Пропонуємо статтю, видруковану на сайті Центру демократії та верховенства права. 

З початком військової агресії Російської федерації проти України, що стала логічною реакцією Путіна і його оточення на зрив плану щодо відродження СРСР під брендом Євразес/Митний союз, Україна опинилася в досить складному становищі, як з точки зору безпеки, так і з точки зору відсутності в законодавстві адекватних механізмів реагування на гібридну війну з боку РФ. Намагаючись з одного боку не вводити військовий стан, а з іншого боротися з агресією в інформаційній сфері парламент і Президент ухвалив низку актів, які були досить неоднозначно, а подекуди і відверто несприйняті західною спільнотою. Чи могла Україна діяти інакше, чи дійсно закони результативні? Очевидно, якісний аналіз зможе дати відповідь на це питання через багато років, коли стануть відомі подробиці стану країни в кінці лютого 2014. Утім, перебуваючи в триваючому конфлікті варто нагадати собі чому ми опинилися в такій ситуації, чи правильним ми рухаємося курсом і які загрози нас очікують. Але, почнемо з історії.

Частина 1. Передісторія

Українське інформаційне поле ніколи не було повноцінно відділено від російського. Пропагандистська машина СРСР досить чітко спланувала свою “інформаційну політику”, за якою кожен мав бути покритий центральним телебаченням ЦТ-1 (1 — перший телевізійний частотний канал), і тільки після цього — республіканським. Якість і змістовна наповненість, а також матеріальна і фінансова база центрального ТБ була набагато кращою і приваблювала, зокрема цікавими на той час передачами накшталт “В мире животніх” чи “Клуб кинопутешественников” і, звісно, фільмами, розважальними передачами і новинами.  В новинному аспекті головними новинами була вечірня програма “Время”.

З розпадом СРСР ЦТ-1 було перетворено в телекомпанію “Останкіно”, яка, використовуючи той самий ресурс, продовжувала мовити як в уже незалежній РФ, так і в Україні. Це тривало до 1995 року — року, коли через структурне перетворення на його місті постало Акціонерне товариство “Общественное российское телевидение”, 49% власності якого біло приватизовано і зрештою опинилося в руках відомого російського олігарха Бориса Березовського.

З моменту утворення СНД розпочались перемовини і укладення угод про міждержавну телерадіокомпанію, яка по своїй суті мала б замінити в той чи інший спосіб ЦТ-1 і залишити вплив РФ на її сусідів. Такий мовник було створено — ним стала телекомпанія “Мир”, що базується і нині у Москві. Україна хоч і підписала угоди про створення, проте не стала учасником цього телеканалу. Від України в інформаційний пул “Міру” входить телеканал “Інтер”, що з огляду на позицію менеджменту та й деяких журналістів каналу є цілком природнім. 

21 грудня 1993 року після річного обговорення Верховна Рада України ухвалила перший закон про телебачення і радіомовлення. До цього часу дозволи на мовлення для комерційних мовників надавала державна Укртелерадіокомпанія на підставі законуСРСР про пресу та інші ЗМІ. 1994 року з другої спроби була створена Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, а зі 3 січня 1995 року було відроджено Держкомтелерадіо як орган виконавчої влади, а також створено на базі ліквідованої Укртелерадіокомпанії мережу державних мовників — Національної телекомпанії України (НТКУ), Національної радіокомпанії України (НРКУ та низки обласних держтелерадіокомпаній (ОДТРК). В тому ж таки 1995 році паралельно відбувалось два процеси. По-перше, відроджений Держкомтелерадіо 18 липня 1995 року ухвалює рішення, яким проводить перекомутацію частот “Останкіно” та УТ-2, внаслідок чого “Останкіно” отримало найгірше покриття. Водночас з початку незалежності питання про існування ОРТ в українському медіа-просторі піднімали неодноразово.

Спочатку за ініціативи росіян йшли переговори про створення телеканалу, з контрольним пакетом в 51% російської сторони (таку цифру наводить Іван Мащенко). Проте, ухвалений 1993 року закон, обмежував іноземну участь в 30%, тому утворений 1996 року телеканал “Інтер”, а саме про його створення йшли переговори мав 29% засновництва/участі уже згаданого вище “Общєствєнного тєлєвідінія”. Контент Інтеру був по суті записаний контент ОРТ + локальні новини. В 2007 році 61% власності Інтера буде виведено на Кіпр, а в 2013 році канал під час так званої “великої зачистки медіапростору” канал змінить власників і наразі кінцевим бенефіціарним власником є олігарх Дмитро Фірташ.

Вперше роль російських та проросійських медіа була відчутно ще під час політичної напруги в Криму на початку 90х рр., адже для РФ Крим є однією з важливих точок російського міфотворення. Ще в 1992 році члени парламенту з трибуну озвучували проблеми з дезінформацією з боку вже згаданого “Останкіно”:

“Нам треба і далі щось робити, аби московське телебачення не сіяло дезинформації. Ось приклад про кримського депутата /не хочу називати його прізвище/, який дав інтерв’ю, що його нібито спеціально переслідують за те, що в Криму українцями робиться щось дуже недобре.

Але, виявляється це – хуліган, який бився з міліціонерами і скандалив, але Останкінське телебачення цього не спростувало. Значить, нам треба мати гарячий канал, щоб давати на Останкіно термінову інформацію для спростування дезинформації, що виходить в ефір, як сталося з кримським депутатом.”

ПУШИК С.Г., член Комісії Верховної Ради України з питань культури та духовного відродження, 16 грудня 1992 року

Не стало винятком і тенденційне висвітлення виборів 2004 року, яке, щоправда, концентрувалося здебільшого на висвітленні Віктора Януковича і його прихильників. Тоді російська пропагандистська машина ще не додумалася творити альтернативну “реальність”.

З приходом до влади Януковича і його соратників, в 2011-13 роках в українському медіа-просторі почалась так звана “зачистка”. Найпершим кроком стала заміна складу Національної ради, яка, в подальшому, забезпечила і непрозорий “цифровий” конкурс, на якому не було проліцензовано старі ЗМІ, але з’явилася купа невідомців. Це і купівля холдингу УМХ, розкрутка банківського телебачення “БТБ”, запуск газети “Вєсті”, скандал з ТВі та ін.

З початком Євромайдану українські ЗМІ займали позицію замовчування або відвертого вишукування брехні, як от історія з “повіями на майдані”. Державний канал транслював зігнані мітинги та офіційних осіб.

Трансляція мітингу 29 листопада 2013 р. на Першому національному

В той же час російські ЗМІ почали розкручувати машину пропаганди, і один з перших її шедеврів, який був навіть засуджений російською колегією щодо скарг на журналістів став сюжет Дмитра Кисельова від 8/12/2013, в якому він виправдовував розгін студентів на Майдані в ніч з 29 на 30 листопада агресією радикалів на Банковій, що сталася 1 грудня.

Дмітрій Кісельов демонструє начебто шолом беркутівця, начебто пробитий євромайданцівцями

Пізніше російська пропагандистська машина створила фейки про “розіп’ятого хлопчика”, полювання на “снігурів”, збиття українського літака, вимоги компенсації від Монголії за “монголо-татарскоє іго” та ін.

Україна, яка хоч і зі швидкістю земляної жаби, але з 2000-х все-таки впроваджувала європейські стандарти і практики, а подекуди і винаходила свої механізми, як от “прогресивна шкала” судового збору, що мала захистити журналістів від недбалих чиновників та інших публічних осіб — любителів закрити рота “знахабнілим журналістам”, виявилася зовсім не готовою до гібридної війни, що розгорнула проти неї РФ. Першою проблемою у 2014 році в інформаційній сфері став регулятор — Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. На початку 2014-го Нацрада мала 7 з 8 членів у такому складі:

• Манжосов Володимир Анатолійович – голова Національної ради (Указ Президента України від 02.04.2010 No 468/2010);
• Головатенко Оксана Анатоліївна – перший заступник голови Національної ради (Указ Президента України від 24.11.2009 No 962/2009);
• Мудрак Лариса Михайлівна – заступник голови Національної ради (Указ Президента України від 23.02.2010 No 229/2010);
• Баранов Євген Валерійович (Постанова Верховної Ради України від 29.06.2010 No 2366-VI);
• Георгієвська Вікторія Володимирівна (Постанова Верховної Ради України від 4 липня 2013 року No 387-VII);
• Опілат Ірина Володимирівна (Постанова Верховної Ради України від 29.06.2010 No 2364-VI);
• Фартушний Микола Всеволодович (Постанова Верховної Ради України від 29.06.2010 No 2363-VI).

Окрім Оксани Головатенко, призначеної ще в 2009 році та Лариси Мудрак, яка була призначена в останній день каденції Віктора Ющенко, новий голова — Віктор Манжосов був призначений президентом Януковичем 2 квітня 2010 року, а решта членів були обрані в перші місяці цого президентства. Що цікаво, що два члени, яких комітет відхилив зрештою стали членами Нацради. Щоправда Євгену Баранову це не допомогло — 26 лютого 2014 він офіційно зник і його СБУ оголосила в розшук.

Нацрада 2010-2014 років відзначилася найбільш скандальним і до цього часу найбільш проблемним явищем медіа-сфери — недозапровадженням ефірного цифрового мовлення в Україні і створення де-факто цифрового монополіста — ТОВ “Зеонбуд”.

Так би мала виглядати система покриття цифровим сигналом відповідно до “Женеви-2006”

27 жовтня 2010 року рішеннями 1485, 1486, 1487 скасовано рішення 2007-2008 років щодо упровадження цифри. Рішенням №1486 Нацрада звернулася до суб’єктів господарювання у сфері телебачення і радіомовлення щодо надання протягом місяця з дати прийняття цього рішення пропозицій стосовно участі у розбудові національної мережі цифрового телемовлення в стандарті DVB-T (MPEG-4). Таким чином регулятор всупереч закону оголосив de-facto конкурс на оператора/провайдера цифрової мережі. Вже за місяць, 8 грудня Нацрада розглянула “пропозиції” (1, 2)  та визналапереможцем раніше невідому на ринку компанію ТОВ “Зеонбуд”, якій видала ліцензію до 2020 року. Як і в 2010 році, структура власності Зеонбуду залишається повністю непрозорою. 3 бенефіціари з Кіпру, два з яких — колишні члени правління найбільшого кіпрського телекомоператора Cyta, а також британець, з яким в британському реєстрі пов’язано ще парочку офшорів. Україна  отримала телекомоператора, за яким стоять невідомі особи, і над яким немає належного контролю в умовах гібридної війни. Лише 14 вересня 2017 року регулятор зміг виділити перший мультиплекс в Одеській області державному концерну РРТ, тим самим зробивши спробу формування альтернативи офшорному оператору.

Структура власності Зеонбуду в 2015-16 рр.

2 з “власників” Зеонбуду в річному звіті Cyta за 2008 рік

27 лютого 2014 року Комітет з питань свободи слова та інформації рекомендувавВерховній Раді не схвалювати звіт Національної ради з питань телебачення і радіомовлення за 2013 рік і висловити недовіру Національній раді. А вже на наступний день парламент проголосував за відповідну постанову. Утім, за діючим на той час законом це не вело за собою відставки Нацради, адже потрібна була аналогічна реакція Президента України, який уже встиг втікти в РФ. Нагадаємо, що після втечі Віктора Януковича з України, Верховна Рада України змушена була ухвалити постанову “Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України”, якою було оголошено вибори Президента і тимчасово покладено обов’язки на голову ВРУ. Щоправда, позиції чи може т.в.о. процедурно звільнити членів Нацради юристи не дійшли. І попри те, що президентська трійка написала заяву (1,2) в той же день формальну відставку оформлював (1, 2) новообраний Президент Петро Порошенко. 17 квітня парламент приймає перше контраверсійне, проте вимушене на  той історичний момент рішення — вносить зміни в закон про телебачення і радіомовлення, яким дозволяє Президенту і Парламенту відставляти свою четвірку членів Національної ради, у випадку несхвалення звіту. Одночасно, ухвалений закон легітимізує відставку парламентської четвірки. Закон набув чинності 8 травня, а вже за місяць парламент призначив нових членів, які вже на наступний день обрали голову, першого заступника і секретаря — це були перші рішення регулятора ухвалені після п’ятимісячної паузи.

Піврічна пауза в діяльності Нацради

Медійні організації негативно сприйняли такі зміни, адже можливість відкликати свої “четвірки” є серйозним втручанням в незалежність Національної ради і свого часу критикувалась міжнародними експертами.

Як відомо в цей час Росією розпочалася активна фаза щодо анексії Криму, яка розпочалась 27 лютого, коли було захоплено аеропорт та будівлю парламенту Криму, а вже 6 березня оголошено про проведення “туалетного” референдуму про входження Криму до складу Росії.

1 березня Совєт Федерації дозволяє використання Росією військ на території України

2 березня 2014 року в.о. Президента вводить в дію указ про рішення Ради нацбезпеки і оборони, яке піднімає рівень боєготовності. Проте, уже наступного дня т.зв. “самооборона Криму” захоплює передавальну вежу державного концерну РРТ і російські спеціалісти починають відключення українських телеканалів і заміняють їх на російські, зокрема опозиційну в часи Януковича Чорноморську ТРК вимкнули першою і замінили на російський державний канал Россия24. 6 березня Концерн РРТ повідомивпро втрату контролю над кримським передавальним центром.

