До складу Національної асоціації медіа входить понад сто теле- і радіокомпаній, здебільшого регіональних. Частина з них у час великої війни опинились на окупованих або прифронтових територіях. Деякі виїхали у відносно безпечні регіони та мусили наново починати свою роботу; сумські та чернігівські медіа відновлюються після звільнення цих регіонів. Деяким медіа, які залишились працювати в окупації, закидають співпрацю з росіянами. Але навіть у далеких від фронту регіонах мовники опинились у скруті через падіння рекламного ринку. НАМ підтримує їх ґрантами й допомагає шукати способи вижити під час кризи. Детальніше про це говоримо з виконавчою директоркою асоціації Катериною М’ясниковою.

— Катерино, яка зараз ситуація з теле- і радіокомпаніями, які входять до Національної асоціації медіа? Хто закрився, хто призупинив роботу, хто далі мовить?

— Значна частина наших членів, зокрема в центральних і західних областях України, працюють далі. Є компанії з Чернігова, Сум і Харкова, які відновили мовлення після звільнення. Є такі, що досі в окупації, з частиною з них нема зв’язку. Зокрема це херсонські канали, радіостанція в Балаклії Харківської області (коли ми говорили з Катериною, Балаклія ще не була звільнена, — ДМ), телеканал із Бердянська.

Я не вважаю, що компанія закрилась, якщо вона далі виробляє контент і зберегла сторінки на ютубі, фейсбуку, в інстаграмі. Наприклад, так сталося з маріупольським телеканалом ТВ-7. Канал працює в ютубі та соцмережах і є одним із небагатьох телеканалів Донеччини, що не припинили роботу під час великої війни. Більшість працівників каналу виїхали з Маріуполя і працюють у Києві, Дніпрі та Запоріжжі. Кореспонденти каналу завдяки підтримці НАМ змогли організувати собі робочі місця на базі інших медіакомпаній у Дніпрі і Запоріжжі; працівники, які переїхали до Києва, працюють в офісі НАМ. Анна Овчаренко з ТВ-7 розповіла, як вони виїжджали з Маріуполя (перша і друга частини).

Також на ютубі, сайті та в соцмережах працює слов’янський телеканал «С-плюс». Більшість працівників виїхали, дехто — за кордоном. Кілька їхніх операторів залишились у Слов’янську, тому вони можуть знімати відео. Спершу просто знімали й викладали, а тепер завдяки підтримки НАМ почали робити з цього відео професійні журналістські матеріали.

Наші учасники з Сєвєродонецька — «Донбас-онлайн» — намагались відновити роботу в Чехії, однак у них не вийшло, й вони попросили НАМ про допомогу. Багато працівників звільнилися, а з тими, хто залишився, призупинили дію трудових договорів, бо не було чим платити зарплатню. Однак керівництво шукає гранти й інші можливості, щоб відновити роботу.

Зараз думаємо, як допомогти Бахмуту. В будівлю «Вільного радіо» влучив снаряд. Команда, на щастя, встигла виїхати. Це дуже крутий проєкт, який робить якісний україномовний продукт.

— Яким регіональним компаніям удається відновити роботу після звільнення територій?

— Наприклад, телекомпаніям «Новий Чернігів» і «Дитинець» із Чернігова, СТС із Сум. Сподіваємось, що таких компаній ставатиме більше. У кожного своя проблема: комусь влучили у студію, у когось розгромлене житло. Але спільна проблема в усіх — повна відсутність місцевого рекламного ринку. Бізнес у звільнених областях лише починає відновлюватись, рекламу ніхто особливо не купує.

— Чи багато компаній, які входять до НАМ, не змогли виїхати з окупованих територій?

— Так, деяким не вдалося. Наприклад, каналу з Бердянська.

Із частиною компаній втрачений зв’язок. Із іншими ми періодично зв’язуємось, аби перевірити, чи всі живі й чи не потрібна допомога з евакуацією. Звісно, ми не можемо гарантувати таку допомогу, але можемо спробувати. Дехто боїться прослуховування, дехто просить допомогти виїхати через Росію. Наприклад, були випадки, коли люди виїжджали через Владикавказ у Грузію, а там уже наші грузинські колеги зустрічали й переправляли їх через Польщу в Україну.

Окрема ситуація в Херсоні і Мелітополі. Є кілька членів НАМ, щодо яких у тому числі у вашому виданні була інформація про підозри у колабораціонізмі. Власники однієї з херсонських компаній зв’язуються зі мною й кажуть, що це неправда. Інші не йдуть на контакт. Що з ними, я не знаю. Багатьох людей на окупованих територіях зараз прослуховують і вони бояться говорити.

На прямі запитання від мене або правління НАМ вони кажуть: «У нас усе віджали, ми вже не маємо стосунку до того, що робить компанія». При цьому місцеві активісти та журналісти, які звідти виїхали, стверджують, що насправді медіа домовилось з окупаційною владою.

Керівництво компанії «ВТВ плюс» я знаю багато років. Віталій Каменський був членом правління НАМ, він працював із великими американськими проєктами, був активним учасником медійної спільноти. Ще у квітні він виходив на зум-зустрічі з нашими учасниками. Я радила їм виїжджати, але вони не поїхали, тому що вважали, що потрібні там, бо довго були єдиним українськомовним каналом місцевої інформації в регіоні. За моєї участі вони зв’язувались із Нацрадою і писали заяву про призупинення ліцензії.

(У червні «Детектор медіа» аналізував продукт телеканалу «ВТВ плюс», який входить до НАМ. У матеріалах цього каналу, який мовить російською, легітимізується окупаційна влада, а українські війська називають агресорами. Зокрема в ефірі каналу працює власниця каналу Тетяна Каменська, беручи інтерв’ю у самозваного керівника окупаційної адміністрації Володимира Сальда, — ДМ.)

Я не захищаю представників каналу. І насправді не знаю, що там відбувається. Я дуже хочу, щоб наша армія звільнила ці регіони, і ми змогли розібратись із ситуацією на місці. Колабораціонізм — це злочин, і його слід розслідувати як злочин. Опитувати свідків, допитувати підозрюваних, збирати докази. Але це можна зробити лише тоді, коли перебуваєш там і можеш безпосередньо зустрітись із цими людьми. Зараз я намагаюсь не коментувати ці питання. Я бачу проблему в тому, що людей називають злочинцями без слідства. Ми не знаємо справжніх мотивів, не розуміємо, чи був тиск чи пряма загроза життю і здоров’ю працівників медіа чи їхніх сімей. У Херсоні зникають люди, їх катують. Для мене людина винна лише за двох умов: вона підтримує окупантів і робить це добровільно. Таким людям, на моє переконання, ніколи не можна мати жодної медіавласності. Але якщо люди йдуть на співпрацю з окупантом із примусу, а їх оголошують колаборантами, виникає ситуація, коли вони не можуть ані жити там, ані виїхати на вільну територію, бо побоюються необґрунтованих переслідувань.

— Які механізми, на вашу думку, потрібно виробити вже зараз, аби після звільнення окупованих територій можна було визначити, хто з місцевих медіа був колаборантом?

— Зараз в Україні тільки починаються перші розслідування колабораціонізму. Нам потрібно провести велику професійну дискусію про те, що таке  колабораціонізм саме для медіа. Це співпраця з окупантами власника, директора, працівників компанії? Якщо власник прийняв рішення співпрацювати з ворогом, це анафема всій компанії, чи під цим брендом далі може працювати чесна команда? Або якщо ані власник, ані директор колаборантами не є, але компанію захопив ворог і працює під її брендом, чи є саме медіа колабораціоністським? Колабораціонізм — це злочин людини, а не компанії. І треба визначити, в яких ситуація медіа несе репутаційну відповідальність, а коли настає відповідальність перед законом, і якою ця відповідальність має бути.

— Яку підтримку своїм учасникам та іншим медіа зараз надає НАМ?

— Коли почалось повномасштабне вторгнення, ми переглянули і перепрофілювали більшість своїх проєктів. Завдяки цьому вже в березні змогли роздати невеликі гранти нашим учасникам — по 50—80 тисяч гривень тридцяти восьми медіа компаніям, аби вони могли вижити. Зараз парадоксальна ситуація: журналісти працюють багато, інформація потрібна всім, але популярність не приносить доходу, необхідного для покриття витрат, бо реклами нема.

Ми відмовились від виробництва телефільму про переможців конкурсу «Честь професії», взяли гроші, які мали бути витрачені на навчальні програми, словом — максимально переформатували нашу роботу, аби оперативно і якісно допомагати медіа. А також почали шукати нові гранти.

Зараз ми або самі отримуємо допомогу й розподіляємо її як субгранти на виготовлення якісного медіаконтенту, або допомагаємо компаніям писати заявки на гранти та складати бюджети на отримання прямої допомоги донорів.

Наша головна мета зараз — підтримати дієздатність якомога більшої кількості медіакомпаній. Якщо до повномасштабного вторгнення ми розробляли нові формати та намагались навчити компанії інноваційним  підходам у виробництві, то зараз ми підтримуємо ті базові форми контенту, які вони можуть робити мінімальними ресурсами. Водночас стежимо за планкою якості цього контенту. Наші опитування свідчать, що зараз менеджери медіа прагнуть зберегти компанію, знижуючи витрати на зарплатню і виробництво контенту. Ми ж рятуємо якісний контент, аби компанії мали ресурси, аби його виробляти. Наш продакшн курує процес виробництва, а наші диджитал-консультанти допомагають просувати контент онлайн.

— На що вистачає ґрантів, які ви надаєте медіакомпаніям?

— За нашою оцінкою, бюджет виживання для регіонального каналу — 400—500 тисяч гривень на місяць. Радіо — трохи менше. Середній розмір ґрантів, які ми можемо зараз надавати — 100—200 тисяч.

— То як вони зможуть дожити до кінця року?

— Відповідь на це питання різна у різних регіонах. Про більш-менш сприятливі умови для відновлення рекламного ринку можна говорити лише у західних областях, куди переїхало багато підприємств із інших регіонів.

У прифронтових і прикордонних регіонах — на Харківщині, Сумщині, Чернігівщині — із традиційними джерелами доходу дуже складно. Люди бояться вкладати гроші у будь-що, й останнє, на що вони витрачатимуться — це реклама. За словами менеджерів із продажів наших компаній-учасниць, після звільнення Київської, Чернігівської і Сумської областей рекламодавці активізувались, з’явилась надія на відновлення рекламного ринку… Але в липні всі знову стали на паузу. Зараз рекламодавці не схильні планувати надовго. Можливо, це пов’язано з тим, що люди в час війни по-іншому поводяться й витрачають гроші, а можливостей дослідити поведінку споживачів мало. Рекламодавці, які працюють за старими схемами, не отримують ефекту, на який розраховують.

Наша індустрія сильно залежить від загального стану бізнесу, а за підсумками 2022 року прогнозується падіння ВВП на 35%. Це шалений стрес. Загалом телевізійна і радійна реклама впала на 90—100%. Ринок диджитал-реклами, звісно, менше. Але його ресурсів не досить. Чудово, якщо ти можеш заробити 10 тисяч на банерній рекламі на сайті. Зараз треба залучати всі можливі ресурси і всі ідеї, не нехтувати жодним інструментом, бути креативними. І найбільшу перспективу мають саме цифрові інструменти монетизації контенту. На пожертви аудиторії та продаж контенту за передплатою сильно розраховувати не випадає, бо обираючи, чи віддати свої сто гривень за медіаконтент чи пожертувати армії, українці обирають армію.

Усім партнерам я кажу, що якщо ми хочемо зберегти регіональне мовлення, маємо далі підтримувати мовників грішми.