«Слово правди — наша зброя». Як редакція газети «МИГ» у Запоріжжі бореться з пропагандою окупантів

«Слово правди — наша зброя». Як редакція газети «МИГ» у Запоріжжі бореться з пропагандою окупантів

23 Липня 2023
2699

«Слово правди — наша зброя». Як редакція газети «МИГ» у Запоріжжі бореться з пропагандою окупантів

2699
Як близький до лінії фронту запорізький тижневик продовжив друкувати спецвипуски газети попри брак грошей, блекаути, обстріли та пропаганду окупантів.
«Слово правди — наша зброя». Як редакція газети «МИГ» у Запоріжжі бореться з пропагандою окупантів
«Слово правди — наша зброя». Як редакція газети «МИГ» у Запоріжжі бореться з пропагандою окупантів

In English

«Детектор медіа» продовжує розповідати історії трьох українських медіа — переможців конкурсу грантів програми «Стійкість», яку виконує Фонд Східна Європа у консорціумі неурядових організацій на чолі з французькою організацією ERIM та коштом Європейського Союзу. Герої та героїні цих текстів поділилися з нами, як їхні локальні медіа вистояли в умовах повномасштабної війни та запропонували аудиторії новий і такий потрібний продукт. «ДМ» уже написав, як харківське «Радіо Накипіло» відновилося в умовах війни онлайн і навіть вибило окупантів з української FM-частоти. Герої другої історії працюють у Запоріжжі.

«Ми медійники тієї формації, коли газета має виходити друком», — заявляє на початку розмови Геннадій Дерибас, головний редактор газети «МИГ». Пізніше Геннадій розкаже, що вперше на поверх редакції піднявся у 1981 році, а працює на ньому безперестанку з 1985-го.

На сайті видання ви прочитаєте, що історія щотижневика «МИГ» почалася ще 1939 року під назвою «Комсомолець Запоріжжя». За 84 роки «МИГ» пройшов із Україною чимало історичних етапів. Нині, на другому році повномасштабної війни, редакція продовжує роботу: оновлює сайт і періодично готує друковані спецвипуски газети з контентом про гуманітарну, економічну, політичну ситуацію в області, а також спростуванням російських фейків. Попит на газету великий, оскільки люди з прифронтових територій живуть без світла, частково — без мобільного зв’язку та не мають доступу до інтернету.

Геннадій Дерибас розповів «Детектору медіа», як колектив із досвідом у не одне десятиліття адаптувався до нової реальності, а також яку роль друкована преса відіграє на Запоріжжі зараз, коли дві третини області окуповані росіянами, та яке значення газета матиме після повернення українцями своїх територій.

— Геннадію, які найбільші три виклики постали перед вашим медіа за півтора року повномасштабної війни?

— У перші місяці повномасштабної війни викликом була відсутність друкованої версії. У нас більш ніж 20 років є сайт, але ми медійники тієї формації, коли друкована версія повинна виходити. Сайт завжди наповнювався переважно матеріалами, які виходили в газеті.

Геннадій Дерибас

Останній повноцінний випуск у 24 шпальти якраз вийшов 24 лютого 2022 року, у четвер. По Запоріжжю його, мабуть, встигли доставити, а область на вечір фактично була окупована. Кілька днів не розуміли, як працювати далі. Ми не знали, коли із Запоріжжям станеться те, що трапилося з Бердянськом, Мелітополем, Токмаком; чи ЗСУ зупинять російські війська, чи ні. Важко було доїхати до роботи, а тим більше убезпечити колектив.

Десь на третій день після наступу росіян ми вирішили хоч в обмеженому вигляді випустити 10-шпальтний електронний варіант газети. Це був наш перший крок на початку березня.

Наступним викликом став брак коштів. Ні реклами, ні реалізації, ні передплати не було. Місяця півтора ми змогли проіснувати на заощадження. Незалежних спонсорів ми не мали, але на рахунках кошти лишалися, і ми людям якусь зарплату платили. Крім того, нам були доступні ті виплати від Кабміну по шість тисяч. Десь із кінця квітня ми почали думати, як далі жити.

Єдиним виходом було написання грантів. Ми ніколи цим не займались, але перша ж наша спроба виявилася вдалою. Посольство Чехії надало нам грант. Із червня по липень, окрім роботи на сайті, ми надрукували шість випусків газети. Потім знову була перерва. Маємо великі результати роботи сайта. Із тридцяти тисяч переглядів за травень піднялися до мільйона двісті.

Третій виклик — відсутність електроенергії. Ми почали працювати, була можливість розвиватись, але відсутність світла стояла на заваді. Дуже виручав наш системний адміністратор. Він жив у приватному секторі, там практично не вимикали світло. Тобто ми йому перекидали файли, він — комусь далі. Знаходили вихід.

 

— Які внутрішні та зовнішні ресурси допомогли подолати ці виклики?

— Найбільший внутрішній ресурс — це наш колектив, сталий уже не один десяток років. За цей час ми звикли одне до одного; по накатаній працювали. Не було якихось яскравих спалахів: кожен знав свої теми. Але півтора року тому я був приємно вражений, як колеги згуртувались і які рішення ухвалили для себе.

По-перше, майже ніхто не виїхав із Запоріжжя. По-друге, вони відкрилися з іншого боку: стали займатися тим, чого доти не робили. Наприклад, із журналісткою Анею Чуприною та бухгалтером Галиною Лаврентьєвою ми півтора року працюємо над грантами. По-третє, в нас п'ятеро журналістів, і менше ніж 20 років журналістського стажу ні в кого немає. Але вони настільки досвідчені, що навіть в умовах без світла змогли працювати як професіонали: не вестися на плітки, перевіряти всю інформацію.

У редакції залишилося 20–25 людей. Активно працюють десь тринадцять, інші поки написали заяви або працюють частково. Перед великою війною нас було близько сорока.

Нам допомогли міжнародні та українські донори. Окрім згаданого Посольства Чехії, нас підтримали «Інтерньюз Україна», Академія української преси та НСЖУ. Асоціація незалежних регіональних видавців України, яка об'єднала понад 20 видавців, також знайшла донорів з інших країн: ноутбуки, оргтехніку, зарядні станції, павербанки ми отримали від них.

Під час знайомства з Фондом «Східна Європа», можливо, ми здалися трохи навіженими, бо вболіваємо за друковані ЗМІ. Причина проста: не всі можуть користуватися ґаджетами, не всі мають доступ до інтернету, в когось світла немає. І Фонд підтримав ідею.

За період співпраці з Фондом «Східна Європа» ми випустили десять спецвипусків «Слово правди — наша зброя». Грант допоміг підтримати колег, адже платити нам нічим було, а також друкарню, яку ми заснували ще 2000 року. Вона працювала, але замовлень було обмаль, то, може, ми їм теж допомогли вижити в умовах війни. Зараз ситуація покращилася.

— Скажіть, будь ласка, статус громадської організації якось допоміг чи допомагає вам зараз знаходити нові можливості для розвитку?

— Коли після вторгнення окупантів ми опинилися у скрутному становищі, йшлося про виживання не тільки видання, але й членів команди. Саме тому довелося звернутися по допомогу до донорів. Нас чекала приємна несподіванка: більшість грантодавців воліє співпрацювати з громадськими або благодійними організаціями. Оскільки члени нашої громадської організації не одне десятиліття працювали над виданням газети, мали величезний досвід, то цілком природно, що міжнародні організації пристали на наші пропозиції. Завдяки допомозі, яку ми отримали, не тільки збережено авторитетне видання та колектив однодумців — сотні тисяч українців отримали доступ до джерела правдивої інформації. Сподіваємося, що наступні наші проєкти теж будуть підтримані, адже проблема з доступом до чесних, оперативних, якісних новин нікуди не зникла.

— Розкажіть, як виникла ідея зробити спецвипуски «Слово правди — наша зброя»? Чому ви присвятили його насамперед протидії дезінформації росіян?

— Торік у червні — серпні ми випустили шість спецвипусків газети під назвою «Правда кривду переможе» за підтримки Посольства Чехії. Тоді, крім загальнонаціонального марафону, джерел інформації майже не було. Газети в Запоріжжі перестали виходити. Тому ми спробували за допомогою спецвипусків газети донести до людей правду. Ми — прифронтова територія. Дуже багато фейків і вкидів російської сторони про те, що відбувається. Вирішили зосередитися на протидії цьому та написали ще один грант.

У вересні — жовтні люди масово виїжджали з непідконтрольних територій області. Багато їхало без телефонів і ноутбуків; зупинялися в хостелах чи на зйомних квартирах, де немає телевізора; інтернету або не було, або за нього не було чим заплатити. Цим людям газета як доступ до інформації була потрібна. Коли ми втілювали попередній проєкт, одного разу ледве до бійки не дійшло — ми привезли газети, але людей було так багато, що нас там мало не розірвали. Сказали, що принесемо ще.

Чому обрали тему дезінформації? Бо через пів року після початку вторгнення ми зрозуміли, що колишній німецький міністр інформації Геббельс відпочиває.

Ми розуміли, що людям треба розвінчувати те, що розказують, і доносити правдиву інформацію. Вони виїхали з територій, де їм за три — п'ять місяців встигли вже розповісти, яка Росія та якими вони повинні бути.

У спецвипусках багато давали новин і довідкової інформації про центри зайнятості, гуманітарні хаби, культурні події, потреби волонтерських і благодійних організацій. Також розповідали історії людей, наприклад, які двічі переїжджали — спочатку з Донецька в Маріуполь, а потім із Маріуполя в Запоріжжя — і починали заново свою справу. Тобто ми не зациклювалися на тому, що все погано. Намагалися знаходити позитивні моменти та розповідали про них.

— Яка дезінформація в Запоріжжі? Що вирізняє її з-поміж загальних тенденцій? Які найпопулярніші фейки?

— Якщо повернутися до 24 лютого 2022 року, то перший фейк був про те, що о 15:00 танки Росії зайдуть у Запоріжжя. Точно пам'ятаю: як зазвичай, у день випуску о дев'ятій я був на роботі, і сарафанне радіо донесло цей фейк. Потім захоплення Запоріжжя переносилося на п'ятницю, потім на суботу, «через три дні». Запоріжжя розташоване за 50 кілометрів від Василівки, а від Степногірська чи Кам'янського, який зараз на лінії фронту, — взагалі тридцять п'ять. Повірити було легко. Це було дуже тривожно і страшно, бо очікували найгіршого. До речі, це повторилося рівно за рік: усі чекали, що 24 лютого вже 2023 року Росія кине Василівку та Кам'янське й візьме Запоріжжя. Навіть після звільнення Харківщини в Запоріжжі все одно просували цей фейк, зокрема призначені «гауляйтери» в окупованих Росією містах.

Чимало одіозних персонажів в області поширюють дезінформацію. Наприклад, Володимир Рогов у Бердянську, а в Мелітополі — колишній народний депутат Євген Балицький. Але чинний голова Мелітополя Іван Федоров не менш активно йому протидіє.

Важко було, адже контакти з нині окупованими громадами дуже тісні. Перші пів року через Запоріжжя пройшли тисячі людей із «того боку», і кожен щось розповідав. Хотіли вони того чи ні, але якісь російські наративи передавали. Місцевого населення близько 500 тисяч виїхало, але люди встигли потрапити під вплив пропаганди в Оріхові, Пологах, Бердянську, Мелітополі. Людей пресували. Був викрадений видавець Михайло Кумок із родиною та журналістками «Мелітопольських відомостей». У мене деякі знайомі досі під окупацією. Дуже незадоволені росіянами, але публічно не можуть про це говорити. Навіть телефоном коли говоримо, то можемо спілкуватися на нейтральні теми, але не про те, як вони там живуть.

Найстрашніше, що в нас було — більш як 12 прильотів — подавалося росіянами як «знищення техніки й особового складу ЗСУ». З одного боку, я підтримую нашу адміністрацію: якщо після обстрілу Запоріжжя немає жертв, ми дізнаємося тільки із сарафанного радіо, де прилетіло. Тобто в нас повне табу на розголошення місця події. Але з іншого боку, в людей немає інформації, чи справді щось трапилося. Ворог цим користується. То «вбили бандерівців», то «знищили десять танків», «склад боєприпасів». Хотілося б це спростовувати. Коли влада дозволяла, ми це робили.

— Як ви, до речі, перевіряли інформацію для спецвипусків? Яким джерелам довіряли?

— Ми публікували офіційні повідомлення військової адміністрації. Крім того, ми запитували в наших колег-журналістів, як вони вибиралися з окупованих територій, яке там життя. Наприклад, вони спростовували слова росіян про ремонт газових мереж, відновлення роботи комунальних служб. Насправді це було не так.

Ще окупанти писали, що в Токмаку опалення дали, здається, в листопаді чи на початку грудня. Ми намагалися це спростувати, бо знали правду: в багатьох там живуть родичі, кожен за когось піклується. Зв'язку майже немає, і ми намагалися давати читачам об'єктивну інформацію не тільки про наші втрати та прильоти, а й про те, що відбувається на тимчасово окупованих територіях області, звідки евакуювались наші колеги.

Наш колишній кореспондент, якому 70 років, він давно вже на пенсії, майже місяць провів «на підвалі» в окупантів. Ми об'єдналися, писали звернення. Не знаю, чия це заслуга, але його звільнили. Він хотів виїхати з Бердянська, але росіяни його не випустити. Зараз він залишив домівку, виїхав десь у село, щоб не на очах бути. Такі історії з перших уст ми теж розповідали.

— Ви лишалися в Запоріжжі та не припинили роботу. Розкажіть, як виходило готувати макети і друкувати спецвипуски попри обстріли та блекаути?

— Коли почалися блекаути, графіки вимкнень з'явилися десь на четвертий тиждень. У паузах, коли світло було, ми вибирали можливості, коли треба прийти зверстати газету, коли вичитати оригінали, відправити в друкарню. Одного разу довелося скинути макет газети на флешку та везти автомобілем у друкарню, бо інтернету не було.

За дев'ять місяців після початку повномасштабної війни наші партнери з Асоціації незалежних регіональних видавців передали нам зарядні станції, павербанки, і в такий спосіб ми змогли підключати найнеобхідніше, наприклад мобільні, комп'ютер чи принтер. Звичайно, сервер у нас був на безперебійних батареях.

Ще один нюанс. Я, припустімо, два роки тому ніколи б не подумав, що буду так багато знати про комп'ютер. У нас чітко були розподілені обов'язки: хтось читає, хтось верстає, хтось друкує. Зараз ми вже майстри на всі руки.

З'явилося ще внутрішнє бажання: поки не зробив роботу — додому не пішов. Ми сталий колектив, десятки років працюємо, ставилися до роботи спокійно: не зробив, то завтра зроблю. Зараз так не можна: треба бігом, бігом, бігом.

— На вашу думку, як ви вплинули на своїх читачів і читачок? Які зміни показують успіх проєкту вже зараз?

— Ми розповсюджували десять тисяч примірників кожного спецвипуску газети. Але я думаю, що читали нас двадцять — тридцять тисяч. Газету даєш одній людині, а вона зазвичай передає її двом-трьом іншим людям. Люди, які приїхали з районів, просили по кілька примірників, щоби передавати сусідам. Листоноші працювали, але доставляти було нічого: газети в області не виходили.

Крім того, люди звикли до наших газет. За три тижні після виходу останнього номера спецвипуску навіть чергові Будинку преси, де ми завжди залишали газети, запитували: «А що нам казати людям? Вони приходять і питають, де “МИГ”». Відповідав, що шукатимемо можливості продовжувати. Видавати газету ми можемо: у нас є сили. Немає коштів на друкарські послуги та зарплати.

Люди на газету реагують по-різному. Хтось — «навіщо вона мені», а хтось — «чому так довго не було?». У гуманітарних хабах я спочатку по двісті — чотириста примірників залишав. Потім кажуть: «Нам мало», і ми почали привозити більше.

Знаю, що через наші публікації одне одного знайшли крафтовий виробник з-під Оріхова та місцева мережа магазинів. Вони об'єдналися для того, щоб у складних умовах допомогти одне одному вижити. Також люди виходили на волонтерів, про яких ми писали.

— У якому форматі плануєте працювати далі?

— Зараз ми виграли грант і працюємо над сайтом. Особливу увагу приділяємо соцмережам — телеграму, вайберу, фейсбуку. Написали ще один проєкт, але підсумки будуть лише у вересні.

До речі, нещодавно нам на допомогу знову прийшла Асоціація: знайшла донорів, які спонсорують випуск двох номерів на місяць. Щоправда, наші журналісти працюють на громадських засадах, бо гроші виділили лише на верстку і друк. Заробітну плату творчим співробітникам виплачуємо з інших джерел.

Поки що ми будемо зосереджуватися на спецвипусках, бо нині нереально налагодити випуск повноцінної газети. Головна причина — те, що дві третини Запорізької області окуповано. Говоримо з партнерами та донорами для продовження спецвипусків. Нас це влаштовує, так ми не залишаємося без роботи. Головне в цьому не заробіток, а що журналісти можуть себе реалізувати. Ми покращили матеріально-технічне облаштування й залюбки б випускали повноцінну газету з телепрограмою, ставили б рекламу, щоб отримувати дохід. Але в цій ситуації це неможливо.

Важливо, як влада поводитиметься в перші моменти після деокупації територій області. Запустити газету лише за допомогою донорів не вийде. Влада має зрозуміти, що друкована преса — пріоритет.

Про це чітко говорили на національному рівні: на деокупованих територіях щонайменше рік, а то й більше, крім газет, доступ до інформації буде обмеженим. Немає комунікацій, ретрансляторів, зв'язку. Навіть не відомо, чи буде електроенергія. А газету взяв у руки — і читаєш, можеш передати родичам. Не знаю, як буде після деокупації, але поки місцева влада нічого не робить для підтримки. Ми надаємо їм для розповсюдження спецвипуски, але це не заслуга місцевої влади. Це заслуга наша і донорів.

Відновлення газети залежатиме і від можливостей пошти запуститися для розповсюдження. Крім того, в «Укрпошти» до друкованої преси дуже прохолодне ставлення — і на обласному, і на національному рівні. Ми не можемо платити великі гроші, а вони хочуть заробити. Чи зможуть вони налагодити роботу відділів на деокупованих територіях — це питання.

Матеріал підготовлено в межах спецпроєкту «Післявоєнна реконструкція» за підтримки програми «Стійкість», яку впроваджує Фонд «Східна Європа» в межах консорціуму громадських організацій на чолі з ERIM (Франція) у партнерстві з Фундацією домів з прав людини, Домом прав людини — Тбілісі, Чорноморським фондом регіонального співробітництва та коштом Європейського Союзу.

Думки та твердження, висловлені в матеріалі, не обов’язково збігаються з поглядами організацій — партнерок консорціуму та Європейського Союзу.

Фото надані: Геннадій Дерибас / газета «МИГ»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2699
Читайте також
18.05.2022 14:49
Валерій Горобець
1 166
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду