«Свобода слова» (ICTV), 26 квітня

Черговий випуск «Свободи слова» був присвячений коронавірусу. І чиновники вкотре намагалися лікувати його божою росою.

У виправданнях купалися: Максим Степанов, міністр охорони здоров’я України. Михайло Радуцький, народний депутат, «Слуга народу», голова комітету з питань здоров’я нації. Олексій Гончаренко, народний депутат, фракція партії «Європейська солідарність». Юлія Тимошенко, народна депутатка, голова фракції ВО «Батьківщина». Кіра Рудик, народна депутатка, голова партії «Голос». Ольга Голубовська, завідувачка кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету імені Богомольця. Епіфаній, настоятель Православної церкви України. Загалом сім гостей (чотири чоловіки і три жінки).

Токшоу «Свобода слова» — це всього лише годинна програма, тож усі її події можуть обертатися навколо однієї людини. І цього тижня нею був Максим Степанов. Із кожною хвилиною він усе більше просто відмахувався від закидів опонентів, поки наприкінці ефіру не почав просто сміятися. На боці міністра грали Михайло Радуцький, Ольга Голубовська та Юлія Тимошенко. 

Серед гостей перше запитання міністру поставив Олексій Гончаренко. Спочатку член «Європейської солідарності» відпрацював партійну тезу: нагадав про вечірку Миколи Тищенка. Але далі заговорив про цілком логічні речі: чому в нас найменше тестування в Європі? Хто такі 70% «інших», які в Україні отримують Pfizer? Чи можна вже робити прогнози на основі темпів щеплення? Адже два місяці тому Степанов казав, що вакцинацію прискорять, але з нинішніми показниками вона триватиме десять років.

Міністр почав відповідь із критики опонента, мовляв, той звик «барижити на усьому». Проте далі все ж пояснив розподіл Pfizer: «інші» — це Державна служба з надзвичайних сиитуацій та спеціалізовані медичні заклади (психоневрологічні інтернати, будинки для осіб похилого віку і тому подібні). Таке пояснення не переконало Гончаренка — він продовжив спекулювати на цій темі, натякаючи на нечесний розподіл вакцини. Що поробиш, так каже Порошенко. На два інших питання депутата Степанов, на жаль, не відповів. Хіба що похвалився, що в Україні немає черг на вакцинацію. Цікаво, в МОЗ узагалі розуміють, як це звучить?  

Михайло Радуцький прикрив рідного міністра відволікаючим маневром: у Меркель та Макрона теж не вистачає вакцин. Тільки от у Німеччині та Фракції на момент ефіру було 23,8% та 21% вакцинованих громадян відповідно. А в Україні 1,2%. Можливо, проблема все ж у нас?

Із часом Степанов почав стверджувати, що в жодній лікарні України за рік епідемії не закінчувався кисень. І відкрив якусь нову грань заперечення дійсності. Співзасновниця фонду «Свої» Леся Литвинова під час включення називає конкретний приклад та каже, що їхня організація змушена була допомогти киснем більш ніж тисячі людей за минулий місяць. А міністр заперечує, що це не конкретно, та згадує про фейки. Ведучий Вадим Карп’як у легкому шоці підкреслює: «Пані Литвинова назвала цифру. Тисяча кисневих концентраторів. Ну, тобто, тисяча людей за місяць звернулася по кисневі концентратори. Вони ж не гратися ними вирішили. Їм бракувало кисню». Степанов розповідає, що вже виписані люди можуть потребувати кисневої терапії. Пізніше ще одна волонтерка на включенні — Наталія Попова з Харкова — стверджує, що в опорних лікарнях міста немає вільних точок кисню. А Степанов каже, що два тижні тому комісія це перевіряла. 

Наприкінці програми Олексій Гончаренко згадав, що Єврокомісія подала в суд на AstraZeneca через порушення угоди про постачання вакцин, і запитав, чи подала в суд Україна, раз МОЗ постійно жаліється на зірвані контракти. Але Степанов у відповідь… пожартував, що депутат забув згадати про Бутан. 

Майстер ескапізму

Також «Свобода слова» навіщось покликала Ольгу Голубовську, яка влаштувала в ефірі істерику. Коментаторка заявила, що втомилася від політики та буде говорити як лікарка. Після чого кілька хвилин кричала про політику, зокрема, критикувала попередників за розвалення медичної системи. Та навіть верещала на волонтерку на включенні. Ведучий Вадим Карп’як кілька разів намагався перебити цей потік ультразвукової ненависті та запитати «що робити?» Але «експертка» так і не відповіла нічого вартісного. Шоу Ахметова та Мураєва, які вона часто відвідує, все-таки важко впливають на психіку.

Крім того, в ефірі була присутня Юлія Тимошенко, перша з трьох членів «Батьківщини» цього тижня, які відбілювали Максима Степанова. Вічна опозиціонерка вживала вислів«у чому я підтримую міністра...», розповідала про його «розумні позиції», закликала «припинити тролити міністра». Виправдовувала чиновника спадком попередників. Та навіть заявила, що Степанова хочуть звільнити, бо він виступає за нормальну страхову медицину! Та свої газові контракти Тимошенко захищає тонше, ніж очільника МОЗ. 

Можливо, в Тимошенко та Степанова просто багато спільного. Наприклад, заперечення дійсності. Лідерка «Батьківщини» в ефірі вирішила похвалитися, що врятувала лікарню, яку начебто планували закрити, а медиків звільнити. За п’ятнадцять хвилин в ефір включили профільну чиновницю, яка пояснила, що нікого там не закривали й не звільняли. Заклад на кілька днів зупиняв роботу через адміністративну реформу. Тимошенко звинуватила її у брехні :) 

Також Максим Степанов прозвітував про українську вакцину: робота йде, вона в доклінічній фазі. А митрополит Епіфаній на початку шоу закликав вірян не йти у храми на свята. Степанов теж коментував ситуацію з обмежувальними заходами на Великдень: «Які інші методи, давайте реально говорити. Інші методи — це заборонити проведення будь-яких святкувань, будь-якого відвідування храмів [...] Це в нашій країні практично неможливо». Світські держави, вони такі.

«Український формат» (останній ютуб-канал Медведчука), 28 квітня

На другий місяць після закриття каналів Медведчука «Український формат» із кінцями перетворився на бліду копію себе самого. Від стовпа російської пропаганди шоу виродилося до чогось на кшталт злих коментарів у фейсбуку. Зокрема, цього тижня резервації «Опозиційної платформи — За життя» вистачило на клоунаду Олександра Охріменка та нацистський сік.  

До Медведчука все ще ходять: Олег Волошин, Юрій Павленко та Анатолій Бурмич, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя». Анна Скороход, народна депутатка, «За майбутнє». Анатолій Шарій та Юрій Дудкін, підозрювані в державній зраді, політичні коментатори. Валентина Маркевич, Юрій Атаманюк, Дмитро Марунич, Денис Ярославський, Андрій Гнатуш, Олександр Охріменко, політичні коментатори. Олексій Кучеренко, народний депутат, «Батьківщина». Загалом 13 гостей (11 чоловіків та дві жінки).

Перші сім хвилин ефіру зайняло включення Анатолія Шарія. Чомусь саме він, а не якийсь інший некомпетентний блогер коментував марш на честь дивізії «Галичина». Та жалівся, що цивілізований світ закриває очі на цю подію, наче «старая шлюха». Крім того, Шарій заявив про «оккупацию» України жителями західних регіонів. Але цікаво не це, цікаві іронічні моменти. Наприклад, коли Діана Панченко каже, що марш на честь «Галичини» створив чудову картинку для «российских пропагандистов». Це практично офіційна цехова подяка. Або коли Шарій стверджує, що не дивиться російське телебачення. Певно, заплющує очі, коли там виступає.

Іскру Шарія підтримав у персональному інтерв’ю Олег Волошин. Нардеп боявся, що скоро в Україні палитимуть синагоги та битимуть представників ЛГБТ+. Але хочеться нагадати члену «ОПЗЖ», що він в одній партії з Іллею Кивою: той уже закликає воювати проти мусульман та пропонує визнати ЛГБТ+ терористичною організацією. А покійний NewsOne навіть штрафували за антисемітизм. На жаль, дзеркала у студії «Українського формату» не було. Тож Волошин далі спокійно займав ефір розповідями, що люди, які виступають проти святкування 9 травня, хотіли б, аби переміг Третій Рейх. 

Хрущов розвінчує культ Сталіна, бо йому більше подобається Гітлер

Повертаючись до Сталіна, ведучі «Українського формату» зуміли пов’язати його із зовнішнім впливом. Олег Волошин заявив, що Захід хоче повністю контролювати нашу систему: поліцію, прокуратуру та суди. А Ростислав Сухачов оцінив: «Почти как при Сталине». І правда, ви ніколи не помічали схожості між європейським правосуддям та ГУЛАГом? :) Також Волошин намагався довести, що США майже визнає Росію рівною й узагалі хоче діалогу. Радів проблемам Олексія Гончаренка у Парламентській асамблеї Ради Європи та стверджував, що критика Росії стала токсичною і європейці від неї втомилися. Назавтра була прийнята одна з найжорстокіших резолюцій Європарламенту щодо Росії. Волошин завжди був поганим міжнародником. 

Початок основної частини ефіру присвятили розмовам про «братоубийственную войну православных християн», як описав російську агресію Денис Ярославський. Набір пропаганди був стандартним: заперечення участі Росії у війні та легітимізація російських бойовиків. До найяскравішої маніпуляції вдалася ведуча Діана Панченко: «Можно ли вести переговоры с ЛДНР [...] Это уже мировоззренческая такая беседа и дискуссия, которая зависит от одного — считаем мы Донбасс своим или не считаем?» Якщо вважаємо, то не будемо вести перемовини з російськими терористами, правильно? 

У Володимира Цибулька під час цього блоку була своя боротьба: за імідж Петра Порошенка. Спочатку він доводив опонентам, що ̶н̶а̶ч̶а̶л̶ь̶н̶и̶к̶ абсолютно випадковий політик знає багато іноземних мов. Потім захищав  ̶б̶о̶с̶а̶  одного з багатьох депутатів від сумнівних та не дуже журналістських розслідувань. І погрожував судом за слова про «неонацизм» у часи р̶о̶б̶о̶т̶о̶д̶а̶в̶ц̶я̶ п’ятого президента. 

До речі, про нацизм. «Фашизма в Украине нет, уверяют грантовые борцы с дезинформацией, но закрывают глаза на очевидные факты. Только за I квартал наблюдатели из группы “Маркер” зафиксировали 37 случаев ультраправого насилия», — заявила ведуча Діана Панченко. Просто щоб ви знали: група «Маркер» фінансується фондом проросійської партії Німеччини. Але веселіше не це: розгул нацизму в «Українському форматі» проілюстрували соком.

14 смаків. 88 літрів 

Також глядачам розповіли про забутих ветеранів та понівечені могили героїв. І перейшли до обговорення кадрових змін в енергетичній галузі. Як ви розумієте, технократичні експерти на канал Медведчука ніколи б не прийшли. Тому заміну Андрія Коболєва на Юрія Вітренка в керівництві «Нафтогазу» оцінював Олексій Кучеренко: «Биба и Боба, два, вибачте, это самое». Також ми ще раз почули про зовнішній вплив. Але врешті дискусію про енергетику затьмарили крики про добробут Олександра Охріменка. Коментатор епатував студію реальним багатством українців, своєю роботою на землі в 90-ті та джерелами доходу. 

Аналогічна доля спіткала й обговорення теми коронавірусу. Ведучі майже розважалися, провокуючи Охріменка на істеричні заперечення пандемії. А гості закидали коментатору, що той уже вакцинувався. Кричали всі одночасно, тож у цей момент «Український формат» звучав наче десять автівок з увімкненими сигналізаціями. Або як типове російську токшоу, куди Охріменко ходить так часто, що його пародіює пропагандист Соловйов.

Виділити з цього смітника наприкінці ефіру варто лише Олексія Кучеренка. Адже це другий із трьох представників «Батьківщини» цього тижня, який захищав Максима Степанова, міністра охорони здоров’я. Кучеренко стверджував, що раз відставки чиновника хоче «Голос», то це боротьба транснаціональних корпорацій за грошовий потік. Ведучий Ростислав Сухачов своєю чергою доводив, що на інших каналах, крім медведчуківського, пандемію замовчують. Мабуть, тому цього тижня її на двох токшоу обговорювали довше та фаховіше, ніж тут.

«Право на владу» («1+1»), 29 квітня

Надихнувшись маршем на честь дивізії СС «Галичина», «Право на владу» вирішило поговорити про історичну пам’ять. І хоча шоу добре почалося, з кожним спікером ефір ставав уже гіршим.

На дискусію зібралися: Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам'яті. Володимир В'ятрович, колишній голова Українського інституту національної пам'яті, народний депутат, «Європейська солідарність». Микита Потураєв, голова Комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики. Олексій Гончаренко, народний депутат, «Європейська солідарність». Нестор Шуфрич, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Сергій Рудик, народний депутат, «За майбутнє». Сергій Притула, партія «Голос». Леонід Кравчук, перший президент України. Ігор Терехов, в.о. міського голови Харкова. Дмитро Гордон, блогер. Остап Дроздов, блогер. Ігор Новіков, політичний коментатор. Володимир Горянський, актор. Загалом 13 чоловіків.

Автором першої та найсильнішої промови вечора став Микита Потураєв. Він казав, що в марші на честь «Галичини» винні ті політики, які називали дідусів його учасників нацистами. Казав, що на службу в цю дивізію йшли не ксенофоби-антисеміти, а люди, які намагалися захиститися від СРСР. І казав, що участь у Ваффен СС була трагічною помилкою. Потураєв не схвалював, але закликав розуміти вояків «Галичини» так само, як ветеранів Червоної армії. Ви можете бути не згодні з подібними думками, але це принаймні раціональна об’єднавча позиція. 

Володимир В’ятрович також стверджував, що військові «Галичини» та Червоної армії воювали за чужі інтереси. І, щоб уникнути розбрату в сучасності, пропонував святкувати не День перемоги, а День пам’яті та примирення. Крім того, В’ятрович разом з Антоном Дробовичем пояснили, що юридично символіка «Галичини» не заборонена, адже традиційно дивізії СС використовували національну символіку. 

Дмитро Гордон та Остап Дроздов ще покритикували СРСР. Проте з часом історична дискусія вичерпалася й почалася політика. Нестор Шуфрич запитував, чому президент мовчить, та звертався до Зеленського з екрана. Далі студія перейшла на тему декомунізації й Володимир Горянський розповідав, що людям не цікава декомунізація. Окей, можливо, але навіщо він тоді прийшов на це токшоу? 

Ще в ефір ввімкнули Ігоря Терехова, косплеєра Геннадія Кернеса. І тимчасовий очільник Харкова перетворився на мішень для критики з боку половини гостей у студії, адже відчайдушно захищав СРСР у своєму місті. Наприклад, фактично відмовлявся виконувати рішення українського суду щодо меморіальної дошки Юрію Шевельову, якщо його не підтримують харків’яни. Також Терехову закидали, що харківська влада вже кілька років виконує процедури з присвоєння школі імені загиблого під час теракту Данила Дідіка, зате всупереч закону береже пам’ятник Жукову. Раніше піратський Кернес стверджував, що статуя і проспект Жукова залишаться в місті. Дмитро Гордон назвав Терехова «упоротим», а його попередника сепаратистом, зате найкращим мером України. 

Цікаво, що Нестор Шуфрич на фоні всього цього говорив напрочуд мало. Очевидно, в товаристві істориків ОПЗЖ не наважується озвучувати свої темники про нацизм. Але хоч якось попіаритися проросійський депутат усе ж мусив, тому запитав у Сергія Притули, як того звати, а потім прокоментував: «А, то той, що нашому Попову програв». 

Коли нарешті вигадав, як попіаритися

Ще в цьому ефірі був Леонід Кравчук. І він повністю виправдав свою участь першою ж заявою — про злочинність комуністичної ідеології. Хто б міг подумати, що таке скаже завідувач ідеологічним відділом ЦК Компартії України. 

Загалом, проблемою «Права на владу» стала надмірна кількість некомпетентних в історії гостей, через що програма втратила фокус. Те, що починалося об’єднавчими промовами, закінчилося жартами про вибори мера Києва. Можливо, наступного разу на шоу під назвою «Ігри з пам'яттю» «Плюсам» варто запросити більше тих, хто цінує «пам’ять», ніж тих, хто живе «іграми».

«П’ятниця. Вечір» («Наш»), 30 квітня

Пам’ятаєте, у вашому класі був учень, який настільки сильно намагався вислужитися перед учителем, що іншим дітям було аж гидко? Це історія про Євгенія Мураєва та Володимира Путіна. Телеканал «Наш» заради Росії згоден на все; тут навіть метафорично пропонують своїх дружин. 

Учасниками дійства стали: Євгеній Мураєв, ексрегіонал, власник каналу «Наш». Анатолій Бурміч, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя».  Марина Бардіна, Олексій Устенко, Людмила Буймістер, народні депутати, «Слуга народу». Віталій Журавський, ексрегіонал. Юрій Левченко, екснардеп від «Свободи». Євген Червоненко, співак, актор, драматург.  Денис Казанський, член української делегації у Тристоронній контактній групі. Дмитро Вовнянко, Юрій Атаманюк, Дмитро Раїмов, Олександр Лазарев, політичні коментатори. Загалом 13 гостей (11 чоловіків та дві жінки).

Вечір на каналі «Наш» відкрив Євген Червоненко, втілення «пацанських пабліків», якби вони існували в часи СРСР. Більшу частину своєї промови шоумен присвятив своїм же пригодам у часи Ющенка та критиці чинної влади за непрофесіоналізм. Але також знайшов час для історії про дітей із прапорами ЛГБТ. Фрази, що Зеленський соромиться того, що він єврей. І звинувачення, мовляв, відмова постачати воду в Крим — це «екологічний» або «гуманітарний» геноцид. Щодо теми ефіру: Червоненко дав Зеленському поради, як вести перемовини з Путіним. Вони зводилися до ідей спільного бізнесу та обіцянок нейтрального статусу.

Перша частина групової дискусії була присвячена підтримці російської агресії. А головну роль у ній, як завжди, відіграв Євгеній Мураєв. Щоб ви розуміли, наскільки все погано: власник каналу першу ж свою промову почав не з відповіді на запитання ведучих про санкції. А із заперечення присутності російських військ на Донбасі, про що згадувала попередня спікерка. І це був лише початок. Далі Мураєв запитував, чому ми не хочемо торгувати з Росією через війну, але торгуємо з Німеччиною, яка вбила мільйони українців. Стверджував, що жоден суд не довів, що Росія фінансує російських бойовиків. Жалівся на санкції проти «самого перспективного экономического партнера страны». І врешті-решт видав, можливо, найбільш принизливе виправдання російської агресії цього року: «А если вы переспали с соседской женой, сосед имеет право переспать с вашей?» Чорт забирай, у жодному випадку, хоч буквальному, хоч метафоричному, абсолютно ні! Крім того, дії України та Росії просто неспівмірні: ми не окупували 7% Росії. 

Партія «Наші» може використовувати в рекламі пісню гурту «Тартак»: «Немає відваги, немає власної гордості, немає самоповаги»

Конкуренцію Мураєву складав Макс Назаров. Ведучий згадував позицію Росії, що санкції проти неї — русофобський тренд. Заперечував присутність в Україні російської армії. Мріяв, щоб усю «соросятню» законодавчо визнали агентами іноземного впливу. Закидав українській владі шулерство та потенційні чистки на окупованих територіях. А ще креативно виправдовував російську агресію: «Был нарушен такой нейтралитет между Россией и Соединенным Штатами появлением одной некой особы [...] Виктория Нуланд, когда появилась на Майдане со своими печеньками, тогда это был мощнейший сигнал для Кремля». У студії хтось не витримав і засміявся вголос. Мураєву з Медведчуком треба заснувати якийсь спільний рух: проти нациського соку та сигнального печива.

Але якщо серйозно, то подібна логіка просто хвора. По-перше, й без Нуланд про геополітичний нейтралітет України не йшлося — це був буквально Євромайдан. По-друге, Росія порушила нейтралітет невимовно масштабніше. Порівняйте самі: Нуланд у грудні прийшла до мітингувальників із печивом. Путін у листопаді зустрівся з Януковичем та запропонував йому 15 мільярдів доларів.

І все ж нової вершини колабораціонізму «Наш» досягнув пізніше: ведучі та їхній власник намагалися довести, що немає нічого страшного в реінтеграції окупованих територій на російських умовах. Мураєв навіть не заперечував, а просто применшив загрозу депутатів-бойовиків у Верховній Раді. Мовляв, їх буде менше, ніж сьогодні членів «ОПЗЖ». Та фактично пропонував лишити терористам їхню «народную милицию». Це була гримуча суміш заперечення російської агресії (бо суб’єктними виставляли маріонеток) та просування російських інтересів. 

«Наш» просто підлаштовувався під те, що вигідно Росії в конкретний момент. От цього тижня Мураєв закликав до співпраці з Росією, тож стверджував, що будь-які рани загоюються, як у післявоєнній Європі. А 9 квітня він же виступав проти інтеграції України в Євросоюз та НАТО, тож розповідав, що там купа членів гітлерівської коаліції. То що, минуле повинно чи не повинно впливати на стосунки з іншими державами?

Ще смішнішим лицемірство стає, коли відбувається в межах трьох хвилин. Ось Мураєв вимагає судових рішень на доказ того, що Росія фінансує російських бойовиків. А ось жаліється, що «оппоненты занимаются казуистикой», коли, посилаючись на документи, заперечують участь сепаратистів у Мінських угодах. Схожі піруети видавав і Макс Назаров. Йому потрібні були «международные документы», які б доводили присутність російських військ в Україні. Але вже через десять хвилин він казав: «А що там доводити? Є контракти», — коли йшлося про звинувачення проти Порошенка. Так потрібні офіційні рішення чи досить наочних фактів? 

Десь між лініями триколору проглядалися Денис Казанський та Марина Бардіна. Але ведучі просто не давали їм говорити, постійно перебиваючи російською позицією. «Слуга народу» аж запропонувала Назарову їхати в Росію, через що той обурився та почав поводитися ще агресивніше. З іншого боку, чого адекватні політики очікують, коли досі ходять на «Наш»? Взяти, наприклад, цю частину токшоу: вона поділена на ютубі на десять розділів і чотири з них називаються на честь власника каналу. Іменні позиції жодних інших спікерів не виділені. Більше того, тут є окремі розділи «Про червоні лінії перемовин по Донбасу» та «Євгеній Мураєв про червоні лінії перемовин по Донбасу». 

Черговий канал Мураєва, який стоїть перед ним на колінах

Другу частину програми вели Володимир Полуєв та Анна Степанець, почавши з  поверхневого обговорення нацизму в Україні на фоні маршу на честь «Галичини». Тут особливо цікаво звучали заяви, що це влада намагалася приховати маршем якісь проблеми. Адже «П’ятниця. Вечір» єдина цього дня повелася на «приховування»: токшоу майже годину говорило про нацизм, але проігнорувало, наприклад, зміни в керівництві «Нафтогазу». Насправді, підозрюємо, «нацизм» просто краще відповідає російському порядку денному про Україну.

Сама дискусія вийшла доволі нудною, адже коментатори та ведучі намагалися на рівному місці знайти за маршем якусь змову. Кому він вигідний та хто його допустив? Чи намагався Віталій Кличко підставити «слуг народу»? Хто все фінансував? Чому монобільшість так пізно засудила марш (аж наступного дня?). Добре хоч Юрій Левченко на якомусь етапі нагадав присутнім, що в Україні не треба отримувати дозвіл на акції.

Закінчувалася програма обговоренням потенційних перемовин Зеленського з Путіним. І проросійська опозиція чудово підготувала до них українців. Анатолій Бурміч стверджував, що в сучасній геополітичній ситуації Україна «ніхто». Віталій Журавський намагався набрехати, що США не вважає Росію загрозою. Останньому з цитатами заперечила Марина Бардіна. Узагалі в цьому блоці представникам «слуг народу» давали боротися з пропагандою більше, ніж зазвичай. Мабуть, зіграла роль відсутність Мураєва та його прислуги.

Але загальне враження це не виправило. Лишившись єдиним (про)російським інформаційним телеканалом, «Наш», здається, зовсім втратив дах. І тепер за перше місце серед інформаційних мовників конкурує ОЦЕ. Колишній регіонал, який намагається довести, що Путін має право «переспати» з Україною.

«Свобода слова Савіка Шустера» («Україна»), 30 квітня

Коли на каналі Ріната Ахметова говорять про енергетику, чекай біди. Тим паче, що раніше «Свобода слова» вже була помічена в лобіюванні інтересів власника. Але, варто визнати, у шоу про зміну керівництва «Нафтогазу» особливих маніпуляцій не було. Вітренку дали похвалити себе, опозиції дали покритикувати механізм його призначення. На програму не прийшли ні Олег Ляшко, ні Арсеній Яценюк, ні Володимир Гройсман. Якось навіть незвично.

В ефірі взяли участь: Юрій Вітренко, голова правління НАК «Нафтогаз України». Давид Арахамія, голова фракції партії «Слуга народу». Олексій Гончаренко, народний депутат, «Європейська солідарність». Сергій Соболєв, заступник голови фракції партії ВО «Батьківщина». Інна Совсун, народна депутатка, «Голос», членкиня Комітету ВР з питань енергетики та ЖКГ. Олександра Устінова, народна депутатка, «Голос», членкиня Комітету ВР з питань правоохоронної діяльності. Нестор Шуфрич, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Олександр Данилюк, міністр фінансів України (2016–2018). Сергій Фурса, спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital. Пятрас Ауштрявічюс, депутат Європейського парламенту від Литви. Олексій Білошицький, перший заступник начальника Департаменту патрульної поліції. Наталія Виноград, завідувачка кафедри епідеміології Львівського національного медичного університету. Михайло Фаворов, міжнародний експерт у сфері охорони здоров’я та епідеміології (Атланта, США). Борис Бриль, лікар-анестезіолог медичного центру (Тель-Авів, Ізраїль). Загалом 14 гостей (11 чоловіків і три жінки). 

Хоча зміни в «Нафтогазі» були головною темою програми, а Юрій Вітренко був у студії з першої хвилини, реально до цього дібралися тільки більше ніж через годину ефірного часу. Спочатку Савік Шустер обговорив із гостями коронавірусну пандемію. Глядачам розповіли про ситуацію в Індії, а медики на включеннях прокоментували мутації хвороби. Тут виникла невеличка конфліктна ситуація: Михайло Фаворов заявив, що в катастрофі в Індії винна не мутація вірусу, а система охорони здоров’я. Шустер заперечив, мовляв, в Індії купа лікарів. Фаворов відповів, що він працював в Індії багато років і «есть люди, кто думает, а есть, кто знает». «Это вы со мной? Ну я тоже в Индии неплохо знаю», — відреагував ведучий, який провів в Індії якийсь час, перш ніж повернутися з ініційованого попередньою владою вигнання в рідний український ефір.

Після цього тему віддали політикам. Олексій Гончаренко зазначив, що відсотково ситуація в Україні ще гірше, ніж в Індії. А пізніше навів приклад Зімбабве, через що ведучий запідозрив нардепа в расизмі. Представниця «Голосу» нагадала про підписи за звільнення Степанова. Ведучий, щоправда, заявив, що це звільнення нічого не вирішить. А Давид Арахамія сказав, що рішення приймуть на засіданні фракції. Сергій Соболєв став третім за тиждень представником «Батьківщини», який публічно захистив міністра охорони здоров’я. За словами представника Тимошенко, винен не один Степанов, а весь уряд. 

Також на шоу згадали про ту саму «українську вакцину». Михайло Фаворов заявив, що головний крок — це лінія виробництва, яка коштуватиме 15 мільйонів доларів. Політики пообурювалися, чому Україна її досі не збудувала, якщо має величезний антиковідний фонд. І тільки згодом Денис Малюська нагадав: вакцина ще не пройшла клінічних випробувань. 

Після цього у студії коротко обговорили резолюцію Європарламенту щодо російської агресії. Для цього в ефір включили Пятраса Ауштрявічюса, депутата Європарламенту від Литви, який назвав цю резолюцію найсерйознішою з приводу Росії. Також він стверджував, що його колеги нарешті почали розбиратися в україно-російській війні, а частина німецьких депутатів визнала «Північний потік» політичною помилкою. Сергій Соболєв акцентував, що резолюція Європарламенту отримала величезну кількість голосів. Олександр Данилюк сказав: це рішення показує, що ніхто не злякався попередніх агресивних заяв Путіна. Нестор Шуфрич під час цієї розмови сидів тихенько і не відсвічував.

Нарешті настав час теми «Нафтогазу». Головним питанням щодо нього стала адекватність рішення уряду про зміну керівника, яке мала би приймати наглядова рада. Але Кабмін, аби обійти її, фактично звільнив наглядову раду, звільнив Андрія Коболєва, призначив Юрія Вітренка, а потім тимчасово призначив назад ту саму наглядову раду, яка після такого вже оголосила про відставку. Подібні юридичні веселощі прокоментували в США, з чого, власне, й почав Савік Шустер. 

Основний удар узяв на себе Денис Малюська. Міністр заявив, що уряд повинен мати сміливість приймати рішення. Послався, як на мотивацію, на збитки «Нафтогазу» минулого року. Та фактично визнав, що Кабмін під час звільнення скористався суперечністю в законодавстві. Власне, далі представники влади ітерували ці ж три думки, особливо напираючи на збитковість компанії. На жаль, ніхто так чітко й не озвучив офіційні пояснення збитків: «Економічна криза в світі та рекордно низькі ціни на газ», «суми боргів за газ, відпущений в рамках спецобов’язків (ПСО), сягнули рекордних значень», «Нафтогаз вперше звітує без врахування результатів роботи газотранспортної системи України». 

Давид Арахамія тим часом дискредитував ідею наглядових рад. Депутат раз за разом повторював, що люди в наглядових радах працюють кілька годин на тиждень та отримують десятки тисяч доларів. Жалівся, що туди входять іноземці. Казав, що наглядові ради перетворилися на «пристанище» для пенсіонерів. Сподіваємося, пан Арахамія просто відпрацьовує партійну задачу або тролить, а не реально не розуміє, чому в наглядових радах так багато іноземців (бо на них важче тиснути), чому там багато колишніх (бо в критеріях є компетентність), чому члени багато зароблять (бо ми намагаємося залучити кращих). А щодо обсягу роботи, процитуємо «Економічну правду»: «За світовими мірками засідання НР раз на місяць — це надто часто. Законодавство дозволяє збиратися раз на квартал».

«Долой кулака из колхоза!»

Опозиція теж практично не коментувала кандидатур попереднього/нинішнього очільників «Нафтогазу» й натомість критикувала процедуру їх заміни. Олександр Данилюк звинувачував владу в шулерстві та казав, що подібними діями вона втрачає довіру. Інна Совсун нагадувала, що цей уряд затвердив статут «Нафтогазу», у якому написано, що голову компанії змінюють відповідно до пропозицій наглядової ради. Різні спікери наголошували, що весь сенс існування наглядової ради був якраз у тому, щоби в компанію не могли втручатися політики. За даними «Дзеркала тижня», причиною зміни керівництва «Нафтогазу» стало бажання скористатися резервами підприємства. Про цей матеріал згадували, але Арахамія все заперечив. Можливо, Шустеру варто було поставити владі більше запитань про мотивацію звільнення Коболєва.

Тим часом до мікрофона після двох годин ефіру нарешті вийшов Юрій Вітренко. Більшість своєї промови новий очільник «Нафтогазу» присвятив своїм попереднім успіхам у «Нафтогазі». А також розповідям про менеджмент державних компаній, який має працювати в інтересах народу. І боротьбу проти олігархів за конкурентний ринок. Вітренко двічі на ім’я згадував Фірташа та Коломойського, але… ви вже здогадалися? Жодного разу не вимовив прізвище Ахметова. 

До речі, про енергетичних бізнесменів: у смішну ситуацію потрапив Нестор Шуфрич. Він зі знанням справи описував вартість підняття газу, коли Олександр Данилюк сказав, що знає, чому Шуфрич на цьому розуміється. Нардеп «ОПЗЖ» почав гордо розповідати про бізнес своєї сім’ї, але опоненти знову перебили його жартами, чи постачає він сам газ по 30 доларів, як розказує.

Останні десять хвилин «Свобода слова» виділила на ще одну нову тему — розширення права поліції на застосування шокерів. Верховна Рада провалила цей законопроєкт 29 квітня. Із цього приводу Давид Арахамія та Олександра Устінова розповідали, що шокери не можна дозволяти використовувати в разі адміністративних правопорушень. Членкиня «Голосу» стверджувала, що використання шокерів у принципі підвищує ризик свавілля поліцейських. Але в Арахамії були новини: «слуги» «за» шокери і їх уже навіть купили, треба лише доопрацювати законопроєкт. 

За один вечір «Свобода слова» охопила дуже багато інформаційних приводів і, зрозуміло, жоден повноцінно не розкрила. Але принаймні на каналі «Україна» відбулося токшоу на енергетичну тематику, в якому ніхто відверто не працював на Ахметова. Хоча… побачимо.

«Ехо України» (Прямий), 30 квітня

Ви колись чули, що Прямий проявляє нездоровий інтерес до Офісу президента? Так от, 30 квітня «Ехо України» на рівних обговорювало перемовини з Путіним, зміну міністра енергетики та… звільнення Юлії Мендель. 

Головні теми в державі обговорювали: Володимир Ар'єв, народний депутат, «Європейська Солідарність». Павло Фролов, народний депутат, «Слуга народу». Кіра Рудик, народна депутатка, «Голос». Андрій Рева, ексміністр соціальної політики. Тетяна Чорновол, колишня народна депутатка від «Народного фронту». Андрій Длігач, політичний коментатор. Загалом шість гостей (четверо чоловіків та дві жінки).

Звільнення прессекретарки Володимира Зеленського стало першою темою ефіру. І, як ви можете здогадатися, нічого хорошого їй Прямий на прощання не сказав. Андрій Рева цитував жарти про «недоречницю». Володимир Ар’єв казав, що Мендель «простенька, але безобідна. Всіх смішить, розважає». Матвій Ганапольський стверджував, що прессекретарка мала б бути активнішою: приходити до нього на канал та брати мікрофон, адже свого медіа в Офісу президента немає.  І, звісно, лунали теорії, що звільнення Мендель — це спроба відвернути увагу. Якщо послухати політиків, то всі події за останні тридцять років — це спроби відвернути увагу. А от Павло Фролов комунікацію Офісу президента захищав. «Слуга» нагадав про рекордний пресмарафон Зеленського та розповів про відкритість команди до журналістів. І коли Зеленський востаннє давав інтерв’ю незалежному українському журналісту? 

Після цього Прямий перейшов до зустрічі Зеленського з Путіним. І спочатку все навіть ішло непогано. Коментатори розповідали, що розмовляти з Росією варто лише з позиції сили. Казали, що замирення з агресором — це шлях у нікуди, адже після нього немає наступних кроків. Вважали, що Зеленському варто не прагнути персональної зустрічі, а навпаки — залучити більше союзників. Проте з часом в ефірі ставало все більше «зради». Андрій Рева побився об заклад, що президент України поїде в Москву. Тетяна Чорновол заявляла, що головнокомандувач уже має подарунки для Путіна: призначення Германа Галущенка міністром енергетики та зниження обороноздатності. А Володимир Ар’єв переконував, що президенту Росії вигідна ідея Офісу президента відмовитися від Мінського формату. Мабуть, тому пропагандисти ледь не вітаються заявами про безальтернативність «Мінська»? 

В останню чергу на шоу поговорили про призначення міністром енергетики Германа Галущенка. Прямий іще раз повторив звинувачення щодо зв’язку новообраного чиновника з Андрієм Деркачем, народним депутатом та «російським агентом» під санкціями США. А також звинувачення щодо буцімто підігрування Галущенка олігархам. Матвій Ганапольський вирішив, що призначення міністра «політичне», бо урядовця в парламенті ніхто не слухав. Тетяна Чорновол назвала нового члена Кабміну «прямим агентом Кремля». Кіра Рудик заявила, що на комітеті з питань енергетики Галущенко не зміг відповісти нардепам на базові запитання. Павло Фролов парирував тезу про роботу Галущенка в часи Деркача «свіжим» контраргументом: «Порошенко заснував Партію регіонів». Також в ефірі коротко згадали про чергову ініціативу відставки міністра охорони здоров’я Максима Степанова. Андрій Длігач порадив дивитися не на Степанова, а на Радуцького, голову профільного комітету парламенту.

Окремо варто виділити момент, коли Матвій Ганапольський зробив закид представнику «Слуги народу»: «Хай приходять два-три депутати від вас. Чому приходить завжди один?» «А ви запрошуєте по два?» — запитав Фролов. І ведучий обурювався ще півтори хвилини.

Дух старої школи живе тільки на Прямому

 Токшоу, які не потрапили в моніторинг:

«Пульс» (тінь медіаімперії Медведчука), 27 квітня

Гості: Ренат Кузьмін, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Володимир Кацман, сором’язливий списочник «Опозиційної платформи — За життя». Микола Азаров, прем'єр-міністр Януковича. Олена Бондаренко та Віталій Журавський, ексрегіонали. Марина Ставнійчук, Віктор Скаршевський, Олександра Решмеділова, Володимир Цибулько, політичні коментатори. Загалом дев’ять гостей (шість чоловіків і три жінки). 

«Токшоу №1» («Україна 24»), 28 квітня

Гості: Олена Шуляк, Ірина Верещук, Микита Потураєв, народні депутатки, «Слуга народу». Іванна Климпуш-Цинцадзе, Олексій Гончаренко, народні депутати, «Європейська солідарність». Сергій Власенко, народний депутат, «Батьківщина». Кіра Рудик, народна депутатка, «Голос». Нестор Шуфрич, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Олексій Арестович, спікер української делегації у Тристоронній контактній групі. Володимир Гройсман, експрем’єр-міністр. Павло Клімкін, ексміністр закордонних справ. Борис Колесніков, ексрегіонал. Загалом 12 гостей (вісім чоловіків і чотири жінки).