«Детектор медіа» звернулася до фахівців із нових та соціальних медіа в Україні з проханням висловитися на тему «сумісності» представників вітчизняного політикуму та їхнього уявного чи справжнього пожвавлення в інтернеті, соціальних мережах і блогах. Поки українці «шукають справжнього Яценюка», в якого «tВітер у голові», адміністрація Барака Обами активно використовує новітні технології, щоби звернутися до якнайширшої аудиторії. Тим часом «Голос Америки» цитує помічника президента США з питань нових медіа Мейкона Філіпса, який каже, що навіть у Гані люди користуються багатьма сайтами соціальних зв'язків, як-от «Фейсбук» і «Твіттер».

Тож ТК звернулася до експертів із такими запитаннями:

1. Яку активність в інтернеті, які події щодо представництва в мережі вітчизняних політиків останнім часом ви би відзначили?

2. Які помилки найчастіше роблять українські політики щодо нових медіа?

3. Чи спостерігається якась тенденція присутності політиків у мережі?

4. Які нові медіа є найбільш популярними серед політиків в Україні?

5. Наскільки доцільно відомим людям напряму спілкуватись у нових медіа?

Відповідають: Андрій Тимчишин-Валевський, Максон Пуговський, Сергій Даниленко, Максим Саваневський, Оксана Завойко, Ярослав Ажнюк, Надія Баловсяк, Вахтанг Кіпіані.

Андрій Тимчишин-Валевський, креативний директор агенції творчих інтернет-комунікацій «Цифірь»:

1. Якщо говорити про «нетрадиційну» активність, то на першому плані буде Арсеній Петрович Яценюк і його потуги завоювати українські соціальні медіа.

На другому місці - пані Богословська, яка надивилася на Арсенія Петровича та вирішила й собі податися до інтернету. Результати просто чудові - вал нищівної критики та кілька сотень, а то й тисяч втрачених виборців, які саме для цих кандидатів досить важливі.

Що ж до решти жителів політичного зоопарку, то вони користуються більш консервативними засобами. Розкручують власні медіаресурси та провадять планомірну інформаційну політику. Такий собі PR 2.0

2. Найбільша помилка українських політиків у нових медіа полягає в тому, що вони послухались якихось розумників, які переконали політиків у тому, що нові медіа дадуть їм купу популярності та референдумного щастя.

На жаль, в Україні досить багато прожектерів, які вважають, що детальне знання передвиборної кампанії Барака Обами миттєво перетворює їх на мегаспеціалістів із політичного піару в середовищі нових медіа.

І ніхто не хоче згадувати про те, що середовища України та США навіть порівнювати не можна. Не кажучи вже про банальну теорію масових комунікацій. Адже ті закони, що діють і застосовуються в США, не можна використати в Україні. І навпаки.

Однак ніхто не хоче досліджувати інсайти аудиторії, чітко планувати й вибудовувати комунікаційну матрицю, яка надалі буде ефективно й вірно працювати на покращення іміджу кандидата. Навіщо? Краще залізти в усі канали комунікації, накласти там милі й духмяні віртуальні купки, а мухи (читай - «виборці») самі злетяться.

3. Звісно, спостерігається. Світ не стоїть на місці, й нині ми маємо унікальну можливість спостерігати процес віртуалізації всіх комунікаційних процесів.

До того ж і криза дається взнаки. Все ж інтернет - це не тільки трендово, але й досить дешево. За вартістю контакту веб можна порівняти хіба що з телевізором. Але у випадку з «блакитним екраном» мережа дає унікальні можливості для двостороннього спілкування та побудови лояльності. Чого телебачення з його «шквальним» засівом забезпечити не може.

4. Всі ті медіа, які популярні серед цільової аудиторії тих самих політиків. «Фейсбук», «Живий журнал», «Вконтактє» - «просунуті» політики намагаються відзначитись усюди, де тільки можна. Тільки не завжди їм вдається синхронізувати всі ці площини - останній скандал із «ботами» Яценюка дуже чітко це демонструє.

5. Не просто доцільно, а життєво необхідно. Інтернет на даний момент - це свого роду клаттер, який потрібно зайняти і в якому треба осісти. Якщо цього не зробити зараз - потім буде вже пізно. Така собі модернізація вербального процесу, яку треба провести для будь-якого бренду.

Політики і відомі люди мають бути в інтернеті. Вони повинні спілкуватися з аудиторією на одному, більш інтимному рівні. Хоча б таким чином бути ближчими до народу. Однак, на жаль, у нашій країні це поки нікому толком і не вдається.

Максон Пуговський, шеф-редактор видання WebStream.com.ua:

1. Цілеспрямовано чи випадково хорошу активність спровокував штаб Яценюка. По-перше, вони зробили настільки невдалі «какашечні» постери зовнішньої реклами, що їх обговорює вся країна, а в інтернеті повно карикатур. По-друге, у «Твіттері» довгий час існував розкручений користувач, який удавав, що він Яценюк, а штаб уникав спростувань чи потверджень. Тепер поширився медіавірус через публікацію в «Детектор медіа», що ніби Яценюк подає позов проти «Фокуса». Після цього штабісти створили новий твіттер-акаунт і сказали, що справжній Яценюк тепер писатиме там. По «Твіттеру» покотилася хвиля зі створення нових користувачів, кожен із яких стверджує, що він справжній Яценюк, - народ розважається. При цьому всі обговорюють Яценюка, що для політика дуже добре, і він відвертає увагу від решти політиків. Але офіційний сайт «Фронту змін» та повідомлення в офіційному твіттері Яценюка виглядають настільки недолуго, що здається - такий ефект стався випадково, а не з розрахунку високочолих спін-докторів у передвиборному штабі.

2. Головна помилка в тому, що в штабах працюють люди, яким пофіг результат передвиборної кампанії. Їх цікавить лише дерибан бабла - фінансові потоки і струмочки, виділені на кампанію, треба направити у правильні кишені. Але у політиків те саме прагнення - дерибан бабла і посад. Таке середовище неспроможне народити ідеї чи ідеології. Існує декоративна ідеологічна дихотомія, незмінна вже 15 років - розвивати незалежну Україну чи розплавити її в котлі нової імперії. Хай холопи скубуться, поки великі мужі «рішають діла». Політикам немає що запропонувати людям - хоч по каналах старих, хоч нових медіа.

Через відсутність ідейного підґрунтя політичні рекламні кампанії зазвичай примітивні. У них єдина мета - надокучити обличчям політика чи логотипом партії. Тотальною присутністю в усіх медіа зімітувати активну діяльність і прикрити відсутність справжніх справ та ідей.

3. Консультанти намагаються впевнити, що треба йти в інтернет. Політика пручаються, бо бояться - по-перше, незнайоме і малоконтрольоване середовище, по-друге, їм нема чого сказати людям на рівні «сам на сам». У них нуль ідей з державотворення.

4. «Живий журнал», «Твіттер», «Ютьюб». Також поширення дезінформації у форумах та в коментарях на новинних сайтах.

5. Доцільно регулярно робити особисті відеозвернення. Дехто може писати блог чи мати твіттер, або користуватися соціальною мережею. Але потрібно це робити тільки в тому випадку, якщо цікаво це робити для себе. 95% комунікацій має проводити штаб і розповідати про діяльність та ідеї політика, але не удавати, ніби політик пише від власного імені.

Сергій Даниленко, креативний директор Fine Web, головний редактор «ХайВей»:

1. Арсеній Яценюк ніяк не може визначитися з власною інтернет-стратегією. У «Твіттері» вже створили море його клонів, кожен із яких доводить, що він справжній. Детальніше про це - тут.

Інна Богословська звернулася до інтернет-аудиторії з проханням порекомендувати їй книжку, фільм або хорошу музику. Але також не все гладко.

Бродський у своєму ЖЖ розповідає про суперечку з Коломойським.

Блоги облетіло відео з Юлією Тимошенко «Всьо пропало!».

Запущено соціальну мережу Politiko.com.ua.

2. Помилка №1 - українські політики насправді не користуються інтернетом, максимум - електронною поштою. І не розуміють традицій, прийнятих в інтернет-спілкуванні. Вони воліють віддати цей напрямок на відкуп радникам, консультантам і т. д., у той час коли спілкування в інтернеті - це ж не телетрансляція «в один бік», а побудова довіри, відповіді на коментарі, індивідуальний підхід до кожного співрозмовника.

3. Інтернет стає все цікавішим для політиків. Ним користується дедалі більше людей в Україні, ним користуються журналісти, молодь, лідери думки. Ігнорувати цей канал комунікації стає все складніше.

4. Найбільш популярним у політиків в Україні наразі є створення своєї сторінки-візитівки, на другому місці - власного видання в інтернеті - як можливості впливати на інформаційний простір. Більш просунуті політики створюють блоги. Особистих каналів на «Ютьюбі», «Твіттері», профілів у соціальних мережах «Вконтактє» або «Фейсбук» в українських політиків поки що не помітно.

Максим Саваневський, консультант з інтернет-комунікацій, автор проекту Watcher.com.ua:

1. Інтернет-активність українських політиків украй в'яла. За останні півроку було лише кілька локальних сплесків - реєстрація «твіттера Яценюка» взимку (та скандал із ним у липні), запуск сайту Гриценка та блогу на ньому (блог Гриценко веде сам), запуск соціальної мережі прихильників Яценюка nafrontizmin.com в березні, запуск у червні групи сайтів в рамках кампанії Богословської. Ще можна відмітити періодичну активність по створенню груп підтримки окремих політиків в соціальній мережі «Вконтактє», але цей процес не має (принаймні тепер) прямого стосунку до самих політиків.

2. Вони в принципі не розуміють, для чого їм ці медіа потрібні. Переважна більшість українських політиків сприймають нові медіа як канал односторонньої комунікації. Окрім того, в мене склалося враження, що жоден український політик не розуміє, яким чином можна використовувати нові медіа як інструмент взаємодії та об'єднання прихильників. Термін community building їм, скоріш за все, нічого не скаже.

3. Є чітка тенденція щодо появи майже у всіх штабах локальних груп людей, які намагаються переконати вище керівництво в потребі застосування нових медіа. Ці ж поради часто дають закордонні консультанти. Але все це поки що лишається на рівні нереалізованих розробок. Думаю, на президентських виборах все ж буде застосовано частково нові комунікаційні інтернет-технології.

Реальне ж масове їх застосування буде на локальному рівні під час виборів мерів у містах-мільйонниках (березень 2010 року) - на сьогодні вже є готові технологічні розробки, повністю адаптовані під українські потреби, які передбачають проведення інтернет-складової мерської кампанії. На загальнонаціональному рівні ми вперше побачимо реальне застосування нових медіа під час парламентських виборів, якщо вони відбудуться не раніше літа-осені 2010 року.

4. Завдяки скандалу з «твітером Яценюка», саме «Твіттер», напевно, стане найпопулярнішим інструментом, без якого не буде обходитися жодна політична сила. Але для українських реалій це модний тренд, а не ефективний інструмент. В Україні аудиторія цього ресурсу надзвичайно мала - 5-7 тисяч користувачів. Щодо реальних (для України) інструментів, то всі використовуватимуть різноманітні відеохостинги, в першу чергу - «Ютьюб».

За рік 2-3 найбільші політичні сили матимуть свої повноцінні соціальні мережі. Принаймні, хочеться на це сподіватися.

5. Доцільність сумнівна. Хтось втовкмачив у голову деяким українським новоконсультантам, що політик повинен мати блог та спілкуватися з народом. І деякі політики дослухаються до цих порад.

Щоб підтримувати реальне спілкування через блог із прибічниками, читати їхні коментарі, відбиватися від агресивно налаштованих людей, необхідно витрачати мінімально 5-7 годин на тиждень. Що рівноцінно трьом робочим дням на місяць. Думаю, будь-яка тверезо мисляча людина розуміє, що жоден політик високого рангу фізично не зможе виділяти стільки часу.

Тому такі блоги, як правило, ведуть представники прес-служби чи штабів. Це банальне обдурювання прихильників, коли їм кажуть, що вони нібито спілкуються з політиком, а насправді в коментарях за нього відповідає 22-річний працівник прес-служби, який сидить вдома в одних трусах перед монітором комп'ютера та п'є пиво з горішками.

Оксана Завойко, інтернет-маркетолог, спеціаліст із нових медіа:

1. Основна і найголовніша тенденція останнього року - це сама поява політиків у нових медіа. Як гриби після дощу, з'являються блоги, сторінки в соціальних мережах, твіттер-екаунти українських політиків. Такого не було раніше, і ця хвиля - позитивний знак.

Кількість інтернет-користувачів в Україні швидко збільшується, і тепер це не просто 20% населення, це вибірка думаючого й активного населення, із доходом вище середнього, які можуть не просто голосувати за того чи іншого кандидата, а нести повідомлення далі, переконувати, агітувати. Саме для цього і треба використовувати нові медіа, саме так і працював Обама, якого тепер не пробує скопіювати хіба лінивий.

2. Найголовніша помилка всіх політиків - їхні штаби намагаються це робити самі, а не запрошують людей, які розуміють, що і як працює в інтернеті. Інтернет-бізнес давно і вдало використовує нові медіа для просування своїх послуг та продуктів, те саме потенційно можуть робити і штаби.

4. Найпопулярнішим серед наших політиків є таки відеохостинги. Багато хто починає вести блоги. Ну і зовсім комічна історія із сайтом мікроблогінгу «Твіттер», де більше десятка профайлів політиків, і лише два з них було офіційно підтверджено їхніми власниками - це сторінки президента і Богословської.

Ярослав Ажнюк, голова правління ГО «Інтернет-ініціативи»:

1. Загалом, поки що рано говорити про тенденції чи щось узагальнювати. Значно цікавішою картина стане восени. Далі - варто визначитися з термінологією. Є «нові медіа» і «соціальні медіа». Нові медіа - це всі «не старі», все, крім ТБ, радіо, преси і носіїв зовнішньої реклами. До нових медіа входять інтернет-медіа, мобільні технології, комп'ютерні ігри та інші технологічні медіа. «Соціальні медіа» - це частина інтернет-медіа. Вони характеризуються тим, що їхній зміст створюють користувачі інтернету, а не власники медіа, або ж користувачі значним чином впливають на вміст (наприклад, голосують за найкращі статті, й ті опиняються на головній сторінці інтернет-видання).

Інтернет-видання «Українська правда» - це «нові медіа», але не «соціальні медіа». З іншого боку, блог - соціальне медіа, бо створити блог може кожен охочий із мінімумом зусиль. Соціальні мережі - це теж соціальні медіа, вміст яких створюють користувачі, в них є особисті дані і «дружні зв'язки». «Вміст» - це не обов'язково статті, відео, фото, аудіо. Це будь-яка інформація, яку користувач дає інтернет-сайту, і сайт її зберігає й використовує в подальшому.

Відповідаючи на перше запитання, - Яценюк. З початку весни спостерігалася активність груп ентузіастів на найбільших соціальних платформах. Ці ентузіасти не пов'язані зі штабом, це звичайні активісти, які самоорганізувалися. Їхня діяльність досить хаотична і місцями навіть іде на шкоду кандидату, але загалом виглядає органічно і користі приносить значно більше, ніж шкоди.

Нещодавно Яценюк заявив, що всі акаунти в соціальних мережах, які раніше могли видавати себе за офіційні представництва Яценюка, є неофіційними, й оприлюднив список «офіційних акаунтів». З одного боку, це був необхідний крок, з іншого - це було зроблено не найбільш вдалим чином.

Інна Богословська запустила сайт і низку акаунтів у соціальних мережах і записала онлайн-звернення до прихильників.

Від Юлії Тимошенко було лише вірусне відео, відзняте «домашньою камерою». Нині це відео має близько 60 000 переглядів, що є хорошим результатом.

Команда В'ячеслава Кириленка запустила сайт http://zaua.org/ і рекламує його як портал для обговорення майбутнього України. Зокрема, використовується контекстна реклама, яка показується користувачам інтернету, коли вони здійснюють пошук за певними словами. Наразі серед цих слів - прізвища відомих політиків, зокрема Ющенко, Тимошенко, Кириленко, Яценюк, Янукович. Поки що за жодним із інших політиків не помічено використання контекстної реклами.

Варто згадати про запуск сайту politiko.com.ua - соціальної мережі для політиків і політично-активних громадян. Втім, поки що сайт не здобув особливої популярності, ймовірно - через відсутність цілеспрямованої реклами і діяльності з боку засновників. Наскільки мені відомо, проект не є замовленням жодної з політичних партій.

2. Тут тяжко щось узагальнювати, оскільки найцікавіша діяльність і найбільші помилки ще попереду. Поки що політики виказують розгубленість і нерозуміння того, як можна вести кампанію в інтернеті. Те, що робиться, виглядає вкрай непрофесійно.

Яценюк мав хорошу підтримку в інтернеті і групу ентузіастів, які самотужки почали просувати свого кандидата. Помилкою штабу стало те, що він не зміг використати ці ініціативи, налагодити контакти з активістами. Нещодавно у штабі Яценюка відбулися значні кадрові зміни; що робитиме нова команда - поки не ясно. Діяльність інших політиків наразі не настільки помітна, щоб її коментувати

3. Політики намагаються використовувати мережу, розуміють, що це хороший ресурс, але схоже, що у штабах немає людей, які знають, як це робити. Нові медіа не стануть ключовим елементом для жодного політика на цих виборах, скоріше - чимось додатковим. При цьому, думаю, на традиційних інтернет-виданнях варто очікувати більшої активності, ніж у «соціальних медіа» - блогах, соціальних мережах, сайтах, де вміст створюють і контролюють люди.

Ймовірно, ця активність виражатиметься в банерній рекламі й оплачених статтях, джинсі. Соціальних медіа політики поки що побоюються.

4. Наразі рано узагальнювати, але думаю, що популярними будуть «Вконтактє», «Однокласники», «Ютьюб». Цікаві проекти можуть бути реалізовані на базі «Живого журналу», аудиторія якого відносно невелика, втім, часто це «лідери думок». Використовуватимуть «Твіттер», але реальної користі від нього небагато, оскільки українська аудиторія дуже мала - трохи більш 5000 осіб станом на червень 2009-го.

5. Відомим людям настільки ж доцільно спілкуватися в нових медіа, як і іншим людям. Якщо людина сама до цього доходить, розуміє, навіщо вона пише у блог чи соціальну мережу, і вважає, що це найкращий спосіб використати свій час, - тоді доцільно.

Якщо ми говоримо про політиків, то я не бачу серед кандидатів на посаду президента жодного політика, для якого соціальні медіа були би органічними - схоже, що жоден із них не використовував їх до виборів. Крім того, для цілеспрямованої роботи в соціальних медіа потрібен час. Це не менше ніж 1-2 години щодня, і це час, який мудрим політикам варто використовувати по-іншому.

Яценюк заявив, що всю діяльність у соціальних медіа здійснюватиме він сам, але це схоже на неправду. Час Яценюка надто дорогий, писати його думки в інтернеті може хтось інший зі штабу. Можна перевірити це припущення, зіставляючи час записів із місцем перебування політика в цей час - з переговорів та літаків писати у «Живий журнал» навряд чи вдасться.

Переважну більшість діяльності у соціальних медіа повинні здійснювати відповідальні люди у штабах, і це потрібно афішувати. Штабам варто говорити правду про те, що активністю політика в інтернеті займається уповноважена особа, а не сам політик, бо соціальні медіа - це середовище, де будь-яка брехня дуже швидко стає явною.

Надія Баловсяк, редактор видання WebStream.com.ua, автор книг на тему інтернету й IT, доцент, кандидат педагогічних наук:

1. Я не можу не відзначити клонування акаунтів Арсенія Яценюка. Ви можете прочитати про це на «Вебстрімі» і в моєму блозі. Ми не знаємо, яким чином розвивалися події, але очевидним є те, що ця історія наробила багато інформаційного галасу і певним чином пішла на користь Яценюку.

2. Головна проблема політиків та їхнього оточення полягає в тому, що вони не розуміють суті нових медіа, блогосфери та соціальних мереж. Вони не усвідомлюють, що тут працюють інші закони, аніж у традиційних ЗМІ, не уявляють сили зворотного зв'язку сучасного веб 2.0 і часто просто губляться в ситуаціях, із яких звичайний блогер із невеличким досвідом вийде з гідністю.

3. На жаль, я перестала слідкувати за українським політикумом, але навіть тепер я не можу назвати прикладів іншої активності політиків в інтернеті. Головне, чого вони не роблять - не спілкуються з людьми самі. Приклад спілкування - блог президента Росії Медведева. Вже були прецеденти, коли він реагував на якісь там речі - з приводу проблем у лікарнях, й таке інше. А наші політики не роблять цього. Тобто не існує такого роду зворотного зв'язку.

4. «Живий журнал», «Твіттер».

5. Доцільно показати свою відкритість, готовність до справжнього діалогу з незручними питаннями і вміннями на них відповідати. Саме це може надати сучасний інтернет політикам.

Вахтанг Кіпіані, заступник головного редактора телеканалу ТВі:

1. Натовпи «яценюків» і «арсеніїв» набиваються до всіх блогерів у друзі - і це вже фарс. Незграбна спроба Інни Богословської стати відеоблогером. І це все. Тому говорити про «активність в інтернеті» не варто.

2. Помилка в тому, що вони прагнуть використати нові медіа в своїх короткотермінових політичних цілях-проектах, а не прийти і бути одними із нас, блогерів.

3. Я такої тенденції не зауважую.

4. Судячи з кількості політиків у ЖЖ - напевне, «Живий журнал». Але й там є лише близько десяти активних політиків, серед яких жодного з тих, хто входив би бодай у топ-200 впливових людей країни. Тому, на жаль, це швидше притулок для політичних маргіналів.

5. Доцільно. Але це має бути особиста потреба - бути присутнім у нових медіа, читати, розуміти тренди, перевіряти ідеї, а не штучне «штабне» рішення. Їх, політиків, консультанти «розводять на бабки», активно занурюючи в нові медіа, а насправді ж - підставляючи під удар негативних і песимістичних щодо більшості політиків настрою блогерів.

Ілюстрація - www.market.ru