Події в сусідній Білорусі залишаються блогерською темою номер один. Вона вже другий тиждень поспіль відсуває на другий план внутрішні українські питання. Наприклад, що буде із суддею Вовком та як Кравчук діятиме у Тристоронній контактній групі.

Що там у сусідів?

Сутички протестувальників проти режиму Лукашенка та силовиків у Білорусі, внаслідок яких, за повідомленням правозахисників, загинуло вже п’ятеро людей, стали ключовою темою для українських ЗМІ та блогерів. Події у країні-сусідці розвиваються стрімко, тож кожен, хто хоч трохи популярний у політичній блогосфері, не зміг минути гарячу тему. Особливо Анатолій Шарій. Адже десятки відео про те, як клятий Зеленський переслідує ні в чому не повинних «опозиціонерів» в особах прихильників Шарія, напевно, потроху набридають його підписникам. Тож коментувати, а що там у Білорусі, сам Бог велів.

Загальна лінія, яку гне у блогах Анатолій Шарій: білорусам не варто слухати тих, хто призвів до «держперевороту» 2014 року в Україні. Зокрема одного з лідерів сцени Революції гідності, а потому прем’єр-міністра Арсенія Яценюка. У відео, присвяченому Яценюку, лідер Партії Шарія коментує інтерв’ю Яценюка виданню «Настоящее время». Мовляв, Лукашенко — не проросійський президент, як про це каже колишній український прем’єр. Розкритикував блогер і слова Яценюка про те, що білорусам варто заручитися підтримкою європейців та американців. Мовляв, як вони свого часу «допомогли» Україні, всі пам’ятають. Тож блогер підсумував ролик, закликавши сусідів «решать своим умом» і не слухати українських політиків, які «превратили страну в непонятно что». Звідки Шарій узяв, що білоруси планували слухатись Яценюка — питання риторичне.

З іншого боку зайшла ідеологічна колега Шарія — обличчя каналу «Страна.ua» Олеся Медведєва. Блогерка взялася порівняти, де нині вищий рівень життя: в Україні чи у Білорусі? Адже білоруси, мовляв, протестують і через низький рівень соцвиплат та високі ціни за режиму Лукашенка.

Середня пенсія, за наведеними у відео даними, в нашій країні становить 3400 гривень, тоді як у сусідів у перерахунку на гривні — більше 5300. Середня зарплатня в Україні за червень, ідеться у блозі, була 11579 грн. А в Білорусі аналогічна цифра становить 14087 гривень. Хоча подекуди зарплатня в Києві й у Мінську, говорить Медведєва, і відрізняється на користь України. При цьому зарплати, наприклад, вчителів у Білорусі значно вищі за наші. Дешевші у сусідів, мовляв, і комуналка, і харчі. Тож, підсумовує Медведєва, загальний рахунок — на користь білорусів. Тож їм не варто «прыгать в пропасть», а краще «ценить то, что имеют». Тут також цікаве питання: чому порівнювати Білорусь із Україною, економіка якої сильно постраждала від війни та російської окупації, а не, наприклад, із сусідньою Литвою, яка «прыгнула в пропасть» із братніх обіймів Кремля на початку 90-х? Не кажучи вже про те, що протестувальники неодноразово підкреслювали, що подіє мають не економічне підґрунтя.

Рефлексував на події в Білорусі й телеведучий, а нині ще й потенційний кандидат у київські міські голови Сергій Притула. Тепер уже політик нагадав, що українці, які нині активно заохочують білоруські протести, ще рік тому палко підтримували «сильну руку» Олександра Лукашенка, хоча при цьому засвідчували прагнення «жити як у Європі». Що, зауважує шоумен, є взаємовиключними поняттями. Та й замість мріяти про «сильну руку», певен Притула, краще би українці обстоювали формування сильних державних інституцій. Тоді як на події в сусідів, переконаний блогер, має бути жорстка офіційна відповідь від українського президента.

«В України з Білоруссю — 1084 км спільного кордону», — говорить у своєму відео блогерка й телеведуча Тетяна Даниленко. Хоч хто зрештою переможе в сусідів, певна телевізійниця, Росії стане ще більше впритул до українського кордону. Адже Лукашенко, мовляв, давно й надійно інтегрований у російський порядок денний, тоді як його опонентка — Світлана Тихановська — не має ані досвіду, ані команди, аби взяти керівництво країною у свої руки і при цьому вийти із зони впливу Кремля.

Дмитро Гордон пішов іще далі: звернувся до білорусів та персонально до Олександра Лукашенка. Спершу переконував, що ані він сам не платив білоруському президенту за інтерв’ю напередодні виборів, ані диктатор не передавав жодних коштів інтерв’юеру. Спілкування з Лукашенком, запевняє Гордон, було важливим з історичної точки зору та з позиції «братства» України та Білорусі. Так само Гордон запевняє авдиторію, що не погоджував із диктатором жодного запитання. Та під час інтерв’ю, каже журналіст, Лукашенко розповідав, що не стане стріляти у свій народ, якщо почнуться заворушення. А ще, мовляв, говорив про наміри передати затриманих «вагнерівців» Україні (хоча зрештою найманців передали Росії). Тож нинішній розвиток подій у Білорусі, мовляв — найгірший сценарій, за яким міг діяти Олександр Лукашенко. Бо президент Білорусі, мовляв, не користується інтернетом, тож, імовірно, не до кінця розуміє, що робиться в його країні. Найкращим же виходом для білоруського диктатора, вважає Гордон, буде піти самому.

Вовк Стерненку — не товариш

З-поміж інших обговорюваних блогерами тем помітною на тижні була онлайн-пересварка активіста Сергія Стерненка та голови Окружного адмінсуду Києва Павла Вовка. Останній 11 серпня розкритикував Національне антикорупційне бюро та Офіс генпрокурора за те, що ті, мовляв, висувають йому надумані звинувачення. З-поміж інших Вовк виокремив і Сергія Стерненка, на «безумные митинги» прихильників якого, мовляв, правоохоронні структури дивляться мовчки. Активіст такі закиди терпіти не став, тож відповів судді у блозі. «Справа проти мене — сфабрикована, а проти тебе — ні», — відповів опоненту Стерненко, наголосивши, що попри «фабрикування» його справи не боявся отримати підозру і ходити в суди. Тоді як Павло Вовк, мовляв, «ховається і скиглить у фейсбуку». Не знаємо, чи то так на суддю подіяли слова активіста, але на допит до НАБУ Вовк згодом таки прийшов. Хоча не отримав там ані підозри, ані власне допиту.

Мінськ, Медведчук та Порошенко

А от Геннадій Балашов нарешті трохи відійшов від теми особистого життя Володимира Зеленського та взявся коментувати призначення першого президента України Леоніда Кравчука до Тристоронньої контактної групи. Саме Кравчук, згадує блогер, свого часу рекомендував нинішнього кума Путіна Віктора Медведчука на посаду голови адміністрації Леоніда Кучми. Потому, нагадує Балашов, Кравчук та Медведчук спільно працювали в опозиційному владі Ющенка політичному блоці «Не так!», озвучуючи проросійські гасла. Та й на канали Віктора Медведчука Кравчук, мовляв, вхожий. Тож призначення Кравчука у ТКГ, певен Балашов, означає, що президент Зеленський для себе визначив важливу роль кума Путіна в сучасному українському політикумі.

Медведчука легалізував іще Петро Порошенко за власної президентської каденції. Про це розмірковує колишній нардеп від БПП Сергій Лещенко. Адже саме п’ятий президент, на думку блогера, дозволив куму Путіна постачати до України вугілля з окупованих територій, потому монополізувати ринок скрапленого газу та торгувати російською соляркою. Тож становленням Медведчука нинішнього, мовляв, варто завдячувати саме попереднику Зеленського.