У першій частині тексту читайте про початки кіноіндустрії в Україні, стрімке зростання й обвал нашого ринку, переважні жанри кіноперегляду та його трансформацію, а також три категорії кіноринків світу.

Тепер — про зміну вартості квитків у світі та в Україні, відвідуваність кінотеатрів, цифровізацію й мультиплекси, а також особливості українського кіноринку та потребу в протекціонізмі.

Середня вартість квитка

Збільшення ринку тісно співвідноситься зі зростанням вартості квитка. Разом із тим, якщо розглядати довгострокові періоди, то іноді за різким збільшенням вартості квитка спочатку слідує вирівнювання або навіть зростання ринку, а потім відбувається зниження, що, можливо, певною мірою пов’язане саме з підвищенням вартості квитків, яке сталося в попередній період. У наведеній нижче таблиці подано вибіркові дані щодо динаміки зміни цін на квитки в деяких країнах. Безумовно, на світових ринках ціни на квитки загалом зростають, однак цей процес має неоднорідний характер.

Примітка до таблиці: 1 — 2021 рік; у 2013-му ціна квитка була $5,2.

Вартість квитка в Україні, якщо порівнювати її з ВВП на душу населення, можливо, найдорожча в Європі. У 2022 році ціна на квиток (до початку війни) знову підвищилася та становила приблизно $4,2-4,3, але у другому півріччі знизилася на 10—15%. У 2023 році середня вартість квитка знову зросла: «Аватар: Шлях води» — 166 грн, «Люксембург, Люксембург» — 149 грн, «Памфір» — 140 грн, «Мавка» — 120 грн. Кінцевий результат 2023 року передбачити важко, тим більше — його доларовий еквівалент, але зрозуміло, що за цим показником наш ринок працює на межі своїх можливостей.

Відвідуваність

Один із ключових показників кіноринку — відвідуваність на 1 людину (per capita). У дуже невеликій групі країн цей показник вищий за «2» (і всі ці країни, окрім Малайзії, мають ВВП на душу населення більший за 45 тис. дол.). На великих ринках відвідуваність per capita істотно підвищилася лише в Південній Кореї та Нідерландах, тоді як показники США за період 2001–2019 років знизилися на 40%.

Примітка до таблиці: 1 — умовний розрахунок (згідно з кількістю людей, які цього року перебували на території України).

У Польщі 2019 року відвідуваність становила 1,6 (2022 року — 1,1), тоді як в Україні цей показник у найкращі роки рідко коли був вищим, ніж 0,8. Не має сенсу розраховувати, що якимось чином зараз в Україні зросте відвідуваність. У кращому разі вона повернеться на рівень 2019 року (0,8). З часом, звісно, можна сподіватися, що відвідуваність у нашій країні (у віддаленій перспективі) досягне рівня, який був у східноєвропейських країнах до пандемії (1,2–1,7). Якщо ми зажадаємо мати відвідуваність як, скажімо, в Естонії (2,8 у 2019-му), нам варто згадати, що це пов’язано з випуском 20–25 власних фільмів на рік і щільністю кінозалів на 1 млн осіб, яка майже вп’ятеро перевищує нашу.

Цифровізація. Загальні обсяги виробництва. Мультиплекси

У зазначений період відбувся майже повний (і раніше мало ким прогнозований) перехід кінопоказу на цифровий формат. Сьогодні у світі фільми демонструють на понад 212 тис. екранів, 42 тис. з яких розташовані в Північній Америці, а 43 тис. — у Європі (включно з Туреччиною та Росією).

Кількість екранів в українських кінотеатрах — 663 шт. (на грудень 2021 року).

Цифровізація принципово вплинула на розширення ареалу прокату кінофільмів: до появи цифрових копій кінотеатри невеликих міст не мали можливості брати у прокат стрічки «першим екраном» (умови такої можливості полягали в мінімальній гарантії, розмір якої залежав, зокрема, й від вартості друку 35 мм фільмокопії, яка часто була більшою за розмір імовірного заробітку).

Левова частка доходів розвинених ринків припадає на багатозальні кінотеатри (мультиплекси). Найбільшими операторами ринку є мережі мультиплексів (українські мережі «Мультиплекс» та «Планета кіно» сукупно отримують близько 50% доходів).

Щорічно у світі професійного кінематографа виробляють приблизно 8-9 тис. фільмів. Найбільшим виробником вважається Індія: у період до пандемії в цій країні знімали до 2,5 тис. фільмів на рік (у США в той же час знімали приблизно 800 фільмів на рік, а в Китаї близько 1 тис. шт.). Після пандемії світовий процес виробництва фільмів відновився у 2022 році на 92,4%, проте в Україні виробництво багатьох проєктів призупинено.

Український ринок і перспектива лінгвістичної модернізації

Огляд розвитку світового кіноринку показує, що український ринок посідав на ньому, якщо брати до уваги динаміку позитивних змін, одну з найкращих позицій. Утім, зараз наша кіноіндустрія переживає не найкращі часи. Якщо більшість країн має сьогодні шанси вийти на показники 2019 року вже найближчим часом, в Україні це навряд чи відбудеться: наш дохід у 2022 році становив 32% від показників 2019-го — це найгірший показник у світі, і ми розуміємо, що він не повною мірою пов’язаний із наслідками пандемії. Можливо, підсумки 2023 року будуть трохи кращими за результати 2022-го, однак навіть якщо вони будуть принципово кращими за очікувані, набагато важливішим є інший результат, який намічається: завдяки успіху фільмів «Мавка» (152,6 млн грн), «Люксембург, Люксембург» (34 млн грн) і «Памфір» (11,4 млн грн) частка фільмів національного виробництва в загальних зборах обіцяє бути рекордно високою (за перші 5 місяців 2023 року вона дорівнює близько чверті від зборів). До цього слід додати сукупні результати міжнародного прокату фільму «Мавка»: вони склали близько 12,9 млн дол. (для будь-якого східноєвропейського фільму зібрати таку суму за межами власного ринку — явище унікальне).

• Читайте також: «Мавка», «Памфір», «Щедрик», «Люксембург, Люксембург»… Що далі?

Провідна п’ятірка національних фільмів країн Східної та Центральної Європи (2022):

Ще одна сума для порівняння: прокат у 22 країнах успішного франко-бельгійського мультфільму «Кролецип і Хом’як Темряви» (2022) дав 10,8 млн дол.

Доходи українських фільмів, здобуті в екстремально складних умовах, ніби натякають на те, в якому напрямку дії держави можуть мати безпрограшний результат. Незалежно від усіх політичних контекстів, нехай у кінці року вони будуть навіть найпозитивнішими, на такому ринку, щоб він працював до пари своєму унікальному потенціалу, найімовірніше, потрібні протекціоністські заходи (щонайменше — зі стимулювання національного виробництва). Однак найменше саме таким заходом виглядає поданий до Верховної Ради законопроєкт про перехід на показ англомовних фільмів мовою оригіналу із субтитрами.

За умови реалізації такої реформи, частина глядацької аудиторії припинить ходити в кіно (чи ходитиме значно менше). Хто ці люди? Мені вбачається, що серед них:

1) діти, які ще не вміють читати;

2) літні люди (через додаткове навантаження на зір);

3) діти молодшого та середнього шкільного віку (з огляду на їхню неспроможність концентрувати увагу на субтитрах довше 45 хвилин);

4) глядачі інших вікових груп (зокрема ті, кого від початку не влаштує додаткове навантаження на зір);

5) глядачі, які після перегляду на пробу не будуть задоволені результатом (глядач на власному досвіді переконається, що це, загалом, не так уже й просто — одночасно стежити за зображенням і текстом, не кажучи вже про те, що це знижує якість враження від фільму, адже фільм ідуть дивитися як видовище — це головна відмінність, головна тенденція сучасної кіноіндустрії, з позначення якої ми й розпочали цей огляд).

Зрозуміло, що в дуже віддаленій перспективі, вимірюваній, мабуть, десятиліттями, могло би вирости нове покоління людей, яке сприйматиме англомовні фільми в оригіналі так само легко, як це відбувається і в деяких західних країнах. Однак це не відбудеться відразу, і ми так чи так зіткнемося з проблемами насамперед на стартовому етапі. З огляду на те, що в нас уже склалася досить усталена традиція перегляду іноземних фільмів у дубльованому вигляді, на нас, імовірно, очікує ланцюгова реакція цілої низки проблем, негативні наслідки від яких не можна порівнювати з можливою користю.

Антон Пугач, колишній керуючий партнер «Мультиплекс холдингу», колишній директор «1+1 Сінема» та мережі «Кінопалац»

Фото: Getty Images