П'ятого лютого відбувся круглий стіл «Майбутнє російського продукту на українському телеринку», який зібрав керівників Нацради, Держкіно, Комітету свободи слова, «1+1 медіа», «Медіа Групи Україна», Film.ua Group, Star Media, PRO TV та НСКУ. Також серед учасників був присутній генеральний директор М1 і М2 Валентин Коваль, який кілька разів підкреслив, що висловлює не офіційну позицію групи StarLightMedia, а власну думку.

Організатором зустрічі виступила «1+1 медіа». Офіційно круглий стіл приурочили до річниці прийняття Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України», який заборонив показ частини російського кіно- й серіального продукту. Попередньо головним питанням порядку денного було заявлено обговорення прогалин цього закону, зокрема, як телеканали маніпулюють датами виготовлення теле- й кінопродуктів. Та насправді цієї проблеми майже не торкнулися, натомість дуже палко обговорювали законопроект № 2766, який пропонує 70-відсоткову квоту на європейський, американський і канадський телепродукт і виключає з європейського продукту продукт російський. Напередодні навколо цієї ініціативи позиції найбільших учасників телеринку розділилися. Не менше говорили й про законопроект № 3081-д «Про державну підтримку кінематографії» (так званий законопроект «#КіноКраїни»), який наразі готується до другого читання.

Ті учасники круглого столу, які виступають проти законопроекту № 2766, скористалися можливістю поставити запитання його співавторці Вікторії Сюмар. Вона запевнила, що закон допускає спільне виробництво з Росією, його продукти можна буде показувати в межах 30-відсоткової квоти (тобто шість годин на добу в проміжку з 07:00 до 23:00 без обмеження щодо прайму). Також народний депутат підтвердила свою готовність сприяти ухваленню законопроектів «#КіноКраїни» та № 3504 (про універсальну програмну послугу), здатних покращити становище телеіндустрії, яка наразі переживає не найкращі часи. Й нагадала про те, що після прийняття закону «Про аудіовізуальні послуги» українські кіновиробники зможуть брати участь у програмі Creative Europe.

Докладніше — в прямій мові учасників круглого столу.

Вікторія Сюмар, голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики:

— Сьогодні ми повинні ставити питання, яким чином стимулювати власне виробництво кіно- та інформаційного продукту. Що стосується російського продукту, то я буду досить радикальною: два роки тому я була одним із ініціаторів закриття російських телеканалів в Україні. Чи пішло це на користь українському інформаційному простору? Я переконана, що так. Тому що це було питання національної безпеки. Після того сталося багато трагічних подій — наприклад, 2 травня 2014 року в Одесі. І якби одесити дивилися тоді російські телеканали, то я дуже сумніваюся, що це місто довгий час лишалося би спокійним.

Рік тому ми ухвалили законопроект Миколи Княжицького про заборону російського продукту з моєю поправкою стосовно того, що заборонено кінопродукцію, яка містить популяризацію органів влади держави-агресора, а також вироблену після початку російської агресії. Фактично це санкційний захід. Сьогодні українці з розумінням ставляться до подібних заходів, тому що за російську агресію наша країна платить занадто високу ціну.

Україна зробила свій вибір на користь Європи. Це вибір цінностей, культурний вибір. Якщо ми визнаємо російський продукт європейським, як це є сьогодні в українському законодавстві, то скажімо чесно: чи вважаємо ми сучасний російський інформаційний продукт таким, що відповідає європейським стандартам? Російський продукт, який фактично є інформаційною зброєю в руках Кремля, що веде проти України війну? Для мене це очевидний нонсенс.

Про квоти можна сперечатися. Нам подавали різні пропозиції: збільшувати їх, зменшувати. Тут дискусії можливі, й вони, очевидно, будуть у сесійній залі. Але для мене принципово, щоб ми чітко визначилися, що російський медіапродукт не може вважатися європейським.

І друге завдання: як на фоні скорочення присутності дешевого російського телепродукту запустити телепродукт український? Цей ухвалений у першому читанні законопроект (№ 3081-д «Про державну підтримку кінематографії в Україні». — ДМ) зараз досить швидко готується до другого читання. Сподіваюся, нам вдасться запустити українське кіновиробництво й дуже скоро ми кодуватимемо свій культурний простір на власних, українських цінностях.

Євген Лященко, генеральний директор «Медіа Групи Україна»:

— Телеканали стикнулися з обмеженнями на російський контент і в цілому сприйняли це з розумінням. Ми несемо відповідальність перед своїми глядачами. Заборона будь-якого контенту, який популяризує органи державної влади або силові структури держави-агресора, й поява в ефірі одіозних особистостей, що ведуть відверто пропагандистську роботу, — з цим усе зрозуміло. Що стосується заборони всього контенту, незалежно від того, що він містить, — із цим ми не згодні. Ми говорили про це рік тому, говоримо й тепер. Але, так чи інакше, ми це прийняли й працюємо з цим. Телеканал «Україна» змінив свою сітку мовлення. Ми інвестуємо в український продукт, в серіальну бібліотеку, яка дозволяє нам закривати ті дірки в сітці, що утворилися. Зрозуміло, що якість контенту впала. Але наше завдання — вирішити цю проблему.

Що стосується виробництва: протягом останнього місяця багато розмов і заяв стосовно того, що потрібно робити, а що ні. Будь-які обмеження не стимулюватимуть нічого. Введення додаткових обмежень і квот ми сприймаємо не як стимул для розвитку. Наш продакшн минулого року виробив 500 годин серіального продукту, цього року виробить майже тисячу годин — це великий обсяг. Якщо ж ми говоримо про власне виробництво телеканалу «Україна» в цілому (не тільки серіальне. — ДМ), то це буде три тисячі годин. Хто може похвалитися трьома тисячами годин власного виробництва?

Прийняття закону рік тому додатково стимулювало нас до цього, але не допомогло нам. Тому що якщо б ми не почали розвивати власне виробництво три роки тому, то показники частки каналу «Україна» зараз провалилися б дуже сильно.

Квоти — це цензура, адже хтось вказує, що каналу слід показувати. Ми вводимо квоти на європейський продукт і продукт виробництва США й Канади. Питання в тому, чи весь контент із США безпечний? Наприклад, серіал «Державний секретар», де президент України фактично є міжнародним злочинцем, — він хороший чи поганий? Або продукт, який днями показав французький Canal+ (документальний фільм «Україна: маски революції» Поля Морейри, який подає події Євромайдану з погляду російської пропаганди. — ДМ)? Чи можна відносити його до безпечного та включати до квот?

Можливо, ми повернемося до того, про що говорили рік тому: потрібно контролювати не країну виробництва, а ідеологію, пропаганду.

Крім того, ми забуваємо, що живемо на глобальному ринку й національні канали не є єдиним та основним джерелом інформації. Ми проаналізували, як змінилася структура перегляду. В Україні півтора року тому було 4,5 млн глядачів нелегальних супутникових тарілок, тепер ця цифра перевалила за 5 млн. І один із факторів, який збільшив цей обсяг, — заборона на російський контент. 5 млн людей ідуть на супутник і дивляться там не просто якийсь очищений контент, а «Первый канал», НТВ, «Россия 24» — причому не тільки серіали, але й новини.

І по-третє, закон про квоти не стимулює мене як виробника, тому що позбавляє ринку й можливості залучати інвестиції.

Закон «#КіноКраїни» дозволяє мені як виробнику розвивати своє виробництво, так. Закон про обмеження російського контенту, прийнятий рік тому, регулює мене. Все решта — від лукавого.

Сьогодні тут лунає багато заяв, хто найбільший виробник, хто що заборонив. А в мене є пропозиція зробити наш ринок прозорішим: канал «Україна» готовий зараз назвати структуру своєї сітки. В нас у 2014 році власне виробництво, включаючи новини, серіали й ток-шоу, складало 31 %. У 2015 році — 47 %. А в 2016 році ця частка становитиме 57 %. За цими цифрами стоять конкретні проекти, які ми робимо самостійно та в копродукції, російською та українською мовами.

Олександр Ткаченко, генеральний директор «1+1 медіа»:

— Я би хотів, щоб ми не змішували в цій дискусії два поняття: ідеологічну складову та гроші. Якщо ми говоримо про ідеологічну складову, то згадайте, наскільки вправно російські виробники кіно й серіалів використовували образи нових героїв нової Росії. Всі пам’ятають фільми «Брат» і «Брат-2». Створення героїв, які казали: «Ты нам за Севастополь ответишь», — спричинило нову хвилю образів, які згодом з’являлися в серіалах і гіпотетично вкладали в світогляд не тільки росіян, але й українців певну ідеологію.

Коли ми говоримо про українське телевиробництво, теж маємо усвідомлювати, про що мова. Якщо йдеться про виробництво в Україні для Росії, то ми продовжуємо говорити про використання образів, які корисні чи мають попит, у першу чергу, в Росії, тому що Україна в такому випадку стає вторинним ринком.

Коли мова про гроші, то, безперечно, якщо ви продаєте свій продукт у Росії, то маєте доступ до більшого ринку. Потім цей продукт, створений, умовно кажучи, за $200 тис., повертається в Україну. Конкурувати з ним продукту, створеному виключно для українців, достатньо складно, тому що продукт за $200 тис. лише для українського ринку навряд чи хтось створить.

Ми також можемо пишатися, що створюємо тисячі годин продуктів, причому серед них є свідомо некомерційні, тому що ми весь час потребуємо нових героїв. Наприклад, нещодавно ми завершили чотирисерійний проект «Століття Якова», створений за бестселером відомого письменника Володимира Лиса, що є достатньо контроверсійним. Також ми підписали угоду з відомим українським автором Василем Шклярем про екранізацію його відомого твору «Чорний ворон». Це буде фільм, а також чотирисерійна історія.

Чи можуть ці твори бути використаними в Росії? Навряд чи. Але коли ми намагаємося покласти в одну купу речі, пов’язані з ідеологією і з тим, що нам щось забороняють, то я думаю, що треба подивитися на європейський досвід. Європейська практика — це практика квотування й захисту європейського простору.

Ми аналізували, як за останні два роки змінився український простір в контексті використання російських серіалів. Якщо по каналах нашої групи та групи StarLightMedia є різке зменшення використання російського телепродукту, то по інших каналах такого скорочення не відбувається.

Якщо ми говоримо про Закон «Про державну підтримку кінематографії в Україні», який підтримує кіно, то його використання без закону про квоти може призвести до того, що українські державні кошти фінансуватимуть спільні проекти з росіянами. Я не проти співпраці з повідними російськими продюсерами: я вважаю, що вони не відповідають за політику, яку веде Кремль, але нормальне квотування, на мій погляд, саме зараз на часі.

Сергій Тримбач, голова Національної спілки кінематографістів України:

— Чим українські серіали поки що відрізняються від російських? Дуже часто одним: відсутністю україномовних субтитрів. Інших відмінностей я, чесно кажучи, не бачу. Актори українські, але ж ми говоримо про цінності.

Я розумію, що це процес і що одномоментно за рік чи два це не відбудеться. Але все-таки давайте ставити собі таку мету.

Звісно, наш інтерес (робітників кіногалузі — акторів, режисерів, сценаристів. — ДМ) у тому, щоби було реанімовано кіновиробництво й виробництво серіалів, і ми цілком схвалюємо законопроект про підтримку кіно- й телесеріального виробництва. Але якщо це все знову зведеться до того, що підозріло нагадуватиме російські серіали в ціннісному, естетичному, медійному аспектах... Зараз в усьому цьому сидить російський глядач, а українського обділено, він шукає себе в цій системі координат.

Українські актори можуть грати? Так, слава богу, що в них є робота. У них вона, до речі, була і в російських серіалах. Але це все залежить і від журналістів, від громадянського суспільства, від інституту кіно- й медіакритики, який знову має стати впливовою силою, що визначає критичні нюанси й точки цього процесу. Ми мусимо зробити все, щоб українське кіно постало як кіно, орієнтоване перш за все на свою аудиторію. Наведу класичний приклад: «Тіні забутих предків» був орієнтований начебто на свою аудиторію, але став світовим бестселером.

У нас у кіновиробництві є підхід: побільше грошей, побагатше проекти. Треба якось змінювати ментальність і режисерів, і продюсерів — нехай скромніше формують бюджети.

Владислав Ряшин, голова ради директорів і засновник групи компаній Star Media:

— Бюджет на виробництво серіалів та кіно, якщо ми не кажемо про державну підтримку, напряму пов’язаний із рекламним бюджетом у країні. Й саме телеканали, інвестуючи в купівлю контенту, інвестують у виробництво. Минулого року рекламний бюджет в Україні на телебаченні становив близько $130 млн. 2001 року це було близько $100 млн, а 2013-го — більше $500 млн. Практично всі канали є збитковими й дотуються акціонерами. В цій ситуації зробити якісний недешевий проект, а тим більше запустити лінійку — вкрай складно. Тому необхідно дбати про підтримку виробництва українського контенту, що й робить закон, розроблений «#КіноКраїною». Він регулює як податкові питання, так і питання державної підтримки та грошових повернень. Цей закон на порядок важливіший для підтримки виробництва українського контенту, ніж будь-яке квотування й заборони.

У 2003 чи 2004 році — я не пам’ятаю — український серіал «Зцілення любов’ю» набирав на каналі «Інтер» частку близько 40 %. А наші новорічні мюзикли — «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Сорочинський ярмарок» — у Новий рік набирали до 50 %. Ми вкладали у виробництво українського контенту, тому що економіка та обсяг рекламного ринку допомагали нам це робити. Але навіть у ті щасливі для телевізійного рекламного ринку часи без копродакшну цього б не сталося. Бюджет мюзиклу «Сорочинський ярмарок» виробництва 2004 року становив $500 тис. При цьому канал «Інтер» міг собі дозволити інвестувати лише $80 тис. Решту $420 тис. інвестував російський «Первый канал». Хто при цьому може насмілитися назвати цей продукт неукраїнським? Більше того, в ті часи й був закладений фундамент виробничої індустрії, завдяки чому утворилися й Star Media, Film.ua, PRO TV, продакшени при каналах, «95 квартал».

Я категорично проти узагальнень та не вважаю весь російський продукт «милом». Ба більше, зрозуміло, що зробити продукт за $200 тис., витрачаючи по вісім-дев’ять змін на серію, дозволить зняти якісніший продукт. Чи може хоча б один український канал дозволити собі такий експеримент? Так, може: один чи два на рік.

У законопроекті «#КіноКраїни» є ще один важливий момент: антипіратські ініціативи. Піратське лобі в парламенті зараз заворушилося.

Я маю пропозицію, яка дозволить додатково наповнити ринок грошима. Мова про розумне реформування Закону «Про рекламу». Про це чомусь ніхто не каже, хоча є механізми, здатні допомогти каналам: це зміна регламенту показу рекламних блоків, зменшення їхнього хронометражу зі збільшенням кількості блоків у годині. Це полегшить глядачам сприйняття реклами та допоможе каналам підняти ціни. Є й інші ліберальні методи, здатні допомогти телеканалам у складні часи: наприклад, дозвіл алкогольним брендам спонсорувати національний продукт тощо.

Сергій Созановський, співзасновник Film.ua Group:

— Заборона російських телеканалів — справа хороша. Але супутник як висів над Україною, так і висить. Мінімум 5 млн українців мають доступ до так званих гориничів (супутникових тарілок. — ДМ). Також існує величезна кількість так званих кардшерінгів, де можна побачити палітру будь-якої кількості російських каналів, абсолютно не зачищених від пропагандистських передач. Тому важливо, щоби ми приймали закони, які не просто написані та щось забороняють, а дієвих.

Колеги з телеканалів не дадуть збрехати: вони отримують щоденні рейтинги й бачать, що вдвічі зріс перегляд «інших» каналів. Це означає, що українські глядачі, попри всі заборони чи судові рішення, розвернулися в бік того, що заборонено.

Ми говоримо про майбутнє російського продукту на українському телеринку. Так, рік тому було прийнято закон, який заборонив усе, виготовлене з 1 січня 2014 року. Тобто увімкнули червоне світло. А щоби воно було ще яскравішим, його підсвітили ліхтариками: переліками, заборонами та ще цілою низкою складових. Чому в нас завжди так? Чому в нас закон про підтримку національного кіновиробництва приймається в кращому випадку через рік, а почне діяти через два після того, як заборонили все?

А щодо квот можна обговорювати: чому 70 %, а не 60 %, наприклад? Це дискусійні речі. Та й копродакшн буває різний. Ми за «Незламну / Битва за Севастополь» отримали по голові в Україні, тому що зробили мілітаристський продукт, а в Росії ми отримали за те, що робимо «Незламну». Але Святослав Вакарчук звучав в ефірі «Первого канала» при його формальній забороні на цій території. А гроші, отримані від прокату, в тому числі в Росії, Держкіно використало для стенду на Берлінале й прокату там національних, україномовних фільмів.

Добре, зараз прийметься закон про підтримку, навіть із рібейтами, але є ж певний технологічний процес. Нинішній стан телевізійного ринку такий, що мовники можуть собі дозволити лише $30 тис. за епізод. Я думаю, що якщо навіть піти до польського телеканалу й говорити про копродакшн, вони скажуть: «Друзі, ми тут із німцями виробляємо, тому до побачення».

Уляна Фещук, заступник голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:

— Багато хто з присутніх тут плутає слова «заборона» та «обмеження». Існує обмеження щодо показу фільмів, вироблених державою-агресором. З того моменту, коли РФ не буде державою-агресором, не буде й такого обмеження. А для того, щоби вона не стала державою-агресором, треба створити в Україні таке свідоме суспільство, яке би навіть не припускало думки щодо сепаратизму. І саме для цього потрібен український продукт. Без створення та показу українського продукту нічого не відбудеться.

Закон справді було прийнято рік тому, але встановлені ним обмеження вступили в силу з 4 червня 2015 року. Й ці півроку призвели до теперішньої розмови, за що я йому дуже дякую. Якщо б не було цього закону, ми би про це зараз не говорили й ситуація лишалася б такою, як і була. Мені здається, що зрушення дуже позитивні.

Нацрада регулярно моніторить ефір телеканалів. Загальнонаціональних каналів під постійним моніторингом є вісім. Протягом 2015 року було 96 порушень. Розбити їх можна на три категорії: трансляція російського продукту, виробленого після 1 січня 2014 року, популяризація правоохоронних органів держави-агресора й заборонені артисти.

Щодо виготовлення: дуже важко визначити дату виробництва фільму. Справді є спроби змінити дату виробництва на дату першого оприлюднення. І журналісти часто натякають на те, що є відкриті джерела інформації — YouTube, та й інші способи дізнатися, коли фільм було вперше оприлюднено. Ми живемо в правовій державі, коли кожен факт порушення треба доводити. Суд ніколи не сприйме інформацію: «Я побачив на YouTube, що цей фільм був виготовлений тоді-то». Має бути документ, який підтверджує цей факт. Тому давайте говорити про те, що всі висновки повинні бути зафіксовані в документах.

Щодо повноважень Нацради: закон нам каже, що Нацрада вживає санкції за порушення закону «Про телебачення і радіомовлення». Якщо вона фіксує порушення щодо заборонених фільмів, то звертається до Держкіно. Держкіно, мабуть, уже змучилося приймати наші запити, тому що ми направили їм 19 листів-звернень. У них затверджений порядок щодо накладання санкцій за порушення закону «Про кінематографію», він зараз на реєстрації в Мін'юсті.

Якщо казати про заборонених артистів, то в нас навіть усередині Нацради є не те щоби великі суперечки, але ми погоджуємося, що 83 особи — це занадто. Ми зустрічалися з індустрією, Держкіно та представниками Міністерства культури з приводу того, як зробити цей перелік реалістичнішим та затвердити його якимось документом: знову ж таки, вивішений на сайті перелік не є доказом. Ми домовилися, що створимо робочу групу й будемо просити СБУ й Міністерство культури більш зважено підійти до цього переліку.

Пилип Іллєнко, голова Державного агентства з питань кіно:

— Ми почали забороняти російські фільми та серіали з серпня 2014 року — тобто за півроку до прийняття закону (№ 159-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України». — ДМ) фільми з Охлобистіним та Пореченковим були заборонені. І жоден транслятор навіть не намагався оскаржити ці рішення, бо вони були підтримані громадською думкою. Тобто прийнятий рік тому закон був на часі. Зараз ми разом з індустрією напрацювали пропозиції з підтримки виробництва національного продукту та виробництва в Україні іноземного продукту, крім, звісно, продукту країни-агресора. Я дуже вдячний, що навколо цієї конструктивної ідеї змогли об’єднатися практично всі люди, які мають відношення до українського кіно.

Ми реагуємо на запити від Нацради про порушення телеканалами закону «Про кінематографію» — наприклад, коли є підозри, що в ефірі транслюється продукт, вироблений у Росії після 1 січня 2014 року. Ми звертаємося до демонстраторів і отримуємо від них однакову відповідь: документи про те, що фільм вироблено до 1 січня 2014 року. Це різного роду папери — в першу чергу, заяви й підтвердження від виробників, договори з режисерами, акторами, календарно-постановчі плани тощо. Тому я цілком підтримую вже зареєстровану законодавчу ініціативу, де роз’яснюється, що заборона стосується фільмів, вироблених та / або оприлюднених після 1 січня 2014 року. І тоді дискусії про те, як встановлювати обмеження, припиняться.

За дійсність і правдивість документів, які подаються до органу влади, несе відповідальність той, хто їх подає. І ми щоразу інформуємо тих, хто подає документи, що матеріали можуть стати предметом перевірки, причому не тільки з боку Держкіно: якщо є сумніви, то перевіряти дотримання обмежень повинні ті органи, які мають право проводити оперативно-розшукову роботу та слідчі дії, бо ми такими повноваженнями не наділені.

Віктор Приходько, генеральний директор компанії PRO TV:

— Я, чесно кажучи, не бачу нічого поганого у введенні квот та забороні російського продукту, що зашкалював. Нам як виробникам це навіть вигідно, тому що ми можемо виробляти більше — дешевше, але більше. Але мене непокоять методи. Так, ми європейська країна, ми рухаємося в Європу. Але чомусь для всіх позитивних законів ми використовуємо радянські, сталінські, комуністичні механізми. Є кілька невисокого рангу бюрократів у Міністерстві культури, які ухвалюють рішення: цей фільм їм подобається, цей — ні, цього актора вони заборонять, того — ні. Я вважаю, що всі державні органи — й міністерство, й Нацрада — можуть встановлювати правила гри, а як ми їх виконуємо, нехай вирішує суд, а не вони.

Систему прокатних посвідчень, яка досі існує, було введено в 1920-ті роки в Радянському Союзі й затверджено Постановою Раднаркому 1935 року. І вона фактично в тій самій формі й досі виконується. Вітаю нас усіх: ми рухаємося в Європу.

Коли я був директором кіностудії імені Довженка, то з’ясував, що всі регуляторні акти, за якими живе кінематограф, були створені до 1953 року, тобто ще при Сталіні. З того часу їх було ледь-ледь модифіковано. І згідно з ними й існує купа організацій, включаючи Спілку кінематографістів. Загалом усі спілки творчих людей було створено КДБ для того, щоби контролювати творчу інтелігенцію. Подумаймо, як від цього відмовлятися.

І ще цей перелік заборонених артистів: добре, вони вам не подобаються, й мені вони здебільшого не подобаються — забороніть їм в’їзд до України. Так ви фактично відключите їх від нашого кіновиробництва. Але якщо Варлей у 19 років знялася в «Кавказькій полонянці», а зараз її змусили підписати якийсь документ, мабуть, навіть без її особистої присутності, цей фільм не варто забороняти.

Валентин Коваль, генеральний директор телеканалів М1 і М2:

— Що стосується відкритих каналів на супутнику, то шкода, що тут немає Ольги Герасим’юк — ми ще рік тому давали їй матеріали про те, як Франція та Іспанія закрили на супутнику два телеканали, що працювали проти Франції та Іспанії відповідно.

Успіхи тієї ж Франції (телевізійні. — ДМ) сталися в ті часи, коли телебачення та радіо були виключним способом доставки контенту. І в тій ситуації справді певна квота щодо франкофонної музики або виробництва кіно спрацювала повністю. Нині, коли ми знаємо, що третина домогосподарств дивиться супутник, а 85 % українців мають доступ до інтернету, ми, регулюючи відносини для 50 % телеперегляду (я маю на увазі ефірні телеканали), цю частину телевізійної галузі фактично ховаємо. Тому що у глядача завжди є вибір.

В українському законодавстві вже існує досить серйозна квота: 50 % українського національного продукту в ефірі. І я би не хотів, щоби до цієї квоти додавалися ще якісь вимоги, які й без того, з урахуванням кризи, роблять її виконання дуже проблематичним. Це моя особиста позиція.

Фото — Олексій Темченко