На цьому тижні цікавість до ліцензійного збору досягла рівня управлінської пандемії – складається враження, що проблема плати за телерадіоліцензії не торкнулася хіба що пожежників. Зате нею одночасно «з трьох стволів» переймаються Верховна Рада, суд та конституційний регуляторний орган. Чи встоїть методика – питання. Щоправда, в тих, хто відстоюватиме її доцільність, буде один не так залізний, як мідний і дзвінкий аргумент: наповнення держбюджету. А раз так, то й логіка в цих процесів змінюється з ринкової на електоральну, силогізми якої будуються приблизно так: заради «виборчої гречки» трусити «телерадіомагнатів» хоч і не святе діло, так принаймні не аж таке кричуще, як побори з відвідувачів кладовищ, власників засклених балконів, пластикових вікон та супутникових антен. І тим не менш, із точки зору здорового глузду справа виглядає так: сьогодні ліцензія на дротове радіомовлення в районному центрі, за словами члена Нацради Віктора Понеділка, коштує дорожче, ніж концесія на видобуток нафти.

Нагадаємо: в липні 2008 року було Кабмін приймає постанову, якою скасовує старі тарифи, і в дію нарешті вступає цілком несподівана методика нарахування ліцензійного збору (текст «Методики...» можна переглянути тут). «Нарешті» – бо мала бути ухвалена одразу по прийнятті закону України «Про телебачення і радіомовлення» в березні 2006-го. «Несподівана» – бо згідно з нею ліцензійні збори для ТРО збільшилися в 10-14 разів. Маленькі компанії стиснули зуби, великі – потяглися по гаманці: локальний ринок із потенційно привабливого одним розчерком Мінфіну й другим розчерком Кабміну перетворився на потенційно доступний. Судіть самі: понад 30 телерадіокомпаній уже звернулися до Національної ради з проханням відстрочити термін сплати ліцензійного збору, близько десяти з тих чи інших причин (яких саме – про це пізніше) не проплатили нових ліцензій, таким чином утративши їх. Питання про пролонгування виплати ліцензійного збору Нацрада тепер розглядає щозасідання. Додатково пожвавила ситуацію ще й банківська криза: в умовах, коли кредити взяти майже неможливо, сплата великих сум до Держбюджету для багатьох компаній стає фатальною.

 «Ми вже за ці пару місяців виконали річний план із надходжень до державного бюджету», – цими словами підсумував минуле засідання голова Нацради з питань телебачення і радіомовлення Віталій Шевченко.

Загалом же ставлення Нацради до нової методики є досить дивним. Спочатку Нацрада намагалася від неї відректися: мовляв, це не ми вигадали, це все Кабмін із Мінфіном. Далі – вдаватися до покарання непокірних. Приміром, питання про продовження ліцензії «Гала-радіо», власник якої Джозеф Лемір не дає Нацраді спуску по судах, переносилося кілька разів, допоки не «грянув грім» нової методики. Щойно Кабмін ухвалив нові тарифи – Нацрада тут же прийняла рішення по «Галі», автоматично нарахувавши 4,5 мільйони ліцензійного збору замість 500 тисяч. «Гала» напружилася, але вистояла: тривала робота в судах – і компанія довела своє право розрахуватися з державою за старими тарифами.

Сьогодні в аналогічній ситуації перебуває ще один «улюбленець» Нацради – компанія «Онікс» (радіо «Мелодія»). Теж судові справи до Нацради, теж понад 4 мільйони ліцензійного збору і поки що безуспішні спроби компанії підписати з Нацрадою «мирову угоду»: судові позови компанія має намір обміняти на аж річну пролонгацію сплати ліцензійного збору. Поки що Нацрада продовжила «Мелодії» термін сплати на місяць. Суть цього лірично-бухгалтерського відступу в тому, що у вправних руках навіть ліцензійні збори можуть вільно трансформуватися з нагайки на пряник та навпаки.

Власне, пролонгація виплати ліцензійного збору досі була єдиним заходом, пропонованим Нацрадою ринку: заходом мудрим, проте не рятівним. Із найближчих аналогій: це все одно як виштовхнути компанію з літака, видавши замість парашута жмут соломи – підстелити.

Проте на минулому засіданні ініціативу виявила член Нацради Тетяна Лебедєва, яка має репутацію найбільшого ліберала у регуляторному органі, відомому відданістю візантійським традиціям. Вже цієї середи Лебедєва має намір запропонувати колегам проект системних змін до методики нарахування ліцензійного збору. Однак на запитання, чи спрямовано проект на зменшення ліцензійних сум, вона відповідає: не так на зменшення остаточної цифри, як на зміну критеріїв розрахунку. «Методика викликає багато запитань “чому?”, в моєму проекті – пропозиції, як зробити алгоритм прозорим та логічним», – акцентує пані Лебедєва (найрезонансніші алогічності вже неодноразово обговорювалися на «Детектор медіа»: зокрема, про це йшлося у полеміці вашого автора та голови Нацради з питань ТБ і РМ, див. статті «Всі платять за всіх» та «Монополізм не загрожує». – Л.Г.).

Схоже, до рішучих дій Тетяну Лебедєву підштовхнула непоквапливість суду: минуло вже кілька місяців, відтоді як Незалежна асоціація мовників (НАМ), у котрій вона є почесним головою, подала позов до Київського окружного адміністративного суду. За словами юриста Тетяни Фоміної, підставою для позову є те, що, запроваджуючи «Методику…», Нацрада порушила закон «Про основні засади регуляторної політики» – проект «Методики...» не було належним чином опубліковано, його не встигла обговорити громадськість, не було прораховано наслідків, які матиме прийняття методики для ринку, аналізу наслідків також не було оприлюднено.

Цілком імовірно, що проект Лебедєвої було підготовлено під це рішення суду – він би й справді в Нацраді проходив автоматично, якби відповідне судове рішення було; однак суддя переніс розгляд справи на 8 квітня, а отже, регуляторному органу доведеться діяти на власну відповідальність.

 «Ми мусимо скористатися цією можливістю і спробувати розробити нові тарифи. Звісно, далі буде Мінфін, це непростий шлях погодження, який, тим не менш, треба пройти, адже сьогоднішні тарифи є відверто необґрунтованими», – зауважує пані Лебедєва, підкреслюючи ту роль, яку належить зіграти регуляторному органу, щоби повернути «колесо історії ліцензування» назад. «Нам треба не тільки запропонувати нову методику, а й знайти такі аргументи, на які ані Міністерство фінансів, ані Кабінет Міністрів не зможуть відповісти негативно», – переконана Тетяна Лебедєва.

Поки що однозначну підтримку цьому проектові висловив голова регуляторного органу Віталій Шевченко, сказавши, що обов’язково голосуватиме за проект Лебедєвої. Його перший заступник Ігор Курус, на якого учасники ринку значною мірою покладають відповідальність за нинішні тарифи, відповідаючи на запитання, чи голосуватиме він за проект своєї колеги, обмежився фразою: «Усі розумні ідеї членів Нацради я підтримую».

Паралельним курсом до Нацради рухається депутат Володимир Ландік (луганська телекомпанія «Ірта» та сателітні ТРО). 30 січня він зареєстрував законопроект «Про внесення змін до Закону України “Про телебачення і радіомовлення”» (№3681, щодо визначення розміру ліцензійного збору). У пояснювальній записці фігурують фактично ті самі аргументи, які свого часу наводив НАМ і цитувала «Детектор медіа». Проект уже схвалено в комітеті, а шанси на його винесення в зал підвищуються тим, що депутати оцінили його як антикризовий. Згідно з проектом, величина ліцензійного збору має визначатися не згідно з методикою, а «у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України». На сайті Мінфіну можна знайти інформацію про те, що стандартна плата за видачу ліцензії на провадження господарської діяльності справляється у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 грн х 20 = 340 грн), якщо органом ліцензування є центральний орган виконавчої влади, або 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (255 грн), якщо органом ліцензування є місцевий орган виконавчої влади. Інша, однак теж фіксована схема нарахування ліцензійного збору, діє для операторів телекомунікацій (постанова Кабміну №773). Очевидно, саме до такої елементарної формули прагне прив’язати обрахунок ліцензійного збору і Володимир Ландік, обійшовши всі дискусії щодо вигадливої «Методики...».

Кому саме вдасться врятувати галузь від мільйонних поборів, прогнозувати неможливо. Громадські організації, які вдалися до тактики визнавати чинну методику недійсною, поки що змушені очікувати 8 квітня й уповати на волю судді. Шлях змін до закону, як і змін до «Методики нарахування...», непростий і тривалий. Головне – щоби при всій різниці тактик – чи то анулювати громіздку «Методику...», чи то досягти її вдосконалення – законодавці й регулятори не увійшли в клінч відомчого протистояння та месійних амбіцій і за деревами не забули про ліс – потреби ринку. Щоб у підсумку не довелося знову згадувати байку про Лебедя, Рака й Щуку та безсило розводити руками – мовляв, усі знають про те, що й тарифи завищено, й робити щось треба, але ніхто того вже змінити не в силах, бо не можуть домовитися, хто змінюватиме і як змінюватиме.