Учора «Детектор медіа» опублікував інтерв’ю з головним продюсером «Микити Кожум’яки», керівником студії Panama Grand Prix Дмитром Белінським. Сьогодні пропонуємо вашій увазі розмову з керівником мультимедійного проекту «Микита Кожум’яка» Сергієм Гавриловим. Він стояв у витоків створення цього фільму, є співавтором його сценарію, але в 2012 році вийшов із проекту і зараз активно займається розробкою концепцій мультимедійних дитячих брендів та виробництвом дитячого контенту.

– Сергію, коли ми планували нашу з вами зустріч, ви розповіли, що зайняті озвучуванням. Озвучуванням чого?

– У нас із партнером своя продакшн-студія. Ми працюємо у сфері медіавиробництва з 1996 року. Займалися музичними відео, знімали кліпи і музичні програми, оформлювали канали – тобто в нас студія повного циклу. Зараз ми займаємося озвучуванням рекламних роликів, ігрових та мультиплікаційних серіалів, виробництвом телевізійних програм. По дитячому контенту наразі щільно співробітничаємо з телеканалом «ПлюсПлюс»: в рамках телепроекту «Казка з татом» знімаємо серіал «Магія світу “ПлюсПлюс”» на основі терапевтичних казок, створених Антоном Сіянікою у співавторстві з Мариною Куцик-Герасименко та під пильним наглядом дитячого психолога Світлани Ройз.

– Це історії про Квадрика, Трикутю і Кружка? Це ви робите?

– Так, це ми робимо. Це дуже радісний проект, над яким ми працюємо з 2012 року. У каналу була стилістика для міжпрограмного наповнення. Були придумані геометричні герої. І перед нами стояла задача їх оживити, розказати, де і як вони живуть. Так виник дивовижний світ «ПлюсПлюс». Ми застосували психогеометрію: є таке відгалуження психології, коли людина асоціює себе з певною геометричною фігурою, і в залежності від того, яка це фігура, можна описати людину – це приблизно як зі знаками зодіаку. Квадрати – стабільні, трикутники – креативні, круги – непосидючі.

Творча група пропонує ідеї, на основі яких Антон з Мариною пишуть казки, а потім арт-директор каналу Едуард Катихін малює весь цей світ.

Серіал «Магія світу “ПлюсПлюс”»

Це вже третій сезон телепроекту «Казка з татом». В ньому буде 50 серій про світ «ПлюсПлюс», 35 вже готові.

Робота зі Світланою Ройз – це для нас ще й колосальна школа дитячої психології. Мені здається, що дитячий контент обов’язково має бути соціально відповідальним і більш прикладним, ніж дорослий, він має і розважати, і виховувати. Це в якомусь сенсі повернення до коріння, коли казка була світоглядною настановою: народні казки завжди несли в собі образи, які дозволяли дитині вбудовуватися в соціум. Для мене це було цікаво, тому що я прийшов із продюсування саме авторської казки, а тут потрібно вгамувати авторські амбіції і зробити і «смачне», і корисне.

– Скільки років ви займаєтеся створенням дитячого контенту?

– Дитячим контентом ми почали займатися приблизно з 2000 року. Це був рекламний серіал, а потім у 2005 році ми почали робити для УТ-1 «Вечірню казку» з ведмедиком Дрімкою. Зробили велику кількість епізодів. Потім була програма «Мультик з Лунтіком» – підводки під серіал, в яких працювали ростові ляльки. А після цього в 2006 році отримали пропозицію зробити повнометражний анімаційний фільм. Так розпочався кросмедійний проект «Микита Кожум’яка».

«Вечірня казка» з ведмедиком Дрімкою

– Книга на той момент уже була?

– Ні, на той момент нічого не було. Був запит від приватного інвестора на те, щоб зробити відповідь популярній тоді російській серії мультфільмів про богатирів, яка стрімко набирала обертів. Але, насправді, ми планували відповідь не тільки богатирям, а й «Гаррі Поттеру»: ми були молоді, гарячі та дуже самовпевнені (сміється. – ДМ). Я почав із дослідження, які в нас є найбільш відомі національні герої. Зосередилися на Котигорошку та Кирилі Кожум’яці. Серіал про Котигорошка на той момент уже був у розробці в «Укранімафільму», і тому ми сфокусувалися на Кожум’яці. Сама по собі історія про могутнього киянина для повного метру, на мій розсуд, не годилася. Протягом фільму з головним героєм має відбутися дуже сильна трансформація, а Кирило Кожум’яка, при всій моїй любові до цього персонажу, дуже статичний: доросла, досвідчена людина, яку вмовили розібратися зі змієм – він вийшов, розібрався і повернувся туди ж, де й був. Зрештою в нас народилася ідея, що головним героєм буде син Кирила Кожум’яки, який геть відрізнятиметься від славетного татка. Він буде слабкий фізично і «сиротою» за архетипом: Микита в своїй родині дійсно наче трохи сирота – слабкий, мрійливий хлопчик у родині практичних силачів.

Я почав шукати сучасних письменників, які б писали про Кирилу Кожум’яку, і вийшов на автора, який потім став Антоном Сіянікою.

– Я чула, що це ваш псевдонім.

– Ні, це псевдонім, але не мій. Я представляю інтереси автора, який з особистих причин не прагне публічності.

– Як із вами, казкарями, цікаво.

– (Сміється. – ДМ) Я дуже люблю східну міфологію, і мені подобається тема, що той, хто вбиває дракона, сам стає ним. У Сіяніки на той час була написана дуже цікава й трагічна історія про те, як Кирило Кожум’яка вбиває останнього дракона, а в нього тяжко хворіє син і єдине, що може його врятувати – серце дракона. І батько дозволяє дракону всередині себе перемогти, стає драконом і віддає своє серце, щоб урятувати сина. Це була типова підліткова похмура історія в стилі фентезі. Для дитячого кіно це не годилося, але ми запропонували автору попрацювати в цьому ключі, тільки позитивніше й для дітей. Так народилася казка «Микита Кожум’яка» – історія, що стала основою першого українського 3D-мультфільму (фільм створений за допомогою комп’ютерної графіки, але не передбачає перегляду в стерео-окулярах. – ДМ).

До книги з самого початку ставилася вимога, щоб вона була кінематографічною. Я паралельно з тим, як тривала робота над книгою, писав сценарій. Спочатку було дивно, але потім ми звикли, що є певні рамки: це можна зробити в межах бюджету, це – ні.

На початку 2007 року ми запустилися з проектом. До жовтня 2007 року ми зробили трейлер і повезли в Канни. Він був презентований там в українському павільйоні, викликав дуже великий інтерес на Заході і після цього ми почали готуватися до наступної великої події – анімаційного фестивалю у французькому Ансі: покращували трейлер, готували постери, листівки. Там на нас чекав колосальний успіх: ми отримали пропозицію про пресейл від 30 країн. Думаю, не в останню чергу завдяки тому, що ми вирішили одразу промотувати наших персонажів як зірок. У нас був невеличкий стенд, але ми зробили великі постери, на яких були їхні портрети – тоді ще цього ніхто не робив, навіть мейджори – вони рекламували сцени зі своїх мультфільмів, але не героїв. У 2008 році наші персонажі були неофіційно визнані найкращими персонажами того року на фестивалі. До нас підходили люди з різних країн – індуси, мексиканці, бразильці, японці тощо – і говорили: «Вони круті! Ми любимо їх!».

Ми повернулися додому натхненні, бо знайшли інвестиційну пропозицію на кілька мільйонів доларів.

– Це була пропозиція копродукції?

– Так. Але наше керівництво відмовилося від цієї пропозиції: навіщо когось впускати, якщо ми все можемо зробити самі; якщо вони готові платити такі гроші, коли є тільки трейлер, то уявіть, що буде, коли фільм буде готовий? Це було сміливе і, мабуть, правильне рішення… Але надворі стояв 2008 рік: у вересні відбувається фінансова криза, все летить шкереберть, інвестор втрачає фінансування, всі намагаються знайти якісь гроші, ми поновлюємо перемовини, намагаємося продати проект – але багатьох людей, з якими ми до того спілкувалися, звільнили. Інші говорили: «Про що ви кажете? Які гроші? Яка анімація? Подивіться, що відбувається в світі».

Головні герої «Микити Кожум’яки»

29 грудня 2008 року настає один із найскладніших моментів у моєму житті: у цей день я зібрав свій колектив – це близько 50 чоловік – і оголосив про заморожування проекту.

– Ви лишилися їм винні зарплатню?

– Так, була заборгованість по зарплатні – не тому що хтось щось приховав, а тому що грошей не було. Взагалі!

Проект потихеньку помирав. Він технічно застарівав. Єдиний, хто не здався, був Дмитро Белінський, який зараз продюсер цього проекту. Він продовжував шукати інвестиції.

– Він працював у компанії інвестора?

– Так. Він працював у компанії інвестора і під час моєї роботи над проектом представляв його інтереси, вникав у хід виробництва.

– А хто був цей інвестор?

– Це приватна інвестиція, український бізнесмен. Я не знаю, наскільки коректно його називати: я ніде не бачу, щоб Panama Grand Prix це робила. Наскільки я знаю, він залишився. І згодом, у 2014 році, вони знайшли нового інвестора, завдяки якому фільм нарешті дозняли.

Але перед тим був 2011 рік, коли Дмитрові вдалося пробити держфінансування. Ми знову запустили виробництво – цього разу Дмитро був продюсером, а я – креативним продюсером. Ми розділили повноваження і домовилися, що він буде займатися організаційно-фінансовою частиною, а я – творчою. Але почався сильний тиск із боку так званих кінематографічних кіл. Люди, які не читали сценарій, почали говорити, що він жахливий. Держкіно поставило Дмитру умову, що потрібно залучити більш кваліфікованого сценариста, запросити скріпт-доктора, звернутися по консультації до відомих аніматорів. Один із членів пітчингової комісії Держкіно, дуже відома в анімації людина, сказала про мене: «Навіщо ви пустили цього брудного проамериканського рекламіста на тендітну ниву поетичної української анімації?». Я запам’ятав це на все життя. Ще й тому, що під час цієї патетичної промови за його спиною прогулювалися київські нудисти (їх було видно крізь вікно, яке виходило на пляж. – ДМ).

Тоді я зрозумів, що більше ніколи не братиму участі в державних пітчингах. Звичайно, зараз я бачу, що з мого боку це була така собі дитяча образа: ми старалися, а нас ніхто не підтримав – натомість лише намагалися зацькувати. Мені образливо й до цього часу – але тепер уже через слабкий піар «Микити Кожум’яки». Начебто є чим пишатися: український кінопродукт вперше виходить у міжнародний прокат, причому практично одночасно в 20 країнах (угоди фіналізуватимуться у листопаді під час American Film Market. – ДМ). А в нас повальне мовчання. Новий канал купив права на екранізацію, але для решти цього мультфільму немає – не дай боже прорекламувати контент конкурента. Хоча, може, це просто мені все замало, але я відчуваю це саме так.

Марина Порошенко на презентації мультфільму «Микита Кожум’яка»

Держкіно виділило нам 4 млн грн., що оцінювалося приблизно як 20% бюджету. Їх би мало вистачити на те, щоб доробити мультфільм, але через усю цю метушню з безкінечними переробками мультфільму з 60-70% готових сцен залишилося 30%. Гроші закінчилися в серпні 2012 року, а я пішов із проекту, причому ми з Дмитром попрощалися запеклими ворогами – стільки образ накопичилося.

– Саме через «Микиту Кожум’яку»?

– Так. Інших каменів спотикання в нас не було. Я розумію Дмитра, в нього була колосальна відповідальність перед інвесторами, перед Держкіно. А в мене була відповідальність перед ідеєю, перед автором, якого я представляю, у мене були власні творчі амбіції. Я вже відчув, що буває, коли твоя історія, твій сценарій чіпляє людей по всьому світу.

Мабуть, я був дуже категоричний. Не приймав жодної критики. І я розумію, що був дуже незручним. Це стандартний голлівудський підхід: автора потрібно якнайшвидше позбавитися, тому що в нього на все є своя думка. Мені здавалося, що мене несправедливо вижили з проекту. Але зараз я розумію, що це стандарт. Наразі я просуваю інші свої проекти, веду перемовини з багатьма студіями – всюди одна й та сама ситуація: «Віддайте нам усе і відійдіть геть».

Дуже чекаю виходу «Микити Кожум’яки». Я вже зараз почав брязкати цією медаллю. Я працюю скріпт-доктором і коли називаю свій гонорар, у мене запитують: «А чому так?». А я відповідаю: «А ви знаєте ще когось, чия історія продається в 20 країнах світу?».

Образи перемололися, і ми з Дмитром зустрілися буквально кілька тижнів тому – багато років потому, після його погроз подати на мене до суду за те, що я в «Казці з татом» використовував образи «Микити Кожум’яки»; після моїх образ на те, що мене та Сіяніку не вказують авторами фільму і історію представляють в інтерв’ю як фольклор. Ми визнали таланти один одного: я визнав, наскільки він талановитий у залученні грошей та організації виробництва, він сказав, що дуже цінує мене як креативщика. І це виявилося так просто. Багато років конфлікту вичерпалися за півгодини.

Образи «Микити Кожум’яки» в «Казці з татом»

– Як вам вдалося помиритися?

– Завдяки втручанню міжнародного дистриб’ютора фільму. Минулого року я своїм коштом поїхав на фестиваль в Ансі, домовився про зустріч із міжнародним дистриб’ютором і розповів ситуацію: що є автор, є авторське свідоцтво, є договір на екранізацію книги – і я вимагаю дотримання немайнових авторських прав. Я підтвердив, що у Дмитра є всі майнові права, які я передав, але немайнове право автора порушене. І якщо так піде й далі, я вимагатиму судової заборони на дистрибуцію. Дякую їм велике, що вже через кілька днів після цього на офіційному сайті компанії-виробника було написано, що фільм знято за книгою Антона Сіяніки. А буквально кілька тижнів тому дописали також, що фільм робиться на основі сценарію Сергія Гаврилова. Це при тому, що, судячи з трейлера, історію дуже сильно переробили. Що там залишилося від мого сценарію – не знаю, побачу.

– На прем’єрі?

– Так. Я з задоволенням піду на прем’єру – подивлюся, що вийшло. Зрозумію, чи зможу далі працювати з продовженням. Тому що «Микита Кожум’яка» замислювався як цикл із п’яти творів. І всі вони вже прописані.

Мене дуже дратує, коли історія про хлопчика, який мріє про дружбу з драконом, перетворюється на історію, коли хлопчик вбиває дракона. І коли на презентації цієї історії робиться торт у вигляді дракона. Я дуже сподіваюся, що нові сценаристи не вбили мого дракона.

Дракон із мультфільму

– Чим ви займалися після того, як у 2012 році припинили брати участь у створенні мультфільму «Микита Кожум’яка»?

– Другий мій бренд – «Райдугони» – ми запустили навіть раніше, одразу після краху «Микити Кожум’яки» 2008 року. У квітні 2010-го вийшов iPad, а вже в грудні ми спільно з видавництвом Glowberry Books та його директором Ольгою Черепановою випустили додаток для нього – «Райдугони» стали 112-м дитячим додатком для iPad у світі. Ми на тиждень потрапили до американського топ-5, але на цьому ресурси скінчилися: не було реклами і додаток почав падати. Але й досі він продається в 30 країнах світу. Більше того, в 2011 році Microsoft звернувся до нас із пропозицією про спонсорувати «Райдугонів». Завдяки Microsoft до Євро-2012 вийшли футбольна книга «Райдугонів» і додаток для Windows 8, рекомендований Microsoft усім англомовним країнам.

«Райдугони»

Після цього, в 2013 році, ми пройшли бренд-фільтри McDonald’s. Компанія проводила Свято радості в усіх містах-мільйонниках України, і «Райдугони» були єдиним українським брендом, представленим там.

Нас запитують, чи окупився в нас цей проект. Ні, не окупився, тому що в нас не було грошей, аби просувати його по-справжньому широко. Але ми спрацювали на авторитетність.

Зараз дві компанії – одна наша, інша – скажімо так, зарубіжна – перманенто цікавляться «Райдугонами».

– Ці дві компанії, які наразі цікавляться «Райдугонами», – ваші інвестори?

– Вони хочуть купити «Райдугонів».

– Тобто у вас двоє покупців і ви ще й торгуєтеся?

– Так. Я нарешті насолоджуюся. Але це все жарти, звичайно. Я не торгуюся з приводу грошей: мені важливо, щоб я міг зробити те, що хочу. Тому що поки основна перешкода не в грошах і не в якості – обидві компанії виробляють хороший контент. Перешкода в тому, що жодна компанія не хоче погодитися на те, щоб у мене було право вето на якісь зміни.

– Це продакшн-компанії? Що конкретно вони хочуть купити, якщо говорити юридичною мовою?

– Це великі студії. Вони хочуть купити ексклюзивні права на бренд. На відміну від них «Карандаш продакшн» – студія, яка починала робити мультфільм «Микита Кожум’яка» – купувала права на екранізацію лише однієї книги. А ці компанії хочуть купити все. У Сіяніки вже є 15 казок про райдугонів – на їхній основі можна зробити серіал, повний метр, комп’ютерні ігри, звичайні ігри, продавати іграшки тощо.

Я займаюся саме цим: створюю бренди під ключ. Я працюю на концепти, які можуть бути втілені в самих різних формах.

– Ви мені представилися керівником мультимедійного проекту «Микита Кожум’яка». Тобто у Дмитра Белінського права на екранізацію тільки першої книги, а решта у вас?

– Так.

– Хто з вас продав бренд м'ясо-молочній компанії «Глобино»?

– Panama Grand Prix. Звісно, коли я передавав права на екранізацію, то в результаті виникали права на створені для мультфільму образи і вони можуть використовуватися як візуальні образи для мерчандайзингу.

– А до кого з вас звертатися, якщо хтось захоче зняти серіал або організувати брендований парк розваг?

– Серіал – до мене. Тому що за умовами авторського договору, за цим твором наразі може бути зроблений тільки один повний метр, а все інше – тільки з авторського дозволу. Так що за продовженнями, будь ласка, до мене. Але якщо люди захочуть, щоб у брендованому парку розваг стояли фігури, схожі на фігури з мультфільму – то це точно до Дмитра.

Коли ми зустрілися та помирилися, я йому запропонував вихід: я надам йому право продовжувати його версію «Микити Кожум’яки», навіть можу написати сценарій цього продовження, а він мені поверне право на екранізацію книги – історія в мультфільмі настільки змінилася, що я спокійно можу зробити ту, попередню, і вона буде цікавою. Там навіть із трьох головних героїв залишився лише один. І зараз ми ведемо перемовини з цього питання. Я зроблю цю історію під іншим брендом: він називається «Чудний світ» – це те чарівне місце, куди потрапляють герої. І ми розійдемося. Хоча зараз я вже сподіваюся, що в нас вийде попрацювати разом, і це буде набагато цікавіше, ніж поодинці.

З самого початку «Чудний світ» створювався з таким потенціалом, щоб на його основі можна було створити грандіозний парк в стилі української міфології. Персонажі були дуже продумані. Я зараз дивлюся з подивом на те, що з мультфільму прибрали двох персонажів. У нас була класична тріада, як у Гаррі Поттері чи Томі Сойєрі: ніжний хлопчик, хлопчик-хуліган і вони обидва були закохані в дівчинку-принцесу. Це безвідмовна схема.

– Я знаю, що в каналу «ПлюсПлюс» також є великі плани розвивати ліцензування на основі героїв зі світу «ПлюсПлюс». Ви маєте до цього стосунок?

– Звісно, але тільки креативний.

– Це, до речі, забавно: коли я почула про те, що власники бренду «Микита Кожум’яка» намагаються розвивати ліцензування, я почала пригадувати інші такі приклади на українському ринку і одразу згадала про світ «ПлюсПлюс». І сподівалася, що це роблять різні люди, але фактично виходить, що одні й ті самі.

– Так, здається, світами займаємося тільки ми. Це мій підхід. Побувавши на кількох світових телемаркетах, я побачив, що все частіше канали ставляться до серіалів як до великого рекламного ролику. Серіал уже не сприймається як фінальний продукт. Він сприймається як реклама того мерчандайзу, який піде за ним. Серіали продаються за порівняно невеликі гроші та часто не окуповуються. Натомість до контенту висувають нові вимоги: він має бути мультиплатформенним, містити онлайн-активності та додатки і мати світ, який буде розростатися. Причому якщо раніше інтернет і мобільні активності були на п’ятому місці у вимогах серіальних пітчингів, то зараз вони на першому. Ви одразу маєте показати, яким чином інтерактивно залучатимете аудиторію. Це те, що ми зараз робимо у «Крапликах» – новому проекті, який ми представили на книжковому пітчингу «Книголав». Там також цілий світ. Ми увійшли до п’ятірки фіналістів конкурсу і нас відправили на хакатон Media Hack Weekend – розробляти ідею з доповненою реальністю. І там ми також потрапили до топ-5 найкращих.

«Краплики»

Комусь «Краплики» схожі на смішариків, комусь на Капітошку. Мабуть, можна і так дивитися. Там є головний персонаж Круглий Помаранчевий – так він і на Колобка схожий. Все на щось схоже. Другий голлівудський принцип після «Здихайтеся автора!» – «Дайте мені таке саме, тільки інше». Ось вам, будь ласка: таке саме, тільки інше.

Сьогодні я навіть вдячний, що з «Микитою Кожум’якою» доля загальмувала мене на десять років. Тому що інакше я сів би на цього коника і став продюсером і автором однієї ідеї. А зараз, у результаті того, що я впав із цієї висоти, загубив свою корону та після цього зміг зібратися, я маю 15 проектів. Так! У мене в портфелі 15 концептів, які можуть стати повнометражними мультфільмами, серіалами чи бути втіленими в іншій формі.

– Вони всі дитячі, анімаційні?

– Вони всі дитячі, можуть бути анімаційні, ігрові, з комп’ютерною графікою. Після «Аватара» ніхто не знає, де межа між анімацією і кіно.

Фото надані Сергієм Гавриловим