«Свобода слова» (ICTV), 29 березня

З кожним ефіром «Свобода слова» все більше нагадує трилер для чиновників МОЗ. Українці виснажені коронавірусом, рекорди захворюваності постійно оновлюються, масової вакцинації все ще немає, а виправдання стрімко закінчуються. Викрутитися стає настільки важко, що цього тижня Віктор Ляшко вдався до забороненого прийому й запитав у ведучого, чому той завжди бачить лише негатив? Але не хвилюйтеся, подібне напруження тривало недовго. У другій половині програми ефір захопили пусті політичні суперечки.

У ролях: Віктор Ляшко, заступник міністра охорони здоров’я, головний державний санітарний лікар України. Роксолана Підласа, народна депутатка, «Слуга народу», заступниця голови комітету ВРУ з питань економічного розвитку. Данило Гетманцев, народний депутат, фракція партії «Слуга народу», голова комітету з питань фінансів, податкової та митної політики. Альона Шкрум, народна депутатка, фракція ВО «Батьківщина». Максим Нефьодов, депутат Київради, фракція партії «Голос». Володимир Омелян, член політради партії «Європейська солідарність», міністр інфраструктури України (2016‒2019). Михайло Тукало, директор Інституту молекулярної біології та генетики НАНУ. Загалом сім гостей (п’ять чоловіків та дві жінки).

Як і належить хорошому трилеру, саспенс на «Свободі слова» наростав поступово. Вадим Карп’як почав із короткого переліку проблем: місця в лікарнях закінчуються, нові штами поширюються, вакцинація провалена, вакцин немає. Віктор Ляшко з усмішкою відповів, що почне з оптимістичних речей: в Івано-Франківській та Закарпатській областях стабілізувалася ситуація. Після цього чиновник сказав, що система справляється й загальнодержавний карантин не потрібен. А коли Вадим Карп’як згадав, що в усіх регіонах бракує кисню та ліжок, Ляшко відповів, що система не гумова. Тобто вона все ж не справляється?

Вибачте за порівняння, але з часом розмова почала нагадувати відомий вислів про божу росу. Наприклад, Віктор Ляшко намагався перекласти відповідальність за відсутність вакцини на виробників, які зривають домовленості й не поставляють засоби. Мовляв, через це страждає також Канада. От тільки станом на 1 квітня в Канаді одну дозу вакцини отримали 11,8% громадян, а в Україні — близько 0,6%. Пізніше чиновник знову намагався прикрити українські проблеми, нагадуючи про ситуацію в інших державах, на які ми рівняємося, наприклад, Британії. Але Вадим Карп’як відповів, що у Британії половина громадян вже вакцинована й цього дня не було жодного померлого. Тож Ляшку довелося змінювати тактику: «І в нас це буде зроблено. Да, чому не зроблено спочатку? Всім хочеться, щоб ось так робиться [клацає пальцями]. Не робиться все так». Так у Британії ж зробили, чи ми рівняємося на неї лише в тому, що вигідно?

Також Ляшко розповідав, що Україна може робити хоч по чотири мільйони щеплень на місяць, але розгортає вакцинацію поступово. «Хто в перший день, як Британія, сьогодні зробив таку кількість щеплень?» — обурювався чиновник. Вадим Карп’як, здається, уже ледь стримував шок, коли відповідав, що кампанія в Україні триває не день, а місяць. Узагалі, ведучий дуже добре вів цю розмову: ставив точні запитання, заперечував маніпуляції та не давав Ляшку уникати відповідальності. Наприклад, після розповіді про повноваження МОЗ модератор уточнив у гостя: «Ви хочете сказати, що ситуація, яка склалася в Україні, не з вини міністерства охорони здоров’я?». Відповідь Ляшка на фоні рекордів смертності та антирекордів вакцинації можна ставити в рамочку: «Давайте говорити, що склалося. Чому ви завжди бачите тільки негатив?» Також чиновник хвалив МОЗ за «величезну роботу» й казав, що «завжди можна знайти гвинтик, який не працює». Ага, невеличкий гвинтик — вакцинація від час пандемії.

Не дивіться лише на негатив. Загугліть Британію

На жаль, до інших учасників програми Вадим Карп’як проявляв менше уваги. Тож вони просто просували свої партійні тези. Альона Шкрум нагадувала про постанову за авторством, зокрема, Юлії Тимошенко. Роксолана Підласа показувала картинку про приватизацію. А Володимир Омелян та Данило Гетманцев воювали за своїх вождів. Вони всю програму сперечалися про те, чия влада гірша, зокрема, в борговій політиці, корупції, економіці та будівництві доріг. Ще Омелян згадував про куртку Максима Степанова. А Данило Гетманцев, і це вже навіть не смішно, заявив: «Чому така низька кількість вакцинації? А не тому, що деякі політики в ефірі на погоджувальній раді у Верховній Раді називали [...] цю вакцину будь-якими словами?». Ви там знущаєтеся? Вакцинуйте тоді більше десяти мільйонів тих, хто вже зараз згоден на щеплення. Коли Гетманцев почав хвалити владу, бо падіння економіки після коронавірусу було меншим, ніж під час війни за часів попередників, його зупинив ведучий.

Жаль, що друга половина ефіру скотилася до політиканства й розмила гостроту «Свободи слова». Але, з іншого боку, кульбіти Гетманцева лише доповнювали враження від кульбітів Ляшка.

«Український формат» (залишки каналів Медведчука у ютубі), 31 березня

Після загострення на фронті вся країна перебувала в напружені. Інші токшоу тижня обговорювали ймовірність нападу Росії, захисні дії України, міжнародні сигнали. Але не канал Медведчука. Канал Медведчука займався залякуванням із політичною метою. «Український формат» та наближені до «ОПЗЖ» гості допомагали Кремлю продукувати страх та шантажувати Україну.

Агресії сприяли: Олег Волошин, Нестор Шуфрич, Тетяна Плачкова, Олександр Колтунович, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя». Андрій Лесик, депутат Харківської міської ради, «Опозиційна платформа — За життя». Борислав Розенблат, колишній народний депутат від Блоку Петра Порошенка. Валерія Заружко, колишня народна депутатка, Радикальна партія. Олег Мусій, колишній народний депутат, позафракційний. Надія Савченко, колишня народна депутатка від «Батьківщини». Іван Сорока, президент ГО «Український медичний клуб». Політичні коментатори: Олександр Лазарєв, Сергій Кравченко, Михайло Чаплига, Володимир Цибулько, Дмитро Марунич. Загалом 15 гостей (12 чоловіків і три жінки).

В авангарді російської інформаційної агресії йшов Олег Волошин. Для початку він, як годиться, звільнив Кремль від будь-якої відповідальності за війну. Наприклад, заявив, що Росія мала надію на компроміс із Зеленським, але наша держава зірвала мирні перемовини. Поширив теорію змови, що це західний світ намагається «спровоцировать» Москву. Назвав Україну «troublemaker`ом» (творцем проблем, — англ.) для Росії. Мовляв, заради «американских заказчиков» українська влада грає роль «занозы в боку Российской Федерации». Ще раз наголосимо. Зі слів Волошина виходить, що українська влада діє не тому, що Росія цілеспрямовано вбиває українців та окупує наші території, а тільки тому, що їй зробили замовлення американці. Путін стягує війська до нашого кордону не тому, що вже сім років воює з Україною та шантажує нас зброєю, а тому, що його змушує західний світ (Росія під зовнішнім впливом?). Кремль треба пожаліти, бо після 13 тисяч убитих він відчуває скалку в боці.

При цьому свята невинність Путіна зовсім не означає, що він не може атакувати Україну. Навіть навпаки. Волошин зробив усе, аби глядачі боялися Росії. Він бряцав російськими ракетами, прогнозував наступ на Київ та стверджував, що Україні ніхто не допоможе. Якщо ви все ще не боялися, то страх війни з боку України роздмухувала ведуча Діана Панченко: «Принятие закона о мобилизации, какие-то устрашающие видео, где в сторону Донбасса движутся танки...». Мотивацією таких дій влади пропагандистка бачила зовсім не в захисті від агресора: «А) Еще жестче закрутить гайки, еще больше прижать оппозицию Б) Понравиться Западу».

Гран-прі за найкращу маніпуляцію заслужила оця фраза Олега Волошина: «Если кто-то на Западе полагает, что в случае серьёзной разморозки конфликта на Донбассе Россия останется в стороне, пусть таких иллюзий у них не будет». Помітили, як це речення одночасно означає й непричетність Росії до війни, і пряму погрозу? Мовляв, у Кремля, раптом що, вже є вигадана причина для нової атаки.

В інший час посланець Медведчука просто смішив глядачів. Жалівся, що США не приймає «самостоятельный суверенный курс России на международной арене». Ох, цей курс із вбивст, окупацій та втручань у вибори. І стверджував, що роль Медведчука у перемовинах із Росією: «Важнейший аргумент в пользу того, что с Украиной в принципе можно говорить, а не давить её гусеницами». По-перше, розмови з Медведчуком — це розмови з кишеньковим кумом, а не Україною. По-друге, «ОПЗЖ» якось аж занадто нормалізує масові вбивства українців. Ще Волошин називав Євгена Мураєва «кухонним оппозиционером» та критикував «раздолбайское отношение» українців до коронавірусу. Нагадаємо політику, що деякі члени його партії досі заперечують пандемію.

Канал Медведчука тестує дошку пошани «Колабораціоніст тижня»

Групова частина ефіру почалася з короткого обговорення вакцинації, ставлення до якої на каналі Медведчука віддає психічним розладом. То члени «ОПЗЖ» списують коронавірус на міжнародну змову. То нагнітають паніку, аби краще продавати «Супутник V». На початку березня цього року пропагандисти системно підривали довіру до вакцин. А тепер жаліються, що в Україні мало вакцинованих. І, судячи з усього, ця зараза передається. Бо членкиня Радикальної партії на токшоу називала Covieshield засобом сумнівної якості. Хоча її лідер ним вакцинувався. Олександр Лазарєв тим часом просто порівнював ідею обмежити права невакцинованих в Україні з апартеїдом.

Основною метою випуску було залякувати глядачів російської армією. А головним відповідальним за напрямок — Михайло Чаплига. Цей коментатор уже відіграє на проросійських каналах роль міського божевільного, тож може дозволити собі поширювати будь-що. Якщо ж якісь із його прогнозів почнуть вас хвилювати, просто подивіться на цю картину.

Михайло Чаплига в ті дні, коли йому трохи легше

Так от. Чаплига розповідав, що Зеленський своїми діями заробив на пожиттєве і тепер його єдиний вихід — влаштувати маленьку війну. Стверджував, що президент вже готується до конфлікту й тому хоче винести органи влади за межі Києва. Виправдовував Росію, буцімто це Україна «бігає з пласмасовим пістолетиком» та «дипломатично вирішувати нічого не хоче», тому їй відповідають танками. Деморалізував глядачів, мовляв, в Україні немає за що воювати: «За зруйновану освіту імені Сороса, за медицину Супрун…?». У решті Чаплига заговорив навіть про можливість відновлення ЗУНР. Якщо ви не можете усвідомити, як людина може нести подібну ахінею, то ключик до розгадки підкинув сам Чаплига. Він зізнався, що думав над переїздом в Іспанію, але не вистачає грошей.

Схожу роль, тільки значно тонше, грав Нестор Шуфрич. Для початку він, уже традиційно, виправдав агресію Росії. Народний депутат пов’язав відмову Кремля підтримати перемир’я з постановою Верховної Ради щодо «російсько-українського збройного конфлікту». Пропагандисти взагалі обурювалися нею, хоча зазвичай, навпаки, закидають опонентам, що ті офіційно не оголосили Росії війну. Далі нардеп наполегливо розповідав про можливі провокації на фронті. Знову ж, посилаючи сигнал про те, що Росія готова знайти причину для нового наступу.

Ведучий Ростислав Сухачов намагався сформувати думку, що українці розчарувалися в захисті власної держави. Мовляв, люди побачили, що на війні заробляли, а можновладці не посилали своїх дітей на фронт. Тетяна Плачкова переконувала, що українській владі вигідна війна, й жалілася, що цей важкий рік не підходить для міряння м’язами. Так, наче це Україна обрала час для стягування російських військ до своїх кордонів. Надія Савченко заявила, що «Порошенко послав добровольців на фронт», бо незадоволених майданівців треба було кудись подіти. Забудемо на секунду про подорожі в часі (війна почалася до Порошенка) та термінологію (як добровольців можна змусити?). Й адресуємо натомість пропущену мотивацію: а в 2014 році не було інших причин посилати людей на фронт?

Квінтесенцією ефіру Медведчука став сюжет про загострення на фронті, який за музичним супроводом більше підходив для зняття печатей Апокаліпсису. Під епічний хор глядачам показували наслідки бойових дій, кадри церкви, маму з коляскою, бабусю, яка каже «это ж мы, украинцы». Якщо цього натяку на громадянську війну вам замало, відео чомусь закінчується кадрами з металургами. «Сторони конфлікту» показані й жодної згадки про Росію.

Варто зазначити, що, крім відвертих колабораціоністів, на ефіри кума Путіна продовжують ходити й умовно проукраїнські гості, як-от Володимир Цибулько. Але причину цього знайти складно. Раніше, коли медіа Медведчука були одними з найпопулярніших інформаційних каналів в Україні, ще можна було уявити, як політики та їхні коментатори жертвують гідністю заради піару. Але тепер за ютуб-каналом «ОПЗЖ» стежать хіба що алгоритми й поява там умовно проукраїнських гостей не приносить останнім жодної серйозної публічності. Натомість будь-яка участь у цих шоу сприяє російській агресії. Ви або легітимізуєте пропаганду своєю присутністю, або виступаєте хлопчиком для биття, або ваші слова використовують проти України. Ось гарний приклад із Володимир Цибульком. Коментатор намагався пропіарити Порошенка на міжнародній підтримці, а Діана Панченко перетворила це на зізнання, що п’ятий президент розв’язав війну.

На завершення в гостей запитали, чи думали вони колись над тим, аби покинути нашу державу. Й Олександр Колтунович, член «ОПЗЖ», назвав Україну «непридатною для проживання». Патріотична позиція українського політика.

Зауважте, як канал зображає Росію разом із Німеччиною та Францією. І протиставляє їм «недолугу» Україну

США вже застерегли Росію від залякування України, й це застереження повною мірою стосується каналу Медведчука. Яку б мету не ставив перед собою Путін, виконувати її допомагає кум. «Український формат» використовує страх, аби українці погодилися на вимоги Росії і при цьому не називали її агресором. Бо інакше, як люб’язно пояснює «ОПЗЖ», Кремль відмовляється від перемир’я.

