Привіт, наші найвідданіші читачі!

Щороку в останні тижні грудня ми підбиваємо підсумки. Це, скажу вам чесно, в будь-який рік нелегко, бо крім писання підсумкових текстів є ще поточна робота, і як на зло перед святами постійно купа всього відбувається. А цього року було нелегко, бо рік був такий, що краще б його не було. Але підсумки ми підбили — їх усі можна знайти тут. І змогли знайти перед святами трохи хорошого для рубрики, якої, напевно, в нас би ніколи не було, якби не велика війна.

І якби не Ярослав Зубченко — генератор багатьох класних ідей, які втілює команда «Детектора медіа». Дотепер він працював на посаді оглядача і автора відеоблогу «Що (не) так», хоча насправді виконував у команді значно складнішу і важливішу роль. У новому 2023 році Ярослав став заступником шефредакторки групи видань «Детектор медіа» з інформаційної політики. Чекаємо на свіжий подих вітру змін :)

(До речі, це ж тепер звикати, що надворі 2023 рік… Пальці досі автоматично набирають 2022).
 

Це Ярослав, а за спиною в нього наше Чорне море.

І ще одна новина про команду. Центр досліджень «Детектора медіа» очолила Ольга Білоусенко (раніше ви могли знати її як Ольгу Бецу). Ольга працює в нашій команді з 2021 року — спершу спеціалізувалась на тематиці медіаграмотності і пояснювальних текстах, а з початку 2022 року працює на «ковбасі» — #DisinfoChronicle. Тепер вона координуватиме і «ковбасу», і групу дослідників, яка потроху розширяється, бо має останнім часом дедалі більше роботи.
 

Це Оля, а за спиною в неї океан.

Ксенія Ілюк, яка розбудувала Центр досліджень і керувала ним до грудня 2022 року, пішла з  «Детектора медіа», але ми залишаємось друзями й однодумцями, тож обов’язково будемо співпрацювати надалі.

Поза тим ми вже підбили підсумки підсумків, розпланували роботу на наступні тижні й готуємо багато цікавого. А ось кілька вау-текстів, які ви могли пропустити, якщо на свята нерегулярно заходили в інтернет взагалі і на «Детектор медіа» зокрема (я вас розумію, сам би так робив, якби можна було).

«Байрактарщина» — новий маскультурний тренд, породжений великою війною. Скороспілі витвори мистецтва, м’яко кажучи, різної якості — поспішні декларації патріотизму їхніх власників і рефлексії на тему великої війни. Я в цьому плані найбільше зацінив пісню Ірини Федишин:

Здригнувся світ
Це біль пекуча
Мов на хресті
Розп‘ята Буча
Немає сонця
Тільки ночі
Нема життя
Закриті очі
Нема весни
Її спалили
Ні це не сни
Їх взяли й вбили
Бо їх вина
Що українці
Це сорок перший
Фашисти-німці.

Хочеться бігти до самого горизонту і волати «Шоооо?» і «За шоооо?» Лєна Чиченіна реагує стриманіше й дотепніше, розбираючи байрактарщину на цеглинки й прогнозуючи, як вона може вилізти боком українській культурі.

Суспільне, за яке ми завжди вболіваємо, готується у 2023 році виробляти й замовляти більше контенту. Вже не лише про війну й не лише документальні фільми. Що саме і в яких кількостях, розповіли Наталці Даньковій топменеджери Суспільного — Григорій Тичина, Олена Сікан, Ірина Бубнова і Лук’ян Галкін. А також відповіли на питання, чи готовий і чи хоче суспільний Перший канал відновити повноцінне мовлення.

«Діти Донбасу» — це пропагандистська ідеологема, яку російська пропаганда виплодила, аби виправдовувати свої злочини в Україні. Це такі діти, яких обстрілює і кривдить українська армія, а чого вона це робить — хтозна, напевно, тому, що в Україні всі нацисти і чайлдфрі…? Те, що перед цим Росія почала війну, окупувала частину Донеччини і Луганщини, а тепер намагається окупувати решту, в цю ідеологему не вписується, тому Росія про це просто мовчить. Водночас розповідає, як добре живеться «врятованим» із українських регіонів «дітям Донбасу» (в цю категорію чомусь входять діти з Херсона, Мелітополя та інших ніяк не донбаських країв) у Росії, куди їх вивозять росіяни. Мовою міжнародного права це називається викраденням і депортацією. Наша дослідницька команда проаналізувала тисячі дописів у телеграм-каналах і розповідає про цей  підлий конструкт російської пропаганди.

Нова доктрина комунікацій — це цикл, який потрошку пише для «Детектора медіа» експерт з інформаційної війни Дмитро Золотухін. Ми сподіваємось, що в РНБО, на Банковій та в інших центрах прийняття рішень ці тексти теж читають :) У черговому тексті Дмитро розмірковує, як Україна може і має намалювати для Заходу картинку нашої перемоги над Росією, аби західні держави та організації перестали боятись і почали допомагати на повну силу.

Штучний інтелект — крадій! Серйозно. Програми, які навчились малювати картини за запитом, роблять це на основі аналізу мільйонів творів мистецтва, кожен із яких має автора. Художники й ілюстратори протестують, але не завжди досягають результату; до того ж, з історії людства ми знаємо, що перешкоджати прогресу — справа марна. Марія Спалєк пише, що штучний інтелект уже навчився генерувати відео. Незабаром, можливо, спільний телемарафон «Єдині новини» зможе обходитись без журналістів.

До речі, днями в нас почне виходити підсумок моніторингу Ігоря Куляса за останній квартал 2022 року. Подивитесь, у який бік рухається єдина інформаційна політика.

На цьому поки що все,
дякуємо, що залишаєтесь із нами попри все,
ваш «Детектор медіа».