«Свобода слова» (ICTV), 1 липня

Уявіть собі ресторан, де вам щоразу подають один і той же суп. Його начебто й готують найвідоміші шеф-кухарі в державі, але додають чомусь головним чином воду. Десь так виглядає «Свобода слова» протягом останніх тижнів: одні й ті ж «п’ятірки» партій (вибач, «ОПЗЖ»), одні й ті ж піарні прийоми. Ще трошки — й від розмов Гройсмана про професіоналізм у глядачів ICTV буде анафілактичний шок.

Самоцитуванням займалися: Володимир Гройсман, прем’єр-міністр України, лідер партії «Українська стратегія». Юлія Тимошенко, народна депутатка, голова фракції ВО «Батьківщина». Святослав Вакарчук, лідер партії «Голос». Руслан Стефанчук, доктор юридичних наук, представник президента у ВРУ. Євгеній Мураєв, «Опозиційний блок», народний депутат. Анатолій Гриценко, лідер партії «Громадянська позиція». Андрій Парубій, голова Верховної Ради. Та інші представники цих партій. Експерти у студії: Ольга Мусафірова, «Новая газета». Інна Кузнецова, «Радіо Свобода». Сергій Гармаш, інтернет-видання «ОстроВ». Мілан Лєліч, інформаційне агентство «РБК-Україна». Загалом 25 чоловіків та 11 жінок. 

Володимир Гройсман та його команда розповідали, ніколи не повірите, про свої здобутки при владі та потребу у професіоналах у майбутньому. Адже молоді й недосвідчені не зможуть захистити українців від реваншу. Крім того прем’єр стверджував, що система його не зламала (а от він її трошки зламав), та поділився, що на роботі його надихала відповідальність за країну. Найцікавішою ж стала критика колишніх союзників від Гройсмана. Очільник уряду заявив, що ніколи не входив до складу Блоку Петра Порошенка і приєднався б лише, якби бачив там нові підходи. Крім того керівник Кабміну спрогнозував, що в партії Порошенка нічого не зміниться за наступні п’ять років. Нагадаємо, що на вибори Гройсман ішов саме як четвертий номер списку БПП, а спільне з Порошенком політичне минуле він мав ще у Вінниці.

Руслан Стефанчук акцентував увагу на очищенні списку партії «Слуга народу», а Олександр Корнієнко вбив надію на очищення рядів мажоритарників: «21 липня відбудуться постпраймериз для наших мажоритарників, ми так це бачимо. І виборці на окрузі вони розберуться щодо правди щодо кандидатів, щодо неправди, щодо напівправди, якої теж дуже багато щодо наших кандидатів. Коли беруться якісь факти і їм надається якесь значення. Наприклад, якісь історії пов’язані з минулим». По-перше, так і працює перевірка кандидатів: якісь факти з минулого мають значення. По-друге, що за фікція в такому разі відбувається на сайті партії — коментарі про мажоритарників, виходить, ні на що не впливають? По-третє, а якщо виборці не розберуться, то «Слуга народу» готова співпрацювати й давати владу під своїм брендом кому завгодно? І, по-четверте, який тоді взагалі сенс кадрової політики, формування команди, партій, врешті-решт, якщо вся відповідальність перекладається на виборців? Крім цього у представників «Слуги народу» розпитували про заяви Андрій Богдана щодо російської мови (це його особиста позиція, відповів Стефанчук), мирний план (президент окреслював) і ситуацію з Медведчуком. Ольга Мусафірова запропонувала перевести кума Путіна зі стану українських політиків у стан офіційного представника Росії в Україні. Руслан Стефанчук у відповідь нагадав усім про конфлікт Зеленського з Клімкіним і сказав, що перемовини з агресором має вести МЗС спільно з Міноборони. Наприкінці свого виступу пан Стефанчук констатував, що, якби в Україні був рівень Сінгапуру, «Слуга народу» ніколи би не виникла.

Юлія Тимошенко розповідала, що поділ на старі та нові обличчя штучний, і паралельно заявляла, що Україні потрібен сплав бородатих мужчин та безвусих хлопчиків. Лідерку «Батьківщини» також запитували про її кадрову політику (скільки людей вона привела у владу й скільки з них їй зараз опонують). Критикував поділ на «старих» та «нових» й Андрій Парубій, а Володимир Ар’єв заявляв, що Клімкін врятував Зеленського від російської пастки, тож біля всіх молодих мають бути ще й досвідчені.

Євген Мураєв акцентував на, ви знову не повірите, сильних господарниках та мерах у своїй партії, а також критикував конкурентів із «ОПЗЖ», де буцімто багато людей Порошенка. Також Мураєв заявив, що вся ідеологія «ОПЗЖ» написана ним, а різниця між «Опоплатформою» й  «Опоблоком» полягає в тому, що останній під кожним пунктом програми має готові закони. А ще Мураєв вирішив, що влада після Майдану сама себе призначила. Нагадаємо народному депутатові, що після Революції гідності відбулися прозорі президентські та парламентські вибори, на яких у парламент пройшов і сам Мураєв. Анатолій Гриценко закликав оновлювати не парламент, а тюрми. Святослав Вакарчук розповідав про чесних членів своєї команди і критикував політиків за те, що вони постійно виправдовуються. За дві хвилини до того співак виправдовувався за попередній невдалий похід у парламент. Також Вакарчук назвав старою політикою ситуацію, коли журналісти не видають джерела інформації.

З одного боку, «Свобода слова» робить усе правильно: репрезентує різні партії й дає справжнім журналістам можливість ставити їхнім членам справжні запитання. З іншого боку, ICTV все ж занадто поблажливе до політиків: одну п’яту виступу Тимошенко легко може зайняти критика медичної реформи, про яку її ніхто не питав. Зрозуміло, що відомі гості ходять на «Свободу слова» заради монологів, а не запитань експертів чи жорсткої модерації ведучого. Тільки от з кожною ітерацією однієї й тієї програми токшоу та політики все більше ризикують, що наступного разу їх ніхто не послухає. Бо скільки можна. 

«Пульс» («112»), 2 липня

Цей випуск телевізійного посольства Росії в Україні присвятили сваркам. Стара та нова влада намагалися з’ясувати, хто винен у закордонних провалах, а ексрегіонали та націоналісти сперечалися про мирні плани. Без Нестора Шуфрича, головної зірки «Пульсу», ефір вийшов відверто порожнім. На щастя, в передмову до «112» завітав Вадим Рабінович і перевиконав норму з абсурду.

Стосунки з’ясовували: Артур Герасимов, народний депутат, Блок Петра Порошенка. Олег Осуховський, народний депутат, «Свобода». Андрій Білецький, народний депутат, «Національний корпус». Наталя Королевська, народна депутатка, «Опозиційна платформа — За життя». Дмитро Добродомов, народний депутат, позафракційний. Сергій Соболєв, народний депутат, «Батьківщина». Ірина Верещук, кандидатка в народні депутатки від «Слуги народу». Валентин Наливайченко, кандидат у народні депутати від «Батьківщини». Андрій Ніколаєнко, кандидат у народні депутати від «Батьківщини». Анатолій Могильов, міністр МВС часів Януковича. Політкоментатори: Вадим Карасьов, Руслан Бортник, Валентин Гладких. Годину в ефірі отримав Вадим Рабінович, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Загалом 12 чоловіків та дві жінки.

Дитячі забавка

Основну частину програми можна розділити на дві великих суперечки. Перша відбувалася між Іриною Верещук та Артуром Герасимовим і стосувалася ситуації між Зеленським та Клімкіним. Член БПП розповідав, що міністр МЗС фактично врятував президента, хвалив свою команду за успіхи та критикував нову владу за недосвідченість і слабкість. Членкиня «Слуги народу» стверджувала, що вся ситуація в МЗС — це попередня змова, й закликала виборців не допустити реваншу. На боці пані Верещук виступала й більшість гостей у студії, розповідаючи, що Клімкін працював начебто не на Україну, а на Порошенка, чи взагалі задовольняв особисті політичні амбіції. Валентин Гладких також перебивав піар Герасимова вигуками: «Армія, віра, мова!». З одного боку, це було справді в тему, адже член БПП перейшов на аргументи в дусі «любите Україну — йдіть на фронт». З іншого — ведучі все ж мали навести порядок у студії.

Тим паче, що аналогічна ситуація повторилася й між Наталією Королевською та Олегом Осуховським. Спочатку націоналіст перебивав виступ проросійської політикині, потім уже Королевська спеціально заважала говорити Осуховському. Що ж поробиш, модератори «Пульсу» просто звикли до пасивного спостереження. Перекрикування народних депутатів стосувалися війни та шляхів відновлення миру й до цієї теми приєдналися також інші гості. Вадим Карасьов розповідав, що причина війни полягала в потенційному вступі України в НАТО. Андрій Ніколаєнко стверджував, що Донецьк віддали терористам, аби Порошенко переміг на виборах. Хочеться нагадати кандидатам, що чорний піар під вибори не має шкодити іміджу країни й потенційній реінтеграції окупованих територій.

З інших цікавих заяв, Ірина Верещук фактично приписала Зеленському відкриття транзиту через Росію. Вкрасти «досягнення» Медведчука прямо на його каналі — це сміливо. Сергій Соболєв заявив, що прем’єр-технократ — це той, кого підтримує більшість у парламенті. Зрозуміло, що Юлія Тимошенко зовсім не підходить під визначення технократа, але ж це не привід так його викривлювати. Наталія Королевська обурювалася, що партії з низьким рейтингом щось радять «ОПЗЖ». За такою логікою, ніхто не має нічого радити переможцям виборів. 

Маестро

Годинний стендап Вадима Рабіновича можна умовно розбити на три теми: критика Зеленського, лобіювання Росії та ахінея. У кожній із них політик ставив недосяжні для інших членів програми висоти.

