Є така пафосна фраза: дослідити минуле, щоби зрозуміти сьогодення. До проекту власного виробництва каналу НТН «Легенди бандитського Києва», котрий старував у новому сезоні в тому ж слоті, де раніше виходив проект «Легенди бандитської Одеси» (четвер о 18:25, неділя о 15:15), подібну формулу можна застосувати дуже умовно. Адже нам пропонують не дослідження з претензією на ґрунтовність чи глобальність. Якщо, за іншою босяцькою приказкою, Одеса - мама, а Київ - тато, то кримінальні історії з минулого обох «батьків» - формат, у якому розважальна складова намагається домінувати, проте інформаційне наповнення все одно лишається цікавішим.

Автори проекту - Сергій Оратовський та Володимир Шегеда, - як і в одеських «легендах», переносять глядача до Києва на сто років тому. Припускаю, що сюжети кримінальних історій, взяті за основу кожної програми циклу, справді мали місце в реальному житті. Принаймні, кримінальним хронікам «жовта» київська преса, яка постійно фігурує в розповідях, приділяла так само багато уваги, як і тепер. І, за законами газетної журналістики, на шпальти потрапляли лише резонансні злочини. Отже, відомості про них є в реальних газетних архівах. Поза всяким сумнівом, архіви автори проекту для роботи  використовують.

Не хочу тут заморочувати себе і вас старанним поясненням технологій, за якими газетна замітка з пожухлої шпальти сторічної давнини перетворюється на частину великого телевізійного проекту. Припущу лише, що наскрізний герой циклу київських ретродетективів, такий собі кримінальний репортер газети «Киевлянинъ» Спиридон Шевельов - цілком реальна особа. Його іменем можуть бути підписані деякі замітки відповідного змісту. Проте навряд чи одна особа, ніби спеціально для нащадків, котрі збиралися екранізувати її небезпечні пригоди, так старанно:

- провадила паралельне з поліцією розслідування серії смертей у київських борделях;

- послідовно шукала підпалювачів-піроманіяків;

- проникала в світ київських жебраків, щоби дізнатися, хто вбив одного з їхніх «королів»;

- розшукувала торгівця фальшивими діамантами, ну і що там ще чекає нас у наступних випусках.

Але поява в документальному проекті літературного героя аж ніяк цьому проектові не шкодить. Ба більше: на мою думку, ретропроекти сьогодні - один із вдячних трендів не лише телебачення, а й загалом ринку виробників інтелектуальної продукції.

Так, можете говорити що завгодно, але телебачення виробляє і розміщує саме інтелектуальний продукт. Інша річ, що інтелект виробників проектів на зразок «Танці з зірками», «Україна має талант!», «Тільки правда» чи «Файна Юкрайна» знайшов набагато вдячніше застосування, ніж розумова праця, докладена до реалізації таких форматів, як «Танцюю для тебе», «Давай одружимось», «Я люблю Україну!» чи будь-якої програми з політичним наповненням. Ні, розумні люди працюють усюди. Ось тільки формат для роботи пропонується різний, не завжди адекватний умінням та вподобанням грамотних творців.

З огляду на це «Легенди бандитського Києва» виглядають професійно зробленим поєднанням літературної та журналістської складових. Маючи обмежені можливості для використання в відеоряді справжньої кінохроніки сторічної давнини, автори компенсують її фрагментами з художніх фільмів («Яма», «Золоте теля», «За двома зайцями»), аналогічних російських стрічок («Москва бандитська» та ін.), а також постановочних зйомок за участю акторів київських театрів. А значить, проект мимоволі сприймається як художній «вертикальний» серіал, створений на основі реальних подій. Причому, як уже зазначав ваш автор, сама подія, той самий стрижень історії, губиться в загальній темі дослідження, котра часом затягує більше, ніж власне детектив.

Наприклад, розповідаючи про смерть мирового судді в борделі, автори роблять, як значиться в загальній анотації проекту, «ліричний відступ», у якому розповідають про секс-бізнес у Києві початку минулого століття. «Не було секретів, де у місті знаходяться борделі... Міська влада повністю втратила контроль над проститутками... Здавалося, добропристойне місто перетворилося на великий будинок розпусти», - ці висновки так само актуальні сьогодні. А на вулиці Еспланадній, де сто років розміщався напівпідпільний бордель, такий самий є й сьогодні. Переконатися в цьому може кожен, хто витягає з поштової скриньки газету безкоштовних оголошень «Метро».

Або світ та звичаї київських жебраків: від часів, коли на розі Хрещатика і Прорізної стояв прототип Паніковського і платив городовому 5 рублів, аби волоцюгу не чіпали, не змінилося практично нічого. Професійних жебраків у нинішньому Києві навряд чи поменшало. Тему періодично досліджували в програмах Костянтина Стогнія та випусках «телерозслідувань». Не знаю, як кому, але особисто мені як вдячному глядачеві подобається, що в історіях про бандитський Київ немає фраз на зразок: «Ось бачте, нічого не змінилося». Це і так зрозуміло.

Щоправда, навмисні підпали дохідних будинків із метою отримати страховку - навряд чи типові злочини нашого часу. Почати з того, що дохідних домів зараз нема і за нашими будинками стежить ЖЕК, тобто ніхто. Добре, хай у нас страхують квартири, машини, підприємства, вуличні кіоски та ноги Наталі Могилевської. Та чи є актуальні відомості про великі страхові суми, реально виплачені українськими страховими компаніями потерпілим клієнтам, і, як наслідок, навмисне пошкодження застрахованого майна з метою отримання страховки? Реалізація такого плану можлива десь в Америці з тамтешньою маніакальною повагою до закону та юридично оформлених угод, коли не заплатити компенсацію чи взагалі зароблені особою гроші - гірше для репутації компанії, аніж заплатити.

Те ж саме - з аферами із залученням фальшивих діамантів. Про особливості теперішнього ювелірного бізнесу я мало що знаю, тому не можу порівняти схем сторічної давнини з теперішніми. А значить, ті легенди бандитського Києва, в яких ідеться про знайомі мені реалії й теми яких даються до порівняння (проституція, жебрацтво), цікавіші та ближчі, ніж те, з чим не стикаєшся нині (псевдопідпали, махінації з коштовностями). Хоча, можливо, саме ці непопулярні тепер злочинні схеми - ознака певної стабільності тогочасного життя. Тобто, коли життя нестабільне - злочини одні, коли стабілізується - зовсім інакші. Ну, це теж прописна істина...

Нарешті, не утримаюся від своєї улюбленої банальності: краще вже дивитися про злочинну минувшину міста, в якому живеш, чи країни, громадянство якої маєш у паспорті, аніж постійно споживати подібні історії з життя столиць та великих міст інших країн - хоч Росії, хоч Америки. Свої бандитські легенди ближчі до тіла.