Хоча ще за декілька днів до того ракурс розгляду питання у цій же студії Шустера був зовсім інакшим. «День» публікував відгук-обурення Валерія Семиволоса, що був розміщений на інтернет-ресурсі «Обком». «...Той балаган, влаштований навколо теми Голодомору на «Шустер Live», інакше як брутальним паплюженням пам’яті мільйонів загиблих українців назвати не можна», — ці звинувачення у своєму матеріалі автор робить цілком виправданими.

 

Зрозуміло, що скепсис у цій темі на очах у ще живих свідків того пекла — неприпустимий. Утім, у п’ятницю програма виправилася. Так само, як не полем для словесних баталій, а територією для адекватного діалогу став ефір «Майдану» на «5 каналі». І програма від цього тільки виграла. Цілком очевидно, що тільки як наслідок конструктивної розмови, а не шоу-балагану могла виникнути ідея створити фонд для побудови музейного комплексу, присвяченого пам’яті жертв Голодомору, в який свої кошти вкладуть передусім політики.

 

Перший Національний транслював у прямому ефірі заходи на державному рівні, здобрюючи їх інформацією і доречними і тактовними коментарями з уст Христини Стебельської і Юрія Макарова (який віднедавна, нагадаємо, працює в НТКУ).

Так само як і Перший Національний, усі українські канали транслювали в суботу звернення Президента Ющенка до українського народу і хвилину мовчання. Більшість із них показали в нічному і ранковому (дехто навіть у денному) ефірі тематичні фільми, зокрема, «Свічу Джеймса Мейса».

 

Перейнялися цією темою всі, однак тільки на добу. Згідно зі спущеною згори директивою Нацради. Важливості поминальної теми ніхто не заперечує, але цей сплеск інтересу по суті був кон’юктурою, а не щирим зацікавленням у тому, щоб розповісти правду. Бо якби це зацікавлення було, і якби було воно щирим, бачили б ми і просвітницькі програми, і достойні обличчя, нехай і не щодня.

 

У такій тонкій і трепетній темі нещирість відчувається одразу, і на думку приходять одразу кілька «а якби?». А якби Національна рада не видала згаданий рекомендаціний документ? Яким був би в такому випадку ефір більшості українських телеканалів? Чи були б там пісні, танці, жарти, рекламні блоки? Чи було б показано документальні фільми, присвячені Голодомору?

 

Ще одне. Якби Президент Ющенко (разом із іншими іноземними колегами), який є одним із головних ньюзмейкерів країни, не супроводжував би всі заходи з ушанування пам’яті загиблих, чи побачили б ми спецвипуски новин і прямі включення?

І найголовніше: що ми побачимо на цих телеканалах завтра? Знову низькопробний іноземний телепродукт і чужі, непотрібні тут нікому обличчя? Брак послідовності нівелює всі «точкові» зусилля.

 

На жаль, відчуття, що тема Голодомору на екрані з’явилася «з-під палки», позбутися не вдавалося. Особливо після спілкування з представниками прес-служб окремих каналів. Подекуди така реакція медійників нагадує нелегкий процес виховання, коли дітей, проти їхньої волі, примушують ходити до школи і вчитися. Так от, процес виховання, судячи з усього, ще триває.

 

— Я вважаю, що в ефірах було дотримано етичних норм, вони були позбавлені надмірного політичного підтексту, і ритм був достатньо витриманий, — вважає Олег Білий, доктор філологічних наук, професор, директор департаменту Українського інституту національної пам’яті. — Я маю на увазі пряму трансляцію з Оперного театру, з відкриття меморіалу. Але мені здається, що телебаченню бракувало, принаймні перед початком кампанії з ушанування жертв Голодомору, серйозного аналітичного обговорення, наприклад, технологій тоталітаризму — яким чином здійснювалася ця широкомасштабна організація.

 

Ідеться про те, що недостатньо було використано аналітичний матеріал. Замість аналізу конкретних практик терору здебільшого переважали мотиви скорботи, мотиви, пов’язані з багатомільйонними жертвами. На моє особисте переконання, демографічні виміри цієї проблеми, хоч і є важливими, але не можуть поступитися ряду серйозних запитань: яким чином це вдалося здійснити, якою була роль комуністично-більшовицького режиму, який панував в Україні (я маю на увазі період українізації)?

 

Не було названо основних акторів цієї багатомасштабної трагедії. Варто було б обговорювати в ефірі особливості сталінської етнополітики та способів відновлення імперії. Це важливо тому, що в 1933 році розпочалася превентивна акція проти української інтелігенції (Плужник, Лесь Курбас, Микола Зеров) для того, щоб «обезголовити» українську націю. У цей час вже було ухвалено курс на відновлення імперії. Ці питання мали стати предметом дискусії для фахівців у ефірі. У цьому сенсі (за винятком 22 листопада) телебачення могло б бути більш інформативно і аналітично насиченим. Але загалом 22 листопада було історично ознаменоване поставленою віхою в оцінці діяльності комуністичного режиму, — вважає пан Олег.

 

Телканал «Інтер» у п’ятничній «Свободі» теми Голодомору просто уникнув. Чи свідомо канал проігнорував цю тему, надавши перевагу Михайлу Добкіну і проблемам ЖКГ? Чекаємо на коментарі від прес-служби. Так чи інакше, обійшовши увагою Голодомор, «Свобода» сама себе позбавила звання головного суспільно-політичного ток-шоу країни. Бо, претендуючи на такий статус, вона мала б піднімати, відповідно, головні для країни теми.

 

Тимчасом харківський міський голова і тема комунальних платежів (абсолютно не применшуючи важливість і «аварійність» цього питання) виглядали саме в цей день просто недоречними. Тому вперше з часу своєї появи в ефірі програма «Шустер Live» випередила «Свободу» за рейтинговими показниками (про це повідомила «Детектор медіа» з посиланням на інформацію GFK). Щоправда, тільки у містах з кількістю жителів понад 50 тисяч. Але цілком можливо, що за умови, коли «Свобода» продовжуватиме тиснути на політичний газ, аудиторія остаточно перемкнеться на журналістику, яку час від часу вдається демонструвати «Шустер Live».

 

Тому що саме журналістика, приправлена цінностями, культурою, історичною пам’яттю, може стати для країни панацеєю. Тільки тоді можна буде приперти політиків до стіни і запитати в них: чи може країна з такою історією дозволити собі утримувати таких політиків? Це орієнтовна цитата думки головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, яку вона висловила в суботу на «5 каналі» під час телемарафону з Романом Чайкою.

 

У справу визнання Голодомору геноцидом останнім часом вкладено дуже багато зусиль. На брак інформації сьогодні вже не поскаржишся. Тепер — справа за суспільством, а точніше — за кожним окремим громадянином (давайте вводити в обіг це поняття!). Кожен сьогодні має власний моральний вибір. От тільки потім своє кінцеве рішення вже не вдасться виправдати цензурою чи обмеженим доступом до джерел...

Чи можемо ми сподіватися, що найближчим часом з боку українських ЗМІ з’явиться ініціатива без будь-яких директив Національної ради і потрібних дат?