Книжка «Токсичний інфопростір. Як зберегти ясність мислення і свободу дії» (видавництво бестселерів Vivat) Георгія Почепцова буде за протигаз. Усім, кому стане хоробрості визнати: нашими умами керують, деформуючи факти підтасованими свідченнями. Усім, хто цікавиться, як працюють механізми створення фейків, звідки в нас ласість до сфабрикованих сенсацій і яка з цього користь для можновладців.

Частина І. ВІЙНА ЗА УМИ

Розділ 6. Як будують фальшивий інформаційний світ

Людство отримало до рук безліч генераторів інформації, і сьогодні інформації більше, аніж можливостей її засвоєння. Це дає змогу добре ховати голку в копиці сіна — масу фейків і дезінформації, які, до речі, навіть любить масова свідомість, оскільки поширюються вони швидше, ніж звичайна інформація, позаяк створені точно під інтереси мас, навіть будучи фальшивими. 

Сьогоднішній наш світ найбільше змінився в інформаційному та віртуальному просторах, залишивши фізичний простір поза принциповими трансформаціями. У результаті ця розбіжність і створює нові можливості для спотворень реальності в інформаційному просторі(фейки та дезінформація), дозволяючи чимраз більше відхилень, ніж раніше в просторі віртуальному, де в телесеріалах, наприклад, виникають абсолютно неймовірні поєднання реального й нереального. Наприклад, у серіалі «Boys» супергерої стали негативними персонажами, а в серіалі «Utopia» книга-комікс реалізується в житті. Це певною мірою відображає і вичерпаність сюжетиків минулих часів. Світ віртуальний змінюється на наших очах. 

Посилення світу інформаційного, яке «прийшло» з інтернетом, соцмедіа і «техгігантами» типу фейсбуку, призвело до того, що статус реального фізичного світу впав. Реально люди занурені в іншу реальність, вони ж бо понад вісім годин на день проводять біля екранів. Тож в ідеалі ми йдемо до ситуації, коли нічого вже не треба буде змінювати у фізичному світі, треба буде трансформувати лише світ інформаційний або віртуальний. Змінюючи телесеріали, можна змусити людей думати по-іншому. Ця нова умовна «цифрова релігія» гарна тим, що вона дає кожному індивідові те, що йому ближче й приємніше. У результаті революцій більше не буде. Їх можна провести на екрані, а мізки людей будуть трансформовані автоматично. 

Ми виявилися настільки перевантаженими інформацією та її доступністю, що правдивість цієї інформації стала не первинною, а вторинною її ознакою. Виявилося, що можна легко й добре жити у світі постправди, тим паче, що тепер генератори дезінформації працюють активніше від генераторів інформації, чого не могло бути раніше. Інформація заколисує наші мізки, позбавляючи будь-якого протестного потенціалу. Про яку революцію можна говорити з людиною, яка ще не додивилася другий сезон популярного телесеріалу? Ось коли додивиться… Ну, а тоді буде новий серіал… 

Світ, у принципі, перейшов і до «м’якших» видів боротьби зі своїми конкурентами та супротивниками, ідучи від зіткнень у фізичному просторі до боротьби в просторі інформаційному. Це, зокрема, пов’язано з небажанням втратити підтримку свого населення, котре не дуже хоче бачити тіла вбитих: ані своїх солдатів, ані чужих. Відсутність підтримки з дому стала перешкодою для фізичних воєн. До речі, свого часу причиною виведення американських військ з В’єтнаму називали те, що це була перша телевізійна війна, і населення побачило кров і трупи так близько, як їх бачили до цього тільки професійні військові. Тобто телебачення фізично наблизило війну до дому, і люди побачили й почули не тільки пропагандистську війну, як завжди до цього, але й війну реальну.

Гібридна війна стала виходом із цих обмежень. Вона ніби є, і водночас її нема. Для держави вона є, а для населення нема. Тож реакцію населення на неї завжди можна скерувати, відбираючи лише ту інформацію, яка дасть потрібний результат у масовій свідомості. Населення стало набагато керованішим у світі постправди, ніж це було у світі правди. 

Раніше ми бачили світ очима підручників і газет, тепер бачимо його очима телесеріалів і соцмедіа. Минулий інформаційний світ був схожий на реальність більше, ніж сьогоднішній віртуальний. Якщо в дев’ятнадцятому столітті буржуа зачитувалися романами, то в столітті двадцять першому всі дивляться телесеріали. Роман дав змогу хоча б на якийсь час відірватися від екрана, відклавши книжку, а телесеріал такої можливості не дає. Його треба дивитися серію за серією, сезон за сезоном… 

Гібридна війна спрямована на досягнення насамперед політичних цілей. Із цієї причини вона намагається «підкорити» не так війська противника, як мізки його населення.

Військові вже давно вважають, що найслабшим і найнезахищенішим на полі бою є мозок солдат, оскільки його не прикриєш жодною бронею, як це можна зробити з тілом. А мізки цивільних узагалі ніхто не захищає, оскільки людина сама тягнеться й у соцмережі, і до телесеріалів. І нічого вдіяти не можна, бо сьогоднішнє її життя протікає саме там. 

Зовнішні гравці отримали до рук нову грізну зброю, від якої немає захисту у звичному розумінні цього слова. Р. Торнтон, наприклад, зазначив: «Головною загрозою всюди у світі західним інтересам є не тероризм, а загроза, що виходить від інформаційної війни, яку веде Росія. Вона дає очевидні результати, і цей успіх можуть повторити. Оскільки НАТО бачить неможливість ефективного реагування на цю загрозу симетрично, виникає необхідність удаватися до традиційніших засобів. Однак відповіді далекі від “мислення типу лінії Мажино”, інакше кажучи, це відповіді, які краще надаються до минулих війн. На відміну від російських військових, НАТО все ще ставить використання військової сили перед інформаційною війною, оскільки не має іншого шляху реагування». 

До речі, причиною цього також може бути результат російської інформаційної війни, оскільки її мета — створення розбрату серед членів НАТО, унаслідок чого вони не можуть дійти узгодженого рішення. 

Війна — це насильницька зміна порядку життя, інформаційна війна змінює інформаційний порядок, коли всі починають говорити не про те й не тими словами. Думку меншості, наприклад, намагаються зробити, навпаки, думкою більшості. 

Пропаганда — то не інформаційна війна, оскільки пропаганда — це масове інформаційне дійство, відлуння котрого звучить на кожному розі. Від неї ніде не сховаєшся. Тоталітарна пропаганда могла взагалі бути фоном, оскільки вона без міри повторювала те, що всі чули багато разів. До речі, радянські пропагандисти тоді, виходить, мали особливий талант: вони могли повторювати так, щоб старі слова звучали по-новому. Щоправда, це вдавалося небагатьом, насамперед письменникам і телевізійним коментаторам. Радянський Союз по суті створював і лідерів думок, яких готові були слухати всі: від малого до великого. Сьогоднішні блогери — це самоуки, читати яких навіть необов’язково. Це певна інформаційна річ у собі. 

Інформаційна війна може бути просто окремою мелодією, самотньо звучить десь далеко, тим часом пропаганда змушує всіх слухати її музику й слова. Інформаційна війна — це мелодія флейти, пропаганда — це духовий оркестр, який слухають навіть тоді, коли цього не хочуть. 

Пропаганда грає на гучності та всеосяжності. Навіть школярі не можуть її уникнути, оскільки школа дає її ж, тільки як уроки. Зміна міністра освіти часто відбивається на переліку ключових подій національної історії, правда, список письменників зберігають, а це свідчить про те, що в їхніх творах література все ж превалює над пропагандою. 

Сьогодні ми спостерігаємо загострення геополітичного протистояння у світі. Із цієї причини активні всі основні гравці. І агресивні дії вони виявляють передусім саме в інформаційному просторі. З одного боку, це удар м’якший, аніж удар у фізичному просторі. З іншого, — важко схопити за руку того, хто його завдає. Сильний може ховатися за слабким, щоб не отримати удар у відповідь. 

Як бачимо, у своїх атаках світ чіткіший, ніж нам здається. Якщо ресурси витрачають, то цілі мають бути конкретні. А точки типу виборів або референдумів створюють прекрасні умови для того, щоб вплинути на громадську думку. І в цьому разі зміна громадської думки може спричинити зміну реальної політики. 

Щоправда, гібридна війна не нівелює насильства. Так, Дж.Брук акцентував: «Фактично, як ми бачили в Криму та в Україні, використання збройних маневрених сил і масованого вогню є характерним для гібридних конфліктів. Різниця в тому, що гібридна війна калібрує нетрадиційні, нерегулярні та звичайні військові операції для обмежених цілей. Гібридна війна є визнанням того, що війна залишається корисним засобом досягнення політичних цілей, але природна тенденція до насильства мусить бути керована, щоб стати корисним політичним інструментом». 

Це знову поєднання ідеології з тим, що можна визначити як дезінформацію. Дезінформація подає спотворене уявлення про дійсність як істину. При цьому відомо, що, коли її починають спростовувати, це знову ж таки активує в масовій свідомості дезінформацію. Тобто, спростовуючи, ми зміцнюємо цю викривлену інформацію в мізках мас. 

Дезінформація сильніша від інформації, оскільки її створюють спеціально під споживача, а інформація за своїм спрямуванням може бути нейтральною. Інформація — частина потоку, а дезінформація — унікальний продукт.

Фото: Flickr