Дискусія навколо редакційних статутів та редакційних рад триває. Після круглого столу «Редакційні статути телерадіоорганізацій: практика запровадження», на котрому зустрілися експерти, юристи та журналісти, «Детектор медіа» опублікувала роздуми медіа-експерта Ігоря Куляса «Редакційні статути – зброя в чиїх руках?». На них зреагувала Незалежна асоціація мовників – реплікою «Не зброя, а норма законодавства», на яку, у свою чергу, Ігор Куляс дав відповідь. Сьогодні ми надаємо слово голові Незалежної Медіа-профспілки Сергію Гузю.

Важко без певної долі іронії знову дискутувати про введення редакційних статутів. Іронія ця не до учасників дискусій, а до самого предмету та процесу. Норми, прописані в законодавстві щодо редакційних статутів, навряд чи призведуть до появи професійної журналістики або ж свободи журналістської діяльності. Спроба поєднати в одному документі засади редакційної політики (етичні та професійні стандарти), положення щодо діяльності редакційних рад, елементи договірних стосунків між журналістами і власниками, – велика помилка.

От уявіть собі слюсаря-сантехніка. За допомогою чого він ремонтує кран, що протікає? За допомогою інструментів. А як саме? За допомогою інструкції (технічних нормативів по ремонтуванню кранів). Що робити слюсарю, якщо одного разу він отримає зверху два технічних приписи, які суперечитимуть одне одному? Звернутися у відповідну інстанцію за роз’ясненнями. Теж саме – і в усіх інших неоднозначних випадках.

Можна заперечити, що жодному професійному слюсареві ніякі технічні приписи для ремонту крана чи унітазу не потрібні. Але якщо взяти агрегати складніші за кран, наприклад, монтаж супер-пупер-новітнього джакузі, то, мабуть, і досвідчений слюсар почитає спочатку інструкцію.

У журналістів інструменти – ручки, комп’ютери, камери, диктофони та все інше. За їх допомогою ми збираємо інформацію. А от щоби професійно її обробити, проаналізувати та підготувати до розповсюдження, нам потрібні свої «технічні приписи» – засади редакційної політики. Для розгляду складних ситуацій потрібна «вища інстанція», яка би давала роз’яснення. Раніше це були парткоми, потім редакційні колегії, зовсім недавно – «темникотворці» на Банковій, сьогодні пропонують створити редакційні ради. Тільки достатніх повноважень редакційним радам надаватимуть чомусь ті, від втручання яких ради мають боронити (якщо вони дійсно створювалися для захисту від цензури з боку власника).

Підсумовуючи: нам потрібні засади редакційної політики (в якості інструкцій) і редакційні ради (в якості вищої інстанції). А ще нам потрібні нормальні цивілізовані ВИРОБНИЧІ стосунки з власниками, менеджментом та колегами. Все це вирішили злити в один флакон, де виробничі стосунки зовсім зникли. Для когось така суміш підійде, а в когось почнеться облисіння (швидше посивіння).

Виробничі (трудові) стосунки повинні регулюватися колективними угодами, а для контролю з боку журналістів можуть створюватися профспілки. У колективній угоді можна прописати компенсаційні виплати з боку власника за порушення професійних прав журналістів або за зміну редакційної політики без узгодження з журналістами, як це роблять у Франції.

Ще рік тому, на одному з круглих столів по запровадженню редакційних статутів, експерти досить критично поставилися до практичної реалізації закладеного в законодавстві механізму редакційних статутів та рад. Тоді лунали запевнення, що депутати підрихтують норми закону і виправлять наявні недоліки. Однак нічого виправлено не було. Тепер усі дивляться на календар і гадають, чи застосує Нарада санкції до порушників, чи зробить вигляд, що нічого не сталося.

Але припустимо на хвилинку, що всі телекомпанії написали такі редакційні статути і створили ради. І що, канал «Студія «1+1» перестане робити тенденційні сюжети про судову тяганину з паном Коломийським, чи ICTV видасть сюжети про володіння паном Пінчуком аж чотирма каналами, коли закон дозволяє тільки два, чи НТН справді проінформує нас – що там задумав із роздержавленням пан Прутнік? Ой, не буде того!

Це як чекати циркового атракціону від слюсаря, який зі зв’язаними руками (і ногами), із кляпом у роті (щоб і в зуби нічого не взяв) змонтує згадане на початку джакузі.

Проблеми, які потрібно долати, загальновідомі: використання власниками своїх ЗМІ для вирішення політичних та економічних інтересів, кулуарні домовленості про правила гри між найвищими посадовцями та власниками ЗМІ, намагання робити таку гру при мінімальних фінансових витратах. Звідси – цензура, звідси – корупція на всіх щаблях управління ЗМІ, звідси – безправність журналістів.

Як можна очікувати, що журналісти не будуть гнати «джинсу», якщо директори телекомпаній дають їм вказівки: «Шукайте спонсора!» Це ж уже стало нормою, що автори навіть цікавих програм повинні шукати спонсорів. У нас новини спорту чи прогноз погоди завжди ідуть під патронатом як не виробників горілки, так засобу від запору.

Без бажання власників ЗМІ позбутися такої практики жодні редакційні засади, статути чи кодекси не допоможуть змінити ситуацію. Влада ж досі не спромоглася навіть легалізувати свої стосунки з володарями газет-пароплавів. Хоча прізвища їх багатьом відомі.

Журналісти не стануть по-справжньому боротися за свої права (і, відповідно, апелювати до редакційних рад, скаржитися на тиск чи цензуру), поки залишатимуться безправними віслючками, від яких вимагається лише ходити на мотузочці по колу і молотити «бабло» для хазяїв. Бо крім неволі політичної, є ще неволя економічна. Сьогодні можна запросто позбавити журналіста зарплати, що ми бачили на «Інтері» чи Першому діловому. Можна звільнити без жодних законних підстав, як це сталося з журналістами «Львівської газети» та багатьма іншими.

Навіть найкращий редакційний статут від цих проблем нас не позбавить. А тим більше – типовий.

Сергій Гузь, голова НМПУ

P.S. Виявляється, до цієї статті можна додати ще 2 000 знаків. Вони адресовані виключно журналістам.

Якщо власник вирішив таки створити редакційну раду – скористайтеся цим шансом. Висувайте та обирайте справді тих колег, які зможуть потім відстояти ваші права. Не погоджуйтеся на списки, складені власником чи топ-менеджментом. Навіть якщо там будуть прізвища ваших найкращих друзів.

Уся сіль редакційної ради – це можливість публічно (хай і на рівні компанії) відстоювати свої права. Однак зауважте: редакційні ради не зможуть захистити ваші трудові права, нормальні умови праці, захистити від звільнень чи скорочення зарплати. Це лише інстанція захисту від цензури та надмірного втручання з боку власника, сваволі з боку менеджменту.

У нормах закону не прописаний порядок обирання до рад квоти від журналістів, тому беріть ініціативу у свої руки (типові редакційні статути це дозволяють). Для цього потрібно провести збори творчих працівників редакції. Бажано попередньо створити ініціативну групу, яка візьме на себе організацію зборів. Враховуючи, що ви виконуєте норму закону, збори можна провести і в робочий час.

Ініціативна група має скласти попередній список питань, які будуть обговорюватися на зборах. Обов’язково потрібно вписати пункт про обрання представників творчого колективу редакції до редакційної ради. Голосування можна проводити відкрито або таємно (у цьому випадку потрібно напередодні подбати про виготовлення бюлетенів та урни для голосування). Бажано кожного кандидата голосувати окремо, а не списком. На всяк випадок, рішенням зборів оберіть кандидатуру (поки що тільки кандидатуру) від творчого колективу на посаду голови ради. Потім власнику буде набагато важче протягнути свого протеже. Усі рішення зборів оформлюйте протоколом. Копію протоколу потрібно надати власнику.

Не погоджуйтеся на норми редакційного статуту, які передбачатимуть звільнення за порушення етичних стандартів без попереднього розгляду справи незалежним органом. Відповідно до міжнародного кодексу журналістської етики, журналісти мають право на осуд тільки з боку колег. В Україні створено Комісію з журналістської етики. До її складу входять різні за поглядами журналісти, що робить її рішення більш виваженими. Тому апелюйте до попереднього розгляду цією комісією всіх справ, що стосуватимуться питань професійної етики. Для всіх інших потреб закладайте можливість створення внутрішніх арбітражних комісій. Будь-який типовий статут – це лише зразок того, що може бути прописано в редакційному статуті. Усе залежить від вашої ініціативи. Успіхів!