Як ви знаєте, одразу після виборів «ОПЗЖ» майже не критикувала й інколи навіть підтримувала Володимира Зеленського. Останнім часом ця тенденція почала змінюватися, а виступ Рабіновича на «112» взагалі можна вважати точкою біфуркації. Політик називав «Слугу народу» партією «обманувшого президента», розповідав, що у влади немає плану, країною ніхто не керує, Зеленського смикають за ниточки. Конституції для Зеленського теж буцімто не існує і свої обіцянки голова держави виконувати, мовляв, не збирається. Ба більше, шостий президент, на думку Рабіновича, — це черговий Наполеон, який «бредит агрессией». Кадрова політика? Державу очолив Сорос. Реформи? На думку «опозиціонера», «король голий»: ніхто не знає його планів, а єдиний лозунг Зеленського — це продаж землі. Тут варто зупинитися й нагадати, що активні звинувачення у продажі землі — це своєрідна чорна мітка від українських популістів. Якщо якийсь Рабінович починає розповідати про «земельний Сталінград» та кричати «Як можна голосувати проти своєї землі?!», ви офіційно увійшли до списку його жертв. До речі, партія «Голос», на думку фаворита Медведчука, має два гасла — гей-паради й націнки на російськомовних. Коротше кажучи, «я радоваться буду тому, когда мы провалим этого президента на парламентских выборах, потому что он нас обманул с миром, с тарифами, со своей командой».

Росію Рабінович задовольняв, головним чином, обуреними риторичними запитаннями. Наприклад, навіщо нам дружити з Канадою проти Росії? Відповідаємо: союзники потрібні для посилення дипломатичних та фізичних позицій. Так, власне, працюють міжнародні відносини всю історію людства. «Навіщо нам ця війна?» Нам вона не потрібна, але ми не можемо перестати оборонятися. Крім цього Рабінович обурювався реакцією України на повернення Росії в ПАРЄ. Мовляв, ми посміли заявити, що Європа втратила нашу довіру, хоча «глобус не складається з України». А хіба політсила Рабіновича раніше не розповідала, що нашій державі не вистачає самоповаги й ми надто плазуємо перед Заходом?

Що ж до ахінеї, то вона тут лунала всіх сортів. Наприклад, Рабінович стверджував, що Зеленський мусить думати про тарифи, а не сонячні батареї. Це, взагалі-то, називається альтернативною енергетикою і прямо стосується тарифів. Також Рабінович вирішив, що українці, а також їхні діти й онуки винні МВФ по 10 тисяч доларів. Навіть не враховуючи наступні покоління, це означає борг у 400 млрд доларів. Насправді ж весь зовнішній борг (включно з боргом МВФ) у вісім разів менший. «По опросам общественного мнения, которые есть у нас у всех, 90 % украинцев не хотят продажи земли», — розповідав політик. Насправді 72 %, хоча, можливо, «у них у всех» і справді інші числа. Ще «опозиціонер» вирішив, що всі закони парламенту потрібно скасувати. Тільки не зрозуміло, з якої дати, бо то Рабінович розповідає про розпад коаліції у 2016 році, то каже, що «страна четыре года шла на поводу банды, которая незаконно захватила власть. Это доказано указом Зеленского о роспуске парламента». Нагадуємо Рабіновичу, що він сам був обраний на «незаконних» виборах п’ять років тому й указ Зеленського ніяк їх не стосується. Ідею «держави в смартфоні» Рабінович критикував, бо в людей немає смартфонів. Попит на смартфони постійно зростає й тільки минулого року українці купили їх більше 5 млн. Але вкотре дякуємо команді ексрегіоналів за прогресивність. Можливо, після цього всього у вас склалося враження, що Вадим Рабінович — це найбільш брехливий політик в Україні. Що ж, це правда. Тож цілком логічно, що глядачі студії запитували в нього, кому можна вірити.

Ще одну цитату цієї людини про Україну варто виділити окремо: «Не было государства на Земле, которое так уничтожало своих граждан». Рабство, апартеїд, сталінізм, деспотичний режим Північної Кореї, геноцид у Руанді, Голокост, Голодомор — невже Вадим Рабінович справді вважає, що Україна сьогодні гірша за все це? Зрозуміло, що в Рабіновича така роль і ніхто не сприймає цього «політика» серйозно, але подібні твердження все ж, мабуть, переходять межу.

Кожен ефір ведучі Ганна Степанець та Володимир Полуєв починають із розповідей про те, що в них «головне токшоу країни». І кожен ефір це твердження звучить усе жалюгідніше. П’ятигодинна програма у вівторок може похвалитися лише піаром «ОПЗЖ», лобіюванням інтересів Росії та дешевими сварками партій. А ще абсолютно неадекватними заявами, які будь-який модератор, що має право голосу, тут же уточнив би. Не знаємо, що там б’ється у венах «112», але його «Пульс» видає явні ознаки агонії. 

«Український формат» (NewsOne), 3 липня

У цьому випуску NewsOne займався тим, що вміє найкраще, — спекулював на ідеологічних питаннях і просував російські наративи. В інший час політики піарилися й намагалися з’ясувати, хто з них за що відповідає.

Ідеологічно-піарні дискусії вели: Дмитро Разумков, кандидат у народні депутати, лідер партії «Слуга народу». Сергій Власенко, народний депутат, «Батьківщина». Андрій Іллєнко, народний депутат, «Свобода». Ілля Кива, кандидат у народні депутати від «Опозиційної платформи — За життя». Василь Німченко, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Олег Купрієнко, народний депутат, Радикальна партія. Олег Волошин, кандидат у народні депутати від «Опозиційної платформи — За життя». Макс Бужанський, кандидат у народні депутати від «Слуги народу». Андрій Ніколаєнко, кандидат у народні депутати від «Батьківщини». Микола Катеринчук, кандидат у народні депутати від «Громадянської позиції». Ірина Верещук, кандидатка у народні депутатки від «Слуги народу». Анатолій Могильов, міністр МВС часів Януковича. Політичні коментатори: Дмитро Раїмов, Вадим Карасьов, Кирило Куликов. На правах журналістки: Олеся Мєдвєдєва, кореспондентка «Страны.ua». Загалом 14 чоловіків та дві жінки.

Цього разу в передмові до шоу виступав не член «ОПЗЖ», а Дмитро Разумков, тож ведучий Василь Голованов нарешті отримав змогу провести справжнє інтерв’ю. За годину модератор розпитав лідера «Слуги народу» про майже всі гучні спірні питання: закон про мову, мораторій на продаж землі, одностатеві шлюби, легалізацію проституції, наркотиків та грального бізнесу, відновлення авіасполучення з Росією. На жаль, жодної чіткої позиції щодо жодного з цих питань не пролунало. Наприклад, питання одностатевих шлюбів «потрібно вивчити та почути зацікавлених». Також Василь Голованов наполегливо (ми вже й забули, що він так вміє) намагався витягнути з пана Дмитра якусь інформацію про майбутню коаліцію й посади, але й тут політик проявив дива гнучкості. В окремих ситуаціях модератор нав’язував свою позицію, наприклад, розповідаючи, що заяви Андрія Богдана про російську мову — це маячок надії для жителів Донбасу, яким у дворах не будуть ставити пам’ятники Шухевичу. Щодо мови Разумков відповів, що чути треба всіх, а українську просувати «пряником, а не кнутом». Також лідер «Слуги народів» зазначив, що мовні позиції Богдана корелюються з мінськими домовленостями, але чи буде хтось їх втілювати, казати поки рано. Загалом, уже традиційно й мертві, й живі, й ненароджені могли побачити в позиціях «Слуги народу» привабливі саме для них сенси. Зазначимо також, що у відповідь на питання, як Разумков ставиться до акції проти реєстрації Клюєва та Шарія кандидатами в народні депутати, політик критикував не одіозних претендентів, а судову реформу. І жодної підтримки активістам не продемонстрував. 

Основна частина програми цього разу знову складалася з чотирьох блоків. Перший стосувався оцінки дій Зеленського, яка не встигла змінитися ні в кого, крім «Опозиційної платформи — За життя»: Ілля Кива та Олег Волошин, як по команді, почали скептично оцінювати дії та плани нового голови держави. «Наконец таки президент сказал: Землю мы отдадим. Кому отдадим?» — обурювався пан Кива. Мабуть, тому, кому власники землі добровільно захочуть її продати? Адже йдеться не про «передачу», а про дозвіл на можливість продажу. Олег Волошин розповідав, що жалкує про свій голос за Зеленського, закидав «Слузі народу» «списочників-соросят» та стверджував, що шостому президенту не варто давати повноваження (через кадрові призначення), поки ми не знаємо його планів. Ілля Кива, до речі, теж назвав нинішнє протистояння з парламентом «нормальним демократичним процесом». Крім цього, Олег Волошин вступив у суперечку з Максом Бужанським, доводячи, що Зеленський має озвучити своє ставлення до В’ятровича, 9 травня та мови. «Українізація — це не проблема?» — допитувався чиновник Януковича. По-перше, українізація України — це, звісно, «проблема» й пану Волошину треба активніше розповідати громадянам, що він проти неї. По-друге, а чому політик узагалі говорить про мову та свята, хіба ж вони «на часі», хіба ними не відволікають увагу? «Я думал, когда мы голосовали за Зеленского, мы голосуем за полный поворот в этих вопросах», — обурювався ідеологією кандидат. Ось наочний приклад Разумкову, що на деякі питання треба відповідати чітко.

Також у першій частині дискусії ми дізналися, що Василь Голованов, коли чує слово «активісти», напружується, бо не зрозуміло, про кого йдеться. Сергій Соболєв знову нагадав глядачам, що вони на парламентських виборах обирають прем’єра. Це агітація чи контрагітація за «Батьківщину»? Також у студії був присутній Кирило Куликов. Якщо ви давно про нього не чули, це нормально, адже теперішній рівень ексдепутата й екскерівника нацбюро «Інтерполу» — це образи дикції Андрія Парубія та образи дикції Павла Клімкіна.

Друга частина обговорення (з подачі Андрія Богдана) стосувалася російської мови та Донбасу. Постійні глядачі проросійських ЗМІ вже знають, що це поєднання миттєво активує спекуляції, мовляв, саме мовне питання почало війну й тепер заважає реінтеграції. Олег Волошин прямо заявляв, що для повернення Донбасу потрібно скасувати українізацію. Тільки от, по-перше, під час початку війни ніякої українізації ще не було, тож навряд чи проблема в ній. По-друге, як би цього не приховував Волошин, але агресор — це Росія й навряд чи для неї кінець війни впирається в назви проспектів. Анатолій Могильов розповідав, що терористи готові були до миру в обмін на  регіональну російську мову, але Яценюк вирішив почати АТО. Нагадаємо, що до початку АТО угруповання російського офіцера Ігоря Гіркіна (Стрєлкова) захопило Слов’янськ, Краматорськ та ще кілька міст. І що, готове було все покинути в обмін на російськомовний документообіг? Кирило Куликов підтримував братів у триколорі, розповідаючи про те, як влада наробила «чудес» на Донбасі, та називаючи злочинцям людей, які «використали армію проти громадян». Це справжнє комбо — заперечення російської агресії та, одночасно, засудження оборони держави. Також «експерт» вирішив, що слова «децентралізація» не існує у світовій практиці. Насправді цей термін виник ще в часи Французької революції.

Але найдивнішу заяву вечора зробив Олег Волошин: «Мы мнение их избирателей учитывать не обязаны. Они не обязаны учитывать наше мнение. Хватит рассказывать про сшивать страну. Нужно выбрать определённый курс и пытаться двигать его вперёд, в соответствии с убеждениями своих избирателей». Де ж був Волошин, коли Рабінович обіцяв зшивати країну? Де був Волошин, коли Шуфрич закликав владу чути Донбас, а не лише своїх виборців? Де був Волошин, коли Волошин закликав скасувати українізацію? Адже це якраз курс, який переможці виборів «выбрали и питались двигать его вперёд». Лицемірство аж зашкалює.

Третя частина шоу була присвячена протесту проти реєстрації Шарія та Клюєва на виборах. Щоправда, гості обговорювали не антиукраїнських політиків, не аргументи активістів і навіть не правову позицію суду та ЦВК, а побиття журналіста «Страны». Зрозуміло, що гості студії засудили напад, звинуватили в ньому Порошенка, а відповідальність за розслідування поклали на Зеленського. Саму ж акцію протягом усієї програми висвітлювали скептично, причому не лише ексрегіонали, а й «нові обличчя». «Сьогодні на Хрещатику Петро Олексійович збирає людей [...] На тих мітингах б’ють журналістів, а решта улюлюкає», — Ірина Верещук, «Слуга народу». Якось некрасиво зводити акцію «без прапорів» до Порошенка, а вимоги суспільства до «улюлюкання». Хоча, можливо, це лише «особиста позиція» кандидатки. І голови Офісу президента. І трішки Дмитра Разумкова. 

Крім цього, в ефір вставили включення із фестивалю в Таорміні, де NewsOne та «112» намагаються висвітлювати фільм Олівера Стоуна за участі Віктора Медведчука. Виглядало, як і раніше, жалюгідно, адже кореспондентка знову намагалfся надати події ваги: нагадала, що на фестивалі бували «знамениті люди», й розповіла, що тут відбудеться «презентація» нової «Людини-павука». При тому, що світова прем’єра відгриміла за тиждень до того.

Навіть найменшої заяви для NewsOne достатньо, щоби присвятити цілі години критиці українізації. Воно й зрозуміло, адже ідеологічна повістка гарантовано провокує драму, мобілізує виборців, просуває російські інтереси. А можливо, такі політики, як Олег Волошин чи Кирило Куликов просто більше не вміють ні про що сперечатися у студіях. Не про дикцію ж із ними розмовляти.

Право на владу («1+1»), 4 липня

«Право на владу» починає нагадувати серіал: одні й ті ж персонажі з’являються тут щотижня, аби продовжити свої сюжетні лінії. Гриценко проти Гройсмана, Тимошенко проти системи, Мураєв проти всіх. Такими темпами «1+1» ризикує випустити надто багато схожих серій і зовсім перестати дивувати глядачів. 

Ролі виконували: Дмитро Разумков, голова партії «Слуга Народу». Володимир Гройсман, прем’єр-міністр України, лідер партії «Українська стратегія». Ярослав Юрчишин, заступник голови партії «Голос». Юлія Тимошенко, лідерка партії ВО «Батьківщина». Ігор Смешко, голова партії «Сила і честь». Євгеній Мураєв, народний депутат, «Опозиційний блок». Михайло Забродський, 4-й номер у виборчому списку партії «Європейська солідарність», командувач Десантно-штурмових військ ЗСУ. Анатолій Гриценко, голова партії «Громадянська позиція». Андрій Садовий, лідер партії «Об’єднання «Самопоміч». Олег Тягнибок, лідер ВО «Свобода». Загалом дев’ять чоловіків та одна жінка.

За три тижні до виборів політики вже обрали свої амплуа й тепер просто продовжують їх розвивати. Володимир Гройсман акцентує увагу на професійності, патріотизмі (все активніше) та дистанціюванні від Петра Порошенка. Зокрема, списочник найбільшої фракції парламенту розповідав, що не має у парламенті своєї фракції, та критикував судову реформу, де перемогла «спокуса підчинити суди собі». Юлія Тимошенко критикувала Порошенка за невдалу люстрацію, стверджувала, що її не можна запідозрити у співпраці з Януковичем (а як же «Ширка»?) та розповідала, що поділ на старі й нові обличчя ділить Україну так само, як раніше ділили мова, сорти й сторони світу. Досить очевидна маніпуляція, адже всі наведені приклади — це поділ виборців, а не політиків. Анатолій Гриценко наполягав на радикальних діях, наприклад, пожиттєвих ув’язненнях для корупціонерів та регулярних перевірках на поліграфі для чиновників. А ще полковник пропонував у відповідях на удари терористів «убивати в десять разів більше і тоді не будуть стрілять». Темою вже традиційних розбірок між Гриценком та Гройсманом стали невикористані можливості. Ярослав Юрчишин пояснював, чому Порошенко винен у проваленій люстрації, а Михайло Забродський розкривав загрози відведення військ в ООС. 

Одразу кілька цікавих моментів були пов’язані із проросійськими каналами. Ігор Смешко розповідав, що вони не хочуть показувати його рекламу навіть за подвійну ціну, тож партія пішла до суду. Олег Тягнибок, пояснюючи присутність націоналістів на каналах Медведчука, навів історичну аналогію: «Cвобода» використовує зброю ворога, бо не має власної, прямо як колись УПА. Пані Мосейчук у відповідь вирішила, що «Зеленський без особливих каналів пройшов». Ой, та не прибідняйтеся, «1+1». Також Олегу Тягнибоку належить найбрутальніша спроба обійти заборону прямої агітації: «Я ж не кажу: голосуйте за націоналістів і за “Свободу”. Я кажу, з якою метою ми йдемо». Узагалі, майже всі кандидати протягом тижня намагалися креативно порушити цей закон, що, мабуть, багато говорить про них як про майбутніх народних депутатів. Ще одна весела ситуація виникла з каналом «Наш», де Наталія Мосейчук пропонувала Дмитру Разумкову компенсувати той ефірний час, який у нього забрали виступи Євгенія Мураєва. «Я лучше на этом канале возьму», — відповів Разумков. «Я вас розумію чомусь», — пожартувала ведуча. Очевидно, політик та журналістка мали на увазі рейтинги, але який же в подібних преференцій «Слуги народу» подвійний сенс! До речі, свій виступ Разумков теж присвятив подвійним сенсам, сказавши, що суспільство саме розбереться, які політичні сили намагаються зірвати вибори через повторне жеребкування.

А зіркою ефіру вже традиційно став Євгеній Мураєв. Найкраще виступ ексрегіонала описала Наталія Мосейчук: «Мені вся ця історія нагадує педраду, коли ми викликаємо “мальчішей-плохішей” і ви намагаєтеся тут їх перевиховати». І правда, щойно Мураєв перестав розказувати про мир «на Украине», на нього одразу посипалися звинувачення в путінізмі, а у студії забурлили емоції. Андрій Садовий навіть фотографію Чемберлена із собою приніс, яку потім разом зі знімком Черчілля подарував Дмитру Разумкову. Сам Мураєв також розповідав, що, на відміну від Медведчука, бачить країну незалежною та має конкретні плани. І навіть пообіцяв піти на фронт захищати державу, якщо війна не буде «інспірована політиками». Це Мураєв переконує, що війни немає, чи вважає, що її розпалила українська влада?

«Право на владу» збирає в себе цікавих гостей й інколи вони розповідають про цікаві речі, але, можливо, за три тижні до виборів програмі час виходити на конструктивніше обговорення? Тобто спілкуватися не про те, що будуть робити кандидати й хто винен (ми чуємо це вже давно), а про те, як політики планують реалізувати свої плани. Також було би добре, якби модератори карали гостей за приховану агітацію й піар замість запитань. Адже це не пасує ні кандидатам, ні програмі.

«Народ проти» (ZIK), 5 липня

Рівень токшоу «Народ проти» — це включення з Ольгою Богомолець із приводу законопроєкту про заборону лихослів’я. Жодна інша програма чомусь не приділяла цьому час. Також «Народ проти» — це коли політичні оцінки дає Геннадій Балашов, людина, яка вже сім років безуспішно намагається кудись обратися. І, звісно, «Народ проти» — це проєкт однієї з найновіших покупок Медведчука Тараса Козака, тож тепер тут активно обговорюють мовне питання. 

На програму прийшли: Олег Волошин, кандидат у народні депутати від «Опозиційної платформи — За життя». Андрій Іллєнко, народний депутат, «Свобода». Ірина Верещук, кандидатка в народні депутатки від «Слуги народу». Леонід Кравчук, перший президент України. Сергій Власенко, народний депутат, «Батьківщина». Костянтин Грищенко, ексміністр закордонних справ. Геннадій Балашов, лідер партії «5.10». Політкоментатори: Михайло Чаплига, Володимир Бойко, Сергій Щербина, Сергій Лямець. Загалом десять чоловіків та одна жінка. 

У цьому ефірі «Народу проти» дуже складно виділити щось нове та цікаве. Питання ПАРЄ, без нових фактів, обговорюється вже два тижні. Виборчий процес — кілька місяців. Мовне питання — 15 років. І в жодну з цих тем ZIK не приніс ані унікальних спікерів, ані креативних ракурсів.

Наприклад, у контексті міжнародної політики гості знову обговорили, чи варто було Зеленському особисто їхати в ПАРЄ, чим політика нового президента відрізняється від політики Порошенка, чи правильно в МЗС відповіли на пропозицію Росії щодо українських моряків. Разом із тим програма все ж виділилися кількома сумнівними тезами. Наприклад, Олег Волошин прирівняв бойкот ПАРЄ до відмови від європейської інтеграції. А Наталія Влащенко в запитанні до Сергія Власенка оцінила українську делегацію: «Замість того, щоб роз’яснювати європейським колегам наслідки такого кроку [повернення Росії], делегати Верховної Ради влаштовували співи, міні-спектаклі, якісь там перформанси...»

Аналогічно минуло й обговорення виборів. Геннадій Балашов розповідав про засади лібертаріанства, Михайло Чаплига критикував мажоритарників, Сергій Власенко обурювався рішенню суду про повторне жеребкування партій. У другий раунд програми пройшли Ірина Верещук та Геннадій Балашов. Членкиню «Слуги народу» запитували про пониження прохідного бар’єру у ВР (не проти, але згодом) та скасування мораторію на продаж землі (знову не проти, але знову — згодом). Геннадій Балашов тим часом звинувачував «Слугу народу» в пустоті, а Володимир Бойко спекулятивно закинув Ірині Верещук сепаратизм. Мовляв, коли Янукович відмовився від Асоціації з ЄС, тогочасна міська голова Рави-Руської вирішила вийти з України й підписати Асоціацію окремо, тож чому ми дивуємося, коли Донецьк уклав угоди з Москвою. По-перше, в заяві Ірини Верещук 2014 року не йшлося про вихід з України. По-друге, критика рішення Януковича та початок війни — це не найбільш чесне порівняння.

Найгарячішою темою вечора стала мова. При цьому пропозицію Андрія Богдана щодо окремої території гості програми використали, аби почати загальнонаціональні спекуляції. На передньому краї проросійських позицій тримався Олег Волошин: наприклад, політик сумнівався, чи проголосував би схід за незалежність України, якби знав про перейменування вулиць та рух у НАТО. Також чиновник Януковича пропонував скасувати всі гуманітарні рішення за останні п’ять років, повернутися в правове поле 2014-го й заборонити піднімати «розкольні теми»: мову, Бандеру, автокефалію. По-перше, це буквальний реванш — повернення чиновниками Януковича системи Януковича. По-друге, це ще й нав’язування думки про те, що у війні та анексії Криму винна не Росія, а якісь внутрішньоукраїнські питання. Хоча сам Волошин запевняє: «Я жодного разу не чув, ні я не говорив, ні від своїх колег, що на Донбасі відбувається громадянський конфлікт». Це що жарт такий? Громадянська війна — це ж бренд «ОПЗЖ»: про неї фактично говорить Шуфрич, Медведчук, Рабінович.

Крім того в ефірі з’являлася Ольга Богомолець, яка пояснювала свої ініціативи щодо заборони нецензурної лайки: медійний простір та публічні особи, на її думку, не відповідають культурному та моральному еталону. Можливо, їй варто пам’ятати про цей еталон, коли вона маніпулює про Уляну Супрун?

Окремої згадки заслуговує Макс Бужанський, причому не через свої слова, а через сам факт присутності у студії. Справа в тому, що мажоритарник «Слуги народу» продовжує виступати на програмі «резонером», себто «давати моральну оцінку вчинкам інших осіб». Але як Бужанський може чесно оцінювати виступ однопартійки Ірини Верещук? Чому кандидат у депутати взагалі отримує таку медійну перевагу над усіма своїми конкурентами? Чому його апріорі заангажовані твердження позиціюють як якісь думки «над дискусією»? Загалом, у «Народу проти» завжди була велика проблема з об’єктивністю резонерів, а тепер вона просто катастрофічна.

Складно зрозуміти, чому ZIK продовжує робити такі очевидні помилки. Навіщо обговорювати банальні питання під банальними ракурсами, навіщо кликати в ефір нафталінових спікерів, навіщо лишати резонером нинішнього кандидата в депутати? Навіщо вкотре обговорювати мовне питання без жодної статистики і профільних експертів, зате із просування російських міфів? Хоча на останнє запитання відповідь, мабуть, очевидна. 

«Опозиція» («Україна»), 5 липня

Пам’ятаєте, минулого тижня ми хвилювалися, як «Опозиція» зможе щовипуску піарити «Опоблок» та сповідувати програмну концепцію (представлення п’ятірок партій) одночасно? Проблему вирішили елегантно: викинули програмну концепцію на другому ж ефірі. Тепер політики самотньо виходять до мікрофона й відповідають на запитання ведучого, колег та глядачів. Прямо як у «Праві на владу», але з феноменальними порушенням рівності між кандидатами.

Дві години виступали: Євгеній Мураєв, лідер партії «Опозиційний блок». Юлія Тимошенко, голова ВО «Батьківщина». Дмитро Разумков, голова партії «Слуга народу». У 40 хвилин вклалися: Олег Тягнибок, лідер ВО «Свобода». Ігор Смешко, лідер партії «Сила і честь». Загалом чотири чоловіка та одна жінка.

Знаєте це відчуття, коли ви випадково потрапляєте на чуже свято, але одразу розумієте, хто тут іменинник? «Опозиція» чудово передає це враження: всі політики сидять, а Євгеній Мураєв виходить одразу до трибуни. Точніше, однієї з трибун, адже інша мовчки чекає Юрія Бойка, колишнього союзника, а нині головного ворога Мураєва, якого останній запросив на дебати А що, Порошенку можна, а ексрегіоналам — ні? Поки Бойко очікувано не приходить, його колишній однопартієць розповідає, що це «ОПЗЖ» хоче зірвати вибори, адже вже програє «Опоблоку» в окремих регіонах. Урешті, другу трибуну таки забирають, а в самого Мураєва запитують, чому його опонент не прийшов. Пояснення Бойка, яке він дав трьома днями раніше, зрозуміло, ніхто не озвучує. Натомість сам «власник» шоу розповідає, що «был готов ответить на любой вопрос Юрия Бойка, его соратников Ильи Кивы, Медведчука или их бизнес и политического партнёра Порошенка». Усі четверо в такому ж порядку з’являються у студії в «доповненій реальності». Отже Мураєв знав питання, заготовив відповідь і навіть встиг підготувати для неї позбавлену сенсу візуалізацію. 

Тисячі років еволюції, аби регіонали змогли провести віртуальні дебати

Перед шоу ведучий Тигран Мартиросян обіцяв ставити гостям прямі та «безпристрастні» запитання й дотримав слова. Коли Мураєв нарешті закінчив свій шестихвилинний монолог (це, між іншим, третина всього виступу Тягнибока), ведучий поцікавився в нього... економічними планами для держави. Найкраще весь цей сором описала Юлія Тимошенко: «Приємно те, що тут живе свобода слова». Ой, вибачте, ми мали на увазі Ігоря Смешка: «Мені дуже подобається. І формат програми до цього часу й усе як влаштовано». Що ж, дякуємо політикам за толерування прогресивних практик...

Виступам інших гостей бракувало як новизни, так і ефектів доповненої реальності. Юлія Тимошенко, наприклад, могла би візуалізувати кланову систему, з якою боролася весь цей час і яка «тричі відправляла її за ґрати». До речі, Тимошенко каже, що її команда боролася з системою 17 років, хоча очолює «Батьківщину» з 1999-го. Отже три роки вона таки належала до злочинної влади!:) В інший час народна депутатка критикувала медичну реформу та Петра Порошенка, й дискутувала з гостями про різні форми державного правління. 

Дмитро Разумков хвалив президента Зеленського, мовляв, за його влади ситуації з доларом та тарифами вже покращуються. Також політик відповів на запитання про використання української мови (єдина державна), мораторій на продаж землі (скасувати після підготовки), декомунізацію (назви мають визначати на місцях) і люстрацію (неефективна й забрала професіоналів). В інший час кандидат сперечався про тарифи з Євгеном Мураєвим.

Ігор Смешко та Олег Тягнибок отримали всього сорок хвилин на двох і використали їх не те щоб ефективно. Екскерівник СБУ присвятив виступ механізмам управління державою, зокрема, повноваженням президента у правоохоронній і тарифних сферах, а також функціям і правам опозиції. Олег Тягнибок обіцяв зупинити реванш, сказав, що націоналізм для нього — це любов, а повне скасування мораторію на продаж землі — загроза. У першого в історії України темношкірого народного депутата (поки що кандидата Жана Беленюка від «Слуги народу») лідер «Свободи» обіцяв узяти автограф.

Якщо після першого ефіру у глядачів могло виникнути чимало запитань із приводу подальшої долі «Опозиції», то тепер воно, по суті, одне: чи пустить Мураєв в ефір інших представників «Опозиційного блоку», крім себе? А якщо серйозно, то найсумніше враження лишає не господар свята, що безсовісно використовує свої медійні переваги, й навіть не «журналісти», які мовчки грають свої ролі. А інші гості, що готові хвалити подібні «свободу слова» та «формат», аби тільки отримати двадцять хвилин піару.

Фото: скріншот