15:05
Понеділок, 28 Січня 2019

Кібербулінг Тимошенко. Моніторинг ток-шоу 21–25 січня

Посольство Гриценка на «Свободі слова», перше якісне обговорення «Українського формату» і проплачені кіборги Тимошенко у проекті «Ехо України».
Кібербулінг Тимошенко. Моніторинг ток-шоу 21–25 січня
Кібербулінг Тимошенко. Моніторинг ток-шоу 21–25 січня

«Свобода слова» (ICTV), 21 січня

«Свобода слова» продовжує перетворюватися на публічну ванну. Минулого разу її орендувала для піару команда Юлії Тимошенко, цього тижня тут провели спін-офф Форуму демократичних сил Гриценка. За мікрофоном кандидат у президенти та його союзники, серед присутніх експертів чи то наближені, чи то просто некритичні люди. Як результат, півтори години пісного піару.

Біля мікрофона виступали: Анатолій Гриценко, голова партії «Громадянська позиція». Віктор Чумак, народний депутат, лідер руху «Хвиля». Микола Катеринчук, голова Європейської партії України. Світлана Заліщук, народна депутатка, фракція партії «Блок Петра Порошенка», яка нещодавно стала радником Анатолія Гриценка. Віктор Трепак, перший заступник голови СБУ (2015–2016 рр.). Микола Томенко, голова партії «Громадський рух «Рідна країна» — обидва увійшли до Форуму демократичних сил. Ролі експертів виконували: Ольга Мусафірова, «Новая газета». Денис Казанський, видання «Український тиждень». Віталій Шабунін, Центр протидії корупції. Володимир Компанієць, економіст. Олександра Матвійчук, ГО «Центр громадянських свобод», координатор «Євромайдан SOS». Володимир Дубровський, економіст CASE-Ukraine, Реанімаційний пакет реформ.

На вступне питання ведучого Вадима Карп’яка «Для чого Україні зараз об’єднання демократичиних сил?» Анатолій Гриценко відповідав монологом 11 хвилин. І якщо це була не заготовка, то полковника, ймовірно, варто визнати найкращий оратором серед українських політиків. «Нормальна буде ситуація в країні тоді, коли люди, чесні люди, не будуть боятися влади, а влада буде боятися діяти нечесно», «Я хочу, щоб ми з вами жили в країні — а ми її створимо, об'єднавшись — в якій менше вмирають і більше народжується, з якої менше виїздять і більше повертаються», «Батько не виховував не мене, ні брата. Не сідав — давай я буду тебе виховувати. Він власним прикладом показував, як треба чесно працювать, як тримати слово», «Щоб у нас середня зарплата була 800 євро і це абсолютно реалістично», «Ліки — це не товар, ліки — це життя», «Я не є філософом, я військовий за своєю життєвою історією», — пояснював політик. За 11 хвилин Гриценко розповів про програму, дав обіцянки, показав себе сильним лідером та люблячим сином, покритикував владу й навіть апелював до молодшого виборця: «Я частіше слухаю пісню Imagine Dragons, цей його хіт Natural».

Речі, які Гриценко не згадав сам, у нього запитали колеги. Що пропонувати тим, хто лишився в окупації? «У Мінську Крим здали. А ми його не здамо. І той план, до якого, не чекаючи виборів, мене долучили як фахівця...» — відповідав кандидат. Що би Гриценко зробив із Семочком та Демчиною? «Якщо вони ще не будуть звільненні, вони будуть звільненні першим указом», — обіцяв політик. Загалом, наголошував на власній чесності та експертності. Звісно, були й інші запитання — про армію, про економіку, про розвиток. Але критично не вистачало того, за що ми раніше так хвалили «Свободу слова», — експертів, які змушують політиків бути конкретними. Адже, наприклад, «поставити в рамки судову та правоохорону систему» — це зовсім не рецепт порятунку економіки, тим паче, що про подібне говорить більшість кандидатів. Питання в тому, як це зробити, і де гарантії, що цього разу вдасться.

Після пана Анатолія до мікрофона почали виходити його колеги, більшість із яких коротко розповідали про свою ділянку роботи на команду. Віктор Трепак анонсував плани на СБУ, Микола Катеринчук хвалив Гриценка за боротьбу з корупцією, Микола Томенко — за обіцянки піти у президенти лише на один термін, Віктор Чумак критикував владу за імітацію діяльності, а Світлана Заліщук закликала Вакарчука та Садового до об’єднання.

Що ж, чекаємо, коли ICTV надасть аналогічний час Юрію Бойку / Олександру Вілкулу, Олегу Ляшку, Володимиру Зеленському та іншим. Тільки ведучого із запитаннями можна прибрати, навіщо ці формальності?

«Пульс» («112»), 22 січня

Що буде, якщо в період без жодних новин, крім виборчих, зібрати у студії півтора десятки людей і заборонити їм агітувати? Радше за все, вони почнуть декларувати прописні істини, сваритися й агітувати трішки тонше. Особливо якщо в останньому їм, свідомо чи ні, сприяють ведучі. Цікавих речей у цьому випуску «Пульсу» не озвучували, то ж зосередимося на тому, що було між рядків.

Гості: Павло Жебрівський, екс-голова Донецької військово-цивільної адміністрації. Олександр Горган, депутат київської обласної ради. Володимир Цибулько, політтехнолог. Сергій Годний, політехнолог. Євгеній Червоненко, екс-міністр транспорту. Юрій Мірошниченко, народний депутат, партія «Опозиційна платформа — За життя». Олександра Решмеділова, кандидат філософський наук. Наталія Королевська, народна депутатка, партія «Опозиційна платформа — За життя». Олег Осуховський, народний депутат, партія «ВО Свобода». Андрій Пальчевський, телеведучий, бізнесмен. Дмитро Васильєв, політичний консультант. Юрій Павленко, народний депутат, партія «Опозиційна платформа — За життя». Олексій Рябчин, народний депутат, партія «Батьківщина». Андрій Герус, голова асоціації споживачів енергетики та комунальних послуг.

Наприклад, почалася програма із бліц-опитування про те, що роз’єднує українців. Розповіді про «роз’єднання» та «розколи» — це популярна серед екс-регіоналів тема. Крім нав’язування виборцям принципу «свій — чужий», вона вигідна також тим, що неминуче зводиться до критики влади, адже кажемо «розділяє історія», а маємо на увазі конкретну декомуназіцію. Політолог Кирило Молчанов назвав такі речі: мова, історія та релігія. Лише 24 % українців вірять, що Єдина помісна церква розколює країну; 2,4 % українців турбує захист російської мови; 34 % проти декомунізації. Окремі історичні постаті (Бандера, Сталін) справді ідентифікуються українцями як такі, що можуть роз’єднувати. Проте, як зазначають автори відповідного дослідження «Кальміуської групи» в партнерстві з компанією GfK Ukraine, «будь-яке суспільство не є однорідним. Для людей природно ділитися за політичними поглядами, оцінками явищ, баченням минулого та майбутнього». Загалом, проблема не така серйозна, як її малюють ток-шоу. І, взагалі, чому в День Соборності не поговорити про те, що об’єднує українців?

У Юрія Мірошниченка, представника «Опозиційного платформи — За життя», ведуча запитала про деолігархізацію: «Це була одна з передвиборчих обіцянок чинного президента [...] Чому так? [...] Одні просто посувають інших, і все, ось і всі зміни в результаті наших Майданів». Крім того, що це вигідна подача для політика, й того, що з олігархами не обіцяв боротися тільки лінивий (а не лише Петро Порошенко), подібне питання ще й вигідно відбілює самого Мірошниченка та його політсилу. Якщо «За життя» подібним чином оцінює проблему, то саме, очевидно, знаходиться осторонь від неї. І неважливо, що до очільників цієї партії входять олігархи Сергій Льовочкін та Віктор Медведчук.

Євгеній Червоненко, коли не матюкався, не ображав присутніх і не розповідав про те, який він гонщик та професіонал, виправдовував Януковича й будував теорії змови з приводу Революції гідності. Тут, власне, читати між рядків не доводилося: «Может, Майдан гідності потому [...] потому, что Украину не хотели пустить к Шелковому пути?» «Почему Янукович подписал отречение, практически, от реальной власти в присутствии послов [...] А на следующий день вдруг начался кипиш?»

Павло Жебрівський заявив, що «Мінськ — це передишка для України. Передишка для того, щоб побудувати справедиве суспільство, хорошу економіку й підготуватися до перемоги на східному фронті». Інші гості одразу почали закидати колезі «обман» та «кидок». Тут варто нагадати, що ще у 2016 році Павло Жебрівський казав, що перемовини були «проміжними етапами. Вони себе вичерпали». Рівно за тиждень Петро Порошенко заявив інше: «Існують міфи про те, що Мінськ себе вичерпав і що існує будь-яка альтернатива. Наголошую, Мінськ — це єдина дорога до миру. Кожен, хто сьогодні атакує Мінськ, має нести відповідальність». Отже, виглядає, що це радше особиста позиція Жебрівського, ніж офіційна позиція України. Іншого разу товариш Президента відзначився, коли перебив Кирила Молчанова, який розповідав про економічні провали держави. Екс-очільник Донецької ВЦА почав із фрази «Так застрелься», потім встав, розповів про свої успіхи на Донеччині, й через дві хвилини закінчив монолог так: «Якщо не вірите в Україну, не готові працювати на Україну, то сидіть і не нявкай». Загалом, критикуєш владу — не патріот.

Ближче до кінця програми, після ротації гостей, у студії певний час були присутні одразу три члени «Опозиційної платформи»: Ігор Мірошниченко, Юрій Павленко та Наталя Королевська. Остання вирішила поговорити із глядачами про економіку, використовуючи сумнівну статистику. Спочатку вона попросила підняти руку тих глядачів, які бачать зростання економіки, потім Олександр Горган запитав про зростання ВВП у самої Королевської. Після невеличкого зависання депутатка відповіла: «0,7 %. Позор! Такого роста ВВП в стране не было никогда!» Що ж, народна депутатка помилися всього у п’ять разів, оскільки реальне зростання — 3,4 %. Ще цікавіше те, що, за даними Нацбанку, — це рекордний показник за сім років. У часи Януковича ВВП піднімався на 0,2 % у 2012 році та на 0 % у 2013-му.

Після цього у студії вирішили обговорити також тарифи, зокрема, поцікавилися в гостей, чи не вважають вони монетизацію субсидій політичним ходом. Звісно, більшість присутніх розповідала про підкуп виборців, а члени «Батьківщини» виправдовували «Юліну тисячу». Поділився своїм баченням і Андрій Пальчевський, компетенція якого лишається незрозумілою. Можливо, він представляє паралельний вимір, де «60 дней вводим военное положение», «Томос, который можно было привести 4 года тому назад». Могли й у 2008 році, але щось не склалося.

Звісно, очевидніша агітація, на кшталт розповідей про життя людей «за нашої влади», гарантовану перемогу Петра Порошенка, закликів зупинити геноцидта розповідей про ініціативи «Свободи», на шоу теж була, але ведучими все ж зупинялася. На жаль, запрошення на програму некомпетентних гостей, просування програмних меседжів Медведчука та печерний рівень обговорення від окремих «професіоналів» «112» зупинити чи то не може, чи то не хоче.

«Український формат» (NewsOne), 23 січня

«Український формат» цього тижня випустив свій, здається, перший ефір для когось, крім електорату «опозиціонерів». У другій частині програми гості обговорювали тему булінгу, пропагували пацифізм та давали батькам корисні практичні (!) поради. Аби якось врівноважити цей якісний контент, першу частину ефіру присвятили суто маніпуляціям.

Гості першої частини: Інна Богословська, екс-нардепка від Партії регіонів. Юрій Чижмарь, народний депутат, Радикальна партія. Олеся Яхно, політичний коментатор. Ігор Мірошниченко, народний депутат, партія «ВО Свобода». Юрій Мірошниченко, народний депутат, партія «Опозиційна платформа — За життя». Руслан Бортник, політтехнолог. Володимир Бойко, журналіст.

«Чого боїться влада [...] Чому задекларувавши курс на НАТО та ЄС від імені українців, чиновники не ризинкули поцікавитися народною думкою на референдумі [...] Чого остерігатися іншомовним українцям...?» — вектор обговорення ведучий Василь Голованов визначив одразу. Далі він перейшов до соціології, страждання якої у виборчий період тільки починаються: «44 % українців підтримують вступ України в НАТО, 33 % виступають проти [...] Про це свідчить останнє соціологічне опитування групи “Рейтинг”». По-перше, це опитування кінця жовтня (до воєнного стану, наприклад). По-друге, є актуальніше (грудневе) опитування «Демократичних ініціатив» із запитанням саме про голосування на можливому референдумі: 70 % опитаних за вступ у НАТО. Оскільки на програмі неодноразово натякали, що влада боїться наслідків голосування, доцільніше було б озвучити саме ці дані. Тим паче, що, згадуючи аналогічну статистику про вступ до ЄС, яка є в даних «Рейтинга», програма використала актуальніше опитування Центру «Социс» (де голосів «за» більше).

Закінчивши з цифрами, Голованов перейшов до «фактів», точніше, їх уривків, що мали би натякнути глядачам на тендецію розпаду НАТО та ЄС. Мовляв, Дональд Трамп хоче вийти з НАТО, Британія виходить із ЄС, а ще міграція, «жовті жилети» у Франції й так далі, а отже «вже й вступати, можливо, буде й нікуди». Американські демократи проти виходу з НАТО, із Брекзитом не складається, при вихід Франції із ЄС говорять уже шість років. Це, звісно, не означає, що ці союзи не розпадуться, але подача NewsOne все ж занадто однобока.

Ще один сумнів, який сіяв серед глядачів Юрій Мірошниченко, член партії кума Путіна, — це мотивація членства в міжнародних структурах: «Чи є це рішенням українського народу, чи це, можливо, певна частина української еліти самостійно ухвалює настільки доленосне рішення?». Незалежно від потрібності референдуму, а також фактів соціології, Юрій Мірошниченко, фактично, сумнівається в тому, як працює демократія. Конституція стверджує, що «народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади...». Аби здійснювати владу через державні органи, народ голосує, підтримуючи тих, хто розділяє його бажання та бачення. На виборах у 2014 році переміг «Народний фронт», що пропонував курс на євроатлантичну інтеграцію. Схожу ідеологію демонструвала більшість обраних партій, які потім прописали відповідний курс у коаліційній угоді. Це не означає, що думку населення не потрібно запитувати ще раз, але не можна говорити й про рішення якихось еліт: їх обирали (принаймні, повинні були) за, зокрема, ці погляди.

Але найяскравішим критиком альянсу був Руслан Бортник, на незалежність якого виборча кампанія впливає ще гірше, ніж на соціологію. Від нього глядачі могли дізнатися, що в НАТО купа внутрішніх конфліктів, що воно не буде за нас воювати, що гарантії Заходу не працюють, що Трамп просто лобіює продажі своєї зброї, а ще, що, доєднавшись до союзу, ми втратимо частину суверенітету, бо військами почнуть керувати чужі генерали. Частина цих міфів спростована на сайті НАТО та в красномовній публікації «Радіо Свободи» «Міфи про НАТО, які поширює російська пропаганда».

Прихильники євроінтеграції, зокрема, Олеся Яхно, заявляли, що її декларування в Конституції призведе до консолідації, гарантованої підтримки курсу й уникнення спекуляцій.

Друга частина блоку, про мовний закон, пройшла без одкровень. Були тут і запитання Ігоря Мірошниченка про два україномовних видання на полицях, й апеляції Інни Богословської про всього дві російськомовних книжки на Книжковому арсеналі. А також розмови про підтримку свого, а не пригноблення чужого. І, звісно, вихід Руслана Бортника: «Якщо ми будемо так само далі українізовувати нашу країну, то наша мова перетвориться в шумерську чи етруську. Нею будуть користуватися тільки вчені в бібліотеках». Найяскравіша ж маніпуляція належить журналісту Володимиру Бойку: «Коли відбулись ці події, відбулась Революція. До влади прийшли люди, котрі демонстративно зневажали й зневажають українську мову [...] Не може бути міністром людина, яка не володіє досконало українською мовою. Але в уряді зразу ж з’явилися, на Майдані люди, це Аваков...» Чому Володимир Бойко переконує, що люди, які «зневажають» українську, з’явилися в Кабміні після Майдану? Він що, не вважає Миколу Азарова людиною?

Гості другої частини: Ілля Кива, голова соціалістичної партії України. Юрій Павленко, народний депутат, партія «Опозиційна платформа — За життя». Володимир Цибулько, політтехнолог. Андрій Пальчевський, телеведучий, бізнесмен. Людмила Волинець, експертка з прав людини, керуюча офісом уповноваженого з прав дитини у 2011–2014 році. Валід Арфуш, медіаменеджер, бізнесмен. Світлана Крюкова, заступниця головного редактора «Страна.ua».

Обговорення булінгу, як ми вже зазначали, вийшло на диво вдалим. По-перше, глядачам кілька разів пояснили, що таке булінг і чим він відрізняється від кримінальних злочинів або одноразових образ. По-друге, у студії отримали слово, в тому числі, люди дотичні до проблеми. По-третє, й це історична подія для українських ток-шоу, на програмі відбувалася якісна, конструктивна і світоглядна дискусія про цінності. Гості сперечалися, що краще: налаштовувати дітей самостійно давати здачі, видавати їм тривожні кнопки для виклику батьків чи вчити спілкуватися.

Ілля Кива, зрозуміло, відстоював самооборону й захист жінок. А також розповідав про шкоду від агресії в медіа. Закінчив свою промову політик тим, що школи деградують і владі так легше нами керувати. Андрій Пальчевський виступав прихильником технологічного підходу: тривожні кнопки та GPS у телефонах, реєстрація входу й виходу дитини зі школи, рамки металошукачів. Людмила Волинець заявляла, що рамки не врятують від кривдника за сусідньою партою й нам потрібно більше говорити про проблеми дітей, а не дорослих. Також присутні підняли тему захисту кривдників (які не завжди однозначно лихі) й того, що дітей не варто саджати в тюрму. Володимир Цибулько та, ще детальніше, Вадим Арфуш акцентували на сексі та насильстві у прайм-таймі й необхідності їх активнішого регулювання з боку Нацради. Згадали у програмі також кейс про побитого батьком учителя фізкультури й досвід Ізраїлю. Закінчилося обговорення дискусією між гостями про те, чи варто відповідати агресією на агресію. Світлана Крюкова заявляла, що вчить дитину давати здачі, Андрій Пальчевський застерігав від подібного, адже люди буцімто дуже погано оцінюють ризики, Ілля Кива просив не забирати у країни захисників, привчаючи їх до панічних кнопок. Юрій Павленко заявив, що дітей треба вчити спілкуватися, а не захищатися.

Усе це означає, що ці гості, ця програма та цей канал можуть бути корисними й конструктивними. Якщо хочуть.

«Право на владу» («1+1»), 24 січня

На старті телевізійного та виборчого сезонів «Право на владу» вирішило подарувати глядачам те, для чого, власне, й існують політичні ток-шоу. Можливість розібратися в темі, заглянути за лаштунки, почути різні аргументовані думки. Коротше кажучи, жодного політика у студію не запросили (навіть із «Укропу»!) і дві години про майбутні президентську та парламентську кампанії говорили виключно журналісти.

Гості: Олександр Мартиненко, генеральний директор інформагентства «Інтерфакс-Україна». Ольга Мусафірова, кореспондентка «Новой газеты». Олександр Дубінський, ведучий програми «Гроші». Яніна Соколова, ведуча 5-го каналу. Дмитро Гордон, ведучий, журналіст. Соня Кошкіна, шеф-редакторка Lb.ua. Юрій Бутусов, головний редактор «Цензор. НЕТ». Роман Цимбалюк, кореспондент УНІАН у Росії.

Вийшло цікаво, корисно й ніхто, крім Дмитра Гордона, не агітував за кандидатів. Ольга Мусафірова розповідала, як вона обиратиме президента: спочатку виокремить суголосні з її позицією програми, а потім того, чиї особисті якості дозволять найкраще втілити обіцяне. Також вона акцентувала, що з’їзди політиків та інші видовища нічого не говорять про програми й дії кандидатів. Олександр Мартиненко звернув увагу на те, що Україна найдовщий в історії період (4,5 роки) прожила без виборів, тож він прогнозує величезну явку на найближчому волевиявленні. Юрій Бутусов заявляв, що влада ще ніколи не була такою слабкою (навіть адмінресурсу єдиного немає), а суспільство таким сильним. Дмитро Гордон прогнозував чесні вибори через старання, зокрема, Арсена Авакова.

Далі мова зайшла про виборчі технології та підкуп виборців і тут думки розділилися. Дмитро Гордон запевняв, що люди будуть продавати голоси, Соня Кошкіна наголошувала, що після війни та Революції гідності українці стали значно свідомішими і, власне, в них значно зросла гідність. Аналогічну позицію відстоювала Яніна Соколова, аргументуючи це експериментом із «підкупом» виборців на вулиці. Наступною підняли тему адмінресурсу, зокрема, томос-туру. Тут Кошкіна теж поділилися інсайдом, мовляв, церква підтримуватиме Порошенка лише до офіційного балотування. Повертаючись до технологій, присутні обговорили вплив місцевої влади на виборців (він буцімто значно сильніший, ніж вплив влади центральної), чорний піар (він буцімто не працює та й уже весь вкинутий), а також різноманітний креатив. Дмитро Гордон, наприклад, розповів, як людям роздавали листівки про те, що він знімає свою кандидатуру на користь іншого кандидата — свого брата. Звісно, жодного брата серед опонентів журналіст не мав. Окремо варто виділити питання зневіри та сили виборців, тут Дмитро Дубінський та Дмитро Гордон відстоювали позиції щодо занепаду духу українців, а опонувала їм, зокрема, Яніна Соколова.

Закінчили обговорення олігархами: вони робитимуть ставку радше на партії, ніж на президентів, і розкладатимуть яйця в кілька кошиків. Прогнози на парламентські вибори у присутніх, зокрема через це, невтішні — фракції очікуються маленькими, а ефективність їхньої спільної роботи низькою. Окремо вкажемо той факт, що на прохання ведучої назвати рейтингового кандидата без олігарха за спиною, жоден гість нікого не назвав. Крім Гордона, але його кандидат, скажімо так, не в першій десятці.

Загалом, це було приємне, цікаве та корисне шоу, де лідери думок обмінювалися, власне, думками й закликали виборців до важливих для країни речей. Було б добре, якби наступні вісім місяців в ефір виходили лише такі програми.

«Ехо України» («Прямий»), 25 січня

Прямий канал переходить на воєнні рейки, головні цілі — Володимир Зеленський та Юлія Тимошенко. «Ехо України» анонсує про них фільми, приділяє їх критиці підтеми, постійно натякає на цих кандидатів. Петро Порошенко закидів на свою адресу не чує, навіть коли діє аналогічно до опонентів.

Гості: Андрій Тетерук, народний депутат, фракція «Народний фронт». Юрій Гримчак, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. Павло Кишкар, народний депутат, партія Народний рух України. Олексій Гетьман, учасник АТО, ветеран російсько-української війни. Сергій Каплін, народний депутат, фракція «Блок Петра Порошенка», лідер Соціал-демократичної партії. Валентин Гладких, експерт ГО «Слово і діло». Ігор Тишкевич, аналітик Українського інституту майбутнього. Сергій Поярков, політичний коментатор, художник. Тарас Чорновіл, політичний експерт. Інна Богословська, екс-депутатка від Партії регіонів. Тарас Шкітер, співзасновник громадянського руху «Свідомі».

Варто віддати програмі належне, до того як перейти до обговорення виборів, тут порушили й частково навіть розкрили дві важливих теми: українських моряків та суду над Януковичем. Батько одного з військовополонених розповів у студії про стан хлопців, міжнародні кроки для їх звільнення та умови утримання українців. Юрій Гримчак (із описом ознак) та Ігор Тишкевич (із посиланнями на російське законодавство) пояснили глядачам, чому наші моряки є військовополоненими. Тарас Чорновіл згадав про те, що хоч Україну й підтримують за кордоном, участь у голосуванні за резолюцію по Азову взяли всього сотня депутатів із трьох сотень у ПАРЄ. Не обійшлося в цій темі й без атак на конкурентів Порошенка. Матвій Ганапольський озвучив запитання про те, чи чули гості, щоби хтось із кандидатів згадував про українських моряків (очевидне протиставлення президенту). Юрій Гримчак заявив, що Юлія Тимошенко каже про Томос те ж саме, що й Росія, мовляв, українська церковна незалежність не повноцінна. Логічним закінченням такої активності став анонс фільму про Володимира Зеленського, де йому закидають управління свідомістю та лицемірство. Радимо подивитися на цю перлину чорного піару особисто.

Суд над Януковичем гості одностайно схвалили (нащадків Партії регіонів у студії не було), а також пояснили глядачам, що вирок екс-президент отримав лише по одній із багатьох справ. Інші не включали в конкретно цей судовий процес, аби його не затягувати. Після цього знову почалася політика. Андрій Тетерук просив глядачів стежити за присутністю народних депутатів у парламенті під час важливих голосувань (прізвищ не називали, але на Прямому та в коаліції так часто очорнюють Тимошенко). Сергій Каплін агітував за себе, запитавши для початку, кому стало матеріально легше від суду над Януковичем. Далі він дістав значок ветерана праці й почалося: пенсії, тарифи, геноцид. Закінчилося фразами ведучого «Закрийте рот».

На другій годині «Ехо України» з кінцями перетворилося на «Відгомін Порошенка». Спочатку глядачам продемонстрували сюжет про те, «чи маніпулюють кандидати суспільною думкою». У рамках цього відео Зеленському згадали грубість у спілкуванні з журналістами «Схем», а Тимошенко історію з Паоло Коельо, Михеїлом Саакашвілі та Андерсом фоґ Расмуссеном. Інших кандидатів у ролику не було, тож більше ніхто громадською думкою не маніпулює?

Найсильнішого удару «Ехо» завдало по підтримці Тимошенко кіборгами. Про це не лише згадали у відео, у студію навіть запросили військового, який назвав ситуацію ганебною. Також він заявив, що, якщо Тимошенко сиділа у в’язниці, то, мабуть, «что-то сделала», і порівняв політикиню із котом зі «Шрека», який вже довго дивиться на українців своїм поглядом. Ще далі зайшов Олексій Гетьман, який повідомив про проплаченість акції й заявив, що винні не ті, хто стоїть біля Тимошенко, а ті, хто використав цих людей, знайшов у них слабкі точки. Пізніше пан Олексій ще раз наголосив, що не варто звинувачувати кіборгів за цей вчинок (тобто що вони апріорі куплені). «Всі зрозуміли, що військові, так само як вона це приподносить, її не підтримують. Це був звичайний бізнес-проект [...] Запропонували, як назвати цю дію: політичний “двухсотий”», — заявив урешті гість. За весь час обговорення «використання» військових ніхто не згадав про кандидата, 33 % білбордів якого займає слово «армія».

І знову до Зеленського: Матвій Ганапольський продемонстрував гостям фото, де кандидат роздає автографи у ЦВК, а Андрій Поярков… був собою: «Його всі питають: сучонок, де ти був у 14-15 році? Коли він не був кандидатом у Президенти, Конституція й карний кодекс не забороняє йому заробляти гроші на підсосі у Коломойського [...] Його громадянська позиція нагадує мені пеніс англійської королеви. Бо цього немає у природі. Воно на цьому місці не росте ні в нього, ні в неї. Воно вже не виросте».

Звісно, відвертий треш не витіснив із шоу весь якісний контент, наприклад, Павло Кишкар закликав політиків не намагатися завжди бути першими, адже державою керують майже 40 тисяч людей і жодна партія стільки все одно не має. А от коли він заявив про підкуп владою виборців, це дестабілізувало програму на дев’ять хвилин. Ведучий попросив гостя навести факти, заявив, що не може пройти повз бруд і добиватиметься подібної аргументації в усіх наступних випадках. Сподіваємося, так і буде.

Завершився випуск бенефісом Інни Богословської. Вона розповіла про жебрацтво українців, а ведучий запитав у залу, хто жебракує. Потім сама кандидатка пішла розпитувати людей про вартість їхнього одягу й закинула Юрію Гричмаку, що той сидить у позі «баріна». Політик пояснив подібне пораненням і почав кричати на опонентку. Загалом, Матвій Ганапольський закликав редакторів більше не запрошувати чинних кандидатів, а пані Інна врешті покинула студію, коли їй не дали продовжити виступ. Узагалі, останнім часом політики стали значно частіше покидати ток-шоу, можливо, тому що про ці моменти програми викладають окремі ролики на Youtube, а новинні ресурси випускають повідомлення.

Таким чином, хоч у студії «Еха України» і збираються здебільшого прихильні та приналежні до Петра Порошенка люди, політичні обговорення зводяться до маніпулятивної, однобокої й брутальної критики інших кандидатів, чиїх представників у залі немає. І яких саме «Ехо» критикує за маніпуляції.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1742
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду