути, щоб демонстративно забути про всіх загиблих? Щоб власні забаганки та потребу випити й закусити ставити вище за елементарний етос поведінки мислячої істоти, якого б етнічного походження ти не був?

Мойсей Фішбейн говорив, що вони не пройдуть. Проте поки що вони йдуть, як їм заманеться, і роблять, що їм захочеться. І не видно сили, яка б їх спинила. Тяжко уявити, що хтось із провідних політиків раптом відмовиться тиснути руку Суркісу, Коломойському чи Ахметову, чи не так? Гроші не пахнуть! Що ж, доведеться зачекати, доки з‘явиться український, а не їхній футбол...