У житті «Ключового моменту» («Інтер») теж настав ключовий момент: після конфліктної ситуації довкола висунення програми на національну телевізійну «Телетріумф», чутки про закриття проекту стають дедалі зловіснішими.

Хоча, за попередньою інформацією, програма має вийти в ефір 15 вересня, однак неофіційні джерела на каналі переконують ТК, що ефіру може і не бути: мовляв, нове судове шоу «Судові справи», яке поставили у слот «Ключового моменту», дає кращі показники, ніж «сльозоточива» програма Сумської (орієнтовна частка 19% проти 16%). У такому гіпотетичному рішенні є два прикрі моменти: по-перше, щодо вимірів. Зрозуміло, що ідеться про виміри за панеллю «міста 50 тис.+», тимчасом як  глядач «Ключового моменту» живе здебільшого там, де піплметри не встановлено (ось вона перша жертва небажання індустрії переходити на загальнонаціональну вимірювальну панель!).  По-друге, з точки зору технології було б прикро, якби програму з реальними героями і реальними історіями змінило постановочне акторське шоу.

ТК зустрілася з Наталею Сумською, ведучою «Ключового моменту», та Галиною Храпко, керівником проекту.

- Пані Наталю, пані Галино, чому була, на ваш погляд, можлива бурхлива реакція прес-служби «Інтера» на самовисунення програми на здобуття «Телетріумфу»?

Наталія Сумська: У нас на рідному каналі все робиться усно - натяками, півтонами. Спочатку нам щодо висунення на «Телетріумф» було сказано «так». Але дій не відбувалось ніяких. Вже скоро мав починатися конкурс, і, я вважаю, нічого такого зазорного немає в тому, що ми подали себе самі.  Далі... нам стало відомо від юристів ІТК, що канал наполягає зняти нашу програму з розгляду експертів.  І тоді трапилася та пам'ятна розмова з керівником прес-служби каналу, про яку «Детектор медіа» вже писала. Конфлікт уже позаду, але можу сказати, що завдяки йому видалась прекрасна нагода познайомитись нарешті з прес-осередком на каналі. До цього ми не мали щастя бачитися і спілкуватися, що, чесно кажучи, дивно. Мало би бути навпаки, чи не так? Між іншим, я завважила цей момент пані завідуючій прес-відділом - мовляв, ви би навпаки мали всіляко просувати програму, хапатися за найменший привід її рекламувати, надсилати її на кожен конкурс чи фестиваль.

Галина Храпко: Щоб здобути нагороду і для телеканалу.

- Чи не пов'язано таке ставлення з тим, що програму мають намір закрити?

Г.Х.: За попередніми даними в новому сезоні ми стартуємо 15 вересня. Запис сесії заплановано на 7-8 вересня. Питання закриття піднімається періодично, тому ми до цього звикли і розуміємо, що рано чи пізно це може відбутися. Але ж головне, щоб бажання каналу збіглося з бажанням глядачів, чи не так?

- Ви є однією з небагатьох програм, яка залишилася від старого «Інтера». А що змінилося у програмі з приходом на «Інтер» нового керівництва?

Н.С.: На долі програми дане керівництво є вже третім. А змінилося чимало - декорації, графіка, музика, нам повернули праймовий час.

Г.Х.: Змінюються президенти країни, топ-менеджери каналу, а «Ключовий момент» залишається. Бо рейтингова і популярна програма не завжди одне і те ж. Рейтинг визначає та незначна аудиторія глядачів, які користуються піплметрами, але це мізер, в порівнянні з тією аудиторією, особливо у сільській місцевості, хто дивиться програму «Ключовий момент».  Зараз  ми виходимо чотири рази на тиждень, а починали - у 2003-му - з одного, був період, коли п'ять разів виходили,  сьогодні наша статистика оригінальних програм без повторів 863! Якщо взяти українських і закордонних учасників, а це стовідсотково реальні люди, то ми здійснили ключовий момент у житті  понад 10 000 людей. У нас були періоди, коли нам за місяць надходило понад тисячу листів... Історій з цих листів - менше половини, а здебільшого отримуємо слова подяки і прохання про пораду.

Н.С.: А напередодні виборів дуже багато людей запитує: «Наталю В'ячеславівно, за кого голосувати в цій країні, кому довіряти?»

- І що ви відповідаєте?

