15:02
Субота, 21 Грудня 2019

Експертна оцінка законопроєкту про медіа. Опитування «Детектора медіа»

2 235
Іван Шестаков, Андрій Соломаха, Сергій Бойко, Костянтин Грицак — про позитиви й недоліки драфту законопроєкту про медіа.
Експертна оцінка законопроєкту про медіа. Опитування «Детектора медіа»
Експертна оцінка законопроєкту про медіа. Опитування «Детектора медіа»

На сьогодні ми маємо драфт законопроєкту про медіа, який робоча група передала профільному комітету Ради для обговорення. «Детектор медіа» опублікував цей драфт без частини перехідних положень, які робоча група не надала й народним депутатам. Є велика вірогідність, що законопроєкт зареєструють у Раді без попереднього широкого обговорення.

Але ми вважаємо важливим для базового законопроєкту пройти експертизу громадським обговоренням.

Тому ми запропонували висловитися експертам із наступних питань:

1. Оприлюднена неостаточна версія законопроєкту про медіа дає принаймні розуміння загальної логіки підходів його авторів. Що в цій логіці ви вважаєте позитивним? Що — негативним?

2. Від чого ви би хотіли застерегти авторів законопроєкту стосовно загальних підходів та / або конкретних новел?

3. Які ваші поради стосовно конкретних проблем, які ставить за мету вирішити майбутній закон?

Першими на наші запитання відповідають фахівці ринку платного телебачення й нелінійних аудіовізуальних послуг.

Іван Шестаков, директор із маркетингу та стратегії Megogo:

— Оприлюднена наразі версія законопроєкту про медіа не суттєво відрізняється від тієї версії, яка виносилася на обговорення в березні цього року ще за попередньої влади.

Цей документ ще варто було б допрацювати. Наразі ми бачимо, що він створюватиме певні перешкоди для легального бізнесу, а для нелегального — якраз навпаки. Спершу увагу привертає те, що документ містить неточності у визначеннях. Зокрема, немає конкретики в описі кожного суб’єкта. Наприклад, ми бачимо, що Megogo потрапляє ледь не під більшість визначень.

Свої пропозиції ми викладали авторам після презентації підходу до формування законопроєкту у Кабміні. Означу основні з них.

У законопроєкті йдеться, що 30 % усього контенту в бібліотеках нелінійних медіа (Megogo, Netflix) має бути національного, тобто українського виробництва. Крім того, контент має бути вироблений за останні 5 років. Та кількість виробленої продукції в Україні показує, що виконати цю умову поки не зможе ані лінійний, ані нелінійний сервіс. Наприклад, у нас на сервісі зараз більше 13 тисяч фільмів. Слідуючи законопроєкту, 30 % — це приблизно 4 тисячі фільмів та серіалів, які мають бути вироблені в Україні за останні 5 років. Такої кількості в Україні поки не існує. Нам, зі свого боку, за останні 8 років вдалося зібрати лише кілька сотень одиниць такого контенту. Як діяти в такому випадку — невідомо. Хіба що скоротити кількість зарубіжного контенту, але ж обмежувати пропозицію для користувача не є виходом. Скоріш за все, автори законопроєкту орієнтувалися на схожі норми в європейському законодавстві. Щоправда, там ідеться про 30 %-ву квоту саме європейського виробництва. І це нормально — в Європі роблять трохи більше контенту, ніж в Україні.

Національний контент має бути вироблений не підконтрольними сервісу студіями. Це положення не зовсім зрозуміле. Припускаю, що тут є неточності. Адже якщо ми створюємо свою студію з виробництва контенту в Україні й вироблятимемо національний продукт, чи входитиме він у квоту? Залишається питання. Та виходить, що великим медіакомпаніям не буде сенсу виробляти український контент і ми отримаємо зворотній результат.

35 % контенту має бути українською мовою. Ми з радістю підтримаємо цю норму. Наразі більшість нового контенту в нас іде з українською озвучкою. Але питання в тому, як діяти з фільмами, що вироблені десятки років тому. При продажі контенту, що вироблений досить давно, правовласник не передбачав українську доріжку, адже просто її не мав. Озвучити таку величезну кількість контенту — дуже затратно. Наприклад, кінотеатральний дубляж одного фільму українською мовою коштує прокатнику більще $20 тис. Є, звісно, значно дешевші варіанти, але вони ж будуть також значно менш якісними. Це непідйомні бюджети для цифрових медіа, й виконати цю вимогу без допомоги держави також неможливо.

Цей законопроєкт не регулює діяльності найпопулярніших відеосервісів. Оскільки законопроєкт створюється для захисту українських виробників та українських платформ, а також для захисту національних інтересів, дивно, що в ньому немає найпопулярніших відеосервісів. Наприклад, ютуба, фейсбука, вімео або російського рутуба. Річ у тім, що той же ютуб не має ніякої редакції й не несе відповідальності за контент. Законопроєкт не регулює того, що на цих сервісах можна знайти будь-який пропагандистський контент та фейк-ньюз. Не звертати уваги на ці сервіси — ніяк не захист національних інтересів. Закон має стосуватися всіх сервісів без винятку. Нашим урядом пропагується важливість єдиних правил для всіх без винятку. Тому й цей закон не має бути винятком і має забезпечити рівні права всім гравцям і не робити розподілу між платформами із професійним відео та всіма іншими. До речі, слідуючи цьому підходу, навіть на порнхаб теж має бути 35 % українського виробництва. Цілком зрозуміло, що врегулювати ютуб є недосяжним завданням. Але наразі законопроєкт має вплив тільки на бізнеси, для яких можливо застосувати цей закон, що неодмінно призведе до дестабілізації на ринку. А вилучений контент із бібліотеки легальних сервісів просто з’явиться на ютубі, та заробляти на ньому будуть уже не українці.

Якщо цей закон ускладнить роботу легальних сервісів, то пірати матимуть іще більшу конкурентну перевагу. На жаль, у такому разі закон не допоможе бізнесу й не захистить інтереси країни. Як контролювати за даними положеннями тих, хто відмовляється від виконання закону? І найголовніше — як врегулювати роботу піратів? Поки закон стосується тільки легальних і відповідальних гравців, яким стане набагато важче працювати.

Андрій Соломаха, медіаюрист і фахівець із розвитку каналів:

— Позитивним я вважаю те, що взагалі ми наблизились до написання законопроєкту і є бажання його прийняти.

Не можу не згадати «новелу» від ексголови Комітету Ради з питань свободи слова Вікторії Сюмар, яка одноособово внесла законопроєкт, а потім за два роки не виносила його на комітет, який сама ж і очолювала. Такий собі «рейдерський» спосіб не дати нікому ініціювати альтернативний законопроєкт. (Редакція готова надати слово для відповіді на звинувачення Вікторії Сюмар. — «ДМ».)

Але я вважаю великою помилкою чергову спробу писати законопроєкт під чергового голову комітету. Це вже третя спроба: Бондаренко, Сюмар, тепер Ткаченко. Якщо завтра Ткаченко піде працювати, наприклад, у КМДА або виконавчу владу, то нас чекає нова робоча група й новий законопроєкт? Чому не писати законопроєкт від індустрії, а не під когось?

Стосовно опублікованого драфту законопроєкту.

Здивувала відсутність окремого розділу про інформаційну безпеку та роль Національної ради. Загальні фрази про те, що Нацрада має право звертатись до СБУ і т. д. не працюють. Мають бути чіткі повноваження з питань захисту інформаційної безпеки в окремому розділі.

Те ж саме стосується розширених повноважень Національної ради під час виборів. Можливість миттєво реагувати, аж до тимчасового призупинення мовлення.

Також раджу залучити до робочої групи технічних спеціалістів (можливо, навіть із юридичного управління НКРЗІ), занадто ріжуть око міфічні «багатоканальні телемережі», яких не існує у природі.

Також рекомендую зважено підходити до регулювання ОТТ. Ця технологія є екстериторіальною. Про що натякають їхні домени: megogo.net, divan.tv, sweet.tv. При найменших намаганнях нав’язати їм щось вони просто перестануть платити податки в Україні, оскільки й так абонент оплачує їхні послуги за допомогою міжнародних платіжних систем.

Дуже сподобалося, що є окремий розділ щодо мовлення громад, це та галузь, яку необхідно розвивати. Законопроєкт передбачає значні пільги при ліцензуванні та штрафуванні мовлення громад. Але у зв’язку з цим виникає ризик «маскування» місцевих комерційних мовників під мовлення громад. Для запобігання цьому необхідно передбачити запобіжники у вигляді моніторингу таких компаній за рекомендаціями ICFO або уповноваженою ICFO організацією.

Раджу також провести велику індустріальну дискусію щодо універсальної програмної послуги.

А взагалі, чекаємо на прийняття закону.

Сергій Бойко, керівник консалтингової компанії Big Data UA:

— Насамперед вважаю позитивним той факт, що ліцензування діяльності в галузі медіа залишається тільки для тих суб’єктів, які використовують обмежений національний ресурс — радіочастоти (етер). Для решти суб’єктів запроваджується реєстрація.

Також мені подобається спроба вирівняти регуляторні вимоги до вітчизняних та закордонних мовників щодо необхідності реєстрації, щодо мови, якою має відбуватися мовлення на території України. Вважаю позитивом рівні вимоги до провайдерів сервісів доступу, незалежно від технології, за винятком, знову ж таки, тих, хто використовує обмежений ресурс.

Негативним вважаю те, що в законопроєкті зберігається намагання покласти обмеження, які виправдані для мовників, однак є незрозумілими і неприродними для провайдерів сервісів, зокрема обмеження щодо володіння однією особою понад 35 % відповідного ринку (національного, регіонального чи місцевого). Не зрозуміло, для чого воно вводиться в царині діяльності з доступу до контенту, зокрема пакетів телепрограм. Чому «Укртелеком» у селищі, де крім нього ніхто не хоче прокладати кабелі та інвестувати гроші, або «Київстар», який уже проінвестував у покриття сучасним мобільним зв’язком великі кошти та забезпечив можливість перегляду пакетів телеканалів у деяких місцевостях, де більше нікого із провайдерів немає, повинні віддавати свою частину ринку комусь? І тоді — зовсім не зрозуміло, а чому «Зеонбуд» виключений із цього обмеження і може продовжувати контролювати понад 40 % ринку?

До речі, таких вимог до провайдерів немає в чинному законі.

Тому, на мою думку, введення нових обмежень не має застосовуватися до тих суб’єктів, які забезпечують доступ до пакетів телепрограм. Держава має бути зацікавлена в тому, щоби зменшувати регуляторне навантаження на них, мотивуючи будувати нові мережі та створювати нові продукти.

Взагалі, в законопроєкті зберігається певна логіка «давайте із провайдерів сервісів доступу до пакетів телепрограм вимагати більше, ніж з інших»: наприклад, цю надмірність демонструє вимога до провайдерів доступу до пакетів програм витримувати певні мовні квоти — при тому, що самі мовники вже мають встановлені норми щодо мови трансляції.

2. Я би бажав авторам законопроєкту вирівнювати вимоги, однак з огляду на те, для чого ці вимоги встановлюються, яку мету має держава, покладаючи обов’язки на тих чи інших суб’єктів. І тому не вводити невиправданих обмежень чи вимог, які призводять до ще більшої «нерівності» серед суб’єктів господарювання у сфері медіа.

3. У цілому я все ж таки схвально ставлюся до того проєкту (неповного та не останнього), який опублікований, як до документа, який має на меті об’єднати декілька нормативних законодавчих актів і встановити більш-менш рівні умови діяльності для суб’єктів ринку медіа.

Застереження, які я навів раніше, стосуються конкретних статей, які, на мою думку, мають бути виключені або виправлені.

Чого справді не побачив в опублікованому тексті — таку важливу річ, як співрегулювання. Я вважаю, що в законі має бути виписано, що таке «співрегулювання» і яким чином воно реалізується.

На мою думку, мета співрегулювання — забезпечити обґрунтованість та об’єктивність рішень Національної ради щодо ухвалення підзаконних нормативних актів, рішень щодо змісту інформації, яка поширюється медіа, та не допустити цензуру і зловживання свободою слова

А система співрегулювання — це «система, що поєднує функції та засоби державного регулювання та галузевого саморегулювання».

Система має складатися з:

1) актів саморегулювання:

- кодексів поведінки та ділової етики, які розроблені профільними галузевими асоціаціями (об’єднаннями учасників медіа) та підписані учасниками ринку;

- принципів та стандартів поширення інформації (стандарти достовірності, критерії визначення інформації, що може завдати шкоди неповнолітнім) у випадках, передбачених законом, які розроблені та затверджені громадськими організаціями та спілками;

2) суб’єктів саморегулювання:

- галузевих об’єднань учасників ринку медіа;

- профільних асоціацій та інших неприбуткових форм об’єднання суб’єктів господарювання, які працюють на ринку медіа України;

- громадських організацій, професійних об’єднань громадян, спілки споживачів медіапослуг тощо;

3) органу співрегулювання:

- Громадська рада при регуляторі (Національній раді), що складається з представників суб’єктів саморегулювання;

- Громадська рада при профільному Комітеті Верховної Ради.

Усе це має бути відображено в законі.

Костянтин Грицак, директор із зовнішніх зв’язків компанії «Воля»:

— Наразі коментувати предметно завчасно, оскільки не маємо офіційної фінальної версії.

Ми очікуємо від нової редакції закону про медіа поштовху для розвитку галузі, тому вітали би запровадження тематичного мовлення та рівних підходів до регулювання однакових сервісів, незалежно від країни походження чи технології.

Що стосується квот, то доцільне їхнє поступове запровадження на ринкових засадах, також потрібна збалансована універсальна формула мовних квот та квот продукту як для вітчизняних медіа, так й іноземних.

Всі ці заходи в комплексі з підсиленням інституційної спроможності регулятора дадуть поштовх для інвестицій.

Очікуємо оприлюднення офіційної версії та готові брати найактивнішу участь в обговоренні законопроєкту.

Читайте також

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2235
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду