До інформації про міліцейські злочини мають додатися аналітика й публіцистика, котрі не просто пояснять причини, а й закличуть людей хоча б намагатися протистояти свавіллю.

Незабутній борець із бандитизмом та за сумісництвом чи не перший офіційно визнаний телебаченням ще з радянських часів мент-бєспрєдєльщік Глєб Жеглов хотів зібрати в своєму кабінеті двох фігурантів у справі вбивства жінки: Груздєва та Фокса. Ним керувало непереборне бажання влаштувати між ним змагання - хто про кого перший найповніше розповість усю правду.

Ми з вами знали, здавалося, завжди, що Груздєв не вбивав нікого й Фокса не знає, тож нічого толкового не скаже. А Фокс почне брехати та валити все на Груздєва, бо він тертий кримінальник. Результат - нульовий: шуму багато, зусиль теж, а всі товчуться на місці, хоча й роблять та говорять ніби правильні речі.

Те ж саме, на думку вашого автора, відбувається після Врадіївського антиміліцейського народного повстання в українському телевізійному просторі. Всі довкола почали виявляти корупцію в органах та змагатися, хто кому швидше про неї розкаже. Проте зараз потрібні не лише сюжети на, поза сумнівом, гостру й актуальну тему міліцейських злочинів. Набагато важливіша аналітика й публіцистика, що здатні не просто пояснити причини, а й закликати людей хоча б намагатися протистояти свавіллю.

Між іншим, саме зараз на телебаченні склалася для цього ситуація, котру я вважав би близькою до ідеальної. Адже практично немає каналів, особливо серед комерційних, котрі щодня не таврують злобних ментів та їхнє керівництво. Психологія пострадянської людини така: раз по телевізору дозволили показати, тож і нам можна. Не варто недооцінювати значення телебачення. Купа проектів побудована на міксуванні так званих корисних порад, і значна частина глядачів на побачене й почуте зважає. Отже, якщо по телевізору почнуть не просто показувати міліцію як загрозу національній безпеці країни, а й даватимуть практичні поради, як із цим злом боротися, щоби як не перемогти, то бодай не стати жертвою, від цього на виході буде певна користь. Звісно ж, у довгостроковій перспективі.

Що бачимо натомість? Аналізуючи сюжет про нехороших патрульних, показаних в ефірі «Гром ТБ», автор Марина Нерд доходить до очевидного висновку: «Викрити когось із міліцейського начальства? Але навіщо, адже на це потрібен час. Набагато простіше знайти найнижчу ланку й підставити патрульних». А знаєте, що буде, коли щодня на кожному каналі показуватимуть, як патрульні забирають у бабусь насіння, пиріжки та біляші? Я вам скажу: громадянам, включно зі мною, чиї серця палають праведною ненавистю до рідної міліції, таке видовище скоро набридне!

І коли хтось із журналістів таки смикне начальство бодай середньої ланки - це просто пройде повз увагу! Між поняттями «викриття неправомірних дій міліції» та «патрульні вимагають пиріжки в пенсіонерок» буде стояти знак рівняння. Хто знає, може, саме в цьому є суть теорії змови: перегодувати однотипними й малозначущими сюжетами глядача, аби він звик до дрібниць і перестав обурюватися.

Хоча - чому ми говоримо лише про малозначущі сюжети? Програма «Критична точка», старожил каналу «Україна», про яку «Детектор медіа» не раз згадувала здебільшого в позитивному контексті, на 6 серпня анонсує черговий випуск під загальним заголовком «Міліцейська вседозволеність». Знаєте, про що мені докладно, в усіх деталях, - причому так, ніби все це - ексклюзив, за який журналісти мало не життям наклали, - розповідають перші десять хвилин випуску? Про Врадіївку! Від початку до кінця, з реконструкцією нападу на Ірину Крашкову. Згадують про Оксану Макар, ще один настільки відомий злочин, що за його мотивами вже пишуть художні твори.

Аби створити такий сюжет, навіть не варто спеціально висилати знімальну групу: відео напевне є в новинах та відкритих джерелах, роздуми тут не потрібні, злочинців у погонах називати такими безпечно. Той факт, що за межами Врадіївки існує безліч аналогічних врадіївок, навіть не згадується в контексті міцно збитого й правильного сюжету, в якому не прозвучало нічого нового.

Чи не здається вам, що Врадіївкою хочуть перегодувати? Так, щоби глядачі кричали: «Скільки можна, набридло вже!» - але не про міліцейське свавілля, а про нескінченні перекази сотні разів чутого й баченого...

На тлі першого, жорсткого, докладного, але зовсім не інформативного сюжету згаданого випуску «Критичної точки» інші історії сприймаються вже не так, як повинні.

Ось розповідь про психічно хворого, котрий зарізав школярку, і сталося це, бо правоохоронці не реагували на соціально небезпечного елемента, котрий не ховався. Господи, так у моєму під'їзді такий живе! Мене попередили в міліції: йому не буде нічого й ніколи, але якщо я йому щось зроблю - буде мені. За мій рахунок міліція підвищить показники. Я хочу знати, що робити в таких випадках, як боротися й як протидіяти. Мені ж показують: навіть не рипайся.

Ну, а коли розповідають про правозахисника Богдана Хмельницького та його боротьбу з системою - то кажуть не про його перемоги, а радше про те, як міліція фабрикує справи. Ніби громадяни самі цього не знають...

Маємо яскравий приклад, коли 45 хвилин вигідного екранного часу на популярному каналі, присвячені гострій темі міліцейського свавілля, по суті витрачено марно. Нової інформації - нуль. Практичних порад - мінімум. Ми ж знаємо, що міліція в нас погана, без телебачення знаємо. Хочеться тепер, аби за допомогою телебачення ми також знали, що робити, аби не стати жертвою міліції. Бо поради, як не бути обкраденим, професійний безіменний квартирний злодій дає.

І чимдалі частіше хочеться, аби міліція шукала закон хоча б сама для себе. Так, як маємо з черговим сюжетом плюсівської програми «Гроші». Кримінальну справу проти міліціонерів-хабарників хоча б порушено. Отже, таврування конкретних ментів засобами телебачення - ще не судовий процес, але вже й не суд Лінча.

Фото - УНН