П’ятниця, 22 березня 2024

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».

Мої знайомі і друзі-англійці в такі дні більше не запитують: «Як ти, Марино?». Вони знають, що болить. Кажуть, що дивились, читали, чули новини. Вони співчувають і вони поруч. Інколи ми п’ємо чай з молоком, як тут і заведено. Тихенько вони дозволяють собі вилаятися своїми англійськими матюками. Я усміхаюся, бо це звучить зворушливо і мило з вуст 70-річної пані з гарним макіяжем і зачіскою з салону. А на фоні мальовничого озера, співу пташок, тотального спокою та її передбачуваного життя — й зовсім сюрреалістично. Вона дивиться на фото останніх атак росіян, каже, що не може повірити в таку нелюдяність, і плаче. І от я вже заспокоюю її, усміхаюся про себе, бо не можу повірити, що моя країна і ось це спокійне безтурботне життя — це одна реальність, це тут і зараз, це сьогодні… Усі все бачать, але не можуть (чи не хочуть?) повірити.

І ось наш редактор Євген Бриж, опрацьовуючи текст журналістів Ореста Сливенка та Олексія Півторака, ніби як у продовження цього сюру пише в себе у фейсбуці: «Наш Центр досліджень написав текст, ще до оцієї “новини” “Файненшл таймс” (йдеться про те, що США закликали Україну припинити удари по російських нафтопереробних заводах, бо це може підвищити світові ціни на нафту і спровокувати помсту з боку РФ) і до сьогоднішніх трагедій. Тепер трохи ясніше стає, на чому ворог будує свої інфовпливи та яку роль, точніше, в який ряд насправді стає та публікація. Ось так вони схиляють нас до припинення спротиву — тільки не заокеанські товариші, а ці, що під боком, формуючи нові точки зору, які вже підхоплює дехто за Атлантикою».  Прочитайте і ви, що писали в пропагандистських телеграмах про українські обстріли російських нафтопереробних заводів і на кого це розраховано.

Побуду трохи занудою і залишу вам ще один короткий допис із фейсбуку — нашої шефредакторки «Детектора медіа». Наталія Лигачова пише, що ми продовжуємо «серіал» про існування або й відновлення в нашому інфопросторі проросійських помийок, перш за все в ютубі. Цього разу розвідали деякі подробиці про «Вишку». Сподіваємося на реакцію всіх органів, які спроможні зупиняти тих, кому місце точно не в ефірах...   Ось тут більше —«Як з’явився канал “Вишка” та про що він розповідає глядачам».

Про те, що російська пропаганда адаптується під нинішні реалії в Україні, пише і мій колега Єгор Брайлян. У своєму тексті «Сто друзів Віктора Медведчука» Єгор розібрав, про що сайт Golos.eu та як там опинилися разом ті, хто веде пропаганду проти України.

А от Артур Колдомасов узявся аналізувати, як влаштована соцмережа Дональда Трампа та як у ній поширюють російську пропаганду.

Про боротьбу ж на фізичному фронті наша Людмила Тягнирядно розпитала у співзасновниці фонду Dignitas Fund Lyuba Shipovich. Розмовляли про дрони, тобто БПЛА, які так змінили сучасну війну.  Точніше, йшлося про волонтерів та як вони допомагають війську здобувати перевагу на полі бою, і що має робити Україна як держава, щоби бути на крок попереду ворога.

«Тендітні троянди» зі «стрункими ніжками»

Цим квітам личить цей опис: і за змістом, і за дизайном, якби не одне але… Це не про квіти, а про жінок. Ірина Семенюта побувала на експертному обговорені «Гендерний вимір у матеріалах про війну і відновлення України: роль медіа» і написала текст,  як українські медіа (за результатами моніторингу онлайн-медіа й телемарафону «Єдині новини») поширюють гендерні стереотипи та досі ігнорують жінок як експерток і спікерок у темах «Наука та технології» і  «Війна».

Майже передостанній абзац мого листа, трохи несерйозно про серйозне. Марина Крижня написала текст про Аміля та Раміля Насірових, які стали амбасадорами квітневого курсу з української мови Всеукраїнського руху «Єдині». І все б нічого, якби не пропагування і любов співаків до суржика. «Боїтеся розмовляти українською, бо ваша вимова зовсім не схожа на літературну — оту, як із книжки? Тоді долучайтеся до проєкту “Єдині”! І амбасадори квітневого курсу — Аміль та Раміль Насірови — переконають вас, що не варто цього соромитися! Бо суржик та діалекти — наша родзинка». Марина пише, що після такого анонсу міг би заплакати Олександр Авраменко — рок-зірка філології, філантроп, борець із суржиком. А хто плаче, слухаючи про сквірт, арешт Гринкевича, подарунки і запитання Дмитра Гордона, зачитані з листочка для його нової героїні інтерв’ю — художниці Соні Морозюк? Словами класика, щоб не плакати, я сміялась. Люблю читати розбори Марини Крижньої і вам рекомендую.

А під кінець залишаю вам посилання на новий випуск  «Ньюспалму», якщо хочеться хорошого сарказму та посміятися від душі.

Наразі це все.

Дякую, що дочитали цього листа до кінця.

А більше текстів наших авторів і в різних форматах ви можете читати у  фейсбуці, інстаграмі, телеграмі,  вотсапі та на сайті «Детектор медіа».  Увесь зворотний зв'язок також пишіть сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.

До зустрічі. Переможемо!

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.