У жовтні у Франції минув традиційний Каннський телеринок, де виробники з усього світу представляють свої проєкти, серіали і формати. Українські канали на подібних подіях щороку шукають нові ідеї, а також покупців для власного контенту. Цього року на ринку були організовані українські стенди та спільні презентації продюсерів, і Україна була у фокусі уваги. А от російські компанії участі в ринку не брали. За словами учасників заходу, міжнародні партнери вирішили відмовитися від дистрибуції, закупівлі російського контенту й спільного виробництва з Росією. Про те, як проходив телеринок, його особливості, нові партнерства і спільне виробництво «Детектору медіа» розказали  представники медіагруп Starlight Media та «1+1». Зараз публікуємо коментарі Асі Батаєвої-Докаленко, виконувачки обов’язків директорки департаменту з монетизації контенту Starlight Media.

— Асю, розкажіть, що для вас було головним на цьому телеринку?

— На початку та в середині осені відбулися декілька телеринків: Serial Killer у Чехії, Mia Market в Італії та MIPCOM у Франції. Нашими пріоритетами були представлення проєктів, які створили команди групи до великої війни й під час війни, продажі й копродукція.

Цього року нас підтримали й українські партнери. Завдяки зусиллям компанії Media Resources Management були організовані українські стенди, які працювали і на весняних, і на осінніх ринках, а також спільні презентації українських продюсерів. Специфіка цього року була в безпрецедентному фокусі на Україну. Завдяки підтримці міжнародної спільноти ми змогли знайти нові види партнерства, де зможемо органічно працювати з деякими новими для нас ринками, наприклад, Великої Британії чи Італії. Раніше ми переважно купували там контент і формати, а зараз розглядаємо нові способи взаємодії.

Ми також продовжуємо співпрацю з українськими продакшенами. І з огляду на нашу стратегію комунікації з міжнародними телевізійними організаціями ми націлені на те, щоб контент, створений незалежними продюсерами України, був не тільки показаний на каналах і диджитал-сервісах групи, але й побачений світом.

— Який контент представляли українські компанії? Зокрема ваша медіагрупа.

— Українські компанії презентували багато документальних фільмів, що стосуються поточних подій. Міжнародні колеги шоковані, що попри важкі умови, в яких доводиться працювати нашим творцям, вони народжують сильні ідеї та професійно їх втілюють. Зарубіжні колеги хочуть нам допомогти, щоб ми змогли показати наш контент світу, де є велика цікавість до нашої культури.

З точки зору контенту, представленого на телеринку, більшість — документальні фільми, а також серіали на стадії розробки. Важливі теми, яких торкаються наші творці, — це підтримка наших співвітчизників у різних країнах, життя в реаліях війни, наша культура, історії взаємодії України з іншими країнами протягом її існування. Серед проєктів, які ми представляли, — ігровий серіал «Really?» Євгенія Туніка, створений у співпраці з його ученицями. Цей серіал виборов перемогу на MIPJUNIOR Project Pitch у Каннах. Серіал «Полкан», який торік потрапив до The Wit Fresh TV Fiction — списку найцікавіших серіальних новинок світу, — запустився минулого місяця на Новому каналі і став лідером слоту згідно з вимірюваннями, які зараз можливі в Україні. Увагу партнерів привернули проекти Pictures From War та Hybrid War, створені командою Starlight Doc.

— Які країни та компанії цікавились українським виробництвом?

— Більшість країн Європи. Ми ведемо перемовини з Британською асоціацією телепродюсерів PACT, із продюсерами країн Скандинавії, Східної та Західної Європи. Ми також спілкуємося з Канадою і США. Але я б не сказала, що всі контакти з’явилися завдяки великій війни. Ще до її початку в нас у роботі були близько п’яти проєктів для міжнародного копродакшену. Ми узгоджували угоди з Хорватією та Угорщиною, вели перемовини з Польщею та Ізраїлем. Було би чудово, якщо ми змогли б їх реалізувати за більш спокійних умов, у розміреному робочому ритмі. Зараз ця активність пришвидшена завдяки потужній мотивації та розумінню, що необхідно докласти максимум зусиль, щоб індустрія вижила попри обмеження в ресурсі. Це командна робота, яка від усіх нас потребує постійних надзусиль.

— Чи вплинула велика війна в Україні на виробництво інших країн?

— Частково — так. Деякі з українських продюсерів, які переїхали в інші країни, далі працюють разом із нами, створюють новий контент і додають суттєву production-value до проєктів, що виробляють інші країни.

Українські творці мають достатньо великий досвід. Завдяки буму закупівлі форматів, що стався у 2010-х роках, ми швидко вийшли на високий рівень. Форматники визначали наші адаптації як одні з найкращих у світі. Коли в мене була нагода судити проєкти для міжнародних фестивалів, було цікаво виявити, що наш рівень виробництва близький до рівня, наприклад, Канади. І це при тому, що наші бюджети були суттєво нижчими. Наше виробництво й індустрія в цілому за роки незалежності піднялися до того рівня, який відповідає стандартам міжнародного ринку.

— Чи були пропозиції щодо спільного виробництва проєктів про війну?

— Так. Поки що не можу розголошувати, які саме, але щойно ми дійдемо згоди з партнерами щодо них, обов’язково повідомимо. Їх було чимало. (Усміхається.)

— Чи готові були учасники домовлятися про копродукцію?

— Так, вони відкриті до цього. Виробництво в Україні зараз — специфічна тема. Ми всі розуміємо, що не можемо долучати іноземний каст та групи до зйомок у містах, де все ще тривають обстріли. Але при цьому ми можемо займатися кодевелопментом, який займає суттєвий період у спільному створенні та розробці ідей. Тому зараз у скриптеді ми фокусуємося саме на цьому. Що ж до копродукції документальних фільмів, то Starlight Media має надзвичайні можливості завдяки відеоматеріалам, знятим новинарями, і нашим працівникам, які є професіоналами високого класу. Під замовлення партнерів ми можемо робити дозйомки на території України під час воєнного стану і створювати контент разом.

— Чи багато було представлено документальних проєктів?

— Співвідношення скриптеду і доку в нас приблизно 50 на 50. З тих проєктів, які особливо відзначили на міжнародних ринках, — уже згаданий Pictures From War, проєкт про фотографії, зроблені під час війни, які потрапили на шпальти міжнародних медіа та змінили життя і героїв, і фотографів. Його створенням займається команда Олени Моторіної. На проєкт відгукнулися США, Велика Британія, Бельгія, Канада. Ми спілкуємося з ними щодо подальшої дистрибуції. Крім цього, у виробництві є фільми, які теж викликають зацікавленість партнерів: «Рейв Толока» про незвичний соціальний феномен відновлення населених пунктів, що постраждали від бомбардувань, за ініціативою прихильників електронної музики; Under your skin — документальний фільм про тату-художницю з Херсона, яка зробила близько 50 перекритих татуювань, щоб уберегти своїх клієнтів від смертельної небезпеки. «Мадонна» — фільм про вагітних жінок під час війни від нашої продюсерки Саші Ткаченко, яка сама була на сьомому місяці вагітності 24 лютого, — також був презентований багатьом міжнародним партнерам і дістав багато відгуків. Але це не все, ми маємо ще багато проєктів на різних стадіях розробки.

— Хто з України брав найактивнішу участь у телеринку?

— Можу відзначити колег із «Film.ua», «1+1», Суспільного. Багато проєктів у розробці мають  і незалежні продакшени.

— Чи були присутні на телеринку російські компанії?

— Російських компаній на телеринку не було. Офіційно вони ніде не були представлені. І загалом та позиція, яку зайняли наші міжнародні партнери, — це відмова від дистрибуції, закупівлі російського контенту й спільного виробництва з Росією.

— Які формати на ринку були найбільш популярними? Які тенденції у форматах серіалів ви би могли відзначити?

— Лишаються популярними детективи, процедурали, драми різних піджанрів та комедії. Ринок контенту далі створює історії, що будуть цікаві широкому глядацькому колу. Мені особисто подобається проєкт The Ark, у якому різні за світоглядом люди шукають порозуміння у співпраці. Із серіалів діамантом цього сезону для мене став проєкт Netflix та Ніла Геймана The Sandman.

— На вашу думку, який контент зараз потрібен українському глядачу? І чи були такі міжнародні ідеї, які би задовольняли цю потребу?

— На мою думку, українському глядачеві необхідні два типи контенту. Це важливі новини та контент, який може допомогти хоч на якийсь час відволіктися від жахів воєнного часу. Для того, щоб мати можливість задовольнити другу потребу, ми отримали значну підтримку від мейджорських компаній та від незалежних дистриб’юторів контенту. Нам пропонують контент безкоштовно чи з величезними знижками, щоб ми могли підтримувати свого глядача, поки не можемо повноцінно виробляти самі. Бо той контент, який ми виробимо в копродукції з міжнародними партнерами, буде представлений залежно від того, коли закінчиться війна, але скоріше за все не раніше 2024 року.

Ми розробляємо контент про наше сьогодення, про нові реалії, в яких ми всі опинилися. Їх необхідно фіксувати й у форматі документальних проєктів, і художніх. Якщо ми подивимося на суть драми загалом, то це завжди про персонажів, які опинилися у незвичайних для себе обставинах і борються з ними. І я думаю, що більше, ніж це роблять українці у 2022 році, це не робить ніхто. Мешканцям інших країн цікаво, як саме ми це робимо, де знаходимо цю наснагу, ресурси для існування у важких умовах, у чому саме наша національна ідентичність і особливість, як саме серед українців виявилась така кількість супергероїв. І ми маємо показати наших супергероїв світові.