Робота друкованої преси під час війни залежить від доставки й паперу. В Україні проблеми і з першим, і з другим. У зоні бойових дій і друкарні не працюють, і пошта не доставляє пресу. А наявність газетного паперу стала питанням державної безпеки, бо до війни понад 90% паперу для друку газет завозили з Росії. «Ми докладаємо зусиль, щоби знайти альтернативні джерела, але на світовому ринку дефіцит. Ціна на папір зростає вісім місяців поспіль, залишків ні в кого немає, і це питання дуже скоро стане причиною скорочення тиражів або навіть припинення друку», — каже президент УАМБ.

Тим не менш, за словами Олексія, після трьох перших тижнів війни працювало понад 80% газет і журналів. Частина з них, втративши можливість друкувати й доставляти газети, зосередились на поширенні контенту на сайтах та в соціальних мережах.

Українська асоціація медіабізнесу — недержавна неприбуткова організація, що є правонаступницею Української асоціації видавців періодичної преси, створеної у квітні 2001 року. Вона об’єднує видавців, що видають інформаційні ЗМІ (друковані та електронні). До УАМБ входять 53 видавничі компанії з усієї України (приблизно половина — регіональні), що видають понад 400 друкованих та цифрових ЗМІ.

Окремим пріоритетним завданням УАМБ в останні роки була допомога місцевим медіа в розвитку та підвищенні професіоналізму (в тому числі в підвищенні ефективності управління медіа як бізнесом) та, зокрема, місцевим газетам, які пройшли процес роздержавлення. УАМБ має великий досвід практичної роботи із локальними виданнями.

На думку Олексія Погорєлова, зараз немає часу на розробку механізму державної підтримки медіа під час війни — він мав би вже працювати. Водночас держава зробила інший величезний крок, який дуже допомагає: фактично скасувала оподаткування матеріальної допомоги.

За словами президента УАМБ, є багато охочих допомогти українській пресі у скрутні часи. Приміром, фонд «Газета Виборча» пожертвував 70 тонн газетного паперу українським видавцям, Всесвітня асоціація газет та новин WAN-IFRA та один із найбільших скандинавських медіаконгломератів Schibsted врятували 57 друкованих та 40 цифрових медіа. Надходить також і гуманітарна допомога редакціям.

Олексій Погорєлов переконаний, що українській друковані пресі вдасться відновитися після війни. «Незалежні українські газети будуть виходити друком!» — запевняє він. І як член Комісії з журналістської етики наголошує, що Кодекс етики українського журналіста потрібно виконувати, особливо під час війни, бо поширення неперевіреної інформації, непродумані дії можуть призвести до загибелі людей.

– Олексію, скільки членів УАМБ продовжують працювати від початку війни?

– Працюють усі, окрім тих, хто опинився на тимчасово захоплених територіях, адже в нас є члени і в Мелітополі, і в Бердянську. Ми проводили опитування видавців — і не тільки членів Української асоціації медіабізнесу — і отримали понад 110 відповідей. Судячи з результатів цього опитування, після трьох перших тижнів війни працювало понад 80% друкованих медіа в Україні. Дехто, звісно, втратив можливість друкувати й доставляти газети, але всі працювали на сайтах та в соціальних мережах. Знаходили можливості повідомляти своїм аудиторіям новини навіть там, де був поганий зв’язок, наприклад, редакції створили власні телеграм-канали.

– Чи мають видання можливість виходити друком?

– Це залежить від двох факторів. Перш за все, від роботи друкарень та пошти — адже недостатньо тільки надрукувати газету, її потрібно ще й доставити. Зрозуміло, що в зоні бойових дій і друкарні не працюють, і пошта не робить доставку преси.

А другий фактор — газетний папір. Наша асоціація не раз порушувала проблему безпеки держави в цьому питанні, тим не менш до війни понад 90% паперу для друку газет завозилося до нас із Росії. Ми докладаємо зусиль, щоби знайти альтернативні джерела, але на світовому ринку дефіцит. Ціна на папір зростає вісім місяців поспіль, залишків ні в кого немає, й це питання дуже скоро стане причиною скорочення тиражів або навіть припинення друку. Поки що друкарням вистачає залишків, завезених раніше, але… Нас підтримують партнери — наприклад, фонд «Газета Виборча» знайшов можливість пожертвувати 70 тонн газетного паперу українським видавцям, але це невелика кількість. Вистачить декільком обласним виданням на декілька місяців. Тому і УАМБ, і колеги продовжуємо шукати можливості постачання газетного паперу в Україну. Деякі редакції вже знаходять тимчасову альтернативу — друкують газети на принтерах сільських та селищних рад. Більшість локальних видань поширюють PDF-версії серед своїх передплатників.

– Що робить УАМБ, щоб допомогти своїм членам? Чи готовий хтось надати матеріальну допомогу друкованим виданням?

– З перших днів війни УАМБ докладає максимальних зусиль для пошуку підтримки українських незалежних медіа. Як для своїх членів, так і для невеликих районних видань, яким сьогодні, мабуть, найважче. І до війни їм було нелегко — спочатку роздержавлення, а потім децентралізація, які створили майже «ідеальний шторм» для їхньої економічної моделі. Три роки УАМБ крок за кроком допомагала вставати на ноги незалежним районкам, стимулюючи та навчаючи їх бути цінними платформами для комунікації в громадах. І завдяки цьому багато хто з них отримав і нові аудиторії, і нові доходи. Та й зараз допомагають людям знаходити інформацію про евакуацію, гуманітарну допомогу, виживати, єднатися та разом протистояти ворогу. Ми на постійному зв’язку з багатьма редакціями  і щодня шукаємо допомогу для них.

Гроші вже надійшли до нас від донорів і були розподілені між редакціями. На сьогодні тільки завдяки підтримці Всесвітньої асоціації газет та новин WAN-IFRA та одного з найбільших скандинавських медіаконгломератів Schibsted ми врятували 57 друкованих та 40 цифрових медіа. І підтримка продовжує надходити. Ми продовжуємо розподіляти її між незалежними українськими медіа, яким найважче, які працюють і забезпечують українцям доступ до перевіреної інформації, які підтримують проукраїнську позицію і допомагають людям єднатися.

– На вашу думку, чи потрібен механізм державної підтримки медіа під час війни?

– Я думаю, що під час війни такий механізм має працювати — часу на розробку немає. Зараз кожен день важливий, і просто немає коли щось розробляти, треба діяти. Але держава зробила інший величезний крок, який допомагає, — суттєво спростила оподаткування матеріальної допомоги. Фактично сьогодні матеріальна допомога не оподатковується. Це спрощує всі процедури. Ми можемо перераховувати гроші журналістам чи редакторам напряму, якщо їхні редакції окуповані, а банківські рахунки заблоковані. На жаль, такі випадки є.

Крім того ми дуже вдячні донорам, багато хто з яких максимально спростив процедури надання грантів для незалежних українських медіа. Тож ми в УАМБ працюємо 24/7, шукаючи допомогу для незалежних медіа та розподіляючи все, що нам вдається залучити.

– За вашими прогнозами, чи вдасться після війни відновити друк українських видань?

– Звісно, вдасться! Незалежні українські газети будуть виходити друком!

Що ж до нюансів, то я вже сказав, що одним із дуже і дуже вагомих ризиків є брак газетного паперу. Знаю, що окремі місцеві редакції й раніше переходили, і зараз це роблять — замість друку газети в друкарні видають її на принтері. Тож, у принципі, за наявності попиту саме на друковані медіа вони будуть друкуватися.

Друга частина проблеми — доставка газет. І раніше газетярі нарікали на роботу «Укрпошти», а як буде працювати доставка після війни, мені важко передбачити. Але вже є успішні приклади створення власної доставки в районі. Тому й це здолаємо. Буде попит — буде і пропозиція.

– Під час війни місцеві видання часто стають єдиним джерелом найповнішої інформації про місто чи район. Чи вдається їм спілкуватися зі своєю аудиторією очно?

– Редактори та журналісти роблять усе, щоб бути максимально корисними своїм громадам. Там, де є можливість, звісно, працюють напряму, як і раніше. Але ж є редакції, вимушені евакуюватися. Їхні аудиторії частково залишилися там, де вони все життя прожили. Наприклад, у Попасній на Луганщині. Редакція перемістилася, вдень журналісти працюють як волонтери, допомагають організовувати доставку гуманітарної допомоги в місто, яке вже багато днів потерпає від ворожих обстрілів. А ввечері наповнюють сайт і сторінки у соцмережах, забезпечують свою аудиторію перевіреною інформацією, підтримують дух та єдність.

– Ви також є членом Комісії з журналістської етики. На вашу думку, чи мають журналісти дотримуватися Кодексу етики українського журналіста під час війни?

– Переконаний, що етика — питання, яке не залежить ані від війни, ані від стану душі. Це як правила дорожнього руху: якщо ти їх порушуєш, то наражаєш на небезпеку всіх навколо та самого себе. Так і тут, і особливо у воєнний час: поширення неперевіреної інформації, непродумані дії можуть призвести до загибелі людей. На жаль, маємо приклади. Тому Кодекс етики українського журналіста в часи війни потрібно виконувати особливо уважно.

– З якими проблемами (окрім фізичної небезпеки) найчастіше зараз стикаються вітчизняні та іноземні журналісти під час війни?

– Тут я хочу порадити підготовлений Комісією з журналістської етики аналіз результатів відповідного опитування. Там все дуже детально проаналізовано.