Н.С.: Нічого не відповідаю - не маю права. Ми аполітичні.

Н.С.: До речі, в той-таки «Телетріумф» ми подали в номінацію «Ток-шоу» історію «Дочка патріотки». Героїня  зателефонувала мені додому, десь розкопала мій номер. Їй  80 років. Людина-час, людина-вік... Вона таке пережила за своє життя - і розкуркулення, і війни, і голод, і цькування, але її найбільша проблема  - це стосунки з дочкою. Живучи в одному місті, в Києві, вони не мають порозуміння вже багато років.

Г.Х.: Це була унікальна історія. Ні один варіант сценарію не ліг! Уявіть, старенька мати призначає зустріч дочці, і каже: «Попроси в мене пробачення зараз, бо завтра плакатимеш на моїй могилі». Весь зал, затамувавши подих, відслідковував кожен жест, кожен крок, кожне слово цього діалогу між мамою і дочкою.

Н.С.: Я мусила їх зупиняти, тому що вони починали з'ясовувати стосунки, а це... не наш формат.

Г.Х.: Дочка дорікала тим, що вона виросла без мами, тому що мама служила партії, комунізму,  весь час на роботі... Знаєте, усе можна було б зрозуміти, але дочка уже й сама має онуків, здавалося б, ось він, той ключовий момент - забути все, і хоч зараз поступитись, порозумітись. І я дуже добре пам'ятаю ті слова, які Наталя сказала цим героїням: «Прикро, але з нашої  студії ви підете різними дорогами, дай Бог, щоб ви про це ніколи не пошкодували».

Н.С.: Я знаю багато сімейних пар, батьків і дітей, які й не через політику, а з якихось інших побутових причин, так і йдуть з життя, не перепросивши, не простивши... Ця затятість передається як сумна естафета майбутньому поколінню.

- Що означають слова «ні один варіант сценарію не ліг»? Чого ви не передбачили?

Г.Х.: Ми не передбачали, що після того, як ведуча попрощається з учасницями, які понад годину дорікали одна одній, раптом дочка захоче зустрічі з мамою. Вона спочатку  підбігла до подруги, яка підтримувала її в залі, забрала у неї квіти, і підійшла до матері зі словами: «Цими днями тобі  було 80 -  вітаю... Прости, мамо». Цей злам важко передати словами.

Н.С.: Або інша історія, яка мене глибоко вразила. 40-річний син  не підозрював, що його чекає в студії рідний батько, оскільки ніколи і ніхто йому не розповідав, що він всиновлений. На програму приїхав він зі своїми прийомними батьками, проте вони так і не зважилися на викриття: вони наполягали, що є рідними і що ми помилилися. З цим люди і покинули нашу  студію. А дійшовши до потягу, вони-таки вирішили розповісти  синові правду. Та біологічний батько вже вирушив додому, а через кілька днів у нього стався інсульт. Саме тоді син подзвонив нам і попросив адресу тата, щоб поїхати до нього, не відаючи, що батько у тяжкому стані...  Де той Шекспір, який це осмислить, опише?

Г.Х.:  Цю історію глядач не побачив. Частково давати її було некоректно, а повністю - неможливо. Є випадки,  коли краще  відмовитися  від знятого матеріалу з етичних міркувань.

- Багато історій не ідуть в ефір?

Г.Х.: У нас в редакції діють свої заповіді: «не зашкодь», «не зловживай емоціями», «не примушуй», «не нав'яжи рідство чужим людям». Дуже скрупульозно перевіряються дані біологічних батьків та матерів, рідних братів і сестер, які ніколи в житті не бачилися. Якщо  виникають сумніви, ми історію відкладаємо для доопрацювання. Все повинно бути перевірено, майже безпомилковим. Має бути підтвердження того, що саме цю дочку колись героїня покинула в пологовому будинку, саме цей хлопець є рідним братом нашого героя, саме від цього чоловіка народжена наша учасниця. Крім архівної документації, стараємося знаходити і третіх осіб, які би підтвердили, чи заперечили зібрані нами дані.

