Від початку у форматі круглого столу у приміщенні Індустріального телевізійного комітету мало зібратися засідання Громадської ради при Національній раді з питань телебачення і радіомовлення. Однак, враховуючи останні зміни до Положення про Громадську раду, якими передбаченні її засідання виключно в приміщенні Нацради, вирішили провести звичайний круглий стіл. Обговорювали наболілу тему – застосування законодавства про суспільну мораль на радіо і телебаченні. А оскільки більшість доповідачів – фахові юристи, причому практично одностайні у своїх поглядах, то дискусія не була такою гарячою й провокативною, як у Комітеті з питань свободи слова та інформації.

 

«Діяльність комісії – це низка скандалів!», – категорично заявив противник державного регулювання питань моралі Валерій Іванов (президент Академії української преси, професор). У своєму виступі він вкотре обґрунтовував тезу, що Національна експертна комісія із захисту суспільної моралі (НЕК) є непотрібним і шкідливим органом. «Чи є тут члени комісії?», – поцікавився пан Іванов. Однак їх не було, відтак, ні до кого було апелювати. Він згадав, як голова НЕК Василь Костицький на попередньому моральному круглому столі посилався на невідомі дослідження, які свідчать, наприклад, про шкоду насильства на екранах і необхідність державного втручання в регулювання моралі. Зі слів Валерія Іванова, йому відомі японські соціологічні дослідження другої половини ХХ ст., які виявили, що зображення насильства на телебаченні призводить до того, що зменшується кількість реальних злочинів. «Тому з наукової точки зору несерйозно говорити, що людина, побачивши насильство, піде і зробить це», – вважає він.

 

Інші результати дослідження навела виконавчий директор Незалежної асоціації телерадіомовників (НАМ) Катерина М’ясникова. За даними університету Флоренції, у підлітків 15-18 років, які є активними користувачами інтернету й телебачення, підвищене вироблення статевих гормонів. На думку пані М’ясникової, якщо й регулювати медіапростір з точки зору моралі, то насамперед захищаючи права дітей, оскільки дорослі люди цілком можуть самі вирішити, що їм дивитися. Водночас вона навела приклад США, де безпечним для дітей в телеефірі є лише неконтрольований батьками час, коли діти повертаються зі школи додому. Коли ж батьки вдома, відповідальність за те, що дивиться їхня дитина, цілком лягає на їхні плечі.

 

Керівник програми законодавчих ініціатив НАМ Ольга Большакова вщент розкритикувала законопроект про захист суспільної моралі (його нову редакцію), розроблений і оприлюднений для публічного обговорення Державним комітетом з телебачення і радіомовлення. Інший законопроект, підготовлений НЕК, їй не вдалося знайти на сайті комісії (насправді він оприлюднений на сайті, але має назву проекту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»).

 

Згідно із законопроектом Держкомтелерадіо, достатньо одного показу еротичного фільму, аби нав’язати телеканалу  еротичний формат, адже з визначення поняття «ЗМІ сексуально-еротичного характеру» зрозуміло, що це будь-який ЗМІ, який демонструє еротичні фільми (їхня кількість не вказана). Іншим визначенням закону до творів, які негативно впливають на суспільну мораль віднесені ті, що пропагують як, наприклад, жорстокість і неонацизм, так і неповагу до батьків. «Законопроект передбачає подвійне, а то й потрійне ліцензування телерадіоорганізацій, оскільки для показу еротичних фільмів потрібна додаткова ліцензія. Загалом закон направлений на те, щоб легалізувати цензуру. Обов’язковою має стати моральна експертиза, але ніде не йдеться про те, які програми повинні її проходити. Фактично – всі. Причому, експертиза носить не рекомендаційний характер, а є дозволом на демонстрацію», – критикувала законопроект юрист НАМ.

 

Також проект авторства Держкомтелерадіо звужує рамки ефіру для еротичних програм на 2 години: з 24:00 до 5:00 (нині вони дозволені з 23:00 до 6:00). До того ж, вони мають бути закодованим. Інша пропонована новела – ведення архіву еротичної продукції в Держкомтелерадіо – викликала сміх учасників круглого столу, як і решта численних казусів, які перейшли в законопроект із чинного закону. «У 2002 році ми теж сміялися з проекту закону “Про захист суспільної моралі”. Але у 2003 році його прийняли з усіма тими положеннями, і стало не до сміху», – нагадав директор Інституту медіа права Тарас Шевченко. На думку пані Большакової, моральне законодавство йде шляхом посилення контролю, із чим важко боротися. «Нам цю проблему доведеться виводити на міжнародний рівень. Самі ми її не розв’яжемо, бо й далі в парламенті прийматимуть популістські рішення», – переконана вона.

 

Про те, що діяльність експертної комісії, попри задекларований рекомендаційний, почала мати заборонний характер, говорила і віце-президент холдингу Atlantic Group Алла Бронішевська. Вона аналізувала чинний закон «Про захист суспільної моралі», у якому знайшла чимало суперечностей з іншими нормативно-правовими актами. Наприклад, у ст. 2 закону зазначено, що критерії віднесення продукції до такої, що має порнографічний характер, встановлюються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері культури та мистецтв. Таким органом, за словами пані Бронішевської, є Мінкульт, таким чином, припис НЕК про розмежування порнографії та еротики взагалі не є підзаконним актом. Так само НЕК не є вповноваженим органом для проведення експертиз, оскільки закон про судові експертизи чітко визначає перелік установ, які можуть проводити експертизи, і НЕК до цього переліку не включений. До речі, голова комісії Василь Костицький однією з цілей своєї діяльності називає отримання ліцензії Мін’юсту на проведення експертиз.

 

Водночас пані Бронішевська чи не єдина з учасників круглого столу є прихильницею законодавчого регулювання суспільної моралі. На її думку, закон потрібен (але вдосконалений, узгоджений з іншими нормативно-правовими актами), також потрібен і державний орган, проте без заборонного характеру як де-юре, так і де-факто.

 

Медіаюрист Національної спілки журналістів Тетяна Котюжинська, навпаки, доводила, що найкращий спосіб – це саморегулювання. Згідно з її концепцією, самі журналісти можуть сказати державі, що вже готові взяти на себе функції саморегулювання і створити спеціальні органи. За пропозицією пані Котюжинської такими органами можуть бути експертні ради, складені за пропорцією 50:50 з менеджерів і власників ЗМІ та журналістів. І це мали би бути експертні ради у різних галузях ЗМІ (про світовий досвід різних моральних регулювальників для різних сфер говорив і Тарас Шевченко).

 

«Нині тлумачення закону відбувається таким чином, що це стають заборони. НЕК видає рекомендації, але звертається з ними до прокуратури. І потім слідчі починають викликати редактора газети “Блик”. Хіба це нормальний шлях боротьби з фотографіями дівчат з оголеними грудьми?», – риторично спитала пані Котюжинська.

 

До речі, газету «Блик», яка судиться з експертною комісією, консультує Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГС). За словами виконавчого директора правозахисної організації Володимира Яворського, загалом вони супроводжували або ж консультували чотири справи проти НЕК: оскарження заборони трансляції фільму «Хостел» (згодом позивачі відмовилися продовжувати справу), кримінальну справу проти видавця спеціалізованого закритого журналу для геїв і лесбійок (справу закрили за амністією), позов «Блика», а також оскарження положення про розмежування еротики і порнографії. «Ми 2 роки шукаємо клієнтів, але, на жаль, телерадіомовники поки що не наважуються оскаржувати приписи експертної комісії, оскільки бояться регуляторного органу», – констатував пан Яворський. Також він зазначив, що судові експертизи, проведені у справах УГС, визнали, що більшість із прикладів, у яких НЕК вбачала порнографію, нею не є.

 

За словами Тараса Шевченка, якщо галузь живе спокійно і її не лихоманить, ніхто не має наміру самообмежуватися (тобто саморегулюватися). Це відбувається в разі загрози серйозного державного втручання. В Україні вже діє серйозне державне регулювання, а отже, українські медійники до моральних самообмежень абсолютно готові. Ці слова підтвердила й виконавчий директор асоціації «Індустріальний телевізійний комітет» Катерина Котенко. Вона розповіла, що з 2007 року ІТК розробляє своєрідний практичний кодекс – правила членів ІТК, які включають і морально-етичні аспекти діяльності. «Ми вивчаємо американський, британський, французькі кодекси. Але в них усі пункти є дуже глобальними, ми ж хочемо їх прописати детальніше», – пояснила вона. Можливо, правила будуть оприлюднені вже цього року. На думку пані Котенко, ці правила могли б стати кодексом саморегулювання для всієї галузі, а не лише для членів ІТК.

 

У підсумку учасники погодилися з модератором дискусії Тарасом Шевченком, що регуляторну компетенцію стосовно телевізійної галузі повинні мати тільки Нацрада і Державна служба кінематографії, а не НЕК. 30 березня має відбутися засідання Громадської ради при Нацраді, де члени Громадської ради внесуть це положення до своїх рекомендацій.