Перший національний живе «Євробаченням». Ніколи ще перед «головним концертом Європи» не було на цьому каналі так багато присвячених йому подій. Усе це не викликає жодних заперечень: «Євробачення» є, напевне, найрейтинговішим (а може, й найцікавішим) продуктом каналу, й гріх було б цього не використовувати. Тим більше, що інтерес до події й справді є далеко не нульовим. Щоденні представлення країн-учасниць, щосуботні покази фіналів «Євробачення» попередніх років, щонедільні ток-шоу «Конкуренти Альоші». От про «Конкурентів» і піде мова.

Розігрівання в телеаудиторії патріотичних пристрастей напередодні таких заходів, як «Євробачення», - річ, узагалі-то, звична. Практикована в багатьох країнах багатьма телеканалами. Так само, як і запевняння: наша Альоша - переможець, вона - найкраща. Єдина вимога - дотримуватися певної межі, за якою починається відверта непристойність. Щоб не переходило у квасний патріотизм, а тим більше в шовінізм, у зневагу до конкурентів. Щоб очікування пісенного конкурсу не перетворювалося на таке собі приготування до війни, де немає суперників, а є вороги, де Європу поділено на, умовно кажучи, «братів-слов'ян» та «вороже НАТО». Де наші - неодмінно най-най-найкращі лише через те, що вони - наші.

У студії «Конкурентів Альоші» відбувається саме таке. Але декілька слів про програму. Ведуть її Тетяна Гончарова й Тимур Мірошниченко. У студії збираються експерти (зі змальованих нижче причин довго вагався, чи не варто було б узяти це слово в лапки) - 25 квітня це були генеральний продюсер музичних програм НТКУ Олексій Семенов, продюсер Борис Бронштейн, співак Діма Каднай, поетеса-піснярка Діана Гольде та стиліст Марія Петрова. (Ніхто з них не розмовляв у студії українською, тому всі цитати є перекладами.) За тиждень до того, 18 квітня, серед гостей були Руслана та поет Юрій Рибчинський. Наступного разу, як пообіцяли ведучі, буде супергість - Діма Білан. І цілком слушно: яке ж це обговорення на національному телеканалі національного представництва на конкурсі без імпортних зірок?

Є ще один учасник обговорення - Олексій Ананов з радіо «Ера ФМ», у себе в студії він не бачить картинки, а тільки чує пісні. Протягом випуску учасники переглядають п'ять кліпів майбутніх учасників «Євробачення», обговорюють кожен, а потім виставляють їм оцінки - один бал (не сподобалося), два (так собі) або три (сподобалося).

Таки чином визначають «гідних конкурентів нашій Альоші». Випуски, що вже пройшли, визначили тільки трьох таких: латвійку Айшу, німкеню Лену та білоруську групу «Три плюс два»; решту було оцінено як повний непотріб. Може, це збіг обставин, але обидві «гідні конкурентки» - й латвійка, й німкеня - співали у стилі, дуже схожому на стиль пісні Альоші. Отже, переможний стиль цьогорічного «Євробачення» не викликає в учасників ток-шоу жодних запитань, вони його вже достеменно знають.

Є в усьому цьому цікава деталь: пан Семенов, радше за все, буде у складі національного журі під час самого конкурсу. А може, ще хтось із-поміж постійних учасників обговорення. Тож ми до певної міри можемо не лише передбачити результати голосування українського журі, а й зазирнути за лаштунки, дізнатися про критерії, мотиви та - з пісні слів не викинеш - рівень того майбутнього голосування.

Отже, обговорення. Коли не знати імен його учасників, можна було б гадати, що перед глядачами сидять щонайменше законодавці європейських музичних смаків та мод. Підкреслю це слово - щонайменше. Такого навішування ярликів із претензією на глибокодумність на нашому телебаченні треба ще пошукати. Безапеляційність тону, відсутність найменших натяків на суб'єктивність вражень, на те, що ці враження можуть бути помилковими, навіть обличчя, на яких читається: «Та ну, все це - за визначенням беліберда, не варта уваги», - от що є чи не найяскравішою рисою «Конкурентів Альоші». У деяких промовців - просто-таки гидливий тон і такий самий вираз обличчя - ніби, прослухавши чергову пісню, вони стикнулися з чимось, що ображає їхні шляхетні почуття, й так щоразу. Майже не доводилося чути, щоб учасники ток-шоу просто сказали: не сподобалося; от не знаю чому, але не пристало до душі. Ні, завжди йде потік ледь не лайки. Що й наводить на підозру: обговорюючи пісні, експерти щосили бояться виявити власну некомпетентність та невміння висловлювати свої думки. От тому й валять усіх поспіль, компенсуючи різкістю та категоричністю брак об'єктивності. Чи не єдиним винятком була Руслана, яка відверто заявила: критикувати колег в ефірі вона не любить.

Варто віддати належне: відгуки Руслани були дуже стриманими й коректними. Доброзичливими, навіть коли йшлося про пісні, що явно не припали їй до душі. Більш-менш коректними були й репліки Юрія Рибчинського - тут, щоправда, за єдиним винятком: скрізь йому ввижався вплив російської кабацької культури. І якщо стосовно фінського дуету його можна було пояснити - як сказав сам Рибчинський, «одразу видно, що Фінляндія входила до Російської імперії», то інколи це виглядало як нав'язлива ідея. Але то були винятки. Більшість експертів із задоволенням вихлюпували на конкурсантів відра помиїв.

Боюся, що подібний прийом не так уже йде на користь самій Альоші - поза сумнівом, талановитій і нестандартній, як для звичного українського шоу-бізнесу, співачці. Бо виходить, що ті, з ким вона змагатиметься, взагалі доброго слова не варті. «Молодець посеред овець», - от як виставляють Альошу її ефірні «доброзичливці» та «вболівальники».

Аргументація гостей студії... Ні, не можна сказати, що її не було. Була. Отака, наприклад: «Чоловік на сцені має бути самцем, самцем в усіх своїх проявах», «Не сильний мужик, а шмаркачок» (це - про минулорічного переможця «Євробачення» Александра Рибака), «Жінка на естраді мусить бути передусім симпатичною». Залишається сподіватися, що, починаючи від наступного року, Україна посилатиме на «Євробачення» зірок радіо «Шансон» - адже це саме вони найбільше відповідають двом основоположним канонам європейської поп-музики.

Деякі аргументи просто-таки вражали знанням матеріалу. Про групу «Три плюс два» з Білорусі: «Я чекав від Білорусі якихось національних вбраннів, таких, як представила Словаччина, якогось колосся пшениці. А тут стоять європейські обличчя». За роки виступів на «Євробаченні» представники Білорусі перепробували ледь не всі стилі, єдине, чого не було жодного разу - це національного вбрання та фолку. Про Юліану Пашу з Албанії: «Вражає, що Албанія може взагалі щось видавати, може мати цікаву співачку». Насправді Албанія досить успішно виступає на «Євробаченні»з року в рік: якщо мені не зраджує пам'ять, досі її представники щоразу виходили до фіналу й незрідка потрапляли там до чільної десятки.

Наведу деякі приклади інших аргументів. «Євробачення давно вже відійшло від танцювальної музики й перетворилося на соціальний проект», - це про нібито архаїчність музики групи «Санстроук» з Молдови. Привіт, як то кажуть, із поцілунком: а яку музику представляли на «Євробаченні» Руслана, Тіна Кароль, Вєрка Сердючка, Ані Лорак, Світлана Лобода? Невже не танцювальну? Пригадався чомусь популярний за радянських років аргумент, що мусив геть відучити трудящих слухати Донну Саммер: «Вона не співає пісень протесту». Ще такий-от аргумент: «Мабуть, я мав би підтримувати молдаван як братів-слов'ян...». Або: «Ця пісня пасувала б до хіт-параду, але не до "Євробачення"». Про словацьку співачку Кристину з далеко не хітовою, але оригінальною, замішаною на національному колориті піснею: «Це - молодість Софії Ротару»; мовляв, нема чого з таким лізти у Європу. Наступний аргумент стосувався відомої пісні Анастасії Приходько: «Неважно, на каком языке она пела бы: "мама", "м'ясо", "mother", слова - это только иллюстрация, артикуляция того, что вложил в песню композитор». Будучи на 100% згодним із висновком - хоча й не чекав такого зізнання від поета, тепер ще й знатиму: те святе поняття, яким є для росіян «мама», а для англійців - «mother», українцям замінює святе поняття «м'ясо». Ну отакі вони, українці. Нетривіальні.

Насолодилися гігантизмом думок? Тож от вам ще два аргументи. Перший на загальному тлі видався ледь не філософським: «Орієнтальна музика подобається у Європі всім», це - про пісню грецького співака. Кажете, не подобається вам орієнтальна музика? Не доросли ви до Європи, нема чого вам туди пертися. Другий аргумент просто вбивав наповал своєю непохитною логікою: «Ця співачка, напевне, є коханкою якогось словацького магната».

Нарешті, такий аргумент: «Якби він зняв на свою пісню кліп, то й пісня сприймалася б по-іншому». Тут глядачів не могло не відвідати здивування: а чи знають узагалі присутні, що обговорюють? Чи бачили бодай один конкурс «Євробачення»? Чи знають, що то не конкурс кліпів, і оцінюватимуть, відповідно, зовсім не їх? Здивування це не полишало протягом перегляду всього випуску 25 квітня, бо чи не левова частка претензій стосувалась або кліпів, або відсутності кліпів, коли замість них співаки подали записи концертних виступів. «Підготувався недбало, напевне, продюсер поганий, а то й зовсім немає продюсера», або ж: «Бідний, мабуть, грошей пошкодував», - такого штибу було чимало реплік, і саме вони виявлялися ледь не вирішальними.

Годі, мабуть, казати: робити висновки про шанси (а точніше, про їхню повну відсутність) майбутніх конкурсантів за кліпами - річ узагалі невдячна. Практика конкурсів «Євробачення» неодноразово доводила: живий виступ на сцені може разюче відрізнятися від кліпів і як піднести виконавця неочікувано високо, так і опустити його на саме дно турнірної таблиці. Останнім прикладом була учасниця минулорічного конкурсу іспанка Сорая, кліп якої був одним із найцікавіших, а виступ - аж ніяк.

У кліпі албанки Юліани Паші, на думку присутніх, «усього було намішано, навіть албанський революціонер». Кліп, до речі, як кліп - навіть непоганий, не лише без «намішаного», а й просто такий, що залишає враження знятого в один день в одному місці; «албанський революціонер» насправді був просто чоловіком у загальноєвропейському вбранні межі ХІХ - ХХ століть. Та й пісня була зовсім не поганою - 100% буде у фіналі. Один із присутніх, щоправда, відзначив незвичний і приємний тембр голосу співачки, а ще один - поряд із тембром ще й мелодію пісні. Оте «в кліпі намішано», тим не менше, залишилося остаточним загальним вердиктом. Це була вже неприхована ксенофобія: якщо співак не наш, завжди знайдеться, до чого прискіпатися.

Що викликало велике пожвавлення присутніх у студії, то це пісня «Опа» представника Греції Георгіоса Алкайоса. Ні, пісню, звісно ж, розтерли в пил. Пожвавлення було зовсім іншого роду: всі дружно почали змагатися у варіаціях на тему назви - точніше, в одній-єдиній варіації, яку навряд чи треба уточнювати. Так, ніби серед безкінечної музичної полови знайшли нарешті щось сокровенне. Як довго могла б розвиватися тема, невідомо: один із учасників узяв та й, немов той поручик Ржевський, замість прозорих натяків просто назвав букву, яку до назви треба додати. Чим і звів нанівець усю «куртуазність». Дмитро Каднай, що запам'ятався з найпершої «Фабрики зірок» ну дуже крутим рокером, на тлі решти присутніх видавася просто тобі взірцем «благовоспитанности» - і в оцінках він був стриманішим, і в обговоренні «опи» участі не брав.

А завершилося обговорення дуже «ефектно». Хтось із присутніх зауважив: грецький співак спостерігає за випуском програми. (Ані української, ані російської він, звісно ж, не розумів.) І почалося: ні, не критичні, а просто-таки злі й зневажливі коментарі завершувалися вигуками «Георгіосе, ти молодець!» та «Тримайся!» з демонструванням відповідної жестикуляції та ледь стримуваним реготом; коли дійшло до оцінок (а пісня грека була останньою, тож дійшло майже одразу), усі з, м'яко кажучи, дуже іронічними посмішками виставили Алкайосові найвищий бал - три. Це була ще одна колективна гра, навіть крутіша за «опу». І це вже було занадто. Зазвичай таку поведінку щонайменше ховають від телекамер.

Справделивості заради, пісня Георгіоса Алкайоса й справді не вражала: це була така собі типова сербсько-македонсько-болгарсько-грецько-турецька танцювальна попса, що навіювала уяві картинки балканського весілля, десь другого, а то й третього його дня, коли вина ще багато, а всі можливі тости вже сказано. Але ж навряд чи це був привід для хамства!

Хто викликав усезагальний захват, то це білоруська група «Три плюс два». Представляючи її, ведуча в першому ж реченні сказала про те, що це - дуже гідні конкурсанти (голосувати треба отут?), а потім довго розповідала: групу створено спеціально для «Євробачення» за розпорядженням особисто Олександра Григоровича Лукашенка; обрана спочатку пісня Лукашенкові не сподобалася, і її замінили... Що ж, група, сформована з учасників президентського хору, й співала так, як личить президентському хорові. Нуднувато як для поп-музики, скажімо так. Коли подібні колективи співають хай навіть Yesterday, ноги рефлекторно починають карбувати стройовий крок. Так і було, коли співали «Три плюс два». Але присутні в студії не шкодували епітетів, щоби змалювати чесноти білоруської групи й представити її пісню ледь не як взірець для всього «Євробачення». Коли ж ведучі сказали, що автором пісні є Макс Фадєєв, на студію накотилася нова хвиля захвату. Один лише Дмитро Каднай якось невпевнено зауважив: пісня була монотонною; він усе чекав на кульмінацію й так і не дочекався. Та Каднай зі своєю думкою лишився самотнім: здавалося, білоруси могли б і не співати, а просто оголосити, що групу створив Лукашенко - й це саме по собі гарантувало б схвальні відгуки присутніх.

А пісня Альоші Sweet People, кліп на яку показували 18 квітня, не надто вразила. Ані харизма, ані вокал співачки нікуди не поділися, от тільки пісня виявилася зовсім не такою яскравою, як Be Free. Радше, прохідною, місце якій - бути не першою й не останньою в альбомі.

... Нагадаю, все це показував поки ще державний телеканал.