Слава телекомпанії «АТВ» при Одеській академії зв’язку імені О. Є. Попова є значно ширшою, аніж її аудиторія. Бо навіть ті, хто ніколи не був глядачем каналу, бачили в інтернеті яскраву нарізку палких ескапад Григорія Кваснюка, ведучого програми «Правда», що виходить на каналі. Щось на кшталт передреволюційної «5-хвилиники ненависті» «Проте», з її незмінним об’єктом антивикривального пафосу – Ющенком та «іже з ним». Ось кілька цитат:

«Пока при власти эти – нацики-щмацики-прикоцики», «Вы понимаете, в обществе под руководством каких дегенератов мы с вами вынуждены прибывать», «Ходил, смотрел на эти рожи – святое желание заехать в ухо», «Надо было пустить, чтобы не только весь город, но и весь мир увидел – какое свинячье рыло у тягнибоковоской “Свободы” и этих так называемых козачков из Львова, Тернополя и прочей публики», «Они называют себя украинцами, на самом деле фашисткая прихвостень Гитлеру», і апофеоз «Западноукровское быдло понимает только один язык – язык кнута, не оружия, а именно кнута. Сучьи холопы, внуки и правнуки холопов... Разговаривать с этими уродами бесполезно. Вся история западенщины – это история рабства».

Скажу відверто: мене це не так обурює, як дратує. І не так слова «бидло» чи «нацики-шмацики», як уся ця істерична риторика, в якій бажання засандалити комусь у вухо гордо йменується «святим». Проте питання в іншому: чи йдеться тільки про приватне роздратування?.. Бо не менше за Кваснюка мене дратують, припустімо, Світлана і Віталій Білоножки та «Мелодія двох сердець». Кітчева соціальна реклама «Моя Україно!» (ну хто їм сказав, що тут має бути клична форма? І взагалі – нащо вони це роблять так?). Небажання деяких пасажирів метро користуватися дезодорантом. Але... я точно знаю, що за це з метро не висаджують. Та й кітч не є підставою для зняття з ефіру чи зовнішніх носіїв (хоча й мав би бути:))...

Так от: яким чином трактує Кваснюка і, припустімо, його вислів «западноукровское быдло» суспільне право і чи має воно важелі для того, щоби нейтралізувати ці впливи для тих, хто сприймає їх як не просто неприємні, а образливі? 

На засіданні 17 червня Нацрада зробила спробу «висадити з вагону» за неприємний запах компанію АТВ, проте змушена була відступити. Приводом для розгляду «справи АТВ» стали матеріали позапланової перевірки, призначеної в грудні минулого року. Як відомо, 12 грудня 2007 року Національна рада з питань телебачення і радіомовлення вирішила звернутися до суду щодо анулювання ліцензії телекомпанії АТВ при Одеській національній академії зв’язку імені О. С. Попова. Підставою для звернення стали ті самі ознаки порушень статей 6 закону «Про телебачення і радіомовлення» («Неприпустимість зловживання свободою діяльності телерадіоорганізацій») та 34 Конституції України. У свою чергу, гендиректор телекомпанії Борис Ємець просив не карати всю телекомпанію за порушення одного журналіста.

Тоді ж було призначено позапланову перевірку, яка й виявила порушення умов ліцензії компанії в частині мови (за ліцензією – 63%, а за результатами моніторингу – 16,3%), а також недотримання загального обсягу мовлення (за ліцензією – 24 год/добу, а за два дні перевірки ці показники були 17 і 20 год/добу). На думку членів Нацради, які проводили перевірку, мовлення компанії (тобто та сама програма «Правда») й досі має «ознаки порушень» тої самої ст. 6 – зловживання свободою діяльності ТРО. Директор компанії в письмовому поясненні визнав, що ведучий Григорій Кваснюк таки вживає у своїй програмі вислови, що можуть бути образливими для певних груп населення і містять заклики до агресивних дій. Проте… Проте записи програми, продемонстровані на доведення цих тез на засіданні, були аж надто непереконливими. Принаймні, багато менш переконливими, ніж моніторинг ентузіастів, викладений на YouTube.

Кваснюк про Гурвіца (04.04.2008): «Прошло три года и вместо спокойного города Одесса опять превратилась в развороченный улей, разделенный на этих и этих. Причем количество тех, кто за Гурвица, стремительно уменьшается: чем больше он работает, тем больше народа его откровенно не любит, а очень многие переходят к следующей стадии – к ненависти. И мне искренне жаль Эдуарда Иосифовича, так как никому не могу пожелать, чтобы его ненавидели».

Кваснюк про російську мову (18.04.2008): «Вчера город узнал о том, что объединение “Родина”, областной комитет Компартии начинает следующий этап кампании “Я говорю по-русски”... Понятие “я говорю по-русски” нужно рассматривать чуть шире, чем я “борюсь за свое право говорить по-русски”. Прежде всего, речь идет о праве говорить, жить, общаться на родном языке. В данном случае речь идет не только о родном, но и о том языке, на котором говорят без исключения представители всех 130 с лишним национальностей: русский язык тем и является особенным, в отличие от всех остальных языков. И попытки его заменить – хоть украинским, хоть английским – ничего не даст. Это веками сложилась ситуация, когда русский язык является языком межнационального общения».

Обговорення питання, наскільки правомірним є застосування 6-ої статті до «АТВ», переросло в дискусію про інформаційний баланс, журналістські судження і зловживання свободою слова.

На застосуванні 6-ої статті особливо наполягав голова Нацради Віталій Шевченко. Підставою для цього, на його думку, мала би стати відсутність інформаційного балансу в програмах Кваснюка – пан Шевченко цитував: «Одна з вимог журналістики – це подавати різні точки зору. Якщо іде однобічна інформація, яка не припускає ніяких заперечень, спростувань, можливостей апелювати до того, що щодня показують у цих передачах – це є абсолютне зловживання свободою слова. На цей предмет в нашому законі є лише стаття на яку і послалися: стаття 6. (ст. 6 п. 1.: “Телерадіоорганізації в інформаційних блоках зобов'язані подавати інформацію про офіційно оприлюднену у будь-який спосіб позицію всіх представлених в органах влади політичних сил”)»; «Я продовжую наполягати на тому, що це елементарне до свинства зловживання свободою слова. Я не побоюся ніде про це говорити. Це найгидкіше, що є в журналістиці... Якщо в нас це на сьогоднішній день недостатньо документовано, то я згоден вилучити посилання на цю статтю з проекту рішення... Але якщо будуть аргументовані матеріали, що насправді це йде в одні ворота гра в ефірі й ніяка інша думка неприпустима, незважаючи на те, що зачіпається честь і гідність людей, тоді окремо повернутися до цього питання. Але те, про що йдеться, це ганебне для журналістики явище й інакше, як зловживання свободою слова, його не назвеш».

Із паном Шевченком полемізували його колеги: Тетяна Мокріді кваліфікувала сказане Кваснюком як журналістські «оціночні судження» (ідеться про програми, продемонстровані на засіданні), Андрій Мірошниченко наголосив на делікатності застосування 6-ої статті («Я би дуже обережно застосував цю статтю. Бо тільки-но ми це зробимо, як із нас зроблять політичних цензорів...»), а Віктор Понеділко наполягав на тому, що ключовим питанням є – чи були звернення до телекомпанії з вимогою спростувати подану Кваснюком інформацію. Якщо так – то є порушення закону, якщо ні – то про яке порушене право на спростування ідеться?

Саме подібне звернення і відмова телеканалу була би й справді законною підставою для застосування 6-ої статті. Але ж чи є такі звернення?.. В іншому разі усі розмірковування про баланс такою підставою, як на мене, не є. Хоча б тому, що в статті йдеться про новини «інформаційної програми», а програма «Правда» ніякою інформаційною програмою не є. А вимагати двох точок зору від публіцистики – це все одно що добиватися балансу від, приміром, програми «Імперія кіно»: мовляв, нехай той, хто сказав, що «Термінатор» – класний фільм, наведе точку зору експерта, який висловить протилежний погляд. Інакше, мовляв, дезінформація.

Телеканал «АТВ» пов’язують із депутатом Одеської міськради Ігорем Марковим (група «Родіна»). Про бізнес-інтереси Маркова можна дізнатися на сайті Сергія Руденка «Досье». Тоді різкі «політичні» виступи телеканалу пов’язані ще й із загостренням боротьби на будівельному ринку Одеси, де Марков є одним із серйозних гравців (компанії «Славянский Альянс» та група «Инкор»). Вимагати від партійного каналу балансу – це все одно що очікувати від католицького радіо подавати точки зору всіх християнських конфесій щодо питання походження Святого Духа. Або від сайту Нацради – висвітлення всіх позицій, зокрема позицій глядачів та мовників у новині (!) «Чергова скарга представників провайдерів програмної послуги – свідчення провалу їхніх безвідповідальних дій, що завдали величезних збитків галузі».Питання тільки в тому, що в Україні католицького радіо бути не може. І демократія чи свобода слова тут ні до чого. Польща, приміром, цілком демократична країна, а католицьке радіо «Марія» там є... Так, конфесійна ситуація в нас інша, та все одно – чом би й ні?

Але закон «Про ТБ і РМ» твердий: такого бути не може (обмеження на заснування теле- і радіоорганізацій як партійними, так і релігійними організаціями). Партійна газета – будь ласка. Партійний телеканал, бодай кабельний, – ні.

Логіка цієї вимоги мені зрозуміла, а от як ця логіка має узгоджуватися з практикою – ні. Більше того, при високому рівні політизації і злитті капіталу й політики подібна норма є просто лицемірством: адже імітація безсторонності фактично партійними ЗМІ є багато більшим злом (на мою думку), ніж легалізована партійність. Звісно, це питання іншої дискусії. Але так чи інакше фігуранти цієї історії є заручниками того, чи відбудеться ця дискусія взагалі.

Поки ж незалежні юристи, так само як і Нацрада, вбачають усі підстави застосовувати ст. 6 до діяльності «АТВ». Юрист Інституту медіа права Ігор Розкладай аргументує це так:

«Стаття 6 закону “Про ТБ і РМ” говорить про те, що не допускається використання телерадіоорганізацій, зокрема, для

• пропаганди винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження;
• поширення інформації, яка порушує законні права та інтереси фізичних і юридичних осіб, посягає на честь і гідність особи;
• закликів до розв'язування війни, агресивних дій або їх пропаганди».

«Очевидно, що ті висловлювання, що я побачив на YouTube, про не-існування української нації, “західноукраїнське бидло”, “дати в ухо”, мають ознаки тих дій, які забороняються вчиняти ТРО. Хоча для впевненого твердження слід мати результат бодай філологічної експертизи і переконливі дані моніторингу», – аргументує свою думку медіаюрист.

Справа зараз у суді. Причому, суд розглядає одразу два позови – позов Нацради до телекомпанії про анулювання ліцензії (ст. 6 закону «Про ТБ і РМ» та ст. 34 Конституції України), а також позов телекомпанії – про анулювання рішення Нацради щодо анулювання ліцензії телекомпанії. Отже, найближчим часом ми стежитимемо за тим, хто ж все-таки кого анулює... До речі, за прогнозами юристів, процес обіцяє бути тривалим: за словами Олега Шосталя, заступника начальника юридичного управління Нацради, справа по суті ще не розглядалася – поки тільки заявляються клопотання. До того ж справа є досить складною: ми не змогли пригадати випадків застосування в Україні статті 6, так само як не пригадав цього і пан Шосталь.

Враховуючи делікатність застосування цієї статті, особливо вагомим стає питання доказів. Вони мають бути не просто переконливими – а надзвичайно переконливими. Так, Ігор Розкладай, коментуючи це питання, висловлює позицію, суголосну зі словами Андрія Мірошниченка: застосування 6-ої статті може бути небезпечним прецедентом з точки зору запровадження політичної цензури («Найбільш законний спосіб – судовий розгляд, тоді Національну раду не звинуватять у цензурі і розгляд справи бодай потенційно буде забезпечувати рівність учасників»). А отже, говорить він, дієвішим способом боротьби проти можуть бути індивідуальні судові позови:

«Боротися з такими програмами просто і непросто водночас. З одного боку, будь-який мешканець Західної України чи особа, яка походить з того регіону, може подати на цього пана в суд за захистом честі, гідності і ділової репутації, де і доводити, що така програма, наприклад, створює такі настрої у мешканців Одеського регіону, за яких західняку буде щонайменше некомфортно (а то і небезпечно) перебувати в цих краях; або доводити, що такі програми створюють негативний імідж карпатського регіону і шкодять туризму – аргументи завше знайдуться».

Теоретично будь-яка людина, яка вважає, що її особисто образили слова Кваснюка «западноукровское быдло», могла би не тільки вимагати від компанії спростування (причому в тій самій програмі і в тому ж самому обсязі :)), а й сплати моральної шкоди. Спростування міг би вимагати від компанії Президент Ющенко і мер Гурвіц. Але ж вони чогось цього не роблять... Можливо, тому що для них це теж є радше «естетичний воляпюк», ніж «образа честі й гідності»? Відверто кажучи, для моєї «несвідомості» Кваснюк – це передовсім естетичне непорозуміння, й аж десь наостанок політичний опонент.

Я перепрошую, можливо, за надмірну політичну лояльність, але далеко не певна, що якби пан Кваснюк розповідав на весь світ, що я розумію лише «язык кнута», то я пішла би подавати на нього до суду. Хоча довести там, що я розумію й яку-небудь іншу мову – англійську, приміром – мені було би досить легко. Багато легше, ніж Кваснюкові – те, що я розумію лише «язык кнута». Бо це ніякі не оціночні судження. Це елементарне поширення неправдивих відомостей.

Ігор Розкладай пояснює, що є й інший варіант, менш витратний для нервової системи: «ігнорувати такі програми, падіння рейтингу зазвичай сприяє зникненню програм із ефіру». Власне, поки що Нацраді теж довелося деякі речі проігнорувати в своєму останньому рішенні – щодо винесення попередження «АТВ» лише за порушення ліцензійних умов у частині мови та обсягу мовлення. На жаль, проігнорувати за браком доказів.

Небезпекою є те, що ця ж ситуація – відсутності переконливих аргументів – може повторитися і в суді. І що «АТВ» вдасться довести, що неприємний запах – не тільки норма, а й правило.