Наприкінці минулого тижня понад 300 журналістів, медіа, громадських організацій і рухів підписали звернення до президента Володимира Зеленського і міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка із закликом відсторонити від участі у телемарафонах, які називають себе національними, ведучих, які раніше поширювали проросійську пропаганду.

У відповідь Міністерство культури та інформаційної політики виступило проти відсторонення цих ведучих з телемарафонів. МКІП вважає, що «сьогодні не час для публічних люстрацій та розпалювання конфліктів» всередині країни та у професійній журналістській спільноті. Міністерство порадило під час війни звертати увагу на позицію, на яку пристали ведучі з проросійським бекґраундом, які викликали протест.

Скандал не вщухає, тому що має під собою цілком зрозуміле підґрунтя: всіх українців об’єднало надзвичайне обурення російською агресією проти нашої країни та злочинами, які просто зараз в усіх на очах чинить російська армія. І це обурення природним чином переноситься на компанії, бренди і публічних особистостей. 

Наприклад, досить показовими є результати нещодавнього дослідження компанії Gradus, яке вона оприлюднила під час організованого рекламною групою dentsu Ukraine вебінару «Маркетинг сміливців»: кількість респондентів, які говорять, що спілкуються українською в побуті, зросла на 12% у порівнянні з періодом до 24 лютого 2022 року.

Причому ця кількість зросла навіть серед вірян церкви Московського патріархату.

Під час усе того ж вебінару інші колеги наводили динаміку пісень у топі ютуба по роках, з якої наочно видно, наскільки кардинально після початку війни в українців змінилися кумири. І, звісно, мова цих пісень.

Тому геть не дивно, що рекламісти почали в один голос радити брендам, які зараз хотіли б поновити активні комунікації, дотримуватися певних правил: перевести свої сайти на українську мову, розповідати про допомогу армії та інші види залучення до якнайшвидшої перемоги України в війні, сформулювати чітку позицію щодо бізнесу в Росії (принаймні, що бізнес або інвестиції на цьому ринку призупинені, компанія зробила відповідні кроки, аби зменшити залежність від ринку агресора тощо). Загалом цікаво буде побачити, як реагуватиме українська аудиторія на рекламу брендів, чиї материнські компанії не зробили свою «домашню роботу» в Росії та далі працюють там. Наші телевізійні сейлз-хауси, як ви пам’ятаєте, вирішили «карати» їх 50% націнкою.

Постає й інше питання на перспективу: якщо так сильно змінилися погляди та смаки широких мас українців, то як це зрештою відобразиться на їхньому сприйнятті серіалів та шоу на українському телебаченні, коли нарешті настане час відновлювати їхній показ? Телевізійне виробництво – процес інерційний та дорогий. У «засіках» медіагруп накопичилася певна кількість контенту, який готувався до прем’єрного показу ще за старими лекалами: російською мовою, з російськими акторами та співаками, або з їхніми українськими колегами, яким активний прошарок розлючених глядачів цілком може захотіти влаштувати cancel culture. Це вже не кажучи про тисячі годин бібліотечного контенту, враз відмовитись від якого непросто з економічної точки зору. 

Телеканал СТБ, який уже повернувся до не новинного формату, переозвучує свої художні фільми українською та відмовляється від контенту з акторами, які підтримали агресію. Але чи всі телеканали вчасно зроблять належні висновки зі спостережень за змінами в українцях як споживачах та глядачах?

Фото: StarLightMedia