Н.С.: Якщо учасникові украй потрібне порозуміння з рідною чи коханою людиною, і він готовий бути щирим, йому байдуже у чому він буде одягнутим, як його зніматимуть камери,  якої думки про нього будуть сусіди, колеги - тоді він обов'язково буде на знімальному майданчику. А щоб історія була в ефірі потрібно, щоб так само повівся і той, кому  призначено  зустріч. А ще юридичний нюанс - обидва учасники укладають з нами угоду, що вони несуть відповідальність за все сказане на майданчику і дозволяють, щоб дана інформація була оприлюднена в ефірі телеканалу «Інтер».  Насамперед ставимо за мету не сенсаційність, а репутацію і бажання людини, адже це все-таки реаліті-шоу,  ми маємо рахуватися з кожною життєвою ситуацією, бодай для того, щоб до нас хотіли іти і могли довіряти «Ключовому моменту» наступні учасники.

- Попри таке гуманне ставлення, ви ж не забуваєте, що це телебачення?

Н.С.: Я-то ні, але деякі наші герої на зйомках забувають. У «Ключовому..» діти часто призначають зустріч батькам, з якими не бачилися жодного разу в житті. І от уявіть: один такий татусь згадав, що має  дочку, яка призначила йому зустріч, але не визнав сина, який тут-таки сидів у залі. Знаєте, це така сумна, але банальна ситуація, ці чоловіки, які ні кліпшувши оком кажуть: «Не пам'ятаю, яка там жінка, скільки там в мене дітей». Є таке «філософське» ставлення до дітонародження в наших співвітчизників. А хлопчику, про якого я розповідаю, всього-то лише 16 років і цієї зустрічі з батьком він чекав усе життя... Так він, щоб не розплакатися привселюдно, кинувся тікати... Як ми злякалися за хлопця. Я побігла навперейми, обняла його і не відпускала, доки він не заспокоївся.  І скажіть, хіба це телебачення? Це життя.

- Які перспективи програми у новому сезоні?

Г.Х.: Якщо фінанси співатимуть романси, то змушені будемо відмовлятися від затратних історій, навіть, якщо вони цікаві і неординарні. Також, зміниться і слот програми. Скоріш за все, це буде 16 година. Коли ми виходили о 18.00, то глядачі й так просили змістити бодай іще на 30 хвилин, бо після роботи встигають лише на середину програми. Колись ми уже виходили і об 11.00 і о 16.00, і тоді  був просто шквал листів: «Наталю  Сумська, поверни нам "Ключовий момент" на вечір». Це були майже погрози і образа глядача безпосередньо на ту людину, яка є обличчям програми. Звичайно, що успіх проекту залежить не лише від його наповнення,  а й від  місця в програмній сітці, анонсування, просування каналом...

- А змінюватись програма буде?

Г.Х.: Ми планували оновити формат, змінивши як декорації, так  і музичне та графічне оформлення. До нового сезону провести ці зміни не встигли з фінансових міркувань. Є надія, що  програма повністю оновиться з січня 2010 року.

- Пані Наталю, ви можете себе зараз уявити в якомусь іншому телевізійному форматі, крім «Ключового моменту»?

Н.С.: Запросто. Я мала купу пропозицій протягом всього часу, але я залишалась вірною «Інтеру». Врешті-решт, й окрім телебачення, маю чим займатися - я же  актриса ...

Г.Х.: Я би ставила питання інакше: чи зможе існувати  «Ключовий момент» без Сумської, а не Сумська -  в іншому проекті. Сумська-то себе знайде, а ось чи не втратить народну любов «Ключовий...» без улюбленої ведучої?

- Вас завжди порівнювали з Ольгою Герасим'юк, бо ви працюєте в одному амплуа. Як ви ставитеся до такого порівняння?

Н.С.: Хіба порівнювали? Я такого не чула. Я взагалі чула дуже мало професійних відгуків про свою роботу. А мені б хотілося чути - і рефлексії, і критику, і прочитати ось таке порівняння, про яке ви говорите. Але ж кажу - про нас дуже мало пишуть.

Г.Х.: А по-моєму, вони абсолютно різні. Та що там - сама Наталя кожен раз різна. Якщо приходить підліток, вона з ним говорить трохи не сленгом! Робить усе, щоб розкрити людину. Їй властива  іронія, жарт, вона дуже тонко відчуває настрій учасника. Вміє заспокоїти, розслабити, влізти в душу людини чи тримати дистанцію, якщо це необхідно. Творча група їй абсолютно довіряє. А скільки часу пішло на те,  щоб ця довіра з'явилася, що ведуча не загубить історію!

- Як ви працюєте зі сценарієм? Ведуча опрацьовує тексти разом з редакторами, редактори вам пропонують готове, ви пропонуєте свої версії?

Н.С.: Я беру участь на першому етапі, коли з листів відбираються історії.  Потім працюють редактори. Проводиться  величезна робота - вивчається біографічний фактаж майбутніх героїв, історія стосунків, ведеться робота з архівами і персоналіями. Потім -  креативна рада, де ми обговорюємо сценарні ходи, прораховуємо  реагування і манеру поведінки кожного конкретного учасника, методи впливу на нього. Тут я знову приєднуюся до обговорення.

- Пані Наталю, ви спілкуєтеся з героями перед ефіром?

Н.С.: Ні. Я просто бачу їх, мені цього достатньо.

- Що важливіше людині, яка до вас приїздить: бути показаною по телевізору чи поспілкуватися з Сумською, почути особисту пораду?

Х.Г.: Ми намагаємося виявити до зйомок, і не запрошувати до студії тих, кому потрібно лише вручити букет Сумській і отримати її автограф на згадку. Кому важко носити камінь за пазухою, хто хоче скинути тягар, щиро прагне бути пробаченим, обнятим, прийнятим - гостинно приймає Наталя Сумська. 

Н.С.: Знаєте, я найбільше люблю історії про чоловічу дружбу. Чоловіки щирі, вони не здатні тамувати свого чоловічого хвилювання. Коли трясеться рука, простягнута до друга після десятка років образи - в мене клубок в горлі....

- Пані Наталю, як ви оцінюєте - ви зараз краще працюєте в ефірі, коли у вас уже є досвід, чи краще працювали тоді, коли ви тільки починали, і у вас було щире  захоплення неофіта?

Н.С.: Вже зараз я просто люблю цей проект, і - чесно кажучи -  не мислю себе без нього. Ми просто злилися.

- Чим телеведуча «Ключового моменту» Наталя Сумська відрізняється від актриси Наталі Сумської?

Н.С. : У «Ключовому моменті» неможливо грати. На майданчику я така, як є. Цей образ диктує сам формат - ми знімаємо реальне шоу з реальними героями, реальними історіями і реальними емоціями. Виходить, в цього шоу і ведуча має бути реальною. 

- Скажіть, ви змінилися за час роботи в цій програмі?

Г.Х.: Авжеж. Всіх перевиховав «Ключовий момент». Загартував, навчив не скиглити, проблеми і негаразди розцінювати як спосіб перепочити від руху вперед, навчив розуміти, що є речі важливіші за людську суєту - твій душевний спокій і гармонія з тими, хто тобі дорогий. Знаєте, нині я стараюсь щодня зателефонувати мамі.

Н.С.: Мене він привчив до того, що життя - бумеранг. Що все відносно. Що найважливіше в житті - стосунки між людьми. Ні побут, ні матеріальне, ні набуте, ніякі привілеї - усе ніщо, є тільки стосунки.  

- А до цього ви вважали інакше?

Н.С.: Трохи інакше. Бачте, я думала про те, що я - актриса. І що телебачення - це розкрутка. Коли я йшла на кастинг «Ключового моменту» для мене важливим було слово «рейтинг». А програма мені довела, що все це - такий мізер. Що найголовніше - люди. Насамперед - рідні, яких тобі послав Господь, твої друзі, діти. Як мені дорогі ті діти, які приходять на «Ключовий момент» і без сліз, без дорікання прощають батьків. Вони мудріші, вони витриваліші, вони розумніші за батьків. Ці діти часто прожили таке життя,  витримали таке... Сценаріїв таких немає. А приходять -  красуні, красені. Знаєте, це ще потребує свого осмислення: звідки ця краса - і фізична, і духовна, у дітей, які зазнали страшних - не дай Боже кому пережити - поневірянь, виросли у жахливих злиднях? Мене цей феномен вражає і я про це багато думаю.

Г.Х.: Останнім часом «Ключовий момент» істотно помолодшав, до нас пише дуже багато дітей з проханням помирити їх з батьками, познайомити з тими, хто дав життя, але позбавив батьківської любові і турботи. За півроку в 30% наших історій героями є діти. Частина їх -  неповнолітні! І тут теж складне питання - чи маємо ми право використовувати ці історії.

- За законом: з дозволу батьків...

Г.Х.: А якщо дитина -  сирота, а якщо вона безпритульна і спить на вулиці? Або інше. У нас був випадок, коли 14-річна дівчина призначила зустріч рідному батькові, якого мама колись вигнала з дому.  Люба, така гарненька, світловолоса. Її зґвалтував вітчим, а реакція матері була жорстокою: мовляв, «немає чого спокушати мого чоловіка».  Запросили на зйомки дівчину, запросили рідного тата, який багато років чекав на зустріч з єдиною дочкою. Перед виходом на знімальний майданчик, радимо їй: «Любочко, будь ласка, нічого не кажи про зґвалтування». Як для телевізійників, то, здавалося б, нам тільки подавай смажене, перчене...

-  Але це звинувачення у кримінальному злочині, яке може потягнути за собою зустрічний позов у наклепі...

Г.Х.: Ми навіть не це брали до уваги! Є ж людський фактор! Ми кажемо: «Любочко, до цього часу про зґвалтування  знала лише ти, вітчим,  твоя мама і бабуся, після ефіру про це дізнаються всі: твої однокласники, друзі, сусіди. Цей факт може зашкодити твоїй репутації в майбутньому. Скажи, що вітчим тебе просто ображає. Добре?". Люба погодилася.

Н.С.: Ніби.. А коли я до неї на майданчику звернулася: «Ти уявляєш, що за кілька кроків твій батько? Що би ти йому сказала?», то дитина одразу й каже: «Вітчим мене зґвалтував».

Г.Х.: При монтажі програми ми все-таки прибрали цю фразу,  але реакцію батька глядач впродовж історії бачив таку, що годі згадувати. Він готовий був за сокиру хапатися.  А це ж не одна така дитина, яка звертається по допомогу на  «Ключовий». 

- Коли ви починали, вікова статистика тих, хто до вас звертається, була іншою?

Н.С.: На початку до нас писали здебільшого старші люди. У яких за плечима досвід, прожите життя - і обмаль спілкування. Відсутність рідних людей поруч.

Г.Х.: Ми розуміли, що приходитимуть до нас і дивитимуться нас в основному ті, хто знає ціну стосункам. Перші два роки ми намагалися пояснити глядачам, а вони ж - наші наступні учасники,  що ми не  програма «Жди меня». На відміну від колег, ми не шукаємо людей, ми шукаємо порозуміння! Наші герої можуть роками жити під одним дахом, але не спілкуватися.  І знаєте, що я спостерігаю на прикладах історій «Ключового...»?  Образи на близьких страшенно заважають людині по життю. 

- Ми почали говорити про те, як ви запускали «Ключовий момент»...

Г.Х.: Так, спочатку ми витратили дуже багато часу на те, щоб люди почали бачити себе і свої проблеми у чужих історіях, приміряти «Ключовий момент» на себе. Тому я кажу, що дуже важливо, коли канал правильно позиціонує програму, грамотно вибудовує її промо, розкрутку, підтримку. 

- Ви запускались правильно?

Г.Х.: Так. З великою кількістю промо, при пильній увазі до проекту менеджменту. У нас жодного запису сесій не було, щоб колишній генпродюсер та голова правління телеканалу «Інтер» Влад Ряшин не приїхав на зйомки. Бодай на кілька хвилин, але він мав пересвідчитися, що все гаразд.

Н.С.: Розумієте, у «Ключового моменту» все, як у родині. Ось був у нас рідний батько Влад Ряшин, завдяки якому нам вдалося втілити ідею.  Далі прийшов новий генпродюсер Леонід Мазор - коректний, інтелігентний, цікавий чоловік, але він - вітчим. Почалось зміщення по сітці, постійний пошук ефірного часу. Глядач дратувався, вимагав від творчої групи повернути програму на той час, коли він може її дивитися.  Між іншим, дуже важливо, що коли на канал прийшла Ганна Безлюдна, то нас повернули на той час, до якого глядач звик - на18.00.

- А фінансування програми змінювалося впродовж історії її існування?

Г.Х.: Звичайно, тому що це залежало від кількості виходів, хронометражу, творчого розмаху  і можливостей каналу. Але зараз криза і тема грошей - дуже дратівлива.

 - Пані Наталю, чи є у вас звичні прийоми розговорити ваших героїв? Тут працює тільки ведуча, чи вона працює спільно з редактором?  Це експромти чи підготовка? 

Н.С.: Звичайно я працюю з командою креативних, винахідливих людей. Ми готуємо варіанти, але часто доводиться викручуватись самій.  Я тоді розумію, що від кожного мого слова, жесту, інтонації, залежить, в яке русло поверне історія, якою буде розв'язка. 

 -  Підводки вам пишуть?

Н.С.: Це ми робимо разом. Причому готуємо кілька варіантів. А останнім часом дедалі частіше переносимо запис підводок на фінал. Щоб, бува, почувши її на початку програми учасник не закрився.

Г.Х.: Розумієте, тільки практика диктує, як краще поводитися, щоб і не зашкодити людині, і в той же час тримати інтригу для глядача. Уявіть ситуацію: героїня призначає зустріч своїй подрузі. Обидві дівчини виросли в притулку, потоваришували, але через сварку розірвали стосунки. Та ми підготували для них сюрприз, бо  серед глядачів у залі посадили їхніх  біологічних батьків, про який вони і не здогадуються. Тобто можливий ще один ключовий момент, і навіть сильніший та  важливіший у житті, аніж примирення з подругою.  Уявляєте, скільки тут може бути варіантів сценарію? А варіантів підводок?  Тому часто початок і фінал історії ми записуємо після того, як учасники покинуть знімальний майданчик. І це єдине, що може свідчити про те, що програма в записі. А так працюємо в режимі прямого ефіру, тому що жодних стопів, жодних дублів. Ми не можемо попросити героя: «Розкажіть ще раз і ще раз заплачте, так як ви оце щойно робили". Стопи передбачено тільки на випадок якоїсь технічної проблеми - приміром, пропав звук, чи перегрівся світловий прибор.

Н.С.: Ще може бути пауза, якщо учасник сильно  розхвилювався, у нього піднявся тиск  і він потребує допомоги лікаря. 

Г.Х.: Ви ніколи не були у нас на зйомках? Запрошуємо побачити закулісся «Ключового моменту»,  чим в цей момент живе вся творча група, як моляться і  хвилюються учасники перед виходом на майданчик, і якими  окриленими, щасливими  покидають павільйон,  як на радощах дзвонять своїм рідним додому і вигукують, що сьогоднішній день у них найщасливіший. А ще побачите, як морально готується до кожної історії Наталя Сумська, як бува плаче від прочитаного  сценарію.

- Пані Наталю, ви плачете за лаштунками?

Н.С.: Стараюсь не плакати, бо треба берегти свою нервову систему, треба, але що поробиш, якщо наскрізь пробирає... Бува не можу стримати сліз і в кадрі.

Г.Х.: Нашу фінальну  в цьому сезоні сесію ми записували  у травні. І я кажу Наталі, що треба попрощатися з глядачами до осені, потім роблю паузу, і продовжую: або скажи, що це була остання програма в цьому сезоні. Якщо нас закриють, то на монтажі фразу підкоротимо. Наче десь і жарт,  але  прозвучало як вирок. 

Н.С.: Так, і я сказала, що це була остання програма - сльози стисли мені горло, і... я не змогла більше зробити дубль.

Довідка ТК:

«Ключовий  момент» (оригінальна ідея). Автори: Галина Храпко,  Олексій Гончаренко.

В ефірі  з 2003 року. За 6 років глядач побачив 863 оригінальні випуски. Понад 10 000  українців і майже 500 іноземцям  «Ключовий момент» подарував визначеність у стосунках з ріднею, коханими, друзями. Програма  стала народною, соціально-психологічною допомогою національного масштабу. Руйнує стіни непорозумінь  між людьми і натомість зводить мости,  на прикладі реальних учасників повчає молоде покоління любити і берегти батьків, уміти прощати рідних і першими йти на примирення, дбати про гармонійні стосунки з близькими. Адже міцна держава починається з міцної родини. 

Незмінна ведуча програми з 2003 року - Наталія Сумська, народна артистка України, лауреат  Державної премії  ім. Т. Шевченка, Премії Кабінету Міністрів імені  Лесі Українки, нагороджена орденом  Святого Миколая за примноження добра на Землі.

Фото Павла Старостенка