«Право на владу» («1+1»), 1 квітня

Немов виправдовуючись за сумнозвісний ефір із дверима Офісу президента, цього тижня Наталія Мосейчук завела у студію велосипед голови держави. Той самий, на якому Володимир Зеленський катався в серіалі «Слуга народу». Цей іронічний жест багато в чому визначив зміст токшоу. Представники влади, звісно, розповідали про свої успіхи. Але значно частіше в ефірі «1+1» можна було почути критику Володимира Зеленського.

На другу річницю фактичного обрання президентом Володимира Зеленського зібралися: Роман Лещенко, міністр аграрної політики та продовольства. Олександр Ткаченко, міністр культури та інформаційної політики. Олексій Арестович, радник керівника Офісу президента. Михеїл Саакашвілі, президент Грузії (2004‒2013), голова українського Виконавчого комітету реформ. Ігор Новіков, позаштатний радник президента (2019‒2020). Олексій Гончаренко, народний депутат, «Європейська солідарність». Сергій Рахманін, народний депутат, «Голос». Юрій Бойко, співголова фракції партії «Опозиційна платформа — За життя». Сергій Рудик, народний депутат, група «За майбутнє». Олександр Дубінський, народний депутат, позафракційний. Леонід Кравчук, голова української делегації в Тристоронній контактній групі. Павло Клімкін, міністр закордонних справ України (2014‒2019). Валентин Гладких, експерт аналітичного порталу «Слово і діло». Роман Цимбалюк, кореспондент агенції УНІАН в Росії. Остап Дроздов, журналіст. Загалом 15 чоловіків.

Зрозуміло, що оцінка двох років президентства Зеленського цілковито залежала від політичної приналежності суддів. Олександр Ткаченко звітував про досягнення. Олексій Гончаренко критикував їхню відсутність. Остап Дроздов порівнював Зеленського з Янусом. Мовляв, наш лідер держави й війська відводить, й образ рішучого лідера малює.

Виділилися на загальному фоні лише кілька промов. Міністр Роман Лещенко зі своїм пафосом про земельну реформу цілком міг заслужити місце в новому фільмі Зака Снайдера. Олександр Дубінський виражав таке розчарування системою, що міг би зніматися в новому сезоні «Справжніх детективів». За словами «ексслуги», останній шанс уже втрачено, інтереси виборців зраджені й нинішня влада нічим не відрізняється від попередніх. Сергій Рахманін казав, що після обрання Зеленський був дитиною в політиці, а зараз він — підліток. Леонід Кравчук давав шостому президенту поради, зокрема, дистанціювати від себе дискредитованих людей.

До речі, про дискредитованих. Юрій Бойко заявив, що не знає, хто зірвав перемир’я на фронті. А на питання, чи Путін — убивця, відповів: «У мене немає таких даних, що він убивця». Дайте «ОПЗЖ» кілька тижнів і вони почнуть відповідати «А хто здав убитого? Турчинов!».

Із найбільш полум’яним спічем виступив Олексій Арестович. Останнім часом він узагалі поводиться так, наче працює не спікером ТКГ, а особистим піарником Зеленського. Зокрема, чиновник похвалив президента за перехід від війни ідеологій до центриського тренду й проголосив подібний шлях «сенсаційним» та «новим». Багатовекторність, це ти? Також гість називав Офіс президента «Главным домом», розкидався виразами на кшталт «тренды размываются» і казав, що діяти треба в режимі напіввійськового керування. А пізніше заявив, що «валити» в країні — це хороша ідея. Здається, Арестович не перехворів порохоботством, а просто підчепив нову заразу.

Якби Арестович сидів так, іміджу влади було б значно краще

Лейтмотивом ефіру був серіал «Слуга народу». Павло Клімкін розповів, що два епізоди подивилася навіть Ангела Меркель, коли готувалася до зустрічі з Зеленським. Валентин Гладких знайшов у твору цікаве прочитання: інерція системи завжди сильніша за тих, хто приходить до влади. Олексій Гончаренко жартував, що не дивився серіал, але той зіграв у його житті фатальну роль. Урешті гості так багато порівнювали фантазію та дійсність, що Олександр Ткаченко прямо попросив їх цього не робити: «Це сценарій, це художній образ. Не перекладайте голограми, які склалися у вашій голові, на реальну ситуацію, яка відбувається в країні». Ем, Ткаченку нагадати, що він балотувався у Верховну Раду від партії «Слуга народу»?

Цікаву роль у процесі відігравала ведуча Наталія Мосейчук. Ведуча жартувала, що не змогла занести у студію рояль. Стверджувала, що не дивилася «Слугу народу». Пропонувала покататися на велосипеді Зеленського, мовляв, той, хто це зробить, стане наступним лідером держави. І казала, що не в усіх би вистачило сміливості обговорювати президента в День дурня. Короче кажучи, Мосейчук показово дистанціювалася від підтримки Зеленського та навіть ставилася до нього з іронією. Пошук мотивації за цими діями ми лишимо вам, тільки нагадаємо, що в «1+1» є лише один справжній Господар.

І він не забув про себе нагадати наприкінці програми. Останній блок ефіру «Право на владу» присвятило довиборам у Верховну Раду на Івано-Франківщині. Слово отримали всі три головних претенденти: Руслан Кошулинський («Свобода»), Василь Вірастюк («Слуга народу») та Олександр Шевченко («За майбутнє» Коломойського). Дрібнички грали на боці останнього.

У Шевченка найкраща якість трансляції. І йому для виступу не потрібні дорослі

Наталія Мосейчук у розмові з кандидатами постійно згадувала про «десант» «Слуг народу» на дільницю. Через що Олександр Корнієнко змушений був виправдовуватися про занепокоєних депутатів та звинувачувати у провокативних заявах Шевченка. А от ведуча казала людині, наближеній до Коломойського, що не бачила його на відео з дільниці, зате, знову ж, бачила там кількох членів монобільшості. І специфічно їх описала: Тищенку нагадала «Велюр», а Юрію Камельчуку — теорії змови про неіснування коронавірусу. Урешті модераторка порівняла «слуг» із Ельбрусом Тедеєвим, колишнім спортсменом та регіоналом, якого свого часу залучали до рішення проблем. Потім всі кандидати пересварилися між собою. Але останнє слово отримав саме Шевченко.

У «Права на владу» вийшло насичене шоу, хоч у ньому й не було жодної важливої інформації. Крім тієї, звісно, що Ангела Меркель дивилася «Слугу народу». Брр.

«Ехо України» (Прямий), 2 квітня

«Ехо України» присвятило свій ефір тому, аби довести, що топтати журналістські стандарти може й без Матвія Ганапольського. Тимчасовий ведучий Андрій Сайчук сам чудово принижує «Слугу народу» та підтримує «Європейську солідарність».

Партійні лінії відстоювали: Марія Іонова та Софія Федина, народні депутатки, «Європейська солідарність». Ігор Головань, адвокат Петра Порошенка. Мар'яна Безугла, народна депутатка, «Слуга народу». Інна Совсун, народна депутатка, «Голос». Єгор Фірсов, колишній народний депутат та колишній кандидат у мери Києва від «Екологічної альтернативи». Юрій Гримчак, колишній заступник міністра тимчасово окупованих територій. Костянтин Єлісєєв, заступник голови Адміністрації президента Порошенка. Віктор Уколов, політичний коментатор. Загалом дев’ять гостей (п’ять чоловіків та чотири жінки).

Ми не будемо розводити теорії змови, але у п’ятницю трапилися три речі. О 12:45 «Цензор. НЕТ» виклав документи, які буцімто доводять, що Державне бюро розслідувань продовжує вести справу «плівок Порошенка-Байдена» (авторства Андрія Деркача). Близько 15:00 брифінг на цю тему влаштувала «Європейська солідарність». Близько 17:00 відбулася розмова президентів України та США. Історія з плівками перебила для Прямого ефект від спілкування голів держав. І дозволила каналу обговорювати зовсім не дзвінок, за відсутність якого Зеленського тут так довго критикували. А буцімто погану, недолугу та шкідливу українську владу, що ставить палиці в колеса зовнішньої політики.

Саме з розслідування ДБР почалося токшоу. Про нього, а не розмову президентів, глядачам показали сюжет. На тему «плівок» біля мікрофона виступала перша спікерка Марія Іонова. Тему «плівок» далі коментував адвокат Порошенка. За перші двадцять хвилин ми дізналися, що Зеленський некомпетентний; Зеленський переслідує лідера опозиції; правоохоронні органи контролюються із Кремля; ДБР — це філія російських спецслужб. Адвокат Порошенка навіть процитував Олександра Дубінського, мовляв, Офіс президента причетний до плівок Деркача. Так, «ЄС» досі ображається на фейки, до яких причетних Дубінський (Порошенко вбив брата), але цитує нового критика влади, коли це вигідно. Марія Іонова також сказала, що проти президента Байдена відкрите кримінальне провадження. Хоча це не зовсім коректно, адже насправді розслідують буцімто державну зраду Порошенка.

Виступ «Європейської солідарності» проходив у цілковито тепличних умовах. І лише на двадцять п’ятій хвилині ефіру, коли Іонова вже покидала студію, Мар’яна Безугла випросила можливість поставити нардепці запитання. На біду для себе. Членкиня «Слуги народу» поцікавилася, навіщо опозиція намагалася зірвати розмову Зеленського з Байденом. Мовляв, брифінг «ЄС» був спрямований саме на це й не відповідав «єдиному голосу» та державницьким інтересам України. Ми лишимо вам оцінювати підкилимні ігри політиків. Але для Мар’яни Безуглої ефір після цього перетворився на парад принижень, висміювань та дискримінації.

Твоє обличчя, коли на Прямому хтось намагається критикувати «Європейську солідарність» 

Коли Безугла намагалася добитися відповіді, Віктор Уколов кричав ведучому, аби той припинив «базар у студії». З нардепки буквально сміялися вголос. Андрій Сайчук казав гості, що вона брала участь у «95-му кварталі». І ставив під сумнів її знання. Юрій Петрушевський, який на «Ехо України» виконує важливу функцію зачитування коментарів із соціальних мереж, просто поводився як бидло. Коли політикиня намагалася озвучити новини про засідання РНБО, голосовий помічник перебив її й обурився, що та краде роботу в іще однієї співробітниці Прямого, яка, власне, читає новини.

Найвеселіше, що ведучий Андрій Сайчук ще й звинуватив Безуглу в тому, що вона забрала у всіх час, тож далі він забере час у неї. Від цього моменту до того, коли нардепка посміла звернутися до «Європейського солідарності», пройшло чотири хвилини. І пізніше модератор справді не дав представниці влади прокоментувати тему, хоча та казала, що має додаткові дані. Це був треш такого рівня, що навіть Єгор Фірсов спробував навчити Прямий канал балансу: «Ви годину дали слово виключно одній стороні й обсміяли одну…». Але Андрій Сайчук із якимось там балансом виявився незнайомий: «Демократія працює, вона інакше. Це не означає, що якщо люди проголосували більше за одну політичну силу, то цих представників буде більше у студії. Ви самі розумієте, що це в принципі смішно». А от зібрати повну студію людей Порошенка — це сумно, зазначимо від себе.

Андрій Сайчук стежить, аби на Прямий не проникла журналістика

Тож натомість глядачі Прямого слухали, що це «Європейська солідарність» своїм брифінгом врятувала ситуацію з Байденом. Що Зеленський із перших днів нищить cтосунки зі США. І що в українського президента якась не така мотивація реформ — прозорість та безпека.

У другій частині програми «Ехо України» обговорювало вакцинацію. Інна Совсун казала, що про міністра Степанова вже немає сенсу говорити, і час, аби закупівлю вакцин брав на себе особисто прем’єр. Софія Федина жалілася, що опозицію не чують. Іронічно, правда? Ведучий розповідав, що влада розмонтовує інституції. А останньою мінітемою токшоу стали довибори у Верховну Раду на Івано-Франківщині. Причому серед політиків в ефір включили лише представника «За майбутнє». А як же боротьба з Коломойським?

Мабуть, «Ехо України» більше немає сенсу відвідувати. Токшоу повністю відмовилося від інтересів аудиторії й перейшло на інтереси власника каналу. Члени «Європейської солідарності» навіть докотилися до вислову «порошенкофобія», очевидного далекого родича «русофобії». Будь-хто, хто не самостверджується на критиці Зеленського, тут просто зайвий.

«П’ятниця. Вечір» («Наш»), 2 квітня

Цього тижня токшоу звелося до битви дешевих заготовок «Слуги народу» з дешевими заготовками «Європейської солідарності». Російські пропагандисти тим часом намагалися відвернути Україну від Заходу.

На стартове інтерв’ю до «Наш» завітав Дмитро Разумков, голова парламенту та, судячи з усього, всеїдний політик. Коли він був на цьому ж шоу у грудні, то за півтори години після нього ведучі дали слово російському бойовику. І тепер ми не знаємо, чи то Разумков просто не цікавиться, які канали відвідує, чи йому все одно на сусідство з терористами.

У самій розмові з головою Верховної Ради не було нічого цікавого. Ведучі раз за разом намагалися просунути якісь проросійські наративи, а Разумков намагався на них не попастися. Наприклад, Макс Назаров та Анна Степанець списували загострення на фронті на необережне поводження зі зброєю та алкоголь. А політик наполягав, що йдеться про бойові втрати. Також Разумков заперечував політичний фальстарт; казав, що розуміє формулювання «Донбас»; і не міг чітко відповісти, чому Україна не купує «Супутник V». Анна Степанець тим часом вирішила, що AstraZeneca перейменувала вакцину через тромбози.

Першою темою групової дискусії на «Наш» теж стала вакцинація. Але на ефір не запросили жодного профільного експерта. Натомість у студії сварилися: Юлія Гришина та Людмила Буймістер, народні депутатки, «Слуга народу». Сергій Хлань, екснардеп від Блоку Петра Порошенка. Павло Розенко, ексвіцепрем'єр-міністр (2016‒2019). Валентин Землянський та Юрій Молчанов, політичні коментатори.

Оскільки ніхто з присутніх навіть близько не розумівся на медицині, то політики просто кричали. Юлія Гришина заявляла, що поставки вакцин в Україну призупинили через слова Порошенка про «гівно». Сергій Хлань розповідав, що влада обрала асфальт, а не людей. Павло Розенко жалівся, що РНБО перетворилася на передвиборчий штаб Зеленського й не займається коронавірусом (уже займається). «Слуги» відповідали, що це попередники знищили медицину. Також посланці Порошенка й «слуги» сварилися через «Велике будівництво» (хто як крав-будував), санкції проти Медведчука (чому не ввели раніше) та навіть багатство Порошенка. Абсолютно нестерпний та безсенсовний ефір.

Причому, варто віддати владі належне, цього разу саме їхні заготовки та імпровізації звучали абсурдніше, ніж в опонентів. Наприклад, Людмила Буймістер заявила, що опозиція теж підтримувала виділення грошей із ковідного фонду на ремонт доріг, і «не було абсолютно ніякого значення», як проголосувала би «Слуга народу». Хтось може пояснити пані Буймістер, що означає «більшість» у парламенті? У конкретно цьому випадку «слуги» дали 69% голосів. Юлія Гришина тим часом так намагалася виправдати владу, що фактично заявила, начебто вакцинація все одно не впливає на ситуацію з коронавірусом. Також Гришина докинула сексизму, намагаючись принизити Розенка «мужской истерикой». Виявляється, у «Слузі народу» послуговуються античними уявлення про «сказ матки».

На фоні цієї виставки трешу, звичні пропагандисти почувалися якось навіть зайвими. Макс Назаров хіба повторив стару маніпуляцію про те, що це Україна винна в захопленні в полон власних моряків.

Типове обличчя злодія, коли герої знищують себе самі

Другою темою ефіру стала війна і, якщо чесно, дивно, що саме її не віддали Максу Назарову. Він би швидко викрив усі заплановані київською владою чистки. Натомість цей блок провели Володимир Полуєв та Анна Степанець. Компанію їм склали: Юрій Камельчук та Олексій Устенко, народні депутати, «Слуга народу». Іван Крулько, народний депутат, «Батьківщина». Олена Бондаренко, ексрегіоналка. Валентин Гладких та Олександр Лазарєв, політичні коментатори. Загалом протягом програми в ефірі побували 13 гостей (10 чоловіків і три жінки).

Якщо в попередньому блоці студія ділилися на Порошенка та Зеленського, то в цьому — на Україну та Росію. Захисники інтересів агресора були в меншості, але сповна компенсували це відданістю. Олена Бондаренко хвалила російську зброю; висміювала новоприйняту Стратегію воєнної безпеки; переконувала, що Україні ніхто не допоможе. Ближче до кінця ефіру в ексрегіоналки ще прорізався зовнішній вплив, тож вона натякала, що західні партнери крадуть на українській митниці; стверджувала, що Байден телефоном передавав Зеленському інструкції; та переживала, що реформовані іноземцями суди будуть дискредитувати тих, хто має не євроатлантичні погляди. Олександр Лазарєв своєю чергою применшував значення розмови Зеленського з Байденом. Політкоментатор вигадав собі, що причиною дзвінка стала не ескалація війни, а просто боротьба з олігархатом.

«Слуги народу» та Валентин Гладких активно відповідали на такі маніпуляції. І в результаті шоу скочувалося до криків та образ. Бондаренко закидала опонентам, що ті нічого не знають про Донбас. Звинувачувала їх у спробі «расчеловечить» жителів окупованих територій. Казала представникам влади «утереться» и «сопеть в тряпочку». Одразу видно Партію регіонів. У невеликих перервах Юрій Камельчук намагався виставити кредити МВФ інвестиціями в Україну. І повторював свої теорії змови про коронавірус.

Хоча цей випуск «П’ятниці. Вечір» вийшов ще пустішим, ніж зазвичай, шоу все одно зробило свою роботу над своїми глядачами. Лише 4% глядачів проголосували за те, що Україна потрібна допомога США в «питанні Донбасу».

«Свобода слова Савіка Шустера» («Україна»), 2 квітня

«Свобода слова» особливо не заглиблювалася в теми, але обговорила питання можливої ескалації на фронті, нових санкцій РНБО та довиборів на Івано-Франківщині.

До обговорення приєдналися: Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ. Олексій Резніков, віцепрем'єр-міністр, міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Олексій Данілов, секретар Ради національної безпеки і оборони. Давид Арахамія, голова фракції партії «Слуга народу», член комітету ВР України з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Юрій Бойко, співголова фракції партії «Опозиційна платформа — За життя». Нестор Шуфрич, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Михайло Забродський, генерал-лейтенант Збройних сил України, народний депутат, «Європейська солідарність». Тарас Батенко, cпівголова депутатської групи «Партія "За майбутнє"». Леонід Кравчук, голова української делегації в Тристоронній контактній групі, Президент України (1991‒1994). Арсеній Яценюк, лідер партії «Народний фронт», прем'єр-міністр України (2014‒2016). Андрій Білецький, лідер партії «Національний корпус». Олег Тягнибок, лідер ВО «Свобода». Василь Вірастюк, кандидат у народні депутати, «Слуга народу», виборчий округ №87. Руслан Кошулинський, кандидат у народні депутати, ВО «Свобода», виборчий округ №87. Олександр Шевченко, кандидат у народні депутати, «За майбутнє», виборчий округ №87. Юрій Бутусов, головний редактор інтернет-видання «Цензор.НЕТ», позаштатний радник міністра оборони України. Іван Маруняк, координатор спостереження ГМ «Опора» за виборами в Івано-Франківській області. Дмитро Дурнєв, військовий журналіст. Загалом 18 чоловіків.

Із приводу нового наступу Росії у студії панував практично консенсус: Кремль тисне на Україну й нам треба готуватися, але реальний наступ навряд чи станеться. Зокрема, Юрій Бутусов серед запобіжників згадував консолідовану позицію української влади та заяви США. Дмитро Кулеба коментував розмову Зеленського з Байденом. Міністр розповів, що це американська сторона вирішила розмовляти саме цього дня, та що Україна з США вже обговорювали дії у випадку можливої ескалації. Леонід Кравчук пояснював призов на окупованих територіях дорученням Росії, мовляв, так агресор підкріплює дезінформацію про можливий наступ України. А ще казав, що Кремлю не потрібен мир. І стверджував, що для Заходу стало очевидно, що з Росією не можна домовитися. Олексій Арестович розповідав, що критикуючи владу, українські медіа допомагають Росії залякувати українців. Та закидав Юрію Бутусову, що той, як радник міністра оборони, не робить нічого конструктивного. Ага, зате Арестович робить багато конструктивного для опонентів влади.

Із загального настрою вибивався лише Юрій Бойко. Представник (кума) Путіна ділився, що не відчув бажання влади терміново відновити перемир’я. Перекладав на Україну відповідальність за те, що Росія відмовилася підтримати припинення вогню: «Если Леонид Макарович не может решить этот вопрос…» Та звинувачував політиків у психозі й піарі на війні. Таким чином повністю вигороджуючи реальну причину проблем — агресію Росії.

Найновіші й, за оцінками деяких ЗМІ та експертів, неправові рішення РНБО щодо контрабандистів у студії практично не коментували, адже виступ Олексія Данілова зірвав Олег Ляшко. Серйозно, за весь цей блок говорили лише секретар РНБО та колишній політик. Причому останній значно частіше. Ляшко так намагався відстояти енергетичні інтереси Ахметова (заборону імпорту електрики), що аж встав і Савіку Шустеру довелося його вже котру програму підряд заспокоювати. Данілов відповів, що він не школяр і в Ляшка немає права ставити йому такі питання. Щодо самого рішення РНБО про контрабандистів, то секретар Ради назвав його «безпрецендентним». Але ніхто так і не запитав, чи це добре «безпрецедентно», чи дуже погане.

За Ахметова стоячи

У фіналі Савік Шустер включив у студію Василя Вірастюка, Руслана Кошулинського та Олександра Шевченка. І вони ще двадцять хвилин обмінювалися звинуваченнями та чорним піаром на тему довиборів у Верховну Раду. «Слуги народу» показували відео про буцімто порушення з боку Шевченка. «За майбутнє» показували фотографії буцімто крадених бюлетенів на користь Шевченка. Савік Шустер із докором згадав Олександру Корнієнку десант депутатів монобільшості на дільницю. До речі, голова партії чомусь був у студії Шустера, хоча ще вчора у «Праві на владу» казав, що не покине Івано-Франківщину до встановлення підсумкових результатів. Підрахунок голосів завершили лише 4 квітня.

Токшоу, які не ввійшли в моніторинг:

«Пульс» («112»), 30 березня

Гості: Микола Азаров, прем’єр-утікач. Олександр Лукашев, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Володимир Кацман, списочник «Опозиційної платформи — За життя». Олена Бондаренко, ексрегіоналка. Борислав Розенблат, колишній народний депутат. Марина Ставнійчук, заступниця глави адміністрації Януковича. Дмитро Корнійчук, Олександр Лазарев, Кирило Молчанов, Сергій Годний, політичні коментатори. Загалом 10 гостей (вісім чоловіків та дві жінки).

«Токшоу №1» («Україна 24»), 31 березня

Гості: Євгенія Кравчук, Олександр Качура, Олена Мошенець, Мар'яна Безугла, народні депутатки, «Слуга народу». Ахтем Чийгоз, народний депутат, «Європейська солідарність». Олексій Кучеренко, народний депутат, «Батьківщина». Вікторія Гриб, народна депутатка, «Опозиційний блок». Олексій Арестович, речник української делегації в Тристоронній контактній групі. Денис Казанський, член української делегації в Тристоронній контактній групі. Микола Шамбір, радник Міністра соціальної політики. Павло Розенко, ексвіцепрем’єр-міністр. Надія Савченко, колишня народна депутатка. Олег Ляшко, колишній народний депутат. Анатолій Кінах, дуже колишній народний депутат від Партії регіонів. Загалом 14 гостей (дев’ять чоловіків та п’ять жінок).

Виготовлення цього моніторингового звіту стало можливим завдяки фінансовій підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), що була надана через проект «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.  Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Детектор медіа» та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.