Прес-конференція зібрала представників кількох великих провайдерів, телегруп, галузевих асоціацій і невеликих мовників. Основні тези того, про що вони говорили, ми подали тут, тут, тут і тут. У цій колонці я хотіла б прокоментувати виступи спікерів прес-конференції та описати своє загальне враження.

Перш за все, хочу зупинитися на питанні, чи несе цей конфлікт загрозу доступу українців до інформації. Скільки я не чую цих дискусій і скільки не думаю на цю тему, я такої загрози не бачу. В УПП залишається суспільний мовник. Може, це шанс для нього нарешті проявити себе? А може, це взагалі момент істини? Не тільки медіаексперти, але й самі медіагрупи давно говорять, що в Україні забагато телеканалів (правда, медіагрупи говорять, що в нас забагато медіагруп, а це трошки інше). Якщо станеться так, що не всі великі мовники зможуть домовитися з усіма провайдерами – в глядачів стане менше цих мовників. Але чи чули ви коли-небудь про якісь нормативи щодо того, скільки має бути в країні новинних випусків, телешоу чи серіалів, щоб можна було сказати, що в громадян є повний чи неповний доступ до інформації? Я – ні. Є антимонопольне законодавство, яке регулює гранично допустиму концентрацію ринку в одних руках – і на цьому все.

Тепер про те, що заважає домовитися. На жаль, на мою думку, обидві сторони вступили в реформу непідготовленими. Можна зрозуміти неготовність провайдерів, які опиралися ухваленню закону про скорочення УПП. Але як пояснити неготовність мовників, які цей закон лобіювали? За словами гендиректора «Волі» Джорджа Жембері, станом на 14 грудня його компанія отримала «1 професійну пропозицію від однієї медіагрупи, 1 напівпрофесійну пропозицію від іншої медіагрупи, листа від ще однієї медіагрупи та ціни від ще однієї». І немає причин не вірити йому в цьому твердженні.

Один із головних каменів спотикання в перемовинах між провайдерами і телеканалами – питання трансляції каналів, що виходять із УПП, в так званих соціальних (тобто найдешевших) пакетах провайдерів. Мовники наполягають на своїй присутності там. Натомість провайдери воліють погоджуватися на це тільки за умови, якщо телегрупи почнуть їм за це платити. І я б назвала це моментом істини №2. У цій суперечці переможе та сторона, в якої насправді більше ринкової сили. Особливий драматизм ситуації полягає в тому, що мовники не можуть обійтися без присутності в соціальних пакетах, до яких у провайдерів підключено до 70% абонентів – втрачається зміст охватних медіа. Чи можуть обійтися без частини телеканалів провайдери – я не знаю: якщо для абонентів дійсно важливі всі канали, вони мігруватимуть на інші платформи.

Тому гучні заяви телеканалів «Не хочете – відключайте» і провайдерів «Не захочемо – відключимо» – лише переговорна тактика. Учасники ринку порадили мені розрізняти відтінки заяв «Ми готові відключити» і «Ми відключимо». Кажуть, відключити мовників наразі по-справжньому готові лише двоє: вже згадані одеські провайдери і «Ланет». Цікаво, що під час прес-конференції з вуст провайдерів прозвучала прихована загроза, що невідомо, чи залишиться при цьому доступ до телеканалів через інтернет, тому що «інтернет – негарантоване середовище передачі даних». Та якби під час такої бізнес-війни раптом зник інтернет-доступ до сайту якогось конкретного мовника, це був би подарунок, тому що одразу ж можна було б поставити питання про обмеження доступу до сайтів російських телеканалів, про яке наразі кажуть, що воно неможливе.

Ще одна проблема, яка ускладнює перемовини між телеканалами і провайдерами – відсутність контролю за абонентськими базами провайдерів. Мовники звинувачують провайдерів у андерепортингу і пропонують їм договори гарантії. Провайдери обурені тим, що мовники відштовхуються від оціночних даних про їхніх абонентів, «узятих зі стелі». І кінця-краю цій суперечці не видно. Хтось має втрутитися і запропонувати методику обчислення баз абонентів, з якою погодилися б усі.

А ще мене дуже розважає суперечка довкола пакетного продажу телеканалів. З точки зору бізнесу я чудово розумію, чому телегрупи наполягають на тому, щоб провайдери купували всі їхні канали пакетами, і чому провайдери усіма силами цьому пручаються. Але як абонент я просто вражена: а чи запитали коли-небудь провайдери в мене, чи хочу я купувати в них доступ до телеканалів пакетами, як це вони наразі безальтернативно пропонують?

Під час прес-конференції в моїй голові крутився чийсь відомий вислів про те, що ядерна війна виростає з війни звичайної, а звичайна війна – з політики. Зауважу: з поганої політики. З невміння знаходити взаємовигідні компроміси. У цій суперечці між провайдерами і телеканалами наразі використовується далеко не весь арсенал наявної у них зброї. Дуже сподіваюся, що весь арсенал і не знадобиться.

Фото: стоп-кадр трансляції прес-конференції «Укрінформом»