Слід зауважити, що в російських медіа на той час була розгорнута широка пропаганда і нагнітання ситуації. При цьому російські пропагандисти не гребували відвертими маніпуляціями.

Українські біженці прибувають на південь Росії (насправді — кордон з Польщею).

Найманці на майдані:

“Жертви” мітингу в Сімферополі” (насправді — Європейська площа та вулиця Хрещатик в Києві)

З початком атаки на Донбас російські медіа, навіть ті, які мали значно вищий рівень, як от ЕхоМоскви довіри продовжували відзначатися “стандартами”:

6 березня РНБО закликала Національну раду зібратися на засідання і розглянути ситуацію, що склалася в інформаційному просторі України. На диво, регулятор вже наступного для звернувся до провайдерів “тимчасово утриматись від ретрансляції у своїх мережах передач телеканалів «Вести», «Россия 24», «Первый канал. Всемирная сеть», «Россия-РТР» до приведення їхніх програм у відповідність до вимог українського законодавства.” Повторне звернення було адресоване 11 березня. На той момент, за інформацією “Детектора медіа” 384 зі 700 провайдерів відключили трансляцію. 20 березня регулятор подав до суду на ТОВ “ТОРСАТ”, що був дистриб’ютором російських державних телеканалів.

28 квітня Концерн РРТ втратив контроль над вежею в Донецьку, де, аналогічно до Криму озброєні люди почали переналаштовувати передавачі вимикаючи українські і вмикаючи російські телеканали, а 1 липня бойовики знищили 222 метрову телевежу на горі Карачун, чим позбавили ефірного сигналу значну частину Донеччини. Нову вежу зможуть ввести в експлуатацію лише за 2 роки.

28 квітня Національна рада направила листа французькому регулятору листа з проханням надати оцінку порушенням з боку російських компаній РТР Планета, Росія24, НТВ Міжнародне та Перший канал міжнародний  Конвенції про транскордонне мовлення, проте відповіді від регулятора не було.

14 липня Національна рада почала розглядати питання, що накопичилися за кілька місяців. Серед них було ухвалено рішення про застосування санкцій до провайдерів програмної послуги щодо поширення  російських програм «Росcия 1», «НТВ», «ТНТ», «Петербург 5», «Звезда», «Рен ТВ», які незаконно почали транслювати в ефірі Донецька. Нагадаємо, що Росія не є стороною Європейської конвенції про транскордонне мовлення, а відтак її програми мають бути адаптовані, тобто з позиції регулятора їх вміст має відповідати Європейській конвенції. В той же день було вирішено тимчасово припинити ретрансляцію телеканалу ТВЦ International через заклики до розв’язування війни, агресивних дій або їх пропаганди, необґрунтованого показу насильства, пропаганди винятковості,зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження, трансляції програм або їх відеосюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитися. Крім того, зміст зазначених передач не відповідає положенням п. «b» ч. 1 ст. 7 Європейської конвенції про транскордонне мовлення (неправомірність пропагувати насильство чи спонукати до расової ненависті).

24 липня Нацрада звернулася до Комісії з журналістської етики щодо оцінки наявності в іноземних програмах «Россия 1», «НТВ», «ТНТ», «Петербург 5», «Звезда»,«Рен ТВ», ТВ Центр-Іnternational» (ТVСІ), «Первый канал. Всемирная сеть»,«РТР-Планета», «Российский Информационный Канал «Россия-24», «НТВ Мир», Russia Today TV (RTTV), „МИР 24”, РосБизнесКонсалтинг-ТВ (РБК-ТВ) закликів до насильницької зміни конституційного ладу України, закликів до розв’язування війни, агресивних дій або їх пропаганди, необґрунтованого показу насильства, пропаганди винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження,трансляції програм або їх відеосюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному,психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитися.

Також Нацрада визнала, що телеканали «РТР-Планета», «НТВ-Мир», «Россия 24» та «ТВ Центр-Іnternational» («ТVСІ») не відповідають вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення згідно з ч. 1 ст. 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Таким чином, регулятор не маючи юрисдикції і жодних важелів впливу на російські пропагандистські ресурси протягом березня-липня намагався зупинити мову ворожнечі і пропаганду. Утім, лише активна законотворча діяльність парламенту змінила ситуацію, хоч і під шквал регулярної критики.

Ігор Розкладай,

юрист Інституту Медіа Права

Продовження читайте у другій частині.