Юлія Бориско – одна з тих особистостей, яка цілком може репрезентувати останній «постпомаранчeвий» рік в українській журналістиці. 28 жовтня 2004 року вона разом iз шістьма колегами звільнилася з каналу «1+1» на знак протесту проти цензури (пізніше до них приєднався Євген Глібовицький). Цей вчинок журналістів «1+1» і досі викликає дискусії та повагу у одних і нерозуміння у інших колег, перш за все, серед тих, хто тоді на каналі залишився, а також у менеджерів та власників.

Хоча факт залишається фактом – за три дні до першого туру президентських виборів ніхто не прогнозував подій Помаранчевої революції, насправді ці люди йшли в нікуди, і якщо звернене до них запитання «чому так пізно?» ще можна якось зрозуміти, то звинувачення у кон’юктурності цього кроку – навряд чи.

Ну, а щодо співвідношення, з одного боку, корпоративної етики, а з іншого - етики професійної, або й загальнолюдської: що має бути попереду, яка відповідальність суттєвіша – перед власниками, менеджерами твого каналу, колегами чи перед суспільством? - тут, мабуть, кожен робить свій вибір. От тільки навряд чи вибір на користь суспільства має право хтось не поважати - що, на жаль, разом з Юлією Бориско пережили її семеро колег вже влітку 2005-го.

З початку 2005 року Юлія Бориско почала працювати на каналі ICTV, контрольованому Віктором Пінчуком. Тут ведуча теж отримала порцію викликів до професійної гідності, адже комерційні інтереси власника, заручниками яких стають журналісти – тільки після епохи тотальних «темників» здаються комусь дрібничкою, якою можна нехтувати у ситуації «а в остальном - все хорошо».

Влітку цього року Юлія стала членом команди Андрія Шевченка, яка була провідником ідеї створення суспільного мовлення на базі державного Першого каналу. Тоді в інтерв’ю «ТК» Юлія розповідала, що «з вересня новини (Першого каналу – «ТК») вийдуть на стабільний якісний рівень», що на каналі панує «піднесена атмосфера»... Щоправда, була обережною щодо того, чи вона не зникне – «як часто буває з усім хорошим в цій країні».

На жаль, обережність виявилася доречною - у жовтні створення суспільного мовлення на базі НТКУ остаточно відклалося на невизначений час… Та й взагалі, нова влада повсякчас підкидає журналістам все нові і нові приводи для боротьби за право на професію. Одночасно і самі медійники не завжди бувають на висоті нових суспільних очікувань.

Про це та про багато інших проблем – розмова кореспондента «ТК» з Юлією, жіночим обличчям «Новин» Першого каналу.

- Юліє, перше інтерв’ю з тобою у якості ведучої «Новин» на Першому каналі сайт «ТК» опублікував буквально після перших твоїх виходів в ефір. Тоді ти сприймалася як один з ключових членів нової команди, яку привів на УТ-1 Андрій Шевченко, тоді – віце-президент НТКУ. В жовтні Президентом України був призначений новий керівник телекомпанії – Віталій Докаленко, а Шевченко залишив канал. Ти ж і багато інших твоїх колег залишились працювати – тепер уже у складі іншої команди. Чому ти прийняла саме таке рішення?

- Мене запросили на Перший Андрій Шевченко і Василь Самохвалов (екс-директор ТВО «Новини» НТКУ. – «ТК»). Звісно, якби це зробило попереднє керівництво (тобто, яке працювало за часів Кучми. – «ТК») – ноги б моєї тут не було. Але відступати зараз у мене немає підстав. Я – не людина команди Шевченка, взагалі не командна людина. Мене покликали робити збалансовані, цікаві новини. І поки ніхто і ніщо палиці в колеса не пхає, відпрацьовуватиму свою карму на Першому. І не лише я. На каналі залишилась частина команди, яка прийшла сюди заради доброї ідеї. Але багато людей від нас пішло – дехто з Андрієм, але більшість раніше – через тривалу невизначеність і, як наслідок, зневіру у перспективах УТ.

- Але ж ти розумієш, що ця невизначеність була викликана, перш за все, тим, що держава не виявила політичної волі щодо того, щоб створити суспільне телебачення, з ідеєю якого прийшов на УТ-1 Андрій Шевченко… Між тим – ти кажеш, що прийшла на Перший робити збалансовані новини. Але можливість робити збалансовані новини у ситуації, коли і керівництво держави, і керівництво каналу ставлять за мету створення саме суспільного телебачення - дійсно гарантована. Ну, не можна створювати суспільне телебачення і не створювати збалансовані новини… А от сьогодні, коли щодо НТКУ розмова йде вже тільки про «стабілізацію ситуації», коли, власне, і суспільного мовлення керівництво держави «злякалося», бо не готове відмовитися від контролю за редакційною політикою УТ-1 – щодо збалансованості новин виникає дуже багато сумнівів. Особливо – у період виборчої кампанії…

- У такому випадку, я залишаюся до першого «темника». Не думаю, що це можливо в такому варіанті, як раніше. Але я працюватиму на Першому каналі до першої безапеляційної вказівки зверху - чи з боку політиків, чи з боку керівництва каналу. Але зараз все це – припущення, ворожіння на кавовій гущі. Проблем зі свободою слова зараз на УТ-1 немає, попри те, що пішли Андрій і Василь. Звичайно, ми ще не знаємо чіткої інформаційної політики нового керівництва, але готові почекати. Я раніше ніколи не знала Докаленка. Я не знаю, яким віце-президентом (з питань інформаційної політики. – «ТК») виявиться Олег Панюта, і яким шеф-редактором («Новин» на УТ-1. – «ТК») Денис Іванеско. Але це не привід «встати і вийти». Нехай вони зроблять перші кроки, ухвалять перші рішення. Якщо нова телеполітика мене не влаштує – тоді буду думати про нову роботу.

- А суспільне телебачення почекає?

- Cуспільне телебачення – не моя мета. Я за своєю суттю не є керівником. Можу і хочу бути лише виконавцем, а, отже, беру відповідальність за свою частину роботи – за новини. Умов залишитись на каналі у мене три: достатня кількість професійних журналістів, чесна інформаційна політика, фінанси. Я шукатиму нову роботу – якщо керівництво не забезпечить мене всіма цими пунктами.

- У мене особисто було достатньо зауважень до новин, які ви робили і за Андрія Шевченка. Перш за все, викликала сумніви верстка програми. Але, наприклад, вчорашня програма («Новини» Першого каналу за 8 листопада – Н.Л.) у мене викликала ще більше запитань. Коли були Самохвалов і Шевченко, мені здавалося, що ваша верстка часто обумовлена - внаслідок боротьби за рейтинги - прагненням винести наперед, у топ-тему, щось скандальне або «жовте». А от учора у мене виникла підозра або – щодо наявності політичного замовлення, або - щодо «самоцензурування» новин у напрямку забезпечення інтересів Президента, намагання «прогнутися», або - щодо непрофесійності. Поясню, чому: топ-новинами 8 листопада, я вважаю, було, по-перше, звільнення двох губернаторів – Запорізької та Луганської областей. По-друге – рішення Європейського суду по поданню Мирослави Гонгадзе, за яким Україна зобов’язана виплатити 100 тисяч євро. Але, на жаль, новина щодо губернаторів у вас у випуску «Новин» о 21.00. пішла лише… п’ятою, а новина щодо рішення Європейського суду вами взагалі була замовчана! Хоча важливість цієї події і для розвитку ситуації у державі, і для закордонного іміджу держави – дуже велика.

Ну, а першим сюжетом у вас пішло представлення колективу Генпрокуратури новопризначеного керівника Медведько – хоча це вже не було суперновиною, адже саме призначення генпрокурора відбулося за кілька днів раніше, тобто, це був звичайний «паркет». Далі, другим, у вас йшов блок, так би мовити, «партійно-передвиборчий», в якому йшлося про якісь абсолютно рядові події, пов’язані з іменами Мороза, Медведчука та Івченка, для висвітлення яких саме в цей день не було ніякого суспільно-значимого інформаційного приводу. При цьому ніякої спецрубрики – що це, мовляв, ми вже почали робити передвиборчий блок інформації – якщо це справді так, а не випадковість – не було… Третім сюжетом у вас йшла соціалка з Черкас – «вічнозелена» проблема комунальних платежів, четвертим – ну дуже затягнутий репортаж, в якому йшлося про проблему акцизних марок для автомобілів – знову-таки, цей репортаж міг піти і за день до цього, і через день-два після цього… І тільки п’ятим сюжетом (!!!), нарешті, пішли губернатори. І це - «головні новини країни»?! В яких саме НОВИНИ з’являються лише хвилин через десять після початку програми?! Що ти скажеш на все це?

- Сюжет про відставку двох губернаторів – у плані був першим. Але його не встигли зробити. Ще раніше, на тренінгах, які проводили Андрій Шевченко і Василь Самохвалов для команди новин, ми виробили правило: якщо сюжет не потрапляє на своє місце, ми не говоримо «його готують до ефіру, він у нашій програмі трохи пізніше», а просто разом з підводкою посуваємо нижче. Я завжди була проти такої схеми – особливо, якщо йдеться про перший сюжет. Вчора сталося так, як сталося. Але ми не намагаємось прогнутись ні перед ким. І запізнення сюжетів на ефір, і пропускання тем – ознаки лише того, що колектив працює в аварійному режимі. Багато людей пішло, заміни їм поки що не знайшли. Відповідно, навантаження на кожного журналіста – дуже велике. Кожен щодня їздить на кілька не пов’язаних між собою зйомок. Я згодна, що вчорашній випуск був не найкращим.

- Тобто, ти стверджуєш, що це все було пов’язано з «технічними» причинами, а не з тим, що хтось вирішив, що послідовність сюжетів має бути саме така?

- Саме так. Також я роблю все від мене залежне, щоб політичні передвиборчі новини не потрапляли так високо, як це сталося вчора. Я вважаю, що ми повинні давати людям ту інформацію, яка для них зрозуміліша і важливіша. Сьогодні, наприклад, хочу першим сюжетом поставити туман і аварії на дорогах, якщо, звісно, ми накопаємо між ними зв’язок.

- В той же час, ти кажеш, що поки що уявлення про ту інформаційну політику, яку буде проводити нове керівництво НТКУ, немає. Ти вважаєш нормальним те, що після третього тижня призначення керівник компанії не повідомив колективу, хоча б колективу ньюзруму, що ж той все ж таки має робити на – знову підкреслюю - «головному каналі» країни?

- На УТ не буває нормальних ситуацій (сміється). Я вважаю ненормальним те, що Ющенко не зміг вибрати між Шевченком і Ткаченком – вони ж такі різні. Не розумію, чому Президент зупинив свій вибір на Докаленку. Але – це як в задачі, треба виходити не з ідеальної комбінації, а з даних. Мій керівник – Докаленко. Як людина він мені подобається. І я готова дати йому шанс. Як і всі мої колеги. Попереду важкий період. Якщо раніше були зауваження до випусків - тепер вони будуть ще більшими, передусім, через нестачу кадрів. Але я б не радила поспішати ставити на новинах Першого каналу хрест.

- А як ти поставилася до того конфлікту деяких журналістів, які не сприйняли призначення Дениса Іванеско?

- Я чула про Іванеско багато поганого. Але сама з негативного боку його не знаю. Я працювала з ним як з випусковим редактором. І це точно не найгірший мій напарник. Денис - складна людина. Він або подобається, або ні. Нейтрального ставлення Іванеско не викликає ні в кого. Але – він фанат своєї роботи, цікавиться світовим досвідом, не пропускає нагоди підвищити кваліфікацію, відповідальний, і вміє приймати швидкі рішення. Втім, я усвідомлюю, що залучити хороших журналістів йому буде набагато важче, ніж Андрію та Василю.

- А скільки людей пішло з каналу?

- Важко сказати. Йдеться не тільки про журналістів, а й про операторів, випускових. А репортерів - приблизно шестеро пішло. Якщо звільняться ще двоє – для мене це буде критично. Я вже і зараз виконую багато не властивої для ведучої роботи.

- В тебе особисто був і позитивний, і негативний досвід щодо цензури. З «1+1» ти пішла у жовтні 2004 року саме на знак протесту проти «темників». У той же час, потім ти працювала ведучою новин на ICTV, де погоджувалася з не надто, скажімо так, збалансованою редакційною політикою стосовно проблеми, наприклад, Нікопольського феросплавного заводу. На УТ-1 ти прийшла на хвилі ідеї суспільного мовлення і тільки що сказала: якщо з’являться «темники», ти підеш. Але, враховуючи досвід минулої виборчої кампанії, ми розуміємо, що насправді саме «темників» вже не буде. Та є багато інших способів зробити журналістів заручниками спочатку, нібито, маленьких, а потім - і великих компромісів. Ти цього не боїшся?

- Боюся. Але хочеться вірити в свої кращі сторони. Перемога над власними слабкостями рік тому далася мені дуже важко, але у мене з’явилося загострене почуття гідності. Найбільше у професійному житті я цінувала роботу на «Студії 1+1». І після того, як я змогла себе від «плюсів» відірвати, мені вже легше бути стійкою, не пасувати.

- А як ти оцінюєш взагалі ситуацію із ставленням нинішньої влади до медіа? Те ж саме відсунення теми суспільного телебачення у невідоме майбутнє, прийняття «драконівського» щодо медіа Закону про вибори, неадекватна реакція Президента на публікації «Української правди» про його сина… Ти сприймаєш це вже як системний вияв того, що нова влада мало чим відрізняється від старої, але просто вимушена бути трохи обережнішою? Чи, так би мовити, «не все ще втрачено», і є надія, що це лише «окремі недоліки»?

- Будь-яка людина хоче бачити себе по телевізору в образі святої, критика неприємна для будь-кого. Політики – не виняток. До нової влади я ставлюсь критично, як і годиться журналісту. Вона здатна на цензуру, але ще пам’ятає свої обіцянки. Поки що свобода слова – це реальність. Поки що за «помаранчевих» мені не доводилося боротися за свободу слова, я просто нею користалася. Але якщо з боку влади будуть спроби «прикрутити гайки» - думаю, знайдуться люди, які не прогнуться. Особисто я буду боротися проти цього. Я з цікавістю стежитиму і за долею Андрія Шевченка. Думаю, він ще зробить для країни багато хорошого. На роботу колег з інших каналів теж приємно дивитись. Поки що я утримаюсь від апокаліптичних прогнозів.

- А в чому, до речі, полягав головний механізм, який примушував журналістів за часів Кучми іти на компроміси?

- Комфорт, звичка, страх ризикувати. У випадку ведучих – ще й тісні, майже дружні, стосунки з власниками і керівниками телеканалів. Ведучі не можуть зрадити людей, які їм довіряють більше, ніж журналістам, які втаємничують їх у особливі справи, радяться з ними – піднімаючи в такий спосіб на вищий рівень телевізійної ієрархії. Словом, ведучі відчувають себе причетними до верхівки медіа-еліти, тому і не рубають з плеча, навіть коли цього вимагає совість.

- Чи ти вважаєш негативним те, що власне, особисті стосунки – навіть не особисті інтереси, про це ми не говорили зараз - можуть переважати професійну гідність?

- Такою є людська природа. Я більше не романтичне дівчисько, і вже встигла зрозуміти, що ідеалу в цьому світі немає. На близьких, родинних, дружніх стосунках тримається майже все, починаючи з політики. Яка влада – таке й суспільство, така і журналістика.

- Тарас Стецьків, перед тим, як піти з каналу, казав, що йому і Андрію Шевченку доводилося оберігати команду „Новин” від того тиску, який відбувався через телефонні дзвінки. Чи ти знаєш, що дійсно тиск був, по-перше. По-друге, як ти думаєш, чи є він зараз, на того ж таки Докаленка? І якщо є, то чи будуть йому опиратися, на твій погляд, нові керівники УТ-1?

- За Шевченком і Самохваловим я відчувала себе як за кам’яною стіною. Якщо тиск і був – то він закінчувався на Андрієві і Василеві. Наскільки я розумію, це могло стосуватися більше висвітлення, ніж невисвітлення якихось подій, або йшлося про обурення подачею нами тих чи інших новин… Та хлопці не втаємничували мене у свої справи, просто забезпечували мені нормальні умови праці. За це я їм безмежно вдячна. Зараз я не бачу нічого, що можна було б розцінити як наслідок телефонного права. Я не знаю, чи Панюті та Іванеску доводиться вислуховувати якісь побажання про вигляд новин. До мене це не доходить – до журналістів також. Саме тому - хто дзвонить, що каже - мене не цікавить.

- І, з іншого боку, ти не вважаєш, що інколи й журналісти „переборщують” в своєму намаганні бути „крутими”, критичними? І тим добрим справам, які, в принципі, у діях влади є, дійсно не приділяють достатньо уваги? Чи не призводить це до того, що, знову-таки, ситуація, атмосфера в країні висвітлюються незбалансовано? Інколи журналісти вже занадто захоплюються роллю розкопувачів бруду і відмовляються бути і провідниками діалогу між владою та суспільством...

- Про скандали легше розповідати. На них легше зробити ім’я. Сюжети, побудовані на емоціях - завжди у виграші. Набагато важче зробити сюжет з розряду «не все так погано у нашому домі». Так само важко зробити хороший економічний сюжет – влучно поставити проблему, і спокійно та доступно її пояснити. Але ставка на скандали – це проблема не журналістів. Швидше – випускових редакторів, і загалом редакційної політики медіа. Я завжди відстоюю принцип балансу добра і зла, трохи на користь добра. Я також завжди проти того, щоб роздувати тему катастроф, тримати глядачів у напрузі кілька днів… Вважаю, що в житті і так занадто багато зла, щоб ще й розвивати в людях параною за допомогою телебачення.

- Що тебе найбільше хвилює зараз у якості наших новин? Яку найсерйознішу проблему (або проблеми) ти бачиш зсередини?

- Краще я скажу, який позитив бачу: усвідомлення, що політика – не основа життя. Помітно, що на великих телеканалах підхід до новин змінився. Перші теми вони шукають у сферах соціалки, культури, навіть великого спорту. Це, як мінімум, гуманно, як максимум – професійно.

- Але те, що ти оцінюєш як позитив, я, наприклад, схильна розглядати інакше. Мені здається, що прагнення відійти від політики йде зараз від небажання телеканалів втягнутися в політичну передвиборчу кампанію. Вони, таким чином, намагаються уберегти себе від тиску. В той же час, і соціальні, економічні, культурні теми вони не дотягують до виведення на справді глибокий, резонансний, суспільно-значимий їх аналіз. Іноді здається, що соціалка саме так і використовується – аби тільки не розповідати про політику, аби чим заткнути цю діру… У підсумку глядач не отримує ані якісної інформації щодо політичних процесів – що, на мій погляд, протилежний твоєму, його насправді цікавить, ані якісної інформації щодо інших тем…

- Бачиш, ти теж шукаєш скандальний підтекст, як і журналісти, яких критикуєш. Це, мабуть, у нас у крові, ментальність… (сміється). Дійсно, цілком можливо, соціалку ставлять першою темою – для підстраховки. Щоб іще до того, як почне набирати обертів виборча кампанія - перейти на іншу схему, яка б дозволила ефектно виглядати хоча б на початку програми. Але насправді мені здається, що йдеться про банальну боротьбу за рейтинги. Люди переїли політики, телевізійні менеджери це розуміють і підбирають новий телераціон. Закинули приманку, подивились, рейтинги ростуть – отже, напрямок правильний.

- Як ти вважаєш: є різниця між тим, що називають електоральним каналом, і тим, що називають каналом збалансованих (або чесних) новин? І чи не вважаєш ти, що перед виборами так чи інакше, але керівники УТ-1 будуть намагатися іти в бік саме електорального каналу?

- Наскільки я знаю, Докаленко інформаційну політику доручив Панюті, а сам буде займатися оздоровленням атмосфери на Першому каналі. Олег – розумний чоловік, і я переконана, він не буде орієнтувати колектив новин на поглиблене висвітлення всіх політичних новин.

- З того, що ти кажеш, витікає, по-перше, що ти негативно ставишся до поняття „електоральний канал”...

- Слово „електоральний” мене „повергает в уныние”...

- ...по-друге, ти вважаєш, що „електоральний канал” передбачає переважання політики на ньому. Але ж можна електоральний канал робити через ту ж соціалку, певним чином або показуючи добрі справи влади, або критикуючи її за не вирішення кричущих соціальних проблем... Давай згадаємо приклад НТВ в Росії – там вони стали електоральним каналом не на суто політичних темах, а на проблемі Чечні – так, проблемі, дотичній до політики, але, принаймні, не в тому розумінні, яке ми вкладаємо зараз, говорячи про політику… Або – наприклад, я свого часу вважала, що ті публіцистичні програми, які робила Ольга Герасим’юк у 90-их роках минулого століття на «1+1» („Особливий погляд”, здається, це називалося), і які завжди стосувалися тільки соціальних тем – вони насправді були набагато більшою критикою режиму Кучми, ніж суто політичні проекти. Коли людям розповідають, що влада неспроможна вирішувати найважливі саме для них проблеми, або навпаки, що вона намагається робити все, що тільки може, і досягає успіхів - це теж має електоральне значення...

- Але життя складається не з одної лише влади, ньюзмейкери – це не тільки політики, і я б не хотіла на цьому зациклюватися. Мені більше подобається термін «здоровий патріотичний канал». Я вже сита по горло „голубыми огоньками”, „Старыми песнями о главном”, російським милом. І, власне, знаючи патріотизм Андрія Шевченка і Тараса Стецьківа, я йшла на УТ-1 з думкою, що тут такого ніколи не буде. Що цей канал працюватиме на теоремі „українське – це модно”. Я не знаю, що буде з УТ далі, але сподіваюсь на краще. Для мене не є проблемою, що Докаленко не говорить українською. Головне, щоб він діяв як державник. Симпатію до цієї людини я відчула ще у день його представлення. В новинах ми переклали його синхрон українською (у нас таке правило). І на зустрічі з колективом, після випуску новин, журналістка запитала, як він до цього ставиться. Докаленко відповів: «Я не проти, мені подобається». Мені здається, що це правильно: на УТ-1 тільки так і має бути, національний канал повинен захищати національні інтереси. Для мене особисто дуже важливо, щоб канал був патріотичним - щоб він у жодний спосіб не применшував національну гідність, як це роблять деякі приватні канали, „впарюючи” глядачам російський продукт – іноді друго- та третьосортний.

- Ти вважаєш, що там працюють менш патріотичні журналісти і топ-менеджери?

- Топ-менеджери – так. Я вважаю, що менш патріотичні. Мені здається, що в більшості з них, за рідкісними винятками, немає жодних почуттів до цієї країни – інакше вони б не виховували у глядачів смак до сучасної культури чужої держави.

- Якого досвіду ти вже набула, працюючи... скільки? Два роки?

- Рік!

- Ти ж працювала на „1+1”...

- Як ведуча, я там тільки починала. Я неповні два місяці просиділа в кадрі. Досвід я здобула на ICTV, де активно працювала ведучою півроку.

- Що тобі дав цей рік? Що було найбільш складно, чого, на твоє розуміння, ти й досі ще не досягла?

- За останній рік я стала більш дорослою і товстошкірою. І якщо ще рік тому - на „1+1” - я привселюдно плакала, коли розбилися мрії та ілюзії, то зараз характер загартувався, я навчилась контролювати емоції. Імідж бійця перестав мене дратувати, я завжди готова до боротьби.

- До боротьби за що?

- Скажімо, за чистий ефір і своє місце під сонцем. Якщо доведеться. Хоча зараз, поки що, як ми вже казали, досить спокійний період у тому, що стосується свободи слова… А з точки зору професії як ведуча я ще далека від ідеалу. І - як максималістку – мене це дуже засмучує. Я критично ставлюся до своєї роботи, знаю, що мені ще вчитися і вчитися. Наприклад, в мене не завжди виходить приструнювати нерви, коли вся програма валиться – сюжети не потрапляють на своє місце, зриваються прямі включення, ламається суфлер. Зате коли я «лажаю», вже не хочеться заховатись під студійний стіл з думкою «осоромилась на всю країну». Хочеться працювати над помилками і з часом таки стати однією з найкращих. Подолати страх перед прямим ефіром – це перша справа ведучої. Як журналісту мені було набагато зручніше з тильної сторони камери. За рік я тільки-но навчилась думати на ефірах, а не читати те, що я сама собі написала.

- А що, як ти вважаєш, має бути такого у ведучому (ведучій), щоб ця особистість дійсно сприймалася і топ-менеджерами, і глядачами „зіркою”, обличчям каналу?

- Я не думаю, що топ-менеджерів і глядачів можна поставити через кому. Адже в топ-менеджерів свої критерії, а у глядачів – свої. Керівники хочуть бачити в кріслі ведучих людей, з якими завжди можна домовитись. А для глядачів, думаю, важлива природність образу. Мені здається, люди хочуть бачити ведучу такою, як вона є насправді. І чортиця може стати суперзіркою, якщо в ефірі не буде клеїти з себе янгола. Фальш завжди відчутна, на інтуїтивному рівні.

- Як ти вважаєш, ті образи, які нам добре відомі – наприклад, Алла Мазур, Людмила Добровольська, Микола Вересень, Данило Яневський, Роман Скрипін, Лариса Губіна тощо – вони сформувалися як особистості під впливом, перш за все, чого? Яких факторів?

- Під впливом своєї неповторності і здорових амбіцій. Алла Мазур, наприклад, - це найвідповідальніша ведуча, з усіх, кого я бачила. Я маю на увазі ставлення до роботи. Це людина, яка рано приходить на роботу, перелопачує усі сайти, і на час виходу випуску в ефір на експертному рівні розуміється в усьому, про що розповідає.

Але з усіх українців у кадрі зараз мені найбільше подобається Ірина Ванникова («1+1»). Вона дуже позитивна і енергійна, і, як на мене, піку кар’єри ще не сягнула. На висоті у моєму хіт-параді також Марічка Падалко («1+1») – вона вміє створити навколо себе домашню атмосферу. З чоловіків імпонує Олександр Колодій з «Інтера» – але він в силу мови і манери подачі виглядає як десант з НТВ. Також – Єгор Соболєв (5 канал). Іноді він видає геніальні речі. І йому притаманний рідкісний для гуманітаріїв-журналістів логічний виклад інформації.

- Як ти вважаєш, чому зараз - за відсутності у телевізорі Піховшека, як ведучого аналітичної програми - не з’явилося нікого, хто б міг його замінити. Чому так?

- Піховшека неможливо замінити (сміється)…

- Ну, звісно, не в прямому розумінні маніпуляцій, а в розумінні ведення саме аналітичної програми…

- Можливо, менеджери бояться вдруге наступити на одні граблі і стати заручниками політиків. Тому не спокушають владу – не шукають ведучих, журналістів і політичних аналітиків в одній особі.

- Але, мені здається, якщо б команда Стецьківа-Шевченка запустила, окрім новин, ще влітку політичні, соціальні резонансні ток-шоу, якісну телеаналітику - у Президента було б набагато менше можливостей для «маневрі», йому було б важче прийняти - без пояснень! – відомі нам кадрові рішення… Чому Стецьків та Шевченко цього не робили?

- Справа була не в Андрієві і його команді, а в Стецьківі. Пілоти деяких ток-шоу вже були зроблені. На НТКУ, щоб запустити проект, треба масу підписів, і основне – підпис президента НТКУ. Коли Стецьків звільнився – це автоматично призвело до замороження всіх напрацювань. Це – моє бачення ситуації. Думаю, вже давно розроблені ток-шоу запустить Докаленко.

- Ти працювала одразу в газеті, а потім стала працювати на телебаченні. Як для мене (я теж працювала і на ТБ, і в газеті, і зараз працюю в Інтернеті), це дуже різна журналістика, тобто, в кожної є свої закони, є свої акценти, є свої прийоми, дуже різні підходи... Що тобі більш цікаво, по-перше? Що для тебе органічнішим?

- Я приїхала до Києва у 21 рік. І тоді для мене органічно було навіть поєднувати газету і телебачення. Але коли „підсідаєш” на один жанр, вже важко перемикатися на інший. Я би могла працювати і на радіо, і в газеті, і в Інтернеті - але після телебачення мені було би нецікаво. Досить трохи попрацювати в кадрі (як журналіст, в стенд-апах і на включеннях, чи як ведуча новин), і потім вже постійно «мордяка проситься в телевізор». (сміється). Це - як хвороба. І разом з тим - інша реальність. Кожен випуск новин – це коротке і дуже емоційне життя, зі своїм народженням і своєю смертю.

- Ти ніколи не думала про те, що, можливо, років через п’ять тобі захочеться чогось більшого - вести аналітичну програму, наприклад? Чи працюєш в цьому напрямку – над собою, перш за все?

- Я ще не готова до авторських проектів. Спочатку треба опанувати кадр. Новин мені вистачить на кілька років. За цей час я також планую повернутись в журналістику – у вільний від ефірів час (зараз я більше потрібна дитині). А потім – буду думати. Я дуже сувора до себе, і запропоную щось своє тільки тоді, коли буду впевнена – мені є чим вразити.

- Чи могла б ти уявити себе ведучою, наприклад, ток-шоу «Лінія конфлікту», працювати так, як Маша Єфросініна?

- Думаю, що ні. Я не люблю дивитись такі шоу. Іноді себе змушую, щоб скласти враження – але довго не витримую. І справа не в тому, що українські ток-шоу гірші за російські. Мені шкода часу на чужі балачки. Мабуть, дається взнаки звичка отримувати всю необхідну інформацію в стислому форматі – у двохвилинних сюжетах. Хоча Маша Єфросініна – поза сумнівом, яскрава зірка.

- Чи можеш ти назвати свій характер більш чоловічим, ніж жіночим?

- Залежно від ситуації. За характером я сильніша за багатьох чоловіків. Але іноді нию і скаржусь на життя як жінка. Тільки недавно привчила свого чоловіка в таких випадках не намагатись вирішити мої проблеми, а просто пожаліти.

- В чому ти взагалі бачиш свою місію на телебаченні?

- Поки що хочу бути синонімом неупереджених, збалансованих новин. Хочу, щоб моє обличчя в кадрі асоціювалось з правдою, безкомпромісністю і здоровим патріотизмом. Я люблю цю країну, її мову, культуру, історію. Тому братиму участь лише у проектах, які не шкодять національній ідеї, і дуже хочу виправдати очікування від телебачення тих, хто так само називає себе українцем з гордістю.

- Наскільки для тебе поняття журналістської етики дотичнe до поняття професійності?

- Під час журналістської революції я чітко розмежувала для себе ці поняття. Не всі класні журналісти є високоморальними, але в умовах свободи слова вони роблять шикарні сюжети. До того ж, хто я така, щоб критикувати колег за малодушшя. За душевні якості судить лише Бог. А мені б зі своїми вадами розібратися (сміється).

Розмовляла Наталія Лигачова, "Детектор медіа"

Читайте також:

Президент Першого каналу не звернув уваги на думку колективу

Іванеско очолив ТВО „Новини”

Панюту вже призначено. Колектив НТКУ його підтримав, але не радий Іванеско

Президент України привітав Віталія Докаленка із призначенням його на посаду президента НТКУ

Андрій Шевченко: "Протягом 24 годин ми готові покласти на стіл Президента план реформування НТКУ".

Президент не имеет политической воли на создание общественного ТВ

Экспертная группа рассматривает 7 вариантов реформы НТКУ

Ведучими оновлених новин на Першому Національному стануть Олег Панюта та Юлія Бориско

То люди ми чи нелюди?

Роднянський: "Мені було дуже соромно за рівень інформаційного мовлення "1+1"

Звернення тележурналістів до менеджерів телеканалів (постійно оновлюється)

Телеканали не поспішають повертати на роботу тих, хто звільнився внаслідок цензури?

Журналісти 1+1 працюватимуть або чесно, або ніяк

Юлія Бориско:"Партизанщина" як спосіб боротьби з цензурою виявилась неефективною"

"Я – одна з семи, хто звільнився з каналу „1+1” з міркувань цензури"

Журналісти „1+1” звільнились. Але врятували Володимира Оселедчика?

Повний текст заяви семи журналіств "1+1", що звільнилися з каналу на знак протесту проти цензури

Євгена Глібовицького знято з ефіру „Сніданку з „1+1”