03:04 «Жінку в спортивній журналістиці досі сприймають неоднозначно»;

05:36 «Ми не розповідаємо суто про аналітику матчів, голи, очки чи сухі факти»;

08:01 «Створювати будь-який медіапроєкт, подкаст чи радіопрограму неможливо без розуміння своєї цільової аудиторії»;

09:50 «Середньостатистичний українець, який цікавиться спортом, психологічно прив’язаний до ютубу»;

13:50  «Майже кожен професійний спортсмен-зірка має свій подкаст у США»;

16:41 «Серед молодого покоління не формується авторитетність спортсмена як рольової моделі»;

19:48 «Коли пишу сценарій, у мене таке враження, що я пишу сценарій до фільму, який точно братиме участь у шортлисті на "Оскар"»;

25:47 «Професійні журналісти, відрізняємося від блогерів саме відповідальністю перед аудиторією».

Наталка Соколенко: Саме час поговорити про спорт, адже в Північній Америці — США, Канаді та Мексиці — триває найграндіозніше спортивне шоу світу — чемпіонат світу з футболу. Пам’ятаю, Савік Шустер якось говорив, що чемпіонат світу з футболу важливіший навіть за Олімпійські ігри.

Почнімо з провокаційної з мого боку згадки Савіка Шустера. Я завжди виступала за те, щоб вилучити його з політичного, скажімо так, інформаційного поля України. Але спортивний контекст — гаразд, може бути.

То як ви оцінюєте його порівняння чемпіонату світу з Олімпійськими іграми та його позицію, що це важливіше навіть за Олімпіаду? Чи має він тут рацію?

Костянтин Дульцев: Частково має. Літні та зимові Олімпійські ігри й чемпіонат світу з футболу — це найбільші спортивні події, які входять до трійки найпрестижніших і найвідоміших. Особисто мені ближча Олімпіада — як літня, так і зимова. Хоча з комерційної точки зору футбол — це number one.

Ілона Степанченко: А я все ж таки думаю, що для України Олімпійські ігри — це номер один, це пріоритет. Адже саме там виступає українська збірна, українські спортсмени. На жаль, як бачимо, цьогоріч на мундіалі нас немає. Тому мені ближча саме Олімпіада.

Я вболіваю за наших спортсменів. Ми з Костянтином мали досвід висвітлювати Олімпіаду, спілкувалися з Владиславом Гераскевичем, обговорили багато актуальних питань. Потім, коли була історія з «Шоломом пам’яті», нам було дуже щемко, ми щиро вболівали за наших. Це моя особиста велика приязнь до Олімпійських ігор.

Наталка Соколенко: Ілоно, погоджуюся, що для України, зокрема з організаційних причин, Олімпіада ближча. Але, бачите, Костянтин сказав, що якщо говорити про гроші, то бюджет чемпіонату світу й прибутки, які отримують країни-господарки, більші, ніж навіть від проведення Олімпійських ігор?

Костянтин Дульцев: Так, нинішній чемпіонат світу битиме всі рекорди, які тільки можна собі уявити. Це і телетрансляції, і ціни на квитки, і рекламні контракти, і, звичайно, атрибутика.

«Жінку в спортивній журналістиці досі сприймають неоднозначно»

Наталка Соколенко: Ваше, так би мовити, постійне місце роботи — це Суспільне, радіоканали «Українське радіо» та «Радіо Промінь». Але також ви робите подкасти. Зокрема, спеціально до цього чемпіонату світу ви створили подкаст «Мундіаль-2026. Подача-передача». Розкажіть, який відгук він отримав. Зрозуміло, що ви закохані у спорт і вклали в нього свою душу, енергію та знання. Наскільки це було цікаво публіці та які висновки ви для себе зробили, працюючи над цим подкастом?

Ілона Степанченко: Насправді відгуки є, і вони переважно позитивні. Іноді трапляються не дуже позитивні, але це персоналізована історія. Я більше пов’язую це з гендерними стереотипами, тому що, як ми бачимо, жінку в спортивній журналістиці досі сприймають неоднозначно. І це вже суспільна проблема.

Наталка Соколенко: А у світі? Бо можу поділити цей стереотип, частково він був і в мене. Спортивна коментаторка — хіба, можливо, артистичне плавання. Коли я ним займалася, воно ще називалося синхронним плаванням. А футбол, хокей — це було незвично. Хоча Суспільне давно руйнує цей стереотип. А як у світі — в Європі, Сполучених Штатах? Там є жінки-коментаторки, які коментують, наприклад, чемпіонат світу з футболу?

Костянтин Дульцев: Звісно, є. І дуже багато. Є ведучі студій, футбольні коментаторки. Ба більше, на цьому чемпіонаті світу жінки працювали головними арбітринями футбольних матчів. Це вже другий випадок в історії. На попередньому чемпіонаті світу в Катарі це сталося вперше, зараз — удруге.

Жінки вже досягли такого рівня, що очолюють чоловічі футбольні клуби найвищих дивізіонів. Нещодавно в чемпіонаті Німеччини команду «Уніон» із Берліна від вильоту врятувала саме жінка.

Тому цей стереотип варто відкидати. Жінки можуть працювати й успішно працюють у всіх сферах чоловічого футболу.

Ілона Степанченко: Особливо приємно, що і в українському медіапросторі це поступово відходить у минуле. Згадаю свою чудову колегу з «Радіо Промінь» — першу й поки єдину футбольну коментаторку Галину Вініченко. Вона абсолютна професіоналка й блискуче виконує свою роботу.

Якщо порівнювати, то, звісно, західний світ значно позитивніше сприймає такі речі. В Україні поки що трохи гірше.

Наталка Соколенко: Але ми на правильному шляху, як то кажуть.

«Ми не розповідаємо суто про аналітику матчів, голи, очки чи сухі факти»

Наталка Соколенко: Повертаючись до подкасту: ви кажете, що відгуки хороші. А які висновки ви зробили для себе? Наскільки це був незвичний досвід чи, можливо, незвичний продукт загалом для українського медіаринку?

Ілона Степанченко: Знаєте, я ще доповню. Ми з Костянтином від самого початку обрали доволі нішевий напрям. Ми не розповідаємо суто про аналітику матчів, голи, очки чи сухі факти. Ми обрали історичний сегмент, історичний контекст. Аналізували, як політика й геополітика впливали на спорт загалом як на суспільне явище.

Ми згадували такі знакові спортивні події, як «рука Бога» Марадони, удар Зідана, і говорили про те, як ці моменти вплинули на спорт як глобальну індустрію. Тому в нашому подкасті дуже багато аналітики. Ми зрозуміли, що це цікаво слухачам, що на це є попит. Також ми побачили, що це унікальна ніша. На українському ринку серед відео- та аудіоподкастів такого контенту дуже мало.

Костянтин Дульцев: Ми ще трохи виступаємо як дослідники. Створюємо подкаст, а потім аналізуємо весь цей ринок. Як ми аналізували «Спортивний вайб. Зимова Олімпіада», так само аналізуємо й «Мундіаль-2026. Подача-передача».

Нам було трохи легше створювати цей подкаст, тому що ми все ж таки радійники. Подкаст і радіопрограма багато в чому схожі, тому ми добре розуміли, в якому напрямку рухатися. Ми визначили оптимальний хронометраж, обрали теми, продумали, як красиво їх подати, який одяг підібрати, які зробити відбивки й анонси, щоб вони звучали в ефірі Першого каналу «Українського радіо» та «Радіо Промінь».

Також ми продумали, як із кожного великого випуску зробити п’ять-шість коротких епізодів. Вони виходили в ефірі «Радіо Промінь» протягом півтора місяця.

Ілона Степанченко: І це доволі успішний приклад, тому що ми зробили автономний 30-хвилинний епізод, який згодом став окремим п’ятихвилинним епізодом і мав успіх в ефірі радіостанції.

Ми отримували відгуки з ефіру, слухачі також були задоволені цим форматом.

«Створювати будь-який медіапроєкт, подкаст чи радіопрограму неможливо без розуміння своєї цільової аудиторії»

Наталка Соколенко: Тобто подкаст «Мундіаль-2026. Подача-передача» можна віднести до категорії «вічнозелених». Його й за рік можна буде слухати з цікавістю?

Костянтин Дульцев: Так, звичайно. Ми ж обрали вічні теми. Наприклад, протистояння Криштіану Роналду і Ліонеля Мессі буде актуальним ще через десять років.

Не факт, що обидва після цього чемпіонату світу завершать футбольну кар’єру. Зважаючи на те, як вони грають, їм ще грати й грати. Але незалежно від цього ці теми залишаться актуальними. Так само, як «рука Бога» Марадони, удар Зідана та багато інших знакових моментів. Навіть те, як Америка організовувала цей чемпіонат світу чи історія з цінами на квитки.

Ілона Степанченко: Це правда, тому що ми відтворюємо хронологію подій. Ми фіксуємо те, що є дуже важливим і не може бути забутим.

Усе це свого часу породило шалені емоції, і нам хочеться дати нашій цільовій аудиторії велику порцію ностальгії.

Наталка Соколенко: Хто, до речі, ваша цільова аудиторія?

Ілона Степанченко: Тут дуже цікаво. Ми відповідально підходимо до аналітики й аналізу, тому що створювати будь-який медіапроєкт, подкаст чи радіопрограму неможливо без розуміння своєї цільової аудиторії.

Ми визначили віковий проміжок від 25 до 45 років. Це люди активного віку, які готові слухати й зацікавлені саме нашим аудіопродуктом. Зокрема, це міленіали. Я вже наголошувала на важливості ностальгії. Це потрібно враховувати під час підготовки сценаріїв, адже подкаст не створюється без базової підготовки й чіткого плану.

І це було дуже важливо. Я вважаю, що ми потрапили в ціль, тому що отримували відгуки саме від таких слухачів.

«Середньостатистичний українець, який цікавиться спортом, психологічно прив’язаний до ютубу»

Наталка Соколенко: Якщо говорити про культуру подкастингу і культуру прослуховування аудіо, то, звісно, я можу лише позаздрити тому, що відбувається у Сполучених Штатах Америки.

Там значно більше слухають подкасти. Наприклад, подкаст Serial про кримінальні історії має десятки мільйонів прослуховувань. Але це їхня культура, вона сформувалася з різних причин.

У нас подкасти не такі популярні, тим більше спортивні. Як ви бачите подальший сценарій розвитку цього виду аудіопродукту? Як зробити його більш популярним і загалом популяризувати подкастинг в Україні?

Костянтин Дульцев: Треба йти в ютуб. Тому що середньостатистичний українець, який цікавиться спортом, насамперед футболом, психологічно прив’язаний саме до ютубу.

Так історично склалося, що всі відомі блогери, журналісти й коментатори, особливо після того, як телеканали «Футбол» припинили своє існування у 2022 році, перейшли в ютуб. Чому? Тому що це відеоформат, а вони працювали на телебаченні, і ця історія їм дуже добре знайома.

Наталка Соколенко: Тобто вони, по суті, створили там новий ринок?

Костянтин Дульцев: По суті, так.

У нас є багато ютуб-проєктів, які створили відомі коментатори: Віктор Вацко, Ігор Циганик, Ігор Бурбас, Володимир Звєров. Але це відеопроєкти. Це формат, у якому люди сидять перед камерами й розмовляють.

Ілона Степанченко: Зачекай, це відеоподкасти. Просто в нас поки що немає такого попиту саме на аудіоформат.

Наталка Соколенко: Саме про це я й говорю. У Сполучених Штатах Америки подкасти дуже популярні. Я зрозуміла цю позицію. Маркетологи зараз кажуть, що саме формат відеоподкасту набирає аудиторію найшвидшими темпами у світі. Можливо, в цьому і є вихід.

Але повертаючись до США: там є справжній бум саме на спортивні подкасти. Про що вони говорять, якщо ви досліджували цей ринок? І чому так багато охочих слухати саме спортивний контент?

Ілона Степанченко: Дивіться, я поясню. У Сполучених Штатах Америки, по-перше, варто розуміти динаміку розвитку й те, чому ми відстаємо. Насправді там розвиток подкастингу почався ще у 2010 році. Уже у 2012-му вони мали чималу базу аудіо- та відеоконтенту.

Щоб посилити цей ефект, великі спортивні канали, наприклад Fox Sports, ухвалили дуже розумне рішення. Вони беруть уже наявну лінійку своїх аудіоподкастів і транслюють їх на телебаченні. З сьомої до одинадцятої години ранку на телеекрані просто залишається статичне зображення, а люди уважно слухають аудіоконтент.

Наталка Соколенко: Тобто нічого не відбувається? Навіть не видно ведучого?

Костянтин Дульцев: Просто картинка ведучого, картинка співрозмовника. Все.

Наталка Соколенко: Фото?

Ілона Степанченко: Фото або просто заставка. І що відбувається? Це формує культуру зосередженості саме на контенті. Люди не лінуються, вони фіксують важливі моменти, звикають до аудіоформату.

Тоді їм набагато легше переходити на стримінгові чи подкаст-платформи й слухати саме аудіоконтент. В Україні такого, на жаль, немає, тому що нам потрібна ще й картинка.

Наталка Соколенко: Так. У мене є версія, що в нас із самого початку був дуже дешевий інтернет, тому споживати відео було недорого, на відміну від інших країн, зокрема Сполучених Штатів Америки.

«Майже кожен професійний спортсмен-зірка має свій подкаст у США»

Наталка Соколенко: Але чи мають американські спортсмени власні подкасти? Наскільки вони популярні? Адже існує певний міф, що спортсмени не завжди дуже говіркі чи освічені. Можу сказати по собі: поки я займалася великим спортом, на навчання залишалося значно менше часу, та й після виснажливих професійних тренувань уже не було бажання займатися чимось іншим.

Можливо, саме з цим пов’язано те, що спортсмени не завжди почуваються впевнено в публічних комунікаціях. Тим не менше, такі подкасти у США є. Наскільки вони популярні?

Костянтин Дульцев: Майже кожен професійний спортсмен-зірка, а також багато спортсменів другого ешелону, мають свій подкаст у Сполучених Штатах Америки.

Нещодавно в The New York Times вийшла цікава стаття про Національну футбольну лігу (NFL) — американський футбол — і Національну баскетбольну асоціацію (NBA). До речі, це найбільші телевізійні спортивні продукти у Сполучених Штатах.

У статті йшлося про те, чому вже через п’ять років подкасти гравців NFL і NBA можуть стати домінантними в медіасфері. Спочатку подкасти записували журналісти, коментатори та блогери, і весь контент був присвячений NFL і NBA. Один із найвідоміших подкастерів, який сформувався в той період, — Білл Сіммонс.

Він записує чотири подкасти на тиждень, кожен тривалістю близько двох із половиною годин.

Понеділкові випуски набирають приблизно 500 тисяч прослуховувань. Якщо менш як 500 тисяч — це вже вважається провалом.

Наталка Соколенко: Це чинний спортсмен?

Костянтин Дульцев: Ні, він аналітик, подкастер. У нього багато інсайдерської інформації, якою він ділиться. Це дві з половиною години аналітики, і люди слухають — по 500 тисяч прослуховувань.

Потужний поштовх розвитку спортивного подкастингу дала ще одна історія. Є два гравці в американський футбол — Тревіс Келсі та Джейсон Келсі. Це брати, дуже відомі спортсмени. Вони мають спільний подкаст, у якому спілкуються між собою про американський футбол.

Нещодавно Тревіс Келсі почав зустрічатися зі співачкою Тейлор Свіфт. Вона стала приходити до них на подкаст, і вони вже розмовляли втрьох. Причому говорили не про шоу-бізнес, не про пісні й не про грандіозні тури. Тейлор Свіфт говорила з ними про американський футбол — американський футбол очима Тейлор Свіфт.

Уся аудиторія, яка раніше не цікавилася американським футболом і не дивилася його, але захоплювалася Тейлор Свіфт, почала стежити за цим видом спорту. І подкаст став мегапопулярним.

«Серед молодого покоління не формується авторитетність спортсмена як рольової моделі»

Наталка Соколенко: Якісь подібні проєкти в Україні є? Чи були?

Ілона Степанченко: Слухайте, можливо, саме в цьому й проблема — що такого в нас немає.

Мені дуже прикро, що наші спортсмени йдуть то в політику, то в громадську діяльність, то розвивають бізнес, але не займають власну нішу. Це погано навіть не з точки зору інформаційного потоку. Це погано тому, що серед молодого покоління не формується авторитетність спортсмена як рольової моделі, коли взірцевий спортсмен розповідає — чи на камеру, чи просто в навушниках — якусь корисну й цікаву інформацію.

Згодом це впливає і на формування українських збірних, і, зрештою, на здоров’я нації. Це дуже глобальне питання. Мені шкода, що в нас немає навіть таких випадків, як із Тейлор Свіфт.

Наталка Соколенко: Які тоді спортивні подкасти зараз популярні в Україні? Куди розвивається ця індустрія, якщо її вже можна так назвати? Або хоча б цей напрям подкастингу.

Костянтин Дульцев: Їх декілька. Насамперед це подкаст про «Формулу-1» — F1 Podcast із Максом Подзігуном.

Він розповідає про те, що відбувається під час гонок «Формули-1». У нього є прев’ю кожного етапу та своєрідний звіт про те, що відбулося після перегонів. У міжсезоння він записує цікаві спеціальні випуски. Наприклад, про першу гонку в кар’єрі Міхаеля Шумахера.

Також він розповідає, звідки взявся відомий вислів «ганяє як Шумахер». Хоча було багато гонщиків, які розвивали вищу швидкість, ніж Шумахер, цей вислів усе одно закріпився. Ми всі знаємо, що Шумахер — це символ надзвичайно швидкого гонщика.

Наталка Соколенко: Навіть ті, хто не знає, хто такий Шумахер.

Костянтин Дульцев: Є подкасти, які належать українському коментатору Віталію Волочаю. Це подкасти SportHub Media.

Там ведучі говорять про все, окрім футболу, хоча переважно про американські види спорту: NBA, NFL — американський футбол, а також трохи про велоспорт.

Ілона Степанченко: Додам, що у Віталія ще є чудовий подкаст «Єврофутбол». Там винятково інформація про європейський футбол, а українському контексту приділяється дуже мало уваги.

До речі, він особисто розповідав, що коли вони запускали аудіоверсії, то вони набирали близько 80 тисяч прослуховувань. А коли з’явилася відеоверсія, перегляди, звісно, різко зросли. Це ще раз підтверджує те, про що ми говорили. Якщо хочеться швидкого успіху, то це ютуб.

Але я все ж рекомендувала б молодим подкастерам або тим, хто лише наважується створити власний аудіоконтент, починати саме з аудіоформату. Так формується дуже хороший тон комунікації, виробляється власний стиль, не лише подача, а й уміння стисло й чітко подавати інформацію. Формується ваш власний стиль. І тоді буде набагато легше створювати ютуб-версію, адже це вже зовсім інші потужності.

«Коли пишу сценарій, у мене таке враження, що я пишу сценарій до фільму, який точно братиме участь у шортлисті на "Оскар"»

Наталка Соколенко: Як відбувається підготовка до запису подкасту саме на спортивну тематику? Я хочу зрозуміти, чи є тут відмінності між тим, як журналіст готується до запису подкасту про політику, мистецтво чи війну, і тим, як він готується до подкасту про спорт?

Костянтин Дульцев: Коли ми з Ілоною починаємо створювати подкаст, то вже розуміємо, що нам потрібні чіткий сценарій, план і теми, які будемо обговорювати.

Багато хто говорить, що має бути імпровізація. Я теж так вважаю. Але імпровізація також має бути підготовленою, тому що якщо вона не буде підготовленою, то вийде бозна-що.

Ілона Степанченко: Додам, що саме в цьому і полягає специфіка спортивного контенту. Ми оперуємо дуже великою кількістю аналітики, цифр, великою кількістю інформації, яку неможливо швидко засвоїти.

Оскільки ми дбаємо про те, щоб наш слухач отримав достовірну й якісну інформацію, то працюємо в чітких сценарних рамках і маємо фактажні блоки. Саме в цьому і є відмінність, якщо порівнювати підготовку до спортивного подкасту, наприклад, із культурницьким чи будь-яким іншим. Хоча сам виробничий цикл дуже подібний.

Якщо ми готуємося ґрунтовно, то якісно проходимо всі етапи: препродакшн, продакшн і постпродакшн. До речі, ми з Костянтином дуже багато уваги приділяємо саме препродакшну. Окремо визначаємо свою цільову аудиторію, аналізуємо конкурентів. І не просто тому, що хочемо зробити краще, а тому, що знайшли ту нішу, яка ще дуже мало заповнена.

Саме такого контенту українською мовою сьогодні бракує.

До речі, для нас дуже важливою є мета. Вона полягає не лише в тому, щоб нарощувати аудиторію і забезпечувати її приріст, а й у тому, щоб поширювати правильні наративи, використовувати комунікаційні прийоми, які покращують сприйняття інформації слухачем, читачем і глядачем.

Тут дуже багато редакторської роботи, дуже багато роботи з текстом. Костянтин відповідає саме за цю частину. З мого боку — доповнення і, власне, живість цього подкасту.

Костянтин Дульцев: Скажу так: коли я вперше в житті почув подкаст, а це було років десять тому, я взагалі не знав, що це таке. Подумав: «Боже, це ж так просто. Це ж найпростіша у світі робота. Говорити щось у мікрофон».

Але коли ми почали створювати подкаст, я зрозумів, наскільки це складно. Коли пишу сценарій, у мене таке враження, що я пишу сценарій до фільму, який точно братиме участь у шортлисті на «Оскар». Щонайменше.

Нам дуже допоміг тренінг «Антикризовий подкаст», який відбувся в липні 2023 року. Його проводила Вікторія Польченко, креативна продюсерка «Радіо Промінь». Саме після цього тренінгу ми зрозуміли, як потрібно створювати подкаст, на що звертати увагу і як його просувати.

Тому що недостатньо просто, як я раніше думав, щось записати, викласти на своїх сторінках у соціальних мережах — і воно полетить. Насправді так це не працює.

Ілона Степанченко: Додам, що наш подкаст є кросплатформним проєктом. Його можна не лише слухати, а й дивитися на ютуб-сторінці «Радіо Промінь». Також він доступний на сторінках радіостанції. Це теж сприяє активному поширенню нашого подкасту. І така логістика, я впевнена, чудово працює.

Наталка Соколенко: Які у вас подальші плани? Які наступні значні спортивні події можуть привернути вашу увагу та заохотити зробити новий подкаст? Чи, можливо, хочеться створити щось інше, не пов’язане зі спортивним календарем? Можливо, щось позачасове?

Костянтин Дульцев: Нам подобається сезонний формат, коли подкаст виходить під якусь грандіозну подію.

Найближча така подія — чемпіонат Європи з футболу. Потім будуть літні Олімпійські ігри, але до них ще багато часу.

Зараз ми обговорюємо такі теми, як «Футбол і політика» або загалом «Спорт і політика» — як політика взагалі увійшла у спорт.

Також нас дуже цікавить тема «Спорт і кіно».

Ілона Степанченко: Це дуже цікаво. До прикладу, ми маємо дуже багато голлівудських фільмів про американський футбол, але чомусь про легку атлетику майже нічого не знімають, хоча вона також дуже поширена. Це теж феномен, який хочеться дослідити й підійти до нього з історичного, ґрунтовного контексту, щоб люди отримували великий фактажний базис.

Звісно, усе це — простою, легкою мовою, тому що ми сьогодні вже згадали багато складних понять. Наше ставлення, аналітика, бачення того, як надалі розвиватиметься індустрія, — усе це дуже цікаво. Тому в міжсезонний період ми точно запропонуємо слухачам багато цікавого й корисного контенту.

«Професійні журналісти, відрізняємося від блогерів саме відповідальністю перед аудиторією»

Наталка Соколенко: Є ще одне питання, яке маємо обговорити. Виявляється, існує Міжнародний день спортивного журналіста, і його відзначають 2 липня.

Цікаво, що саме 2 липня 1924 року, під час Олімпійських ігор у Парижі, було створено міжнародну організацію спортивних журналістів. Тобто вже сто років тому було достатньо спортивних журналістів, щоб заснувати таку організацію?

Костянтин Дульцев: Так, звичайно. Це сталося у 1924 році під час Олімпійських ігор у Парижі.

Питання цікаве. Воно сьогодні полягає в тому, чи взагалі потрібна профільна освіта людині, яка хоче стати спортивним журналістом. Насправді це питання існує давно. Воно постало ще тоді, коли я сам починав займатися спортивною журналістикою, а це було 25 років тому.

Якби ви поставили мені це питання тоді, я б бив себе в груди й доводив, що профільна освіта спортивному журналісту не потрібна. Чому я так вважав?

Тому що наприкінці 90-х — на початку 2000-х практично ніхто з моїх колег у спортивній журналістиці не закінчував Київський національний університет імені Тараса Шевченка чи інший університет із факультетом журналістики. Усі казали, що для того, щоб опанувати спортивну журналістику — телевізійну, радійну чи газетну, — достатньо пів року практики в редакції.

І після цього ти вже готовий спортивний журналіст. Тобто не потрібно витрачати кілька років на навчання. Так говорили навіть ті, хто навчався на факультетах журналістики.

Зараз я вже так сказати не можу, тому що став трохи розумнішим. Розумію, що, принаймні, такі речі, як видавнича справа, редагування власних текстів і вміння правильно їх писати, — це теж дуже важливо.

Наталка Соколенко: Я вже думала, що ви ведете до того, аби Інститут фізкультури відкрив свій факультет і готував журналістів. Чи все ж ідеться про базову журналістську освіту, про вміння працювати з текстами, голосом, своїм обличчям у кадрі тощо?

Ілона Степанченко: Я думаю, що навіть тому, хто хоче створювати свої аудіопродукти на аматорському рівні, потрібно опанувати журналістські навички.

Якщо ж це журналіст, який уже практикує свої вміння і працює в редакції, то він, безумовно, має здобути таку освіту. Чому? Тому що це не просто базові стандарти журналістики, які ми вивчаємо на першому курсі й думаємо: «Цього достатньо». Насправді з кожним курсом відбувається нашарування дуже важливих навичок і компетенцій.

Я впевнена, що якщо людина цілеспрямована і розуміє, яку всеосяжну користь це дає, то вона візьме від навчання максимум. По-перше, вона буде відповідальною перед своєю аудиторією. По-друге, надаватиме верифіковану, цікаву й змістовну інформацію.

Ми, професійні журналісти, відрізняємося від блогерів саме відповідальністю перед аудиторією. Ми, передусім, виступаємо фактчекерами й працюємо відповідно до усталених правил, які існують уже не одне століття.

Наталка Соколенко: А для тих, хто зараз нас слухає і зацікавиться спортивною журналістикою, попрошу вас щиро й відверто відповісти ще на одне запитання.

Які перспективи у людини, яка вирішить обрати спортивну журналістику? Якою може бути така кар’єра? І які статки можна заробити саме у сфері спортивної журналістики?

Костянтин Дульцев: Багато грошей не заробиш. Кажу одразу. Спортивний журналіст — це насамперед фанат. Фанат спорту, фанат футболу, який 24/7 живе спортом, переглядає стрічки новин, стежить за результатами футбольних матчів.

Якщо йому набридне спортивна журналістика, а серед моїх колег є багато саме таких прикладів, він завжди може перекваліфікуватися на спортивного функціонера. Може працювати у футбольному клубі пресаташе, спортивним директором. Може навіть піти на тренерські курси й спробувати себе в ролі тренера.

Чи може спортивний журналіст піти в політику? Ми вже про це говорили. Скоріше ні, ніж так.

Історично так склалося, що зі спортивної журналістики в політику перейшов, мабуть, лише Георгій Мазурашу. Хоча ні, я ще згадав Ігоря Мірошниченка, який був ведучим на телеканалі ICTV, а потім став членом партії «Свобода». Але загалом зі спортивної журналістики політиком не стають.

Наталка Соколенко: Ілоно, а яка ваша думка? Якою може бути така кар’єра? Особливо цікаво почути це саме в жіночому вимірі.

Ілона Степанченко: Я вам скажу, що відстежую таку тенденцію: молодих фахівців дуже мало.

Коли я навчалася, тих, хто хотів піти у спортивну журналістику й розвиватися в цьому напрямі, були одиниці. Це був один факультет, різні спеціальності, але таких студентів можна було перерахувати на пальцях.

Тому, на мою думку, ринок дуже збіднів порівняно з тим, яким він був у 90-х роках. І це впливає на рівень професійності спортивної журналістики в Україні.

Але тим, хто справді хоче цим займатися, я можу порадити лише одне: потрібно бути безперечним фанатом своєї справи. Я впевнена, що якщо поєднати любов до спорту, професійність і велику наполегливість, то все обов’язково вийде, і ви станете успішним спортивним журналістом.