In English

Жінки в умовах збройних конфліктів — одна із найбільш вразливих соціальних груп. Деякі дослідники називають російську агресію війною за гендерний порядок, гендеризованим протистоянням, адже Москва бореться за так звані «традиційні цінності», які передбачають торжество патріархальних практик і нівелювання гендерної рівності. Росія все стрімкіше скочується у неотрадиціоналізм, культивуючи гіпермаскулінність і мізогінію, а ворожий агітпроп змальовує Європу як декадентського Іншого, з розгулом феміністок, повій і вихолощенням «справжньої чоловічої сутності». Україна ж, за версією пропагандистів, колись була частиною славетної «російської готики», але, європеїзувавшись, перейняла згубні практики гендерного рівноправ’я. Гегемонічна маскулінність у Росії пов’язана з субординованою фемінністю. Війна й агресія лише підсилюють цю тенденцію. Пропагандисти часто повторюють тезу, що війна — не жіноча справа, тож зараз фактично відбувається тріумф чоловічої волі. В такій версії реальності роль жінки — терпляче чекати в тилу, оплакувати загиблих солдатів і народжувати нових. Росія намагається збудувати «домострой» — відсталий патріархальний уклад при беззастережному підпорядкуванні главі сім’ї — у відносинах з Україною. Москва розраховувала, що Київ ніколи не вийде з-під її орбіти та податливо відіграватиме роль безвідмовного партнера. Втім, Україна виявила непокору, розірвала порочне коло цих токсичних відносин та, за версією пропагандистів, віддалася «згубним західним цінностям». Як російський агітпроп інструменталізує мізогінію, якими методами й тактиками він при цьому послуговується та наскільки ця токсична маскулінність загрозлива — читайте у нашому дослідженні.

Над дослідженням працювали Леся Бідочко, Марина Крижня, Олексій Півторак, Орест Сливенко, Максим Казаков, Костянтин Задирака, Олександр С’єдін. Візуалізації підготувала Наталія Лобач.

Внаслідок Першої світової війни становище жінок у світі помітно змінилося.  Багатьох чоловіків призвали до армії, у різних галузях промисловості відчувався значний брак робочої сили. Жінки взяли на себе роль, яку до цього традиційно виконували чоловіки, працювали на фабриках, в офісах чи інших секторах, ставши надійною опорою фронту в тилу. Це кинуло виклик традиційним гендерним ролям і довело, що жінки здатні виконувати широкий спектр робіт. Суфражистські рухи — багатолітнє відстоювання права голосу — досягли успіхів під час Першої світової війни. Внесок жінок у військові дії був вагомим аргументом для надання їм права брати участь у політичному процесі. Перша світова призвела до створення різноманітних жіночих організацій, які гуртували тилових бійчинь і захищали їх права. Як і під час Першої світової війни, початок Другої світової війни спричинив різкий попит на робочу силу, оскільки мільйони чоловіків були мобілізовані. Жінки знову освоювали нові галузі промисловості, доводячи свою компетентність у широкому діапазоні професій. Багато країн створили жіночі військові частини (спочатку небойових підрозділів), а у повоєнний період жінок інтегрували в регулярні збройні сили. У післявоєнний період світом шириться потужний феміністичний рух. Жінки, які відчули більшу незалежність і відповідальність під час війни, виступали за подальше розширення законних прав, доступу до освіти й нові можливості у працевлаштуванні.

В України довга традиція боротьби за жіночі права. Перша жіноча спілка з’явилася ще в 1840-х роках, а протофеміністичні організації — наприкінці ХІХ ст. Великі надії на вирівнювання гендерного дисбалансу було покладено на соціалізм. Після революції 1917 року практичні кроки в реалізації жіночих прав і справді були помітними, втім компартії швидко прибрали до своїх рук керування жіночим рухом. Жінки здобули освіту, виборче право, отримали робочі місця та не покладаючи рук «будували соціалізм» в умовах швидкої індустріалізації. Радянські жінки могли освоїти різноманітні професії, декотрі навіть добивалися керівних посад. Сталінській епосі був характерний більш консервативний підхід до гендерних ролей, а феміністичний активізм був придушений. Акцент змістився в бік консервативних сімейних моделей. Утім після Другої світової війни роль жінок у робочій силі продовжувала розширюватися. При активній професійній залученості в побутовій культурі хатні обов’язки з жінок за інерцією не знімалися. Тож у цей період гостро постала проблема подвійного навантаження жінки — в домі й на роботі. Радянська ж влада пропагувала образ «радянської жінки», якій вдавалося вдало поєднувати роботу та сімейне життя. У пізньорадянський період в Україні відродилася феміністична думка та активізм і з розпадом СРСР ця тенденція тільки посилилася. В часи незалежності спостерігалася послідовна політика щодо захисту прав жінок та усунення гендерної нерівності. Втім, становище українок було далеким від ідеалу. Про найбільш кричущі гендерні перекоси ми детальніше писали тут.

З повномасштабним вторгненням в українському суспільстві відбувається радикальне переосмислення ролі жінок у війні. Образ берегині, беззахисної та вразливої, ретроградної домогосподарки, яка плекає домашнє вогнище, змінився на образ жінки, яка потерпає від російської агресії, але мужньо протистоїть їй — у тилу й на фронті. У Збройних силах України проходять службу понад 42 тисячі жінок, ще 18 тисяч займають цивільні посади. П’ять тисяч військовослужбовиць воюють на передовій. Прикметно, що частка військовослужбовиць в арміях країн Північноатлантичного альянсу коливається від 0,3% до 20%; в Україні цей показник сягає 9%, що більше, ніж, приміром, у Польщі чи Данії. Повномасштабне вторгнення гуртує та гартує українських жінок. Випробування роблять їх сильнішими та завзятішими, і цей новий образ різко контрастує з тими токсично-маскулінними ярликами, який навішує російський агітпроп. Зокрема, він дегуманізовує жінок у Силах оборони України; дискредитує біженок; засуджує фемінізм; висміює становище вдів ветеранів; виправдовує наругу та заохочує сексуальне насилля проти українок.

Національний демократичний інститут (NDI) зазначає, що не всі випадки ворожих висловлювань, погроз або гендернозумовлених нападів на жінок є випадками гендерної дезінформації, але всі вони підпадають під визначення онлайн-насильства проти жінок. Нижче розглянемо найбільш поширені маніпулятивні та дезінфомраційні меседжі й тенденції  гендернозумовлених нападів на жінок.

Методологія

Команда аналітикинь та аналітиків Дослідницького центру «Детектора медіа» проаналізувала близько 51500 дописів в українському сегменті фейсбуку, ютубу, телеграму й твіттеру, які надала компанія Semantrum. Хронологічні рамки дослідження — 30 квітня 2023 року — 31 серпня 2023 року. Ця розвідка — спроба виокремити ключові тенденції мізогінної риторики в соцмережах, окреслити її ключових носіїв і з’ясувати, наскільки вона системна. Детальніше про методологію отримання й обробки даних читайте тут.

Під українським сегментом маємо на увазі дописи профілів, сторінок, груп і каналів, які розташовані в Україні, або вказали своїм місцем розташування Україну, або які постачальники даних визначили як українські. Проросійськими користувачами соціальних мереж називаємо ті облікові записи або спільноти, які регулярно поширюють російську пропаганду або ж поширюють вигідний Росії порядок денний у завуальованій формі. Щоб уникнути поширення пропагандистських тверджень, ми лише за крайньої необхідності цитуємо першоджерела й називаємо їх. Усі публікації російською мовою ми переклали українською.

У фейсбуку траплялися повідомлення, які насамперед окреслювали «традиційну роль» жінки в українському суспільстві під час війни. Наприклад, ішлося про ідеальний жіночий прообраз і шляхи його досягнення. Втім, саме у фейсбуці ми фіксували найбільше меседжів із українського сегменту — зокрема дописувачі засуджували випадки сексизму у владних інституціях, університетах тощо; культивували думки про широку репрезентацію жінок у багатьох сферах суспільного життя та вдавалися до дискусій про значимість присутності жінок на публічних заходах.

Через відсутність чітких критеріїв модерації телеграм традиційно постає основним джерелом поширення російської дезінформації. Тут фіксували здебільшого публікації російського сегменту, де зі зневагою відгукувалися про українських жінок загалом, насміхалися з біженок і військовослужбовиць. Чимало авторів зневажливо описували моральні якості українок в Європі. Обзивали їх «ледачими», «повіями» та «не здатними ні на що». У поодиноких повідомленнях розповідали про російських жінок як унікальних носійок «традиційних цінностей».

У російському ютубі, як і у Х (раніше твіттер) було чимало пропагандистських меседжів, які експлуатували збірний образ жінки в соціокультурному контексті. Користувачі в ютубі прямо цитували прокремлівські медіа, де апелювали до класичних меседжів про так звану «шкоду» українок для всього світу; їхню «недолугість» і нібито загальну неосвіченість. Натомість в українському сегменті твіттеру та ютубу, навпаки, розповідали про важливість боротьби з гендерними стереотипами та домашнім насильством чоловіків щодо жінок.

Мізогінія російських еліт і її направленість на Україну

«У вас взагалі бувають погані дні?» — під час великого інтерв'ювання Путіна  спитав Олівер Стоун. «Я ж не жінка, у мене поганих днів не буває», — відповів лідер Росії. Зверхнє ставлення Путіна до жінок повсякчас проявляється у найрізноманітніших контекстах. Іноді Путін у своїх висловлюваннях перевершував усілякі очікувння. Так, у 2006 році президент Росії коментував розслідування звинувачень у зґвалтуваннях тодішнього президента Ізраїлю Моше Кацава, які пізніше були підтверджені вироком суду:  «Привіт передайте своєму президентові! Виявився дуже потужний мужик! Десять жінок зґвалтував! Я ніколи не очікував від нього! Він нас усіх здивував! Ми всі йому заздримо!». Такі висловлювання при цьому часто зустрічають розуміння в широких верствах населення Росії, для яких у ситуації нерозвинених державних інститутів брутальна маскулінність навіює привабливий образ сили й порядку. Це дозволяє Путіну використовувати сексизм досить інструментально, стверджуючи свою владу.  «І когось вони намагаються повчати. Нехай вчать свою жінку щи варити», — відповідав Путін на зауваження спостерігачів за виборами від ОБСЄ.

Навряд можна було б сподіватися, що виходець із середовища  радянських спецслужб і кримінального світу 90-х років буде позбавлений сексизму. Та з псуванням відносин із Заходом побутовий та інструментальний сексизм Путіна перетворився на системну мізогінію російських еліт, які прикриваються апелюванням до «традиційних цінностей».  Це стало  ще одним принциповим способом ціннісно відмежувати Росію від ворожих ліберально-демократичних країн. Агітпроп намагається дискредитувати всі головні тенденції в етиці західних суспільств останніх десятиліть: антирасизм, дотримання прав ЛГБТКІА-спільнот, екологічний рух і фемінізм. Наріжний характер мізогінії для російських еліт яскраво проявився у випадку депутата Держдуми Росії Леоніда Слуцького. Його у 2018 році низка журналісток звинуватила у сексуальних домаганнях. Більшість представників російської еліти вважала за потрібне висловити підтримку Слуцькому й навіть заохотити його, що мало свідчити про принципово іншу реакцію російського суспільства на подібні історії порівняно з реакцією західних спільнот у схожих ситуаціях. Врешті Слуцький після звинувачень пішов на підвищення в ієрархії російських чиновників і після смерті Володимира Жириновського очолює одну з провідних системних партій Росії — ЛДПР.

Мізогінія Росії не могла не перенестися на Україну в цілому, якій часто надають фемінну образність. Найвідомішим прикладом такого ставлення певно стала заява Путіна напередодні повномасштабного вторгнення чи то щодо України, чи то щодо Президента України про невиконання Мінських угод: «Нравится — не нравится, терпи, моя красавица. Надо исполнять, по-другому не получится». Тут Путін учергове використав мову секуального насилля щодо жінок. Жінконенависницькі висловлювання характерні й для опису України агітпропом у період нашого нинішнього моніторингу. Таким чином, наприклад, характеризується взаємодія України з партнерами щодо військової та економічної допомоги: «Класична бабська істерія, яка зараз панує в заукраїнських медіа, пристрасті, товарно-ринкові відносини — “доведи мені своє кохання, подаруй мені діаманти (зброю)!”, навіть на рівні лексики українські ЗМІ та політики недалеко пішли від баби на Привозі, що виторговує собі гривню».

Іноді пропаганда приписує українським жінкам ключовий вплив на нібито руйнацію України. При цьому неправильному образу розбещеної згубної української жінки протиставляється образ взірцевої росіянки, сімейної трудівниці. «Розбещена жінка — символ знищення не лише сім'ї, а й держави. Саме це ми зараз бачимо на прикладі України, чий символ — яскрава, вульгарна, сексуальна, кровожерна красуня. А про символ Росії — Батьківщину-мати, молитовницю та трудівницю, я вам розповідати не буду. Ви її всі знаєте особисто», — говориться в одному з анонімних проросійських телеграм-каналів.

Мова ненависті: використання слюрів, що базуються на гендерних стереотипах

Слюр — образливе слово, яке ховає за собою дискримінацію групи людей за расою, сексуальною орієнтацією, статтю, хворобою тощо та вживається задля демонстрації відсутності поваги. Проаналізувавши дані, ми виявили, що росіяни використовують мізогінні слюри для приниження українських військовослужбовиць і представників влади, зокрема Володимира Зеленського. «Усі повії торгуються перед тим як. Поїде... працюватиме на полях саміту», — писав агітпроп про візит Президента України на Вільнюський саміт НАТО у липні 2023 року, напередодні якого Україна просила від союзників більш артикульованого запрошення до членства в альянсі.

Росіяни систематично використовують слюри, що стосуються соціального статусу. Це, зокрема, слова «проститутка» та «повія». У різних культурах традиційно для того, аби образити жінку, необхідно було звернути увагу на її розпусність. Ці слова базуються на гендерних стереотипах, адже фокусуються саме на статевих зв’язках жінок і дискримінують цілу групу.

Нерідко російський агітпроп використовує слюри щодо українців. Так, у анонімних телеграм-каналах, що транслюють прокремлівську риторику, писали про відкриття бару для сатаністів «Храм» у Києві, яке «облюбували київські педерасти і повії». А користувачі соцмереж систематично вживають слюри як щодо ВПО, так і до українців незалежно від статі: «У Львів переїхали донбаські проститутки», «українки всі шл*хи, мені соромно за свій народ», «українці — під*раси, бо матері українців — шл*хи», «Україна — це території, а народ — проститутка, 50/50» та «шльондра бандерівська».

Також росіяни поширювали інформацію про те, що  українські військовослужбовці  скуповувались у секс-шопі в прифронтовому Краматорську та приймали візити «патріотично налаштованих проституток». У такий спосіб вони намагаються дискредитувати військовослужбовців, які нібито насправді не захищають Україну, а пустилися берега. Ці ж меседжі використовували для дискредитації грошових зборів на підтримку ЗСУ: «…усі мали давати гроші “на оборону”, поки вони п'ють, вживають наркотики та розважаються з повіями».

Згідно з проаналізованими даними, слюри «повія» та «проститутка» агітпроп часто вживає для принизливого опису української влади, надаючи негативного забарвлення поширюваній інформації: «Шл*хи та наркотики — ось ваш, Вася [Василь Малюк — глава СБУ] і Кирило [Кирило Буданов, очільник ГУР], рівень», «весь уряд України — в рот поберушки в дупу попрошайки, елітні повії… для всього західного світу, по всіх країнах, на всі тусовки ганяють, щоб насмоктати побільше». Порівнюючи український уряд із повіями, агітпроп намагається просувати меседж щодо залежності України від грошей Заходу. Також це продовження наративу про те, що США є основним спонсором українсько-російської війни: «Повій міняють швидко, скоро захід і цієї повії позбудеться, і буде уряд України не елітною повійкою, а вже портовою за 1$». А ще росіяни порівнюють взаємовідносини української влади з українським народом із сексуальними практиками, аби показати соціальну ієрархію:  «Головне, щоб Міша [Михайло Подоляк — радник Офісу Президента України] і далі цьому стаду вазеліну в дупу більше втирав і зручніше це стадо [українців] було трахати». У цьому випадку влада — домінує та має привілеї, а українці — прирівнюються до жінок, які не мають захисту, права голосу у прийнятті рішень.

Поодинокі образливі меседжі траплялися і про західних партнерів, що підтримують Україну. «Ось якийсь німець… схожий на алкоголіка. Напевно, з обслуги... Ні! Це канцлер Німеччини. Поруч потаскана проститутка. Блондинка... обличчя опухле, але намагається доглядати за собою. Ні, не проститутка. Прем’єр-міністр Італії», — писали в одному з прокремлівських телеграм-каналів, натякаючи на нібито непрезентабельний вигляд прем’єр-міністерки Італії Джорджі Мелоні.

Росіяни намагаються принизити всіх, хто не підтримує Росію, їхні цінності або ж просто відрізняється світоглядом, апелюючи до гендерних стереотипів. Проте від такої поведінки потерпають і «свої». Так, у липні 2023 року у телеграм-каналах, що транслюють прокремлівську риторику, з’явилося повідомлення про те, що колишній глава «Роскосмосу» Дмитро Рогозін, коментуючи замах на життя російської «опозиціонерки» Ксенії Собчак, заявив: «Похресниця Путіна — проститутка». Також російські воєнкори щиро дивувалися, коли про них писали російські політтехнологи: «Тусовка дешевих шл*х, що обличчям зображають патріотизм».

В українському сегменті соцмереж трапляється використання слюрів, проте воно не є системним. Приміром, в українських соцмережах використовують новомову: від слова «шахед» утворили неологізми «шл*хед», «шл*хід», які вживають для сповіщення про початок дрон-атак росіянами українських територій або про кількість знищених силами ППО ударних дронів.

«Безпорадні утриманки» та «проститутки»: дискредитація українських біженок

Однією з наскрізних тем моніторингового періоду була дискредитація українських біженок. Жінок, які вимушено виїхали в інші країни, аби врятувати себе й часто — своїх дітей, демонстрували як «ледачих», «не здатних працювати» та й взагалі ладних стати секс-працівницями. «Ви, повії, приїхали тільки зноситися з європейцями!» — так підсумовували буцімто основне завдання української біженки в анонімних телеграм-каналах. Стверджували, що українки приїхали у європейські країни задля власної наживи; одружитися з європейцем і витягнути з нього всі гроші або отримати відповідне громадянство: «Не встигла переступити кордон Європейського Союзу, так уже українка хоче одружитися з європейцем! Сором. Працювати не хочуть, їм би тільки чоловіка подавай».

Траплялися гротескні повідомлення щодо долі українських біженок: «У тих українок вибір невеликий. Вони стають або повіями, або йдуть до ЗСУ… Хоча одне від іншого майже не відрізняється». Так вони показують, що українські біженки, мовляв, «особливо ні на що не здатні» та не можуть себе реалізувати за межами України. «У Європі жінки є окремими особистостями та не намагаються жити, користуючись чоловіком. Цього б треба було повчити українських біженок».

У деяких публікаціях представляли українських жінок вульгарними й далекими від сучасної європейської моди. Подекуди порівнювали їх із тамтешніми жительками й пояснювали, що «зухвале вбрання українок учергове перетворює їх на повій». Намагалися навернути на думку, що європейські жінки нажахані тим, як українки репрезентують себе у соціумі, повні «яскравого макіяжу та відповідної [непристойної] поведінки». Пояснювали, що ці дії зумовлені непереборним бажанням «одружити на собі європейця». Але повідомлення про зовнішній вигляд біженок були поодинокі.

У такий спосіб пропаганда намагається применшити роль української жінки загалом у суспільстві; натякнути, що вони можуть працювати тільки секс-працівницями. І це викликано тим, що, мовляв, українська біженка — ледача та нічого не варта. Лише може «зухвало» вдягатися та «вештатися» Європою.

«Військовослужбовиці  — оболонки феміни з чорним змістом»

Повномасштабна агресія привела до збільшення кількості жінок у Збройних силах України: якщо в 2013-му їх нараховувалося 16557, то в 2021-му ця цифра сягнула 32569, а в 2023-му — 42898. Таким чином, за 10 років жінок у ЗСУ стало у 2,6 раза більше, за рік повномасштабного вторгнення — в 1,3 раза. Призов жінок в армію є добровільним, у 2022-му до лав ЗСУ за власним бажанням вступило понад 11 тисяч жінок. При цьому вони обіймали не лише «жіночі» армійські посади, на кшталт медсестер, зв’язисток і діловодок. За словами  командувача Об’єднаного оперативного штабу ЗСУ Сергія Наєва, «вони обирали найнебезпечніші спеціальності, поповнюючи лави гранатометників, кулеметників, стрільців і снайперів, іноді маючи... бажання стати навідниками танків, бути у складі обслуги гармат і мінометів».

У проукраїнському сегменті соцмереж повідомлення щодо жінок у війську передусім стосувалися специфічних проблем, із якими стикаються військовослужбовиці у ЗСУ: відсутність зручних форми та бронежилетів, відповідних засобів гігієни тощо.  Проросійський же сегмент мав саме мізогінне наповнення.

Мізогінія російського агітпропу відносно українських жінок-військових сягає корінням ще в часи Першої російсько-чеченської війни (1994–1996). Тоді російські офіційні ЗМІ транслювали меседж, що на боці Ічкерії воюють десятки так званих «білих колготок» — ексбіатлоністок із країн Балтії та України, яких у ролі снайперок «найняв» тодішній президент Джохар Дудаєв. Жодних фактів реального існування «білих колготок» підтверджено не було, але міф широко розійшовся. Також недарма розголосу набула судова справа над льотчицею Надією Савченко у 2014–15-му. Загальним місцем російської пропаганди давно стала теза, що під дією «загниваючого Заходу» українські чоловіки фемінізуються, а жінки — навпаки маскулінізуються. Мужню незаміжню Надію Савченко демонстрували російському глядачеві як доказ деструктивного впливу Заходу на жіночність. Якщо росіянка сумлінно виховує дітей, варить щи та відвідує православну церкву (нагадує тріаду німецького мілітаризму Kinder, Küche, Kirche) та чекає свого чоловіка з війни (або принаймні на Ладу «Калину»), то українка чоловіка та дітей не має (може, навіть лесбійка), їсти їм не варить, натомість «під впливом нацистської ідеології чинить воєнні злочини».

Якщо в період АТО/ООС подібна демонізація українських жінок-військових була поодиноким явищем, то після повномасштабного вторгнення стала нормою для агітпропу. Російські видання регулярно пишуть про «ліквідацію» українських «нацисток» і також часто називають їх «самками»: Пропагандисти стверджують: війна — винятково чоловіча справа. «Самки, які  служать бандеро-Рейху, втратили жіноче обличчя». Вони втратили «ту добру основу, яка властива справжнім жінкам, залишилася лише оболонка феміни з чорним змістом». Доброоснова жінки, на думку агітпропу, не передбачає служіння на передовій. Так, у жовтні 2022 року заступниця голови комітету Держдуми з питань сім'ї Тетяна Буцька говорила про традиційні цінності й роль жінки у Росії: «В усі часи на Русі жінка — це та, хто охороняє вогнище, ростить дітей, чекає на чоловіка, підставляє йому плече, завжди жінка в тилу №1».

У період моніторингу російський агітпроп розганяв фейк, нібито українське командування готує масову мобілізацію жінок. За версією одного з пропагандистських телеграм-каналів, «на ці безпрецедентні заходи українські бойовики пішли заради того, що безперебійно поповнювати втрати особового складу». Іншими словами, пропагандисти намагаються справити враження, нібито українська армія зазнала настільки великих втрат, що для їх поповнення не вистачить навіть досі не мобілізованих чоловіків. Найпомітнішим із цієї тематики став фейк про початок мобілізації вагітних, який поширювався проросійськими телеграм-каналами. Ця спекуляція виникла на основі інформації про появу різнопланової жіночої військової форми у ЗСУ: «Міноборони України прийняло на постачання жіночу військову форму, увага, для вагітних. Про це офіційно повідомила заступник міністра Ганна Маляр, представивши це явище як турбота партії та уряду… Уявіть, на хвилиночку, що відбувається в Україні, якщо влада готова ставити під рушницю навіть вагітних жінок».

Насправді ж, згідно з поправками до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» жінки з медичною або фармацевтичною освітою з 1 жовтня 2023 мають стати на військовий облік, що не означатиме їх призову до армії. За словами авторки цієї поправки, чинної нардепки Мар’яни Безуглої, «який хайп здійнявся! А це був просто військовий облік, там не було обов'язкової мобілізації жінок за цими професіями. Просто держава має знати, які у неї є фахівці. Людину можна задіяти на виробництві».

Водночас для дискредитації ЗСУ поширювалися повідомлення про випадки сексуального насилля над жінками-військовими з боку їхніх колег-чоловіків, на які нібито не звертають уваги українські державні органи: «Проблема насильства проти жінок-військових виникла в Україні ще до СВО. У 2021 році анонімне опитування показало, що кожна десята жінка в лавах ЗСУ піддавалася домаганням або зґвалтуванню. Суди при цьому часто затягують процеси, кримінальні справи на ґвалтівників не заводять. Тому що якщо їх усіх пересаджувати (як і у випадку зі злочинцями-нацистами), то не буде кому боротися з "російськими окупантами"».

«Майдан вдів». Соцмережі про дружин військовослужбовів

Протягом досліджуваного періоду однією з чільних тем повідомлень проросійських користувачів соціальних мереж було залякування про «майдан вдів». У січні 2023 року його використовували як «доказ», що влада цензурує медіа, щоб ті замовчували інформацію про протести дружин і родичів зниклих безвісти військових. Від травня це словосполучення використовували вже проукраїнські користувачі фейсбуку в тому ж значенні, як проросійські у січні. У травні у Києві відбувся один із мітингів родичів зниклих військовослужбовців. Його провели до річниці виходу українських військовослужбовців із заводу «Азовсталь» у Маріуполі, й українські медіа висвітлювали цей протест. І ні проукраїнські, ні проросійські користувачі соціальних мереж, ні державні органи про учасників цих мітингів і дружин військових негативно майже не висловлювалися.

Українські медіа формують образ близьких військовослужбовців як об’єднану спільноту. І зосереджують увагу на тих жінках, які гуртують довкола інших родичів військових, які потребують підтримки. За аналізований період медіа, зокрема, випускали сюжети про життя дружин українських військових, курси психологічної допомоги для них чи як дружини військових допомагають Збройним силам.

У липні 2023 року проросійські медіа та користувачі соцмереж поширили інформацію про скандал, що «п’яний працівник військкомату побив дружину військового в Ужгороді… розслідування затягують, військкомат пропонує “розв'язати все мирно”». Ця новина надійшла із медіа. А потім її почали використовувати проросійські користувачі соцмереж для дискредитації української держави. За їх словами, «з працівників ТЦК виникла каста привілейованих, які творять в Україні свавілля, а депутати п'ятий місяць не можуть створити тимчасову слідчу комісію». Попередня цитата — один  із рідкісних випадків, коли дружин військовослужбовців використовували як допоміжний аргумент у пропагандистських повідомленнях на інші теми. В більшості випадків дружини військовослужбовців були головною темою повідомлень у дописах.

Висміювання та схвалення фемінізму

Антагоністом образу «правильної» жінки стає образ феміністки, який для агітпропу уособлює викривлену нормативність і загальне виродження моралі у ворожих західних країнах. Фемінізм і феміністки в проросійському інформаційному просторі заслуговують лише на засудження чи висміювання.

Наприклад, так описували в одному з анонімних проросійських телеграм-каналів акціонізм російської феміністки, присвячений власне виявленню ворожого ставлення пересічних росіян до феміністичного руху: «У Челябінську феміністка прийшла до парку з плакатом “Покажи ставлення свого народу до фемінізму”, та трапилася база. Поруч стояв стіл, на якому лежали яйця, молоко, помідори, клей і плакат із сердечками. Челябінка пропонувала перехожим два варіанти: або підтримати її і поставити серце, або принизити, використовуючи яйця та молоко. Більшість перехожих обрали другий варіант. Фемку обливали клеєм і молоком, ображали та всіляко засуджували. Активістка не впоралася з емоціями та розплакалася. А після приниження її затримали за неузгоджену акцію. Не шкода, звісно, цю фемку».

Фемінізм в Росії таврується як прояв роботи ворожих країн, адже вітчизняного російського фемінізму в «бастіоні традиційних цінностей» Росії бути не може. На думку російських пропагандистів, лише питання часу, коли феміністки від поміркованих  правозахисних вимог перейдуть до активної диверсійної діяльності:  «...активісти, які нещодавно пропагували аборти, розмальовували пологові будинки та вели війну проти фондів, які допомагають жінкам зберегти вагітність у складних ситуаціях, сьогодні відкрито закликають підривати залізничні колії, підпалювати військкомати, знищувати дороги, мости та склади. Все це просувається структурами, які безпосередньо спонсоруються з Вашингтона... І ця загроза куди серйозніша, ніж комусь може здатися».

Перебільшений  у проросійських мережах розквіт фемінізму в Україні осмислюється як доказ поневолення України ворожими західними фондами та структурами, які навʼязують невластиві православному слов’янському світу цінності. А відповідно феміністки України висміюються як деякі перверсії, що перевертають із ніг на голову «правильний» лад.

Депутат російської Думи Олег Матвейчев у квітні 2023 року заявив, що підготував проєкт закону про визнання фемінізму «екстремістською ідеологією» через те, що майже всі російські феміністки виступили проти вторгнення в Україну, а їх лідерки «розповсюджують фейки про російську армію». «Феміністки на Заході всі проти Путіна, проти Росії та за війну. Феміністки в Україні взагалі заявили, що справжній фемінізм у тому, щоб жінки служили разом із чоловіками, воюючи проти росіян. Наші феміністки є просто агентурою Заходу. Вони займаються руйнуванням традиційних цінностей, їхня діяльність суперечить указу президента про підтримку традиційних цінностей. Вони виступають за розлучення, за бездітність, за аборти. Діють проти демографічної політики Російської Федерації», — сказав Матвейчев. У якості яскравого прикладу «феміністичної агентури» наводиться громадянка Росії Дар'я Трепова, яку звинувачують у причетності до вбивства відомого російського пропагандиста й учасника збройної агресії проти України Владлена Татарського (справжнє ім'я — Максим Фомін).

Самі російські феміністки відзначають, що боротьба Кремля проти фемінізму — це насправді боротьба за збереження «права на насилля і строгу ієрархізацію суспільства». Консерватизм путінських ідеологів застосовується як інструмент для легітимізації влади — якщо в родині батько-патріарх має право «вчити» дітей і жінку насиллям, попри західні «нетрадиційні та шкідливі» цінності, Стамбульську конвенцію та ювенальну юстицію, то і в державі президент має право застосовувати силу як для придушення внутрішніх «нерозумних дітей», так і для підкорення сусідніх держав, що хочуть вирватися з «сімейного союзу». З такої позиції в уяві пропагандистів фемінізм справді є одним із «сатанинських знарядь» Заходу, спрямованих на підрив традиційних порядків в Росії, серед яких найбільш традиційним і найбільш важливим є, звичайно, диктаторська влада «самодєржца».

Традиційні цінності: стереотипізація жінок проукраїнськими та проросійськими користувачами соцмереж

Потужний пласт меседжів російської пропаганди був спрямований на формування образу «правильної жінки» як у російському, так і в українському інформаційному просторі. У проросійських джерелах змальовувались «хороші», на думку російського агітпропу, якості жінки та пояснювалося: саме такою, а не інакшою, вона повинна бути. Водночас просувалася думка, що саме російські жінки, на противагу «неправильним» українським, відповідають взірцевому шаблону.  Образ правильної жінки загалом для агітпропу має відповідати поширенням уявлення про «традиційні цінності»: жінку, яка прибирає, виховує дітей і слугує «прикрасою» для чоловіка, ніколи не виступаючи при цьому як самостійний, повноцінний суб’єкт суспільства. Саме це для пропагандистів є прикладом для наслідування. Голова Міністерства охорони здоров’я Росії Михайло Мурашков назвав бажання російських жінок побудувати вдалу кар’єру «порочною тенденцією, із якою потрібно якнайшвидше поборотися, бо народити дитину — найголовніша справа життя будь-якої жінки». Таку ситуацію демонстрували як показову і для українок, що мають, мовляв, «підкорюватися чоловікові й бути смиренними». Адже, за висновками авторів анонімних телеграм-каналів, українська жінка наразі геть не відповідає таким критеріям, а взагалі поступово «перетворюється на чоловіка із зовнішніми ознаками жінки».

Щодо загальної концепції та ролі українки в житті суспільства, то її окреслювали радше як негативну — сучасна українська жінка призводить до «руйнування України». Руйнування, на думку російського агітпропу, відбуваються через повсюдну присутність жінок на багатьох владних посадах, в армії та в інших «чоловічих» інституціях. Бо пропагандисти переконують, що «справжня жіноча сила — у молитві, турботі, душевності, вірності, самопожертві та чесній любові». Використовуючи такі стереотипні образи, автори закликають українок «схаменутися» та роззирнутися довкола: у Росії, приміром, усе добре з традиційним уставом. Там жінки, щонайменше, «слухаються чоловіків». Автори прагнуть довести, що широка репрезентація  жінок в українському суспільстві є поганою ознакою занепаду. А ось якщо дотримуватися російських тенденцій, то жінка перетворюється на «берегиню та опікунку» —  що і має бути нібито нормою.

Агітпроп та російська влада апелюють до традиційних цінностей і навіть не намагаються приховати сприйняття жінки як інкубатора для дітей, що не має права вибору. У досліджуваних даних ми виокремили низку таких повідомлень. Це і крилата фраза «баби ще нарожають», і заперечення права жінки будувати кар’єру в Росії, що, за словами глави Мінздраву, є «порочною практикою». Також агітпроп розповідає про те, що в Росії «хороший чоловік завжди був у дефіциті» і «вважалося, якщо чоловік не п’є, не б’є дружину, та ще й гроші в сім’ю якісь приносить, то це справжній джек-пот». Іншими словами, в Росії неповага до жінки та насилля над нею сприймаються як норма. З одного боку, від жінок очікують покори та примирення з їх безправним становищем, з іншого — безсуб’єктність жінок є приводом для насмішок.

Редукція ролі жінки до її товарно-вульгаризованого значення спостерігалася і в українському контексті. Жінку принижують через професійну кваліфікацію, знання та навички, а також через зовнішні дані. У серпні 2023 року у соцмережах вибухнув скандал, пов’язаний з YouTube-шоу українського телеведучого Володимира Остапчука, який разом із блогером Буше й артистом Позитивом висловили своє ставлення щодо волосся на тілі дівчат: «Мені взагалі не ок. Я вважаю, що дівчина має бути поголеною всюди» та «дівчина без депіляції не може бути 10 із 10». Того ж місяця колишній нардеп Павло Кириленко висловився щодо ситуації з убивством чоловіка поліцейськими у Дніпрі, поставивши під сумнів роботу жінок у правоохоронній сфері: «Щоб її напарнику не було сумно й не треба було користуватися послугами повій під час роботи? Перепрошую, але іншої користі від такого тандему я не бачу». Тут ми бачимо дискредитацію жінок, стереотипи щодо тілесності, порівняння з повіями — мовляв, вони більше ні на що не згодяться, неприхований сексизм і розподіл на «чоловічі» й «жіночі» професії.

На противагу мізогінним випадам, в українському сегменті соцмереж висвітлювалися й проблеми сексизму у вітчизняних університетах. У досліджуваний період ми виявили такі повідомлення: «Викладачі й викладачки дозволяють собі казати, що дівчат опитувати не будуть, вони й так вийдуть заміж, підуть у декрет і не будуть працювати. Інша справа хлопці — їм ще цих дівчат у декреті забезпечувати», «декан дозволяв собі підвищувати голос, принижувати та вимикати мікрофони при спробі поставити запитання членам комісії, перекручували та насміхалися над прізвищами». Після висвітлення цієї ситуації ректора було знято з посади. Також траплялися повідомлення про дискваліфікацію футболіста «Динамо» через сексистське висловлювання щодо арбітрині: «Я не бачив у жодному топ-чемпіонаті, щоби жінки судили чоловічі ігри». Контрольно-дисциплінарний комітет УАФ відсторонив футболіста на декілька ігор, а футбольний клуб зобов’язав сплатити обов’язковий грошовий внесок у розмірі 100 000 грн. Отже, бачимо, що існують успішні приклади подолання сексизму в Україні, проте наша держава тільки стає на шлях викорінення стереотипів.

Висновки

Російська пропаганда шукає в суспільствах, які вона атакує, проблемні теми, вразливі суспільні групи. Саме тому вона намагається бити і по українських жінках у спробах деморалізувати, розколоти та демотивувати суспільство. Важливим також є те, що гендерна рівність — одна з ключових засад сучасних європейських цінностей. В Україні внаслідок повномасштабного вторгнення та європеїзації слабшає стереотипізація жінок, тому в російському контрнаративі жіноче питання (а точніше, мізогінія) стає все більш і більш яскраво вираженим. Українська культура, яку агітпроп вважає посестрою російської, поступово рухається до прийняття європейських цінностей і їх інституційного оформлення, ціннісно трансформується, і це ставить під загрозу цивілізаційний вимір Росії. Виходить, якщо агітпроп стверджує, що війна — суто чоловіча справа, напад на Україну — прояв гіпермаскулінності. Гіпермаскулінність ґрунтується на православному фундаменталізмі, сильній гомофобії, культивуванні так званих «традиційних» цінностей, а також, не в останню чергу, простому перевертанні західних ідей у спробах побудови альтернативної ідеології («якщо на Заході за фемінізм і права ЛГБТ, то ми будемо проти»).

Зокрема, кремлівські очільники та пропагандисти використовують тему фемінності у своєму схибленому мізогінному розумінні, коли говорять про Україну загалом. Від цитування Путіним вульгарного фольклору у розмові про дипломатичні перемовини, до численних порівнянь України чи то з «невірною дружиною», чи то з «повією» — в Кремлі намагаються одночасно принизити і українців, і жінок як таких.

Звичайно, пропагандисти не були б пропагандистами, якби не намагалися вдарити по найуразливіших. Українські біженки, які вимушені були покинути рідні міста і села, часто з дітьми та домашніми тваринами, є для спікерів Кремля об'єктом для насмішок та образ. При цьому такі ж жінки, які змушені були, рятуючись від війни, втекти до Росії, зображуються героїнями та берегинями сімейного вогнища в екзилі. Подібне ж дводумство застосовується і до військовослужбовиць. З одного боку, на тих, хто служить у Силах оборони України, ллються потоки бруду й прокльонів. З іншого боку, в тих поодиноких випадках, коли пропаганда схвалює участь жінок у своїх військах, вони зображуються як героїні.

Загалом кремлівські пропагандисти ведуть невтомну боротьбу проти руху за права жінок, фемінізму. Крім того, що фемінізм як такий для них є складовою частиною ворожої «західної» ідеології поруч із рухом за права ЛГБТКІА й екологічними рухами, вони також пов'язують феміністок із «підривною» діяльністю проти Росії. Західних феміністок вони звинувачують у підтримці права України на захист від збройної агресії, українських — у безпосередній участі в цьому захисті. Своїх же, російських феміністок, називають «агентами Заходу», клянуть їх за антивоєнну й антипутінську позицію, підозрюють навіть у «терористичній» діяльності.

Водночас в українському сегменті соцмереж усе більше починають використовувати фемінітиви. Це робить жінок помітними, а вживання коректних назв професій однаковою мірою відображає роль чоловіків і жінок у війні за територіальну цілісність України. Знаково, що фемінітиви застосовуються в українському законодавстві. 14 липня 2021 року Верховна Рада перейменувала свято Дня захисника України на День захисників і захисниць України. У пояснювальній записці до законопроєкту вказано, що попередня назва свята не повністю передавала його сутність і зміст, адже Україну боронять також і жінки.

В Україні, попри кроки покращення захисту прав жінок, все ще є серйозні проблеми з дотриманням гендерної рівності. Деякі політики й публічні особи продовжують принижувати й ображати жінок-поліцейських, військовослужбовиць, феміністок і жінок загалом. Існують проблеми з нерівною оплатою праці, представленістю в органах влади та на керівних посадах. Перед українським суспільством ще стоїть багато викликів, які необхідно буде подолати, щоб досягти рівності прав і свобод для всіх його членів, поза залежністю від гендера. Таким чином посилиться й захист від маніпуляцій і брехні з боку російських (та будь-яких інших) пропагандистів.

Колаж: «Детектор медіа»