Нещодавно «Детектор медіа» опублікував огляд результатів аудиту Рахунковою палатою кіновиробничої галузі, зокрема Міністерства культури, Державного агентства з питань кіно, Центру Довженка, чотирьох державних кіностудій та двох приватних кінокомпаній. Також ми попросили представників згаданих інституцій прокоментувати результати перевірки. Усі, з ким нам вдалося поговорити, вважають висновки Рахункової палати такими, що не виявили значних порушень і не можуть призвести до будь-якої адміністративної відповідальності, а мають радше рекомендаційний характер.

У звіті Рахункової палати зазначено, що Мінкульт і Держкіно нерезультативно використали 38,2 млн грн (2006–2013 роки), неекономно — 4,1 млн грн, непродуктивно — 29,8 млн грн, нераціонально — 26,5 млн грн (2009 рік). Через відсутність ефективних управлінських рішень у державний бюджет протягом 2015-2016 років повернуто 11,2 млн грн.

Генеральний директор Національного центру Олександра Довженка Іван Козленко вважає, що ці цифри радше свідчать про ефективну роботу Держкіно в останні кілька років, аніж навпаки.

«Можна було б очікувати, що з такими обсягами фінансування, які Держкіно освоювало три-чотири останні роки, а це близько одного мільярда гривень, певна сума виявиться неефективно використаною. Це могло статися через суто технічні збої в системі або через інші причини, всі припускаються помилок. Я вважаю, що цифри, вказані у звіті Рахункової палати, є дуже непоганим показником і свідчать радше про ефективність роботи Держкіно, принаймні за останні два-три роки», — каже він.

І додає, що не бачить жодних зловживань:«“Нераціональне”, “нерезультативне”, “неекономне”, “непродуктивне” та “неефективне” використання коштів — жодне з цих означень не тягне ніяких кримінальних наслідків. Але більшість із них стосуються попередніх років, за іншого керівництва Держкіно, хоча Рахункова палата мала здійснити аудит його діяльності за три останні роки».

Щодо результатів перевірки конкретно Центру Довженка Іван Козленко вважає, що Рахункова палата була досить поблажливою, адже єдине зауваження — те, що організація є прибутковою, але продовжує отримувати кошти від держави.

За словами пана Козленка, ситуація, в якій Центру Довженка закидають отримання державного фінансування, є несправедливою, адже організація є ледве не єдиним в Україні державним закладом культури, якому вдається отримувати прибутки (з оренди, виробництва архівних пакетів, проведення заходів тощо), а крім того сплачувати дивіденди. Виходить, що держава не мотивує державні організації бути успішними, адже якщо маєш хоч якісь прибутки — ризикуєш залишитися без фінансової підтримки взагалі.

«На жаль, в Україні не існує спеціальної юридичної господарської форми для закладів культури. Заклади культури точно так, як і заводи та фабрики, вважаються державними підприємствами, що означає прибуткові, створені для прибутку. Але в галузі культури вони не приносять прибутку і вважаються збитковими. Центр Довженка і “Мистецький арсенал” — єдині, хто показують прибутки. Із цього випливає, що нам вигідніше їх не показувати, як це роблять усі, бо якщо ми не покажемо, будемо вважатися збитковими, тоді нам дадуть державну фінансову підтримку, а якщо покажемо — захочуть забрати. Ми не вмотивовані генерувати прибутки, держава мотивує нас генерувати збитки. Бо ми маємо сплачувати дивіденди як прибуткова організація, а потім приходить Рахункова і хоче ще й державну підтримку забрати.

Суть у тому, що такі заклади культури, як Центр Довженка, мають бути бюджетними установами, тобто мати гарантоване бюджетне фінансування. Музеї — бюджетні установи, вони зберігають державний музейний фонд. Архіви — бюджетні, вони зберігають національний архівний фонд. Ми зберігаємо державний фільмофонд», — пояснює він.

Але очільник Центру Довженка погоджується з Рахунковою палатою в тому, що фінансова підтримка має залежати від фінансово-економічних показників — зменшуватися, якщо вони ростуть, і збільшуватися, якщо падають.

«Мінкульт, на жаль, не прописав цього механізму. Формально цьому бракує логіки. Така справа: сьогодні ми отримуємо прибутки, бо в нас є пільговий режим (більшість нашого прибутку генерує нам оренда), він закінчиться в наступному році й тоді ми не матимемо прибутків, будемо сидіти у збитках  нам ця фінансова підтримка держави буде необхідна. У нас фільмофонд у 5 тисяч фільмів, і, незалежно від того, маємо прибуток чи ні, повинні його зберігати в певних кліматичних умовах. Якщо нам, наприклад, вимкнуть електрику через несплату, ніхто не зніматиме з нас зобов’язань по зберіганню архівів.

Національний заслужений академічний народний хор України імені Григорія Верьовки, наприклад, є збитковим, держава покриває 100 % його потреб. Чому держава не хоче зменшити фінансування хору зі 100 % до 25 % або фінансування Національного театру імені Франка з 99 % до 25 %? Зате пропонує зменшити наші 25 %, бо ми показуємо прибуток. Така несправедливість», — зазначає Іван Козленко.

«У всіх країнах заклади культури є неприбутковими організаціями, це означає, що всі прибутки, які вони отримують, витрачають на статутну діяльність, не відраховують їх у бюджет. Тобто кінцевим бенефіціаром закладів культури є суспільство, ми створюємо суспільну користь, продукуємо культурний продукт. Це не гроші, не механізми, не апарати, не машини, а смисли», — додає він.

Також Іван Козленко прокоментував ситуацію з «довгобудами» — стрічками, які отримали фінансування держави, давно зняті, але юридично мають статус таких, що перебувають у виробництві, бо вихідні матеріали фільмів не було здано до Центру Довженка, а отже держава не вважає їх готовими. Серед таких, наприклад, фільми виробництва компанії SOTA Cinema Group «Мелодія для шарманки» Кіри Муратової, «Серце на долоні» Кшиштофа Зануссі та «В суботу» Олександра Міндадзе.

«Я не люблю кивати на попередників, але це питання не до нинішнього керівництва Держкіно. Це абсолютно юридична колізія. Що стосується “У суботу” і “Мелодії для шарманки”,фільми давно зняті, але копії в Центр Довженка не здані. Тобто ми не видали акт про прийом матеріалів, на підставі якого Держкіно потім підписує акт про завершення виробництва фільму. З іншого боку, SOTA Cinema Group подала в суд, і суд визнав де-факто те, що ці фільми створені», — коментує Іван Козленко.

«Ми в цій ситуації взагалі сторона пасивна, яка має прийняти і видати. Я вважаю, що ситуація вирішена в суді, напевно, Держкіно може подавати апеляцію і доходити до Верховного суду, але я не бачу в цьому зловживань державними коштами. Це ж не те що взяли державні кошти на друк фільму і не надрукували, де-юре порушено процедуру, але де-факто фільми є», — додає він.

Продюсер, голова SOTA Cinema Group Олег Кохан, у свою чергу, в коментарі «Детектору медіа» пообіцяв, що ситуацію владнає: «Є фактичний результат — фільми зроблені, мають прокат, нагороди на міжнародних кінофестивалях. За результатами аудиту ми плануємо провести перемовини з Держкіно та Рахунковою палатою і тоді виступимо з офіційним коментарем».

Також аудитори заявили про факти неефективного використання коштів для оренди реквізиту деякими компаніями. Наприклад, для зйомок стрічки «Брама» компанія «Директорія кіно» орендувала форми німецького офіцера за 40 тис. грн (дві форми на два знімальні дні по 10 тис. грн) та німецького рядового — за 80 тис. грн (десять форм на один знімальний день по 8 тис. грн.), при тому, що оренда такої форми в кіностудії Довженка коштує від 60 до 100 гривень на добу. Аудит Рахункової палати також показав, що гроші з державного бюджету, спрямовані на один фільм, витрачаються на виробництво зовсім іншого — це стосується й виробництва стрічки «Пофарбоване пташеня» тієї ж таки компанії «Директорія кіно».

Продюсер, співзасновник компанії «Директорія кіно» Ігор Савиченко каже, що аудитори не враховували вартості доставки форми на знімальний майданчик, декорування, хімчистку та інше.

«Для того, щоби робити такі перевірки, потрібно мати дві базові речі: профільну освіту та хоча б який досвід. Перевірка ринку кіно Рахунковою палатою — це те ж саме, якби я перевіряв сільське господарство. Я не кажу, що вони нерозумні, але розбираються в цьому доволі поверхово», — коментує продюсер.

Ігор Савиченко повідомив «Детектору медіа», що оренда двох повних комплектів форми (ножі, портупеї, карабін тощо — 24 одиниці в цілому) терміном на чотири дні з доставкою на майданчик (280 км) коштувала 20 тисяч гривень. За його словами, в Рахункової палати була помилка в таблиці Exсel, і в наданому «Директорії кіно» акті цього пункту нібито взагалі немає.

«У тому звіті, копія якого надійшла нам, узагалі немає нічого такого, за що навіть накласти адміністративний штраф на бухгалтера. Це відповідь нашого юриста», — зазначає він.

У тому, що гроші, отримані від Держкіно на одну стрічку, використовуються на виробництво іншої, продюсер теж не вбачає порушення. Хоча, за його словами, після аудиту «Директорія кіно» створила окремий рахунок для фільмів, які отримують 100 % фінансування від держави.

«Гроші, які ми отримуємо від Держкіно, потрапляючи на наш рахунок, стають формально приватними грошима, не в прямому сенсі, але з точки зору бухгалтерського обліку (бо в нас один рахунок для всіх коштів). І немає ніякої різниці, куди ці гроші витрачаються. Наприклад, ми знімаємо вісім проектів одночасно, і мені сьогодні потрібно закрити знімальний період однієї стрічки, а гроші від Держкіно ми отримаємо через два тижні, я витрачаю ті кошти, які є на рахунку. Якщо я зараз маю нагальну необхідність заплатити за щось, аби в мене потім не було проблем із розрахунком із групою або підрядниками, і в мене на рахунку лежать гроші на наступний фільм, який зараз знаходиться на етапі підготовки, і ці кошти витрачаються по графіку, чому я не можу взяти їх, закрити попередній фільм, враховуючи, що через два тижні мені надійдуть гроші на той самий рахунок?

Використання коштів у виробництві інших фільмів — це не проблема з точки зору бухгалтерії, це питання на рівні етики. Рахункова палата вважає, що це неетично, а я з точки зору виробника, якому потрібно зробити кіно, вважаю, що це етично. Ми зробили окремий рахунок, аби таких питань для нас просто не виникало», — розповів пан Савиченко.

Також в Ігоря Савиченка є запитання щодо того, чому на рівні з держаними компаніями було перевірено лише одну приватну — «Директорію кіно».

Перший заступник голови Держкіно Сергій Неретін не нарікає на результати перевірки Рахунковою палатою та обіцяє, що в Держкіно звернуть на них увагу та виправлять вади, які він вважає несуттєвими.

«Немає критичних порушень, корупційних ризиків (про які постійно заявляє один із телеканалів). Наша робота визнана такою, що може бути. Я би навіть сказав, що в результатах аудиту немає негативної оцінки. Там багато слушних зауважень, ми будемо до них прислуховуватися», — говорить чиновник.

І додає, що перевірка була здійснена за весь період діяльності Держкіно, за який нинішнє керівництво відповідальності не несе: «Там є багато “висяків”. Наприклад, фільм “Казка про гроші”, який нещодавно вийшов у прокат і за період виробництва якого змінилося три режисери. Він дістався нам від попереднього керівництва, як і деякі інші стрічки, й ми намагаємося вирівняти ситуацію. А Рахункова палата проаналізувала все загалом. Я розумію, що для них Держкіно — це єдина установа, а для нас є поділ: до і після того, як прийшли Пилип Іллєнко і я. Важко відповідати за попередників, але доводиться».