Тиждень видався насиченим на кримінальні драми. На початку тижня стало відомо про затримання колишнього очільника «Укравтодору» Славоміра Новака. 21 липня  — захоплення заручників у Луцьку. А за два дні у Полтаві розгорілася ще одна детективна історія, вже із поліцейськими у заручниках. У результаті Волинська та Полтавська область стали гарячими точками на карті, а ще додалася Одещина, де тривають спроби підняти танкер «Делфі». 

Тож у новинах переважали надзвичайні події, а криміналу побільшало до 10%. Хоча попереднього тижня частка кримінальних новин становила сумарно 6%, як і в середньому за попередній місяць.

«Луцький терорист»: конфлікт реальності й формальності

191 раз. Стільки за тиждень Максима Кривоша назвали «терористом». І це лише у вечірніх праймових новинах восьми каналів. Здавалося би — а що тут не так? Автобус захопив? Ніби ж так. Навіть із журналістами у прямому ефірі спілкувався. Наче ж саме його затримали на місці злочину, і він у суді не заперечував цього. А журналісти ще й по сусідах назбирали характеристик «терориста», про що детально написав Ярослав Зубченко.

Наче ж усе сходиться. То що не так з «терористом»? Принцип презумпції невинуватості передбачає, що ніхто не може бути названий злочинцем до відповідного рішення суду. Схоже положення містить і стаття 4 Кодексу етики українського журналіста. Медіаюрист Інституту масової інформації Роман Головенко пояснив у коментарі «Детектору медіа», що презумпція невинуватості обмежує у висловлюваннях посадовців. ЗМІ ж мають утриматися від називання імен затриманих. Але оскільки Кривоша журналісти ідентифікували ще до затримання, то тут це правило не діє. «Також свободу ЗМІ може бути обмежено в разі нагнітання ними настроїв на випередження судового рішення (ч. 3 ст. 34 Конституції України)», — додав Роман Головенко. Бо якщо більшість медіа вже назвали когось терористом, посадовці заявили про успішне затримання саме «терориста», і в громадській думці злочинця вже встановили, то яке рішення лишається ухвалити суду? Припустімо, що з якихось причин суд не зможе винести обвинувальний вирок Кривошу. Чи будуть медіа та активні дописувачі соцмереж розбиратися у юридичних тонкощах? Чи простіше буде нарікати на якість правосуддя у країні, де рівень довіри до судів і так стабільно низький?

Найбільш різку форму — поєднання «вироку» та імені в одному реченні на кшталт «ім’я терориста — Максим Кривош»  або «луцький терорист Максим Кривош» — вжили всі аналізовані канали, крім «UA: Першого». Там із семи матеріалів протягом тижня лише в одному таки назвали підозрюваного терористом: «Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков пояснив, навіщо спецпризначенці штурмували автобус вже після затримання терориста». Далі у синхроні й Аваков вжив це слово.

Зрештою, коли вся країна практично у прямому ефірі спостерігала за подіями у Луцьку, чи лишилося місце сумнівам у тому, як назвати затриманого? Роман Головенко пояснив: «А от називати його “терористом” зараз дійсно не варто, оскільки наразі немає рішення суду. За Законом “Про боротьбу з тероризмом” терорист це “особа, яка бере участь у терористичній діяльності”. І навіть у той період, поки він ще утримував автобус, цей термін щодо нього був проблематичним: це могла виявитися інша людина; його можуть визнати неосудним; термін “терорист” може розглядатися як випередження судового рішення з нагнітанням суспільних настроїв проти людни. Тому в цьому випадку, як на мене, більш коректно було б говорити, що це ймовірний захоплювач автобуса або заручників». Так, правоохоронці одразу кваліфікували дії як теракт. Але ж слідство ще триває, і ніхто не застрахований від зміни кваліфікації, хоч би якою очевидною вона видавалася на перший погляд. Зрештою, попікшись на «справі Бабченка», хто, як не журналісти, мають бути зацікавлені в імунітеті до категоричних тверджень у гарячих кримінальних історіях?

Та все ж прагнення до спрощення та чіпких ярликів бере гору над обережністю та породжує «луцького терориста», «полтавського рембо» та інших героїзованих лиходіїв наших днів. Закономірно, що цього тижня на всіх каналах збільшився відсоток порушення стандарту відокремлення фактів від коментарів.  

Затримання Новака

Дещо схожа ситуація й у справі Славоміра Новака. 20 липня стало відомо про затримання колишнього очільника «Укравтодору» та проведення обшуків. Розслідування українські антикорупційні органи проводили разом із польськими колегами. Новака та його колег затримали за підозрою у корупції, яку має довести слідство та встановити суд. Втім, низка каналів подавали версію слідства як факт.

• «Стало відомо, що Новак почав вимагати гроші з вітчизняних дорожньо-будівельних компаній одразу, як очолив українське Агентство автомобільних доріг у 2016 році», — ICTV 20 липня.
• «Взявся будувати дороги в Україні, а сам очолив злочинну групу», — Україна, 20 липня.
• «Вимагав хабарі за вирішення проблем дорожників, а гроші начебто виводив у Польщу. У цьому національне антикорупційне бюро звинувачує ексочільника “Укравтодору” Славоміра Новака», — повідомили на «112» 20 липня. Хоча далі у сюжеті уточнюють, що ці тези є версією слідства. 

У цих повідомленнях не було жодних спроб зв’язатися із захистом Новака чи встановити його позицію. В цьому репортерів принаймні можна зрозуміти. Слідство майже завжди має інформаційну перевагу перед обвинуваченими і виступає ньюзмейкером, коли обвинувачені можуть хіба відбиватися чи виправдовуватися. Але подавати версію слідства як факт некоректно, оскільки версії, висунуті на початкових етапах розслідування, можуть змінитися в процесі. Ось як цього уникли інші новинарі, які також не мали змоги подавати версію захисту: 

• «У Польщі за підозрою в корупції затримали колишнього керівника Укравтодору Славоміра Новака. Правоохоронці припускають, що він може бути причетний до зловживання на суму 270 мільйонів євро», — 5 канал, 20 липня.
• «Екс-голову “Укравтодору” Славоміра Новака підозрюють у розкраданні грошей міжнародних організацій, що мали піти на ремонт доріг. Про це розповів директор Національного антикорупційного бюро Артем Ситник», — «UA: Перший», 20 липня.
• «Затримали Славоміра Новака, який в 16-19 роках був керівником “Укравтодору”. Це було спільне розслідування Києва та Варшави. Новаку інкримінують створення злочинної групи, корупцію і відмивання грошей, коли він був українським чиновником», — «1+1», 20 липня.

Стримано почали сюжет на «Інтері»: «Новака та ще двох посадовців уже затримали у Ґданську. Правоохоронці підозрюють, що він причетний до масштабних розкрадань». Але завершили оцінковими судженнями: «Славомір Новак потрапив до переліку найбільш високооплачуваних топменеджерів України. Як і його колега, очільник “Укразалізниці” Войцех Бальчун, Новак отримував зарплату понад триста тисяч гривень. Втім, такі гроші не вгамували корупційні апетити. Злочинні оборудки в автодорі почалися одразу після його призначення».

Спроби збалансувати матеріал коментарями на захист Новака гірше вдалися «UA: Першому»: «На своїй сторінці у фейсбуку колишній міністр транспорту Володимир Омелян побажав Новаку довести свою невинуватість і висловив здивування, чому правоохоронці не зацікавились колишнім керівником “Укрзалізниці” Войцехом Бальчуном». Тут зв’язок між колишніми колегами аж надто опосередкований. Більш вдало це зробили на «1+1»: «Представники партії “Громадянська платформа”, до якої належав Новак, вже називають цю справу політичною, а медіа нагадують, що сумніви щодо чесності Славоміра Новака виникали і раніше. У 13-му році, коли Новак був міністром транспорту, з'ясувалося, що він не вніс до декларації годинник вартістю 17 тисяч злотих, це близько 4 тисяч євро. Міністру після цього довелося піти у відставку і залишити політику», — йшлося у включенні одразу після сюжету 20 липня. Тож навіть за умови складного доступу до однієї зі сторін баланс відшукати можливо.

Більш пасивними у пошуку балансу та повноти журналісти були у темі призначення голови Нацбанку. Володимир Зеленський офіційно представив Максима Шевченка, а той дав першу пресконференцію щодо своїх планів на посаді. Більшість каналів  просто ретранслювала його розповідь про світле майбутнє. На «UA: Першому» плани нового очільника НБУ щодо подальшого зниження облікової ставки доповнили коментарем фінансового експерта Сергія Фурси, який розповів про ризики такої політики. На «Інтері» докір керівництву Нацбанка висловила ведуча, а не експерти: «Та поки голова Нацбанку говорив про перспективи глобальні, в українців перспективи реальні – курс долара, бо за останні дні гривня падає».

Найпопулярнішою політсилою у новинах лишається «Слуга народу», але цього тижня на п’яти їй наступала «Опозиційна платформа — За життя». Кількість згадок про ОПЗЖ стабільно забезпечує переважно «Інтер». Головним спікером ОПЗЖ цього тижня був Віктор Медведчук — він фігурував у чотирьох із десяти повідомлень, де згадується партія. Медведчук говорив про наближення місцевих виборів, звинувачував чинну владу в «тарифному геноциді» і в той же час закликав уряд підтримувати підприємців та запевняв, що ОПЗЖ найбільш активно просуває мирні ініціативи, не уточнюючи їх змісту: «И когда задают вопрос: кто из политических партий больше всего предлагает правильность решения и борется за мир? То мы с большим отрывом на первом месте».

Моніторинг здійснюється за підтримки американського народу, наданої через проєкт USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією «Internews». Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Детектор медіа» та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та «Internews».