Об’єднання українських продюсерів (ОУП) знімає новий документальний фільм «Лють дозволяє мені дихати». Він побудований на історії Ксенії Каян, яка пережила облогу Маріуполя і втратила там сина. Стрічка описує почуття людини з посттравматичним синдромом, емоції, які допомагають їй триматися, та її боротьбу за майбутнє.

Ксенія Каян була однією з героїнь іншої стрічки ОУП «Маріуполь. Невтрачена надія», повідомляють у пресрелізі Об'єднання.

Вона працювала в міжнародній гуманітарній місії, що займалася розмінуванням сільськогосподарських угідь на Донбасі. У Росії ця організація визнана екстремістською, що створювало для Ксенії додаткові ризики під час повномасштабного вторгнення 2022 року. 

Ксенія провела у Маріуполі перший місяць вторгнення, коли російські загарбники знищували місто різними можливими способами. Ксенія ховалася від ракетних та авіаударів у підвалі філармонії багато днів разом із кількома сотнями цивільних. «Ми там були не людьми, ми там були… організми», – згадує вона цей стан.

Під час російської атаки на Маріуполь Ксенія Каян втратила сина Богдана. Після пережитого Ксенія не знала, як жити далі.

«На той момент у мене вже був намір у голові щось із собою вчинити… Але поки я тримаюсь якось за це життя. В мені зараз дуже велика ненависть і біль. І ця лють допомагає мені дихати.

Я розклала собі ймовірні варіанти розвитку подій. Перший варіант — збожеволіти, пускати слину й сидіти, хитаючись, у кутку. Другий варіант — довести себе до інфаркту. Третій варіант — вкоротити собі віку. І четвертий варіант. Пройти реабілітацію та спробувати повернутися до подоби, якоїсь подоби нормального життя. Я так сіла, розписала ці варіанти. І я зрозуміла, що перших три Богдан би не схвалив», — розповідає Ксенія у фільмі «Маріуполь. Невтрачена надія».

У новому фільмі розповідається історія Ксенії Каян «після Маріуполя», почуття людини з посттравматичним синдромом, смисли та емоції, які допомагають героїні триматися, її боротьба за майбутнє. Автори вважають, що «Лють дозволяє мені дихати» може надати сили багатьом у їхньому власному житті.

«Коли ми записували інтерв’ю для “Невтраченої надії”, то відразу зрозуміли, що історія Ксенії — більша, ніж те, що може вмістити фільм про вторгнення російських окупантів, — говорить Максим Литвинов, автор ідеї та режисер фільму. — Це фільм-портрет. Всередині героїні є внутрішній вогонь, який і роздмухує золу її горя, але і дає їй енергію боротьби за життя. Зараз українці борються з ворогом зовнішнім, але після перемоги для багатьох настане час боротьби з ворогом внутрішнім, з посттравматичним синдромом».

Наразі фільм перебуває на етапі монтажу і планується для глядацького релізу у лютому 2023-го. 

До знімальної групи також залучені шеф-редакторка Тала Пристаєцька, журналістка Наталія Кружиліна, оператор-постановник Юрій Сметанін. Продюсерами стрічки є Об’єднання Українських Продюсерів (ОУП) та Володимир Бородянський.

Раніше Об’єднання українських продюсерів анонсувало два нові документальні фільми — «Маріуполь. Окупація» та «Як вижити, коли тебе вбивають». 

Фото